Трипілська культура

Автор: Пользователь скрыл имя, 23 Ноября 2012 в 09:02, реферат

Описание работы

Трипільська культура, або культура Кукутені (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Країну трипільців у псевдо-науковій літературі іноді також називають Українська Аратта.

Работа содержит 1 файл

история укр культуры.docx

— 77.78 Кб (Скачать)

1.Трипільська  культура, або культура Кукутені (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Країну трипільців у псевдо-науковій літературі іноді також називають Українська Аратта.

Культура носила назву «Кукутень» за назвою села в Румунії, де були знайдені перші артефакти, пов'язані з цією культурою. В 1884 році румунський науковець Теодор Бурада під час проведення розкопок знайшов елементи глиняного посуду та теракотові фігурки неподалік села Кукутень. Після того, як вчені ознайомилися з його знахідкою, було вирішено продовжувати розкопки, які розпочалися на цьому місці навесні 1885 року.

Дослідження пам'яток, пізніше віднесених до трипільської культури, мали місце  в Галичині в 70-ті роки ХІХ ст. біля с. Кишилівці, Більче-Золоте та ін. Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках по вул. Кирилівській, 55 (нині вул. Фрунзе) в Києві. Хвойка презентував свої знахідки в серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 — рік початку розкопок на вул. Кирилівській у м. Києві. В 1896—1897 роках кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок, Хвойкою, були знайдені в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині- село Трипілля Обухівського району Київської області. В радянських, молдавських, російських, українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва «Трипільська культура».

З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії  та культура Трипілля на території  України належать до одного культурного  комплексу. Зараз часто використовується назва «Кукутень-Трипілля», хоча назви  «Кукутень» та «Трипілля» також можуть використовуватися. Використовується також назва «культурно-історична  спільність» або «спільність» Трипілля- Кукутень (Кукутень-Трипілля).

Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України). Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи:

  • Початковий: 5300—4000 до н. е. (румунське Прикарпаття)
  • Ранній: 4000—3600 до н. е. (Прутсько-Дністровське межиріччя)
  • Середній: 3600—3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя)
  • Пізній: 3100—2500 до н. е. (Дністро-Дніпровське межиріччя)

Ранній етап У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.

Основою господарства за цього  періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.

У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби велике значення мало полювання на оленя, дику свиню та сарну.

Значного розвитку досягли  гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної  форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З  глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або  канелюрами у вигляді стрічок  з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також  більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне  призначення і були пов'язані  з хліборобськими культами. Серед  досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні біля села Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас, котрий датовано першою половиною V тисячоліття до н. е.

На думку фінського  вченого Аско Парполи, індолога з  Гельсінгського університету, існують  лінгвістичні причини вважати, що колесо було винайдено саме в Трипільській культурі на території сучасної України. Версію про європейське походження колеса висунув ще у 1990-х німецький вчений А.Хойслер. Про знахідки моделей колес у розкопках трипільських поселень останньої чверті 5 тис. до н.е. (за тисячоліття до відповідних знахідок у Месопотамії) повідомляв ще у 1981 р. у наукових публікаціях румунський археолог Діну. Звідси інновація швидко поширилася по Європі: згадки про колесо зустрічаються у поселеннях Зюшен (Німеччина), Броночице (Польща), рештки возів знайдені у кін. 1980-х на території Краснодарського краю Росії датуванням сер. 4 тис. до н.е.

На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста (с. Коломийщина, Володимирівка, Майданецьке, Тальянки). Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу. Посуд різних форм ліплено руками, можливе застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини та ін. (с. Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці); також з глини виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим. До сер. доби Т. к. відносять поселення, що їх виявив В. Хвойка б. с. Трипілля, Верем'я, Щербанівка та ін.

За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища pік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове). За цього періоду, на думку деяких фахівців, складається патріархальний лад. Під впливом контактів із племенами інших культур, коли на початку III тисячоліття до н. е. степову зону, південні райони Лісостепу Східної Европи та Дніпровського басейну займали скотарські племена так званої ямної культури, що посувалися зі степів Поволжя та Подоння в пошуках нових пасовищ, у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характеристичних для трипільської культури попереднього часу. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури. Усатівські племена західних районів Північного Причорномор'я та нижнього Подністров'я (села Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін.) були асимільовані носіями ямної культури, відтак праіндоєвропейцями. Історична доля інших пізньотрипільських племен була різна; зміни в їхній культурі Середнього і Горішнього Подністров'я пов'язані з появою на цій території племен культури кулястих амфор (рання бронза).

Сармати— це загальна назва споріднених зі скіфами кочових іраномовних племен скотарів, що вживалася еллінськими й римськими істориками.

Про вірування сарматів відомо значно менше, ніж про релігійні уявлення скіфів, але багато в чому вони подібні. Так само, як і всім індоіранським народам, сарматам було притаманне семибожжя з провідним культом бога війни, якого уособлює меч, а також поклонінням сонцю та вогню. Археологічними доказами останнього є сліди вогнищ під курганами, обпаленість дерев'яних поховальних конструкцій, вугілля в сарматських могилах тощо. Також у сарматів був поширений культ предків. Основними пам'ятками тисячолітнього перебування сарматів є численні кургани, що досягають інколи 5-7 метрів у висоту. Савроматські та сарматські кургани найчастіше розташовуються групами на високих місцях, вершинах пагорбів, звідки відкривається широка панорама неосяжних степів. У багатих сарматських похованнях чимало ювелірних виробів та посуду з коштовних металів. Вони є складними поховальними спорудами. Поміж найвідоміших археологічних пам'яток сарматського часу в Україні — так звані «царські» кургани біля с. Пороги Вінницької обл., де поховано «царя» та його дружину, кургани з багатими похованнями «цариць-жриць» Соколова Могила на Миколаївщині та Ногайчинський курган у Криму. Рядові сарматські поховання або містяться під невисокими курганними насипами, або є впускними чи ґрунтовими (язиги). Небіжчика клали випростаним на спині головою на північ на дно прямокутної вузької ями, іноді перекритої деревом. У чоловічих могилах найчастіше знаходять кілька залізних вістер стріл, меч, точильний брусок, у жіночих — сіроглиняні глечики, прикраси (намисто з напівкоштовних каменів чи скла, амулети, бронзові круглі люстерка, фібули-застібки тощо).

Образи тварин посідали визначне місце  в релігійно-культових уявленнях  сарматів. Одним з головних культів  був культ коня. Коням приносили  жертви, і коней приносили в  жертву. Правда, найчастіше сармати, жаліючи  коня, клали в могилу господаря  його символ — узду.

Для культури савроматів і сарматів раннього періоду притаманим був  звіриний стиль подібний до скіфського: прикраси, одяг, зброя, посуд і інші побутові предмети прикрашали стилізованими  зображеннями (плоскими, гравірованими, рельєфними, об'ємними з золота, бронзи, кістки, рогу, каменя) тварин. У III ст. до н. е. з'являється і з II ст. до н. е. досягає розквіту характерний для сарматів «поліхромний стиль»; прикраси, одяг, взуття, вироби з металу оброблялися самоцвітами, намистами, бісером, кольоровою емаллю і ін. Поступово зображення тварин втрачають реалістичність і схематизуються. Зі знахідок цього часу на території України найбільш поширені срібні золочені прикраси кінської збруї — фалари. На початку нашої ери знову поширюються вироби у «звіриному стилі» Майже всі вони — золоті або плаковані золотою платівкою з рельєфними зображеннями і знайдені в похованнях сарматської верхівки. Це переважно атрибути влади (гривни, набірні пояси, коштовний посуд), парадні зброя та збруя, в жіночих похованнях діадеми і амулети, які могли належати жрицям. Ці речі вже суттєво відрізняються від скіфських і містять елементи середньоазійського поліхромного стилю: безліч вставок з каменю. Особливо сарматам подобалася бірюза і червоні камені, якими прикрашали очі, вуха, хвости та інші частини тіла тварин. Деякі вироби, створені еллінськими майстрами для сарматів, наприклад на Боспорі, вражають своєю вишуканістю. Зокрема, відтворена у безлічі книг застібка для плаща у вигляді дельфіна. Її виконано з золота, а тіло дельфіна виточено з гірського кришталю. Браслети, шийні гривні, безліч золотих бляшок для одягу зроблено для сарматів ювелірами з різних країн Азії і Європи. Дещо пізніше сарматський поліхромний звіриний стиль було занесено сарматами, готами та гунами в Європу. Тут він домінував у прикладному мистецтві від Середземного моря до Скандинавії протягом усього І тис. н. е. Саме в цій мистецькій традиції корені звіриної орнаментики, якою скандинавські вікінги вкривали борти своїх дракарів, а давньоруські монахи-літописці прикрашали рукописи XII—XIII ст.

Антична культура — це культура держав, що сформувалися з 3 тисячоліття до н. е. по 5 століття нашої ери на теренах Середземноморського регіону періоду архаїчної Греції, класичної Греції, доби еллінізму та доби Римської республіки.

Умовно античну культуру можна поділити на два етапи:

Информация о работе Трипілська культура