Злочин. Співучасть у злочині

 

 

 

Реферат

на тему: «Злочин. Співучасть у злочині»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

\

 

Зміст

 

Вступ

1. Поняття та види злочинів
2. Поняття співучасті у злочині
3. Види співучасників злочину
4. Список використаної літератури

 

Вступ

 

Забезпечення захисту  інтересів громадян і держави  в процесі здійснення правосуддя не можливе без точної, відповідної  до вимог закону кваліфікації скоєних  злочинів. Тому є необхідність правильно кваліфікувати злочини, що скоєні кількома особами, які зустрічаються досить часто. Злочини скоєні в співучасті складають значну частину посягань на власність, зґвалтувань, деяких господарських та ін. злочинів. Співучасть в більшості випадків значно підвищує суспільну небезпеку злочинного посягання, тому розроблення інституту співучасті займає важливе місце в кримінальному праві, 1 особливо це стосується питання злочинної організації. Саме вона створює серйозну загрозу безпеці держави, часом диктує правила гри владним структурам.

 

1. Поняття та види злочинів

 

Зло́чин — злодіяння, злий вчинок з точки зору тієї чи іншої системи цінностей, людини, групи людей, чи людства в цілому. Людину, яка чинить злочин називають «злочинець».

У законодавстві України злочин — передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне винне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 Кримінального кодексу України).

Суспільство завжди намагається жити за встановленими правилами, проте немає жодної людської спільноти, у якій би такі правила не порушувалися. Часто такі порушення мають дріб'язковий характер. Незначні порушення носять назву проступок. Відносини, пов'язані зі вчиненням людьми суспільнонебезпечних діянь та визначенням відповідальності за їх вчинення регулює кримінальне право, а самі ці діяння називаються злочинами.

Правопорушення: проступки  і злочинини вивчає наука деліктологія. Злочинність вивчає наука кримінологія.

Злочини мають ряд ознак, спільних з іншими правопорушеннями: є небезпечними для суспільства; здійснюються усвідомлено; вчиняються всупереч заборон, визначених кримінальним законодавством. Проте, на відміну від адміністративних, цивільних чи дисциплінарних поступків, злочини мають підвищений рівень суспільної небезпечності. Саме тому не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого забороненого діяння, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла й не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Крім того, злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене Кримінальним кодексом України.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

• невеликої тяжкості
• середньої тяжкості
• тяжкі
• особливо тяжкі

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання  у виді позбавлення волі на строк  не більше двох років, або інше, більш  м'яке покарання. Сюди можна віднести такі злочини, як незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду (ст. 248 КК), жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК), чи підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК).

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання  у виді позбавлення волі на строк  не більше п'яти років. Таким злочином є, наприклад, крадіжка — таємне викрадення чужого майна (ст. 185 КК), давання хабара (ст. 369), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК). Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Мова може йти про умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК), контрабанду — переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю (ст. 201 КК).

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання  у виді позбавлення волі на строк  понад десять років або довічного  позбавлення волі. Прикладом може бути умисне вбивство (ст. 115 КК) чи організація  озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб (ст. 257 КК).

Залежно від ступеня завершеності злочини поділяються на закінчені  та незакінчені. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Кримінального Кодексу. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Готуванням до злочину  є пошук або пристосування  засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності, у той час як за інші види готування особа має нести покарання.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії  або бездіяльності), безпосередньо  спрямованого на вчинення злочину, передбаченого  відповідною статтею Кримінального  кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Кримінальна  відповідальність за замах на злочин настає за тією статтею Кримінального кодексу, якою передбачено відповідальність за закінчений злочин, який особа мала намір вчинити, з урахуванням правил ст. 15 Кримінального кодексу.

Від замаху слід відрізняти добровільну відмову — остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

 

2. Поняття співучасті у злочині

Умисна спільна участь у виконанні злочину кількох  осіб, як правило, становить більшу суспільну небезпеку, ніж вчинення злочину однією особою. В Особливій частині КК Укриши конкретні склади злочинів описані, виходячи з припущення їх вчинення однією особою - виконавцем злочину. Проте навмисні злочини можуть бути вчинені не лише однією особою, а й у співучасті кількома особами. Як зазначається у ст. 26 КК, співучастю у злочині є умисна спільна участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Зміст цього визначення дає змогу стверджувати, що обов'язковими умовами (ознаками) співучасті у злочині є: 1) наявність двох або більше осіб (співучасників); 2) спільність дій співучасників у вчиненні одного й того самого злочину; 3) наявність умислу всіх співучасників на вчинення такого злочину; 4) наявність причинного зв'язку між діями кожного співучасника і єдиним злочинним результатом. За сукупності цих умов настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин.

Коло осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за навмисне вчинення одного й того самого злочину спільними зусиллями кількох осіб при виконанні ними різних ролей (виконавець, організатор, підбурювач, пособник), та умови, що визначають їх відповідальність, описані у ст. 27 Загальної частини Кримінального кодексу України.

У ч. 1 ст. 27 КК виписано, що "співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник". У наступних частинах цієї статті дано визначення кожного зі співучасників злочину.

Зазначимо, що виконавець злочину  є головною постаттю, оскільки дії  всіх інших співучасників підпорядковуються його діяльності. Виконавець злочину завжди підлягає відповідальності безпосередньо за статтею (частиною статті) Особливої частини КК. Норми Загальної частини про співучасть охоплюють однотипну для всіх злочинів діяльність організатора, підбурювача і пособника. Тому ці співучасники злочину підлягають відповідальності за відповідною частиною ст. 27 КК і тією статтею (частиною статті) Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Виняток з цього правила становить своєрідна співучасть (sui generis), за якою відповідальність співучасників злочину передбачена безпосередньо у певній статті Особливої частини Кримінального кодексу.

Інакше кажучи, деякі види спільної злочинної діяльності описані  в Особливій частині КК як окремі конкретні злочини (різновиди таких злочинів). Це означає, що при кваліфікації такої спільної злочинної діяльності положення Загальної частини про співучасть не застосовується. Так, загальні норми закону про співучасть не поширюються на осіб, що вчинили дії організаційного, а за певних умов і пособницького характеру, відповідальність за які передбачена, зокрема, ст. 255 (створення злочинної організації); ст. 257 (бандитизм); ст. 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань); ст. 304 (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність). Норми про співучасть не застосовуються при кваліфікації злочину і у тих випадках, коли спільна участь (співвиконавство) кількох осіб у вчиненні злочину, передбаченого Особливою частиною КК, надає такому злочинові кваліфікованого виду. Наприклад, викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб кваліфікується за відповідними статтями Особливої частини (ч. 2 ст. 185-189) без застосування ст. 27 КК.

 

3. Види співучасників злочину

У ст.19 дається визначення окремих  видів співучасників: виконавця, організатора, підмовника і посібника. В основу такого розподілу покладено об'єктивні критерії - ступінь і характер участі кожного з них у вчиненні злочину.

Ступінь участі - це інтенсивність  діяння кожної із осіб, які діють  спільно, щодо виконання своєї ролі в учиненні злочину. характер участі визначав функціональну роль кожного співучасника в спільному злочину. Головною ознакою, за якою вирізняють виконавця, організатора, відмовника і посібника слід вважати характер дій, які вчиняв кожен із них.

Виконавцем визнається особа, яка  безпосередньо скоїла злочин. тобто виконала ті дії, які входять в склад злочину. При цьому вказані дії можуть бути виконанні повністю однією особою, або декількома по частинах, які будуть співвиконавцями злочину, Співвиконавцем буде і та особа, яка знаходячись разом з іншими на місці злочину, надала їм допомогу в скоєнні злочину.

Проте злочин може бути скоєно з використанням малолітньої або неосудної особи, в такому випадку матиме місце посереднє виконання злочину.

Організатором, визначається особа, яка  організувала вчинення злочину або  керувала його вчиненням.

Дії організатора можуть бути різними і виражатись в:

1. керівництві підготовкою і скоєнням окремих злочинів;

2. складенні плану їх здійснення, вербуванні співучасників;

3. розподілі ролей між ними і т.д.

Найважливішим являється те, що організатор об'єднує зусилля інших співучасників, направляв їх спільну діяльність на стадії готування чи безпосереднього виконання злочину. Організатор завжди діє з прямим умислом, тобто він знає: про характер тих дій, які повинні бути виконані рядовими учасниками, знає про склад групи, про методи її злочинної діяльності.

Підмовником визнається особа, яку схилило до скоєння злочину, тобто умисно викликала в іншої особи, майбутнього виконавця впевненість скоїти злочин.

Специфічною рисою діяльності підмовника що відрізнять його від інших співучасників є те, що він здійснює вплив на волю особи і викликав в неї прагнення скоїти певним злочин. Підмовників може бути і кілька.

Підмовництво завжди конкретне. Не можна схиляти до скоєння злочину взагалі без вказівки визначеного об’єкту посягання. Тому не буде підмовництва, якщо хто-небудь, не викликаючи рішучості на скоєння певного злочину, розвиває в ін. особах нездорові погляди на ті чи інші явища життя чи навіть схвалює в загальній формі той чи ін, вид злочинної діяльності.

З суб'єктивної сторони діяльність підмовника майже завжди характеризується наявністю прямого умислу, коли винний визнає, що своїми діями викликає рішучість у іншої особи скоїти конкретний злочин, активно направляє свою волю на досягнення саме цієї цілі, бажаючи, щоб було скоєно даний злочин. Проте можливі випадки підмовництва з непрямим або неконкретним умислом.

Пособником - визнається особа, яка  сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів , а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, добуті злочинним шляхом .

Дії пособника здійснюються, як правило  до вчинення злочину. Вони можуть мати вигляд як активних дій / дав зброю, пораду/, так і бути бездією /особами, що зобов’язані попередити чи відвернути злочин./

За характером змісту вчинених пособником дій розрізняють їх три види:

1. інтелектуальне пособництво - поради, вказівки тощо;

2. фізичне пособництво надання  засобів, знарядь, усунення перешкод;

3. пособництво – переховування  - заздалегідь дана обіцянка сховати злочинця, знаряддя, сліди злочину або предмети, добуті злочином.

З суб'єктивної сторони пособництво пзредбачає наявність прямого чи побічного умислу, поки винний, усвідомлюючи суспільно небезпечним характер злочину, передбачаючи можливість настання злочинних наслідків і бажаючи настання цих наслідків чи їх допускаючи, свідомо надав виконавцю суттєву допомогу у вказаних Формах.