Теоретико-методологічні основи геополітики і геоекономіки

Одним із перших його широко почав  використовувати відомий італійський  мислитель та політик Н.Макіавеллі. В своїй книзі «Володар» він проголосив відмову в реальній політиці не тільки від релігійних догм, але і від етичних цінностей. Його заслуга полягала в тому, що він виводив закони держави, спираючись суто на розум та досвід, а не на теологію.

Відомості проданий метод будуть неповними, якщо не згадати про суміжний із ним біхевіористський метод. Біхевіоризм – це один з провідних напрямків американської психології першої половини ХХ ст. Його ідеї були перенесені в антропологію, соціологію, педагогіку, тобто у науки, що вивчають поведінку людей. Біхевіористський метод вимагає ясності, чіткості та однозначності в дослідженнях, а також можливості перевірки знань досвідом. Вимоги біхевіористського методу стосовно політики сформулював в 1880 р. американський історик і політолог Вудро Вільсон (1856 – 1924), який був президентом США в 1913 – 1921 рр. сутність їх зводилась до наступного:

1. Політика (і геополітика) має особистісний вимір. Дії людей (їх інтереси) фокусує і висловлює конкретна особистість. Вона і є головним об’єктом дослідження.
2. Головними мотивами поведінки, дій людей є психологічні мотиви. Вони можуть бути соціально обумовлені, але можуть мати специфічну індивідуальну природу.
3. Широко використовуються методи природничих наук, зокрема кількісні виміри, коли можна застосовувати математичні, статистичні дані тощо.

Спільне з названими методами має структурно-функціональний аналіз. Він розглядає суспільство, державу, союз держав як систему, якій притаманна складна структура, кожен елемент якої виконує специфічні функції, що задовольняють певні потреби та очікування системи. Діють елементи системи згідно визначеної програми, яка задається самою структурою організації. Головне завдання організації (союзу) – зберегти рівновагу системи, добитись справного виконання функцій (ролей) усіма її елементами.

Інституційний метод орієнтує на вивчення діяльності інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність – функціонування держави, партій, організацій, об’єднань тощо. Даний метод до початку ХХ ст. був одним із головних в політології, знаходив широке застосування в соціології та геополітиці. Саме поняття «соціальний інститут» прийшло в науку з соціології, а в науковий обіг його запровадив англійський соціолог Герберт Спенсер (1820 – 1903).

Варто згадати також антропологічний метод. При його застосуванні на перше місце за важливістю ставляться не соціальні чинники, а природа людини, що має великий набір потреб, перш за все матеріальних (у повітрі, воді, їжі, одязі, житлі, безпеці тощо). Прихильники даного методу вбачали в людині істоту родову, і це поняття вважалось важливим. Людина також сприймається як істота біологічна, соціальна, розумна, що початково володіє свободою, а рід людський є єдиним, незалежно від расових, географічних, соціальних, інших розбіжностей. Антропологічний метод пропонує не обмежуватись вивченням соціального середовища або раціональної мотивації при прийнятті важливих рішень (політичних, економічних, соціальних, військових тощо), але виявляти та досліджувати ірраціональні, інстинктивні мотиви поведінки, детерміновані людською природою.

Загальнологічні методи належать в більшій мірі до організації та процедури пізнавального процесу, пов’язаного з геополітичними діями та змінами. До цієї групи належать: аналіз і синтез, індукція та дедукція, абстрагування та сходження від абстрактного до конкретного, поєднання аналізу історичного та логічного, всі види експерименту, моделювання, кібернетичні, математичні, прогностичні та інші методи.

Методи  емпіричних досліджень прийшли в геополітику з соціології, статистики, кібернетики та інших наук. До них належать аналіз документів, опитування, експерименти, теорія ігор та інші.

6. Функції сучасної геополітики

Геополітика як наукова дисципліна має чимало зв’язків з життям окремої  держави, союзу держав, блоків, що протистоять один одному. Вона відображає об’єктивні зв’язки та закономірності реального життя, що дозволяє їй виконувати певні функції. Найважливішими з них є пізнавальна (або гносеологічна), прогностична, управлінська, ідеологічна. Інколи як самостійні функції відзначаються аксіологічна (оціночна), виховна (політичної соціалізації; формування громадянської свідомості, політичної культури населення). Але вони є органічними складовими першої четвірки.

Пізнавальна функція пов’язана перш за все з вивченням тенденцій геополітичного розвитку країн та народів, різноманітними подіями, процесами, явищами, які на цей розвиток впливають. У науковому пізнанні геополітичного життя найчастіше оперують сукупністю теоретичних знань з життя держав, країн та народів, використовуючи при цьому методи аналогій, порівняння та екстраполяцій. Широко застосовуються і емпіричні дослідження, які забезпечують пріоритет нових знань про геополітичну дійсність. Робиться це шляхом виявлення та аналізу нових явищ та тенденцій зміни всієї сукупності чинників геополітичного життя. Таким чином отримується передумова для розуміння та пояснення глобальних і регіональних зрушень на геополітичній карті світу.

Для такого розуміння необхідно  застосовувати загально логічні методи, про які йшлося вище. Таким чином дослідник отримує інформацію, яка виражається у об’єктивних та суб’єктивних показниках. Об’єктивні дані доповнюють та уточнюють дані офіційної статистики та зміни, що відбуваються у світі; суб’єктивні – це інформація про мотиви, наміри, цілі діяльності різних суб’єктів світової та локальної геополітики. Пізнавальна цінність суб’єктивної інформації є дуже великою, так як вона розкриває роль людського чинника в міжнародному або регіональному житті, звертає увагу на суб’єктивно-психологічні сторони масових геополітичних процесів, дозволяє бачити ступінь адекватності відображення об’єктивних тенденцій геополітичного розвитку в свідомості лідерів держав, блоків країн, соціальних або етнічних груп, а також націй та народів, що беруть участь в регіональних або світових подіях.

При дослідженні будуть представляти інтерес навіть такі дані, як подробиці  соціально-моральних відносин між  учасниками політичних процесів, інформація про їх потреби та інтереси, рівень культури, мотиви, факти реальної та вербальної поведінки, захоплення, смаки та вподобання. Емпіричні дослідження дозволяють зібрати інформацію про громадську думку в регіоні, що цікавить дослідника, або точку зору народів тих чи інших регіонів, а також вивчити морально-психологічний настрій потрібної частини планети. Крім суто інформаційної функції, а її ми розглядаємо як складову пізнавальної, емпіричні дослідження дозволяють виявляти нові тенденції геополітичного розвитку, тим самим збагачують теорію.

Для того, щоб Україні вийти з кризи в багатьох сферах життя, необхідно отримати якісно новий рівень у системі знань про суспільство, світ, науку, техніку. Без цього неможливо впровадження нових технологій, а без них будь-яка держава приречена перебувати в числі останніх у економічній, політичній, військовій, соціальній, морально-духовній сферах життя, та остаточно перетворитись на сировинний додаток до економік розвинутих країн. Звідси випливає одна із найважливіших задач для геополітики – сформувати теоретичний, концептуальний апарат, що сприяє формуванню такої системи ідейно-політичних поглядів в суспільстві та керівництві держави, яка повністю відповідає завданню перетворення України на сильну незалежну державу, що займає відповідне місце у геополітичному просторі.

Прогностична функція геополітики випливає з пізнавальної. Власне, будь-які дослідження – теоретичні та емпіричні – проводяться для того, щоб дати прогноз розвитку  геополітичних сил, полів, позначити конфігурацію країн або їх союзів, їх вплив на розвиток міжнародних, міжрелігійних, міжетнічних відносин, врегулювати можливі конфлікти та виробити рекомендації для їх запобігання або ліквідації. Значимість будь-якого геополітичного дослідження є прямо пропорційною адекватності та точності врахування ними тенденцій геополітичних процесів. Важливим є і наукова обґрунтованість результатів та можливість їх практичного використання в інтересах людини, держави, регіону, людства в цілому.

Управлінська  функція геополітики реалізується в зборі та аналізі емпіричної інформації, розробці конкретних рішень та рекомендацій. Без оптимального об’єму інформації, без її аналізу, висновків та рекомендацій вчених політичним лідерам, військовим керівникам, економістам неможливо приймати правильні рішення, керувати геополітичними процесами, тощо. При управлінні будь-яким видом діяльності, а також при підготовці управлінських рішень важливо ретельно проаналізувати проблемну ситуацію, дати правильну оцінку співвідношенню різноманітних чинників, знати рівень впливу суб’єктів всіх подій, визначити ступінь ризиковості, тощо.

Ідеологічна функція геополітики така ж багатогранна, як і попередні. Так, будь-яка владна система в рамках PR-методів намагається задати напрямок громадській думці в своїй, а, при можливості, і в інших країнах. Так, історія ХХ – початку ХХІ ст. показує, що нерідко інтереси окремих країн (США, Великобританії, Німеччини) просуваються як інтереси та цінності усього людства. Однак головна мета ідеологічної функції – формування та розвиток усвідомлення, що сучасна геополітика повинна працювати на ідеологію мирного розвитку людства в інтересах загального прогресу цивілізації.