Творчість Леонардо да Вінчі

Автор: Пользователь скрыл имя, 13 Февраля 2013 в 00:17, реферат

Описание работы

Серед титанів Відродження одне з перших місць по праву належить Леонардо да Вінчі. Сила його розуму його геніальні наукові передбачення, його чудові технічні винаходи, нарешті, його велике реалістичне мистецтво - усе це валило в здивування вже людей Ренесансу, схильних сприймати Леонардо як живе втілення того ідеалу всебічно розвитий особистості, про яке мріяли кращі з мислителів і письменників XV- XVI століть.

Работа содержит 1 файл

Творчість Леонардо да Вінчі.doc

— 699.00 Кб (Скачать)

 

Державний вищий навчальний заклад

“Запорізький національний університет” 
Міністерства освіти і науки України

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

на  тему: «Творчість Леонардо да Вінчі»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

 

студентка групи 3551-1

 

Ханаєва Наталія Костянтинівна

   
 

Перевірила:

 

Кривега Л.Д.

   
   



 

 

 

 

 

Запоріжжя

2012 рік

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Серед титанів Відродження  одне з перших місць по праву належить Леонардо да Вінчі. Сила його розуму його геніальні наукові передбачення, його чудові технічні винаходи, нарешті, його велике реалістичне мистецтво - усе це валило в здивування вже людей Ренесансу, схильних сприймати Леонардо як живе втілення того ідеалу всебічно розвитий особистості, про яке мріяли кращі з мислителів і письменників XV- XVI століть.

Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох – раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо ставить собі метою дати об'єктивне відображення дійсності. Але цю дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм, типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко затемнював головне.

Його цікавлять нові задачі - удосконалення психологічних  засобів вираження і більш  глибоке розкриття внутрішнього світу людини, спрощення композиційного ладу заради досягнення більшої монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього міцної теоретичної основи.

Реаліст у науці, Леонардо залишається реалістом і в  мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високу ступень розвитку. І оскільки для Леонардо процес художнього узагальнення є процесом глибоко свідомим, остільки він виступає прямим попередником усіх великих майстрів високого Відродження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Особливості творчості Леонардо да Вінчі

Художня спадщина Леонардо да Вінчі кількісно невелика. Висловлювалася думка, що його захоплення природничими науками й інженерною справою  перешкодили його плідності в  мистецтві. Однак анонімний біограф, його сучасник, указує, що Леонардо «мав чудові задуми, але створив небагато речей у фарбах, тому що, як говорять, ніколи не був задоволений собою». Це підтверджує і Вазарі, відповідно до якого перешкоди лежали в самій душі Леонардо – «найбільша і найнезвичніша, саме вона спонукувала його шукати переваги над досконалістю, так що кожний твір його сповільнювалося від надлишку бажань».

Леонардо склався як художник так, імовірно, значною мірою  і як вчений у майстерні Верроккіо. Ранні малюнки і картини Леонардо ясно показують, якою чудовою школою реалістичного мистецтва була ренесансна майстерня. Тут усі робилося для того, щоб навчити з раннього років правильно малювати і допомогти опанувати реалістичним методом.

Малюнки Леонардо 70-х  років свідчать про пильне й уважне вивчення молодим художником натури. Він замальовує обличчя, що сподобалися йому,,пейзажі, рослини, фігури тварин, вона без утоми робить найдокладніші етюди драпірувань, домагаючись максимальної рельєфності в передачі складок, він виконує вражаючі вже на цьому ранньому етапі своєю зрілістю композиційні начерки для картин.  Природа у всіх своїх різноманітних проявах уладно волоче його до себе. Він схиляється перед її дивною красою і досконалістю, перед нескінченною розмаїтістю її форм.


Протягом 70-х років Леонардо виконав  ряд  картин, щодо яких дотепер йдуть гарячі суперечки в науці. У майстерні Верроккіо застосовувалася спільна робота вчителя й учнів над тим самим добутком; у зв'язку з цим, природно, виникають великі складності при розпізнанні окремих художніх почерків. Кілька років назад наука все-таки схилилася до того, щоб приписати молодому Леонардо дві речі, що найчастіше зв'язували з ім'ям Верроккіо. Це «Благовіщення» і «Портрет Джіневри  де Бенчі». В обох цих роботах Леонардо виступає перед нами ще як типовий майстер XV століття, що віддає перевагу подробицям перед цілим.


Уже перший флорентійський період діяльності Леонардо, після закінчення навчання у Верроккіо, відзначений його спробами виявити свої дарування на багатьох поприщах: архітектурні креслення, проект каналу, що з'єднує Пізу з Флоренцією, малюнки млинів, сукновальних машин і снарядів, що приводяться в рух силою води. До цього ж періоду відноситься його маленька картина «Мадонна з квіткою».

Коли Леонардо писав  її, йому було двадцять шість років. До цього часу художник знайшов уже зроблену майстерність у великому мистецтві живопису, що він ставив вище всіх інших.

«Мадонна з квіткою» – це хронологічно перша мадонна, образ якої внутрішньо позбавлений  якої-небудь святості. Перед нами усього лише юна мати, що грає зі своєю дитиною. Вічна принадність і поезія материнства. У цьому нескінченне зачарування картини.

Серед усіх мистецтв Леонардо ставить на перше місце живопис. Тому що, вказує він, живописець є «владарем  усякого роду людей і всіх речей». Це – непереборне свідчення глибокої переконаності одного з найбільших живописців, які хоч колись жили на світі, у величі і всепідкорюючій силі свого мистецтва.

Світ пізнається через  почуття, а око – володар почуттів.

«Око, – пише він, –  є око людського тіла, через  яке людина дивиться на свій шлях і насолоджується красою світу. Завдяки йому душа радується у своїй людській темниці, без нього ця людська темниця – катування».

У день народження короля прийшов поет і підніс йому поему, що вихваляє його доблесті. Прийшов  також і живописець з портретом коханої короля. Король негайно ж звернувся від книги до картини. Поет образився: «О, король! Читай, читай! Ти довідаєшся щось куди більш важливе, чим може дати тобі ця німа картина!» Але король відповів йому: «Мовчи, поет! Ти не знаєш, що говориш! Живопис служить більш високому почуттю, ніж твоє мистецтво, призначене для сліпих. Дай мені річ, яку я міг би бачити, а не тільки чути».

Між живописцем і поетом, пише ще Леонардо, така ж різниця, як між тілами, розділеними на частини, і тілами цільними, тому що поет показує тобі тіло частину за частиною в різний час, а живописець – цілком в один час.

А музика? Знову категорична  відповідь Леонардо:

«Музику не можна назвати  інакше, як сестрою живопису, тому що вона є предмет слуху, другого  почуття після зору... Але живопис перевершує музику і велить нею, тому що не умирає відразу ж після свого виникнення, як нещаслива музика».

Але всього цього мало. Живопис, найбільше з мистецтв, дає  в руки того, хто по-справжньому  нею володіє, царствену владу  над природою.

Отже, для Леонардо живопис  – вище діяння людського генія, вище з мистецтв. Це діяння вимагає і  вищого пізнання. А пізнання дається  і перевіряється досвідом.

І от досвід відкриває  Леонардо нові простори, далечіні, до нього  не звідані в живописі. Він вважає, що математика – основа знання. І кожна його мальовнича композиція плавно вписується в геометричну фігуру. Але зорове сприйняття світу не вичерпується геометрією, виходить за її рамки.

Заглянувши в безодню  часу, що є «винищувач речей», він  побачив, що усі змінюється, перетворюється, що око сприймає лише те, що народжується перед ним у дану мить, тому що в наступний час уже зробить своя неминуча і необоротна справа.

І йому відкрилася нестійкість, плинність видимого світу. Це відкриття  Леонардо мало для всього наступного живопису величезне значення. До Леонардо обрису предметів здобували в картині вирішальне значення. Лінія панувала в ній, і тому навіть у найбільших його попередників картина здається часом розфарбованим малюнком. Леонардо перший покінчив з непорушністю, самодостатньою владою лінії. І назвав цей переворот у живописі «проваллям обрисів». Світло і тіні, пише він, повинні бути різко розмежовані, тому що границі їхній у більшості випадків неясні. Інакше образи вийдуть незграбні, позбавлені принадності, дерев'яними.

«Димчаста світлотінь» Леонардо, його знамените «сфумато» – це ніжне  напівсвітло з м'якою гамою тонів  молочно-сріблистих, блакитнуватих, іноді  з зеленуватими переливами, у яких лінія сама стає як би повітряною.

Олійні фарби були винайдені в Нідерландах, але нові можливості, що таяться в них, у передачі світла і тіні, мальовничих нюансів, майже непомітних переходів з тону в тон були уперше вивчені і до кінця досліджені Леонардо.

Зникли лінеарність, графічна твердість, характерні для флорентійського живопису кватроченто. Світлотінь і « обриси, щопропадають,» складають, по Леонардо, саме чудове в мальовничій науці. Але образи його не скороминущі. Міцний їхній кістяк, і міцно коштують вони на землі. Вони нескінченно чарівні, поетичні, але і не менш повновагі, конкретні.

 


2. Художня спадщина Леонардо да  Вінчі

«Мадонна в гроті» (Париж, Лувр) – перший цілком зрілий твір Леонардо – утверджує торжество  нового мистецтва.

Зроблена погодженість усіх частин, що створює міцно спаяне єдине  ціле. Це ціле, тобто сукупність чотирьох фігур, обрису яких чудово зм'якшені світлотінню, утворить струнку піраміду, плавно і м'яко, у повній волі виростаючу перед нами. Поглядами і розташуванням усі фігури об'єднані нерозривно, і це об'єднання виконане чарівної гармонії, тому що навіть погляд ангела, звернений не до інших фігур, а до глядача, як би підсилює єдиний музичний акорд композиції. Погляд цей і посмішка, що ледве опромінює обличчя ангела, виконані глибокого і загадкового змісту. Світло і тіні створюють у картині деякий неповторний настрій. Наш погляд несеться в її глибини, у вабливі просвіти серед темних скель, під покровом яких знайшли притулок фігури, створені Леонардо. І таємниця, леонардівська таємниця, протягає й у їхніх обличчях, і в синюватих ущелинах, і в півмороку навислих скель. А з якою добірністю, з якою проникливою майстерністю і з якою любов'ю розписані іриси, фіалки, анемони, папороті, усілякі трави.

«Хіба ти не бачиш, – повчав Леонардо художника, – як багато існує тварин, дерев, трав, квітів, яке розмаїтість гористих і рівних місцевостей, потоків, рік, міст...»

«Таємна вечеря» –  найбільший утвір Леонардо й один з найбільших добутків живопису всіх часів – дійшла до нас у напівзруйнованому  виді.

Цю композицію він писав на стіні трапезної міланського монастиря Санта Марія делле Граціє. Прагнучи до найбільшої барвистої виразності в стінописі, він зробив невдалі експерименти над фарбами і ґрунтом, що і викликало її швидке ушкодження. А потім довершили справа грубі реставрації і... солдати Бонапарта. Після захоплення Мілана французами в 1796 р. Трапезна була перетворена в стайню, випари кінського гною покрили живопис густою цвіллю, а солдати, що заходили в стайню, забавлялися, шпурляючи цеглинами в голови леонардівських фігур.


Доля виявилася жорстокою до багатьох творів великого майстра. А  тим часом, скільки часу, скільки  натхненного мистецтва і скільки  полум'яної любові вклав Леонардо в  створення цього шедевра.

Але, незважаючи на це, навіть у напівзруйнованому стані «Таємна вечеря» робить неперевершене враження.

На стіні, як би переборюючи  її і несучи глядача у світ гармонії і величних бачень, розгортається  древня євангельська драма обманутої  довіри. І драма ця знаходить своє вирішення у загальному пориві, спрямованому до головної дійової особи – чоловіку зі скорботним обличчям, що приймає що здійснюється як неминуче.

Христос тільки що сказав своїм учням: «Один з вас зрадить  мене». Зрадник сидить разом з  іншими; старі майстри зображували  Іуду сидячим окремо, але Леонардо виявив його похмуру відособленість куди більш переконливо, тінню огорнувши його риси.

Христос покірний своїй  долі, виконаний свідомості жертовності  свого подвигу. Його нахилена голова з опущеними очима, жест рук нескінченно  прекрасні і величні. Чарівний пейзаж відкривається через вікно за його фігурою. Христос – центр усієї композиції, усього того виру пристрастей, що бушують навколо. Сум його і спокій як би споконвічні, закономірні – і в цьому глибокий зміст показаної драми.

Побачивши «Таємну вечерю» Леонардо, французький король Людовік XII так захопився нею, що тільки острах зіпсувати великий твір мистецтва перешкодила йому вирізувати частину стіни миланского монастиря, щоб доставити фреску у Францію.

Портрет, написаний Леонардо разом з досвідченим міланським художником Амброджо да Предісом, називається «Дама з горностаєм». Портрет чудово відбиває ті якості, якими ця жінка, спокушена Сфорца, коли їй було всього сімнадцять років, володіли: вираження її інтелігентного обличчя проникливі і зосереджене, пальці в неї довгі і чуттєві – такі бувають у музикантів.


Ще один портрет, написаний Леонардо в ранні роки перебування в  Мілані, можливо, найменш значний  із всіх і гірше всього документований, однак по іронії долі найкраще збережений. Це «Потрет музиканта». У портреті закінчене тільки обличчя; по типі воно близько обличчям ангелів Леонардо. Кілька років назад живопис був розчищений, і на клаптику папера в руці зображеної людини виявилося кілька нотних знаків. Дослідники Леонардо, що знають його схильність до загадок і секретів, поки безрезультатно намагалися прочитати це нотне послання.

Леонардо почав писати свій «Трактат про живопис» саме в  Мілані, як свідчать джерела, на прохання Сфорца, що побажав довідатися, яке  з мистецтв – чи скульптура живопис - більш шляхетно. Також Леонардо захопився вивченням анатомії людського тіла, а в останні роки перебування в Сфорца він віддавав значну частину свого часу математиці. Роки служіння в Сфорца закінчилися тим, що Лодовико був скинутий і доставлений у Францію як бранця. Після цього Леонардо ще якийсь час залишався в Мілане. Потім разом з Лукою Пачолі і Салаино - своїм учнем - Леонардо відправився у Флоренцію, по шляху загорнувши в Мантую і Венецію для огляду визначних пам'яток.

Информация о работе Творчість Леонардо да Вінчі