Геоекологічна ситуація в Україні та шляхи її поліпшення

    Найбільш  забрудненими залишаються морські  води порту Одеса, де середні концентрації за об'ємом фенолу досягають 8 ГДК, дельтові водотоки та узмор'я Дунаю (4 ГДК), але  і в цих районах спостерігається тенденція до зменшення рівнів забруднення в 1,4-1,5 раза.

    За  вмістом кисню у водах Азовського і Чорного морів їх стан може вважатися  задовільним, зміни в насиченості  води киснем визначалися тільки залповими  скидами стічних вод та сезонною динамікою. Міжрічна мінливість концентрацій розчиненого кисню найбільш характерна для поверхневого і придонного горизонтів Дніпровсько-Бузького лиману, для північно-західної частини Чорного моря (Сухого лиману і порту Одеса), для Азовського моря (порт Маріуполь).

    Спостереження за рівнем забруднення вод важкими  металами в акваторії Чорного  моря у Каркінітській і Каламітській затоках, біля міст Севастополя, Алупки, Ялти, Гурзуфа показали, що морські  води найбільше забруднені міддю, ртуттю, марганцем, цинком, нікелем, але середньозважені річні їх концентрації не перевищували ГДК (за винятком Ялтинської і Гурзуфської заток, де концентрація міді перевищувала ГДК відповідно у 2,5 і 2,1 раза). У Каламітській і Ялтинській затоках вміст заліза досягав 1,5 і 2,2 ГДК.

    Крім  негативних змін у гідрокліматичних умовах, в Україні спостерігаються тенденції до погіршення гідрогеологічних умов. Їх суттєві зміни відбуваються під впливом інженерних споруд, промислових об'єктів Києва, Дніпропетровська, Одеси, Харкова, міст Донбасу, Кривбасу та ін.

    Порушення рівноваги гірських поверхневих  порід під впливом гірничих робіт, промислової та міської забудови, меліорації, зарегульованого поверхневого стоку (будівництво більш як 24 тис. ставків і водосховищ) з величезними  водними масами призвело до активізації несприятливих фізико-географічних процесів — зсувів, карсту, просідання, провалів, підтоплення.

    Погіршення  геологічних умов також зумовлюється зниженням сейсмостійкості порід  на ділянках підтоплення. За даними Держкомгеології  України та Інституту геологічних наук НАНУ, техногенний приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала.

    У зв'язку з цим до 30-50 % житлових, промислових, енергетичних та інших об'єктів України  за своєю сейсмостійкістю не відповідають сучасним вимогам за рівнями сейсмічного  ризику.

    Внаслідок господарської діяльності зменшуються  запаси та погіршується якість підземних вод. Інтенсивний відбір їх для господарських потреб, зрошення, шахтний відлив сформували значні за площею і глибиною депресійні лійки в Кривбасі, Західному Донбасі, у долині р. Сіверський Донець, Автономній Республіці Крим, Запорізькій та інших областях. Водночас збільшується вміст у підземних водах солей, важких металів, органічних речовин, нафтопродуктів, нітратів, пестицидів, підвищується їх загальна мінералізація.

    Тенденція до погіршення якості підземних вод  спостерігається в економічно розвинутих регіонах, у районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва, розміщення військових частин і об'єктів військово-промислового комплексу.

    Як  показують постійні спостереження, за останні десятиліття якість ґрунтів  України істотно погіршилася  внаслідок сільськогосподарського виробництва (безповоротні втрати гумусу і поживних речовин, забруднення агрохімікатами), водної та вітрової ерозії в результаті зрошувальної та осушувальної меліорації (перезволоження, заболочування, засолення, закислення, висушування), забруднення промисловими відходами. Адже щорічно для виробництва сільськогосподарської продукції використовується понад 4 млн т мінеральних добрив. Забруднення ґрунтів зумовлюється недосконалою технологією їх зберігання та використання.

    Низька  забезпеченість України складськими приміщеннями для зберігання мінеральних добрив, а також машинами для їх внесення у ґрунт призводить до значних їх витрат. А це зумовлює негативні наслідки надмірного та нераціонального порушення балансу хімічних речовин, що входять до складу добрив, наприклад до збільшення азоту нітратного в рослинах і отруєння тварин і людей. Хімізація землеробства пов'язана з широким застосуванням пестицидів, які є важливим мутагенним чинником. За результатами агрохімічних аналізів у 1973-1990 рр. залишки пестицидів виявляли в 54 % зразків ґрунту, в тому числі в 15 % з перевищенням ГДК.

    Найбільший  вміст ДДТ встановлено в ґрунтах  садів Запорізької області — 39 ГДК навесні й 43 ГДК восени.

    Ґрунти  забруднюються також промисловими викидами. За їх обстеженнями в Луганській, Донецькій, Харківській областях у смугах впливу підприємств чорної і кольорової металургії, хімічної та вугільної промисловості, теплоенергетики та будівельної індустрії, виявлено техногенні геохімічні зони з аномально високим вмістом елементів-забруднювачів. Радіус таких зон змінюється від 3 до 30 км.

    Так трикілометрова смуга Комунарського  металургійного комбінату Луганської області площею понад 22 тис. га забруднена марганцем, хромом, залізом, свинцем, кобальтом, нікелем; трикілометрова смуга заводу "Укрцинк" Донецької області забруднена свинцем, цинком, кобальтом, хромом, міддю. Смуги забруднення Луганської та Зміївської ДРЕС, які працюють на вугіллі, досягають 30 км.

    Значні  земельні площі зайняті під звалища  промислових і побутових відходів. Горіння териконів, пилоутворення над поверхнею шлакозвалищ, підвищення мінералізації ґрунтових вод є додатковими чинниками негативного впливу на якість ґрунтів України.

    26 квітня 1986 р. на четвертому реакторі  Чорнобильської АЕС сталася аварія, наслідки якої мають планетарний катастрофічний характер. Разом з пальним у повітря було викинуто радіоактивний йод, цезій, телур, стронцій, барій, плутоній. Сумарний викид радіоактивних речовин оцінювався в 50 млн кюрі, що аналогічно наслідкам вибуху 500 атомних бомб, подібних до скинутих у 1945 р. на Хіросіму. Радіоактивного забруднення зазнали великі території в Україні, Білорусі, Росії. Радіоактивні викиди після аварії виявлено у Фінляндії, Швеції, Польщі, Німеччині, Франції та ін.

    В Україні забруднені території виявлено в Київській, Житомирській, Чернігівській, Рівненській, Черкаській, Вінницькій, Хмельницькій, Івано-Франківській областях. З території "зони відчуження" в Україні відселено жителів 74 населених пунктів. Тут поверхневе радіоактивне забруднення верхнього шару ґрунту становить 110 тис. Кі, цезію-127, 127 тис. Кі стронцію-90, 800 Кі ізотопів плутонію. Радіоактивного забруднення зазнали рослинність, води, тваринний світ, ґрунти, ландшафти. Після аварії загинули соснові деревостани на площі 580 га ("рудий ліс"). Загибель соснових лісів спостерігалась на відстані до 6,1 км від ЧАЕС по західному сліду, 9,2 км по північному і 3,2 км по південному. Радіоактивне забруднення характеризується значною плямистістю. Західний розгалужений слід радіоактивних опадів досяг північних районів Рівненщини.

    Північний слід накрив русла і заболочені тераси Дніпра, Прип'яті, межиріччя Прип'яті  й Брачинки. Окремі плями цього  сліду виявлено за 150 км, а південного — за 80 км від аварійного реактора.

    Нинішня ситуація в зоні відчуження, на думку спеціалістів, ускладнюється у зв'язку з переходом радіонуклідів у розчинні форми. Четвертий блок ЧАЕС (об'єкт "Укриття"), проммайданчик, захоронення "рудого лісу", пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів є джерелами забруднення ґрунтових і підземних вод. На останні істотно впливає фільтрація вод зі ставка-охолоджувача, площа якого становить 26 км2. Вміст стронцію-90 в його донних відкладах становить 800 кюрі. Для зменшення змиву забруднених часток і потрапляння їх у русло на заплаві Прип'яті, Дніпра, Ужа, на берегах меліоративних каналів вжито водоохоронних заходів, що зменшило виніс радіонуклідів втричі. Однак залишається небезпека їх перенесення при сильних вітрах та під час лісових пожеж.

    На  формування радіоекологічних умов на півдні України впливає надходження радіонуклідів зі зрошувальними водами з р. Дніпро, у донних відкладах водосховищ якого накопичились радіонукліди.

    Внаслідок радіоактивного забруднення великої  площі на території України виник  аномальний екогеохімічний регіон, у межах якого є загроза довгострокового надходження радіонуклідів у сільськогосподарську продукцію, поверхневі й ґрунтові води, загроза вторинного забруднення атмосфери, довгострокового опромінювання населення, яке мешкає на забруднених територіях.

    Синтез  карт забруднення повітря, води, ґрунту (у тому числі й радіонуклідами) з урахуванням можливого його впливу на життєдіяльність людини дає  змогу виділити такі регіони: 1) відносно екологічно комфортні території  з невеликим перевищенням нормативів забруднення природних ресурсів (умовно чисті, помірно забруднені); 2) екологічно некомфортні території з перевищенням допустимих нормативів (забруднені, дуже забруднені); 3) екологічно дискомфортні території зі значним перевищенням допустимих нормативів (надзвичайно забруднені з посиленням ризику для здоров'я людей, екологічного лиха). Картографічний аналіз показав, що території з останньою характеристикою займають близько 15 % території республіки. Території екологічного лиха охоплюють 30-кілометрову зону ЧАЕС, південь Херсонської області й північну частину Кримської області. Передостання характеристика (д) стосується в основному територій постійного радіоактивного контролю місцевості, а також Донецької, півдня Луганської, Дніпропетровської, східних районів Кіровоградської, значної частини Чернівецької областей, південного узбережжя Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей.

    На  карті виділено також міста, в  яких стан забруднення окремих компонентів  природи перевищує допустимі  норми: у 60 разів — для повітря (за сумарним індексом Р — таких міст 78); у 12 разів — для поверхневих вод (таких міст 21).

Розділ 3. Шляхи поліпшення геоекологічної ситуації в Україні

    Надзвичайно високий рівень сільськогосподарської  освоєності території України, деградацію земельних угідь і збідніння агроландшафтів, обмеженість у зв'язку з цим придатних для ведення сільського господарства земель слід розглядаїи як головні фактори, що зумовлюють можливе падіння врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності праці чи навіть стагнацію цих показників на найближчі 10—15 років. Це зумовлює необхідність розробки і впровадження в усіх зонах країни екологобезпечних інтенсивних систем землеробства, розрахованих на одержання високої віддачі при мінімальних витратах енергетичних та інших ресурсів, а також реалізації системи заходів по оптимізації структури сільськогосподарських угідь та консервації їх значної частини з метою оздоровлення природного середовища.

    Для нашої країни надзвичайно важливими  в умовах переходу до ринку є проблеми економного і високоефективного витрачання всіх виробничих ресурсів (зокрема — енергетичних), різкого підвищення техніко-технологічного рівня сільськогосподарського виробництва. Ці питання мають бути в центрі уваги сучасної науково-технічної політики.

    Проблема  загострюється зараз кризою забезпечення енергоносіями, яка має як економічний, так і екологічний аспекти. Так, низька ефективність використання енергетичних потужностей сільського господарства зумовлена значною мірою необгрунтованою  практикою формування, їх складу. Результати проведених досліджень свідчать про те, що, наприклад, трактор Т-150К понад 50% часу в рік використовується на транспортних роботах, де забезпечується його завантаження в середньому на 40—50%. Протягом року лише на транспортних роботах перевитрати палива одним трактором становлять понад 1 т на умовний еталонний гектар. А трактор К-700 взагалі проектувався як військовий тягач, але чомусь потрапив у сільське господарство. Із 60 найменувань шлейфу робочих машин у задовільній кількості в сільськогосподарських підприємствах є машини 5—6 найменувань, які можуть бути агрегатовані з трактором К-700. Звичайно, про раціональне використання такого потужного трактора, як і про ощадливе використання ним палива, не може бути й мови. Тим більше не потрібна така техніка і переважній більшості фермерів, у господарствах яких економічно вигідніше використовувати трактори класу МТЗ-80 і нижче.

    На  виконанні цілої низки операцій в сільському господарстві, особливо на дрібних фермах, застосування тракторів є взагалі невигідним через неможливість завантажити їх на повну потужність і високі ціни на паливо. Суттєву роль у вирішенні вказаної проблеми може відіграти живе тягло.

    Як  малогабаритний самохідний засіб кінь має значно вищий коефіці-єнт  корисної дії, ніж трактор. Використання коней на певних операціях у сільському господарстві навіть в 10—15 разів економічно вигідніше, ніж тракторів, особливо енергонасичених.

    Перевищення сукупних експлуатаційних витрат машино-тракторних агрегатів визначається двома основними елементами: витратами на паливно-мастильні матеріали;

    ремонт  і технічне обслуговування. Так, вартість паливно-мастильних матеріалів перевищує  вартість кормів на 25%, а витрати  на ремонт і технічне обслуговування машино-тракторних агрегатів на 130—160% вищі, ніж витрати, пов'язані з використанням гужового транспорту.