Акцизний збір. Мито

Важливою складовою економічної  політики держави є її фінансова  політика. За допомогою фінансової політики здійснюється багатосторонній  регулюючий вплив на ринкові відносини  та процес розширеного відтворення. Фінансова політика держави –  це важливий чинник реалізації функцій  держави, пов’язаних з управлінням  економікою, підвищенням ефективності розвитку національного виробництва, підвищенням добробуту населення.

Головною метою фінансової політики є підвищення рівня суспільного  добробуту шляхом оптимального розподілу  ВВП між соціальними групами  населення, галузями економіки, окремими територіями.

 Здійснюючи регулювання  соціально-економічними процесами,  держава за допомогою інструментів  фінансової політики здатна сприяти  створенню умов для розвитку  пріоритетних напрямків економіки,  стимулювати інвестиційно-інноваційну  діяльність та підприємницьку  активність. Однак фінансова політика  держави не має стандартної  моделі й залежить від багатьох  об’єктивних та суб’єктивних  чинників зокрема від рівня  розвитку ринкових відносин, стратегії  економічного розвитку країни, стану  бюджету і платіжного балансу  та багатьох інших [11, 44].

У фахових економічних  виданнях останніх років значного поширення  набули публікації стосовно вирішення  проблеми подолання фінансової кризи  в Україні різноманітними шляхами  з використанням фінансових інструментів впливу держави на соціально-економічний  розвиток суспільства. Зокрема наголошується  на ефективному використанні інструментів кредитно-грошової та фіскальної політики, їх взаємоузгодженості з метою отримання  позитивного результату.

Процес фінансування і  реалізації фінансової політики охоплює  декілька етапів: вироблення цілей  і постановка завдань, вибір типу фінансової політики, вибір напрямків реалізації та розмежування завдань між ними, вибір інструментів реалізації, координація дій окремих інструментів, здійснення окремих заходів, контроль за доходами реалізації.

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі  і правильності ухвалених рішень. Її формування починається з чітко  визначених цілей і постановки обґрунтованих  завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики –  жорстка або помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна або вбудованих стабілізаторів. На цій основі обираються напрями  реалізації та інструменти реалізації та способи забезпечення скоординованих їх дій [8, 214]. На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дієвість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. Тому вкрай важливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики.

Основними підходами до вирішення  проблем сучасної фінансової політики держави повинні бути:

- розробка і реалізація єдиної стратегічної програми розвитку економіки країни з визначенням основних пріоритетних напрямків, реалізація яких була б незмінною незалежно від зміни політичної ситуації в Україні;

- взаємоузгодженість усіх  складових фінансової політики держави: бюджетної, податкової, грошово-кредитної, інвестиційно-інноваційної, соціальної, що дозволить забезпечити ефективне маневрування фінансовими ресурсами задля досягнення позитивного соціально-економічного ефекту країни.

- законодавче визнання  і закріплення провідної ролі  Міністерства фінансів України  у розробці фінансової політики  держави та розмежування повноважень  інших органів держави та місцевої влади у питаннях реалізації фінансової політики;

- орієнтація на відновлення  інвестиційно-інноваційної моделі  розвитку економіки України, що  відповідає ринковим засадам  господарювання [11,51]; 

- проведення динамічної  податкової політики, зорієнтованої  на своєчасне реагування на  зміни в економіці, гнучкість  вектора податкової політики  регулювання і стимулювання як  виробничо-бізнесової, так і соціальної  спрямованості економіки [11,51]. Необхідне збалансування інтересів держави та господарюючих суб’єктів. Проведенню ефективної фінансової політики значною мірою шкодить непослідовність у реформуванні податкової системи, її нестабільність. Перші кроки реформування податкової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомога швидше. Податкова політика має спрямовуватися на розв'язання таких двох взаємопов'язаних завдань, як забезпечення збалансованості бюджету і пожвавлення ділової активності, підтримки виробництва. Спрямованість податкової політики на підвищення економічної ефективності діяльності господарюючих суб'єктів пояснюється також і тим, що в світовій практиці оподаткуванню не підлягають кошти, що йдуть на подальший розвиток виробництва, випуск високоефективної і конкурентоздатної продукції, охорони навколишнього середовища. Такий порядок безумовно створює стимули до накопичення елементів продуктивних сил платниками податків.

- законодавче закріплення  як провідного завдання фінансової  політики – захисту вітчизняного  товаровиробника на зовнішньому  і внутрішньому ринках товарів  і послуг [11, 51]. Постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності й підвищення рівня зайнятості населення. Цього можна досягти за рахунок залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку, надання пільгового оподаткування підприємствам[8, 209]. Сприятливі умови для іноземних інвесторів це пенні податкові пільги, можливість вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження та захисту майна іноземних інвесторів;

- забезпечення поступового  зміцнення довіри до банківської  системи через державне гарантування  вкладів населення, доступності  банківських кредитів для суб’єктів  підприємництва та населення  в напрямку їх диференціації залежно від обсягу, мети і результативності використання [11, 51]. Для того, щоб відновити довіру до банківської системи України, треба забезпечити прозорість системи й розкриття інформації про реальних власників банків та інших фінансово-кредитних установ, посилити контроль виконання ними своїх зобов’язань перед вкладниками, поліпшити нагляд за банками, вдосконалити банківське законодавство щодо корпоративного управління та впровадження нагляду на консолідованій основі [3]. Необхідна активізація роботи з подолання кризи неплатежів, сприяння підвищенню кредитної спроможності та стійкості банків [8, 217];

- підвищення ефективності  використання наявних в країні  фінансових ресурсів, дотримання  суворої звітності про цільове  використання бюджетних коштів, визначення пріоритетів у їх  першочерговому використанні [11,51]. Основною проблемою управлінської фінансової інфраструктури є відсутність прямої зацікавленості політиків та державних службовців у забезпеченні належної ефективності в управлінні державними коштами. Хоча сучасна теорія та практика розробила різноманітні сучасні технології, їх використання матиме належний ефект тільки за умови створення системи відповідних стимулів і санкцій, налагодженого механізму громадського контролю. Це у свою чергу, можливе лише за умови дотримання принципу прозорості процесів формування і використання коштів бюджету і фондів цільового призначення. Таким чином у формуванні управлінської фінансової інфраструктури головним є не стільки оптимізація складу та функцій фінансових органів, скільки запровадження механізмів що забезпечують належну ефективність їх діяльності [8, 21];

- легалізація тіньових капіталів і повернення іноземних кредитів.

- забезпечення зростання  соціальних гарантій та підвищення  рівня життя громадян відповідно  до темпів економічного розвитку  країни [11, 51]. Мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій населення, розмір яких визначає розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через державний бюджет [8, 209]. Оскільки можливості ринкової економіки обмежені, це чітко виявляється при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

- вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. За допомогою таких фінансових інструментів, як податки, штрафні санкції, дотації держава вимагає від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища [8, 209].

Нині фінансово-економічна ситуація в Україні є складною, неоднозначною й суперечливою. Відсутність фінансування, нестача власних обігових коштів, проблема платежів є основними причинами падіння виробництва. Поступовий перехід до розширеного відтворення,  можливий лише за наявності економічної грошової й соціальної стабілізації.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове  забезпечення, представлене, передусім, Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими  актами. Закони приймаються Верховною  Радою України, є обов’язковими  до виконання і мають вищу юридичну силу стосовно інших нормативних  актів. Велике значення в регламентації  фінансових відносин в Україні відіграють такі закони: «Про власність», «Про систему  оподаткування», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про цінні папери і  фондовий ринок», Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України  тощо. Ефективність функціонування фінансового механізму залежить також від якості його інформаційного забезпечення. Вичерпна, достовірна, своєчасна і зрозуміла інформація є запорукою прийняття оптимальних фінансових рішень, спрямованих на забезпечення економічного розвитку і соціальних потреб громадян [8, 214].

Особливе значення для здійснення фінансової політики має головна ланка фінансової системи – державний бюджет. За допомогою фінансової політки держава визначає, яку частку доходу спрямувати на розвиток науково-технічного прогресу, нове будівництво, утримання невиробничої сфери. Також фінансова політика не може діяти ізольовано від грошово-кредитної політики, яку здійснює Національний банк України. Центральний банк виконує основну функцію – забезпечує стабільність грошової одиниці, що є досить складним завданням в умовах спаду виробництва, й особливо фінансової кризи [6, 10]. Стабільні гроші – це фундамент розвитку економіки будь-якої країни. При цьому їх сума в обігу має відповідати кількості товару, виробленого для реалізації. Надлишок грошей, як і їх брак, негативно позначаються на кругообігу капіталу. В першому випадку вони стимулюють зростання цін, у другому падіння виробництва [12].

Отже, фінансова система охоплює державні фінанси, фінанси підприємств, а також фінанси населення. Зазначені підсистеми тісно між собою пов’язані. Стан фінансової системи як досить складного організму залежать від гармонійного поєднання усіх її складових підсистем. При цьому особливу роль відіграють фінанси підприємств і населення, оскільки вони формують ресурси державного бюджету. Для цього мають бути відпрацьовані фінансові методи впливу на ефективність виробництва і перш за все податковий механізм [6, 6].

Фінансова політика повинна  мати імперативний, обов'язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у  системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з  питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та економічного розвитку просто неможливо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Венгер В.В. Фінанси: навчальний посібник / для студентів вищих навчальних закладів. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 432 с.       
2. Гнєдова О.О. «Акцизний збір як джерело поповнення доходів бюджету» // Науковий вісник БДФА. Економічні науки: збірник наукових праць /             - Чернівці: Технодрук, 2009. – Вип.1. – с. 279 – 285        
3. Міщенко В.І. «Особливості посткризового реформування фінансового сектору України» // Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України «Фінанси України» №10 (179) жовтень 2010 р. – с.12.         
4. Мостовий А. «Порядок справляння митних платежів» // Науково-аналітичний журнал «Митна справа» №2 (68), березень-квітень 2010 р. – с. 22-26.                
5. Пойда-Носик Н.Н, Петришенець Л.В. «Оцінка ефективності й оптимізація структури капіталу в системі фінансової безпеки підприємства». // Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України «Фінанси України» №10 (179) жовтень 2010 р. – с. 112. 
6. Полозенко Д.В. Фінансова політика в умовах трансформаційної економіки України. К. НДФІ 2008. 392 с. Книга.
7. Ривак Н.О. « Доцільність митного та акцизного регулювання вітчизняного платіжного балансу в умовах світової фінансової кризи» // Науковий вісник БДФА. Економічні науки: збірник наукових праць  / - Чернівці: Технодрук, 2009. – Вип.1. – с. 267 – 273.        
8. Теорія фінансів: Підручник / За ред.. проф.. В.М. Федосова, С.І.Юрія. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 576 с.      
9. Фінанси: Курс для фінансистів: Навчальний посібник / За ред. В.І. Оспіщева. – К. : Знання, 2008. – 567 с.         
10. Фінанси: Підручник / За ред. С.І. Юрія, В.М. Федосова. – К. : Знання, 208. – 611 с.               
11. Фінансова політика держави: теоретичні аспекти та практичні реалізації в Україні / І. Сидор. // Світ фінансів. – 2009. – №4. – с. 44 – 53.       
12. «Фінансова політика – механізм реалізації стратегічних завдань соціально-економічного розвитку».  Вісник НБУ. – 2008. - №7. – с.14-17.