Дипломатичний протокол

Вступ

Дипломатичний протокол є невід’ємною  складовою частиною дипломатії, її політичним інструментом, формою, якою супроводжується будь-яка зовнішньополітична акція (акт, захід) держави та якої дотримуються її представництва чи представники. Дипломатія має надзвичайно довгу історію, бо з’явилася практично з виникненням  родового суспільства, першого обміну продуктами, а також перших проблем, пов’язаних з територіями для  полювання, землеробства, рибальства та їхніми межами, суперечками і конфліктами, що виникали навколо них. Уже первісні люди дійшли висновку, що розбіжності  краще вирішувати за допомогою домовленостей, бо вирішення їх силою часто викликало  озлоблення суперника і призводило до нових конфліктів. Так з’явилися  зародки первісної, примітивної  дипломатії, що базувалися на засадах  здорового глузду, а у ролі дипломатів виступали старші члени общини, до голосу яких прислухалися.

З подальшим розвитком суспільства  розвивалась безпосередньо и  дипломатія. Значний влив на її формування мало мистецтво дипломатії ,що почало зароджуватись ще до нашої ери у таких країнах як Єгипет та Індія. Проте більш вагомий вплив на неї здійснила дипломатія,що зародилися у Греції, Римі та Візантії. Держави цієї епохи підтримували між собою активні контакти, вели торгівлю, змагалися за нові території та ринки збуту. Грецька дипломатія того часу мала скоріше відкритий, публічний характер, яка базувалася на засадах "проксенії", тобто гостинності, спрямовувалась на боротьбу за розширення територій, за збільшення кількості рабів, за ринки збуту. Обман та підступність характерні для дипломатії Стародавнього Риму, який, окрім цього, взяв на озброєння використання сили проти слабшого, метод розпалювання чвар між сусідами, а принцип "розділяй та владарюй" став основним принципом римської дипломатії. Обман у дипломатії Риму став нормою, а вигода, без огляду на інших, — головним кредо. 

Слід відзначити, що візантійська дипломатія справляла на той час  великий вплив на дипломатію Венеції, Флоренції, Великого Князівства Московського, Туреччини, а засади її протоколу, оформленого  у вигляді правил "Про церемоніал візантійського двору", лягли в  основу нового дипломатичного протоколу, який почав формуватися на початку XIX століття . Цікавим періодом у розвитку дипломатії була історія Візантії (39—1453), яка, на жаль, передала чимало негативного з досвіду грецької та римської дипломатії у спадок італійським містам-державам — Венеції, Генуї, Мілану, Флоренції, а також Московії, а саме — хитрість, обман, недовіру, використання сили проти слабшого партнера. Саме у візантійській практиці застосовувався надміру урочистий дипломатичний церемоніал, щоб переконати сусідів у багатстві і могутності імперії. Тут вперше було використано вірчі грамоти, які писались на пергаменті вишуканим стилем кольоровим чорнилом. Засади візантійської дипломатії спрямовувалися на те, щоб показати іноземцям велич та могутність імператора, всієї імперії, її непереможність перед будь-якими ворогами.

Сутність  дипломатичного протоколу

Дипломатичний протокол — це сукупність загальноприйнятих правил, традицій і умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордонних справ, дипломатичними представництвами, офіційними особами і дипломатами при виконанні своїх функцій в міжнародному спілкуванні. Слово протокол походить від грецького «protokollon» («protos» — перший, а «kolla»— клеїти), тобто, дослівно — правила оформлення документів. Пізніше це слово тривко увійшло в дипломатичну практику і крім оформлення документів цією назвою стали означати всі питання етикету і церемоніалу. Правила дипломатичного протоколу ґрунтуються на принципі міжнародної ввічливості, тобто поваги до всього, що символізує чи представляє державу. Норми дипломатичного протоколу складалися протягом тисячоліть і ввібрали в себе ті умовності і традиції, які відповідали інтересам встановлення і підтримання міждержавного спілкування. Окремі норми дипломатичного протоколу мають особливо парадний характер і називаються церемоніалом: наприклад, церемоніал вручення вірчих грамот, церемоніал зустрічі і проводів офіційної делегації, церемоніал підписанняміжнародних договорів

Дипломатичний протокол має міжнародний  характер і у всіх країнах дотримується приблизно однаково, хоча в деяких з них можуть мати місце свої невеликі відхилення, які випливають із соціального ладу, національних і релігійних звичаїв. В Індії та Індонезії, наприклад, почесного гостя увінчують вінком (гірляндою) квітів. На Індонезійському острові Балі кожен гість, що прибуває на цю землю, проходить релігійний церемоніалвигнання «злих духів».

Дипломатичний протокол створює відповідні умови для того, щоб відносини  між державами, урядами та їхніми представниками могли розвиватися  в дружній, мирній атмосфері та в  обстановці взаємоповаги. Нині в міжнародному спілкуванні бере участь майже 300 держав, кожна з яких має свої соціально-економічний  та суспільно-політичний устрій, історію, культуру, мову, релігію, традиції. Нормальне  спілкування було б неможливим, якби всі вони не дотримувалися загальних  принципів взаємовідносин, у першу чергу таких, як повага до державного суверенітету і національної незалежності, невтручання у внутрішні справи іншої держави, дотримання рівності між державами, територіальна цілість, дотримання умов міжнародних угод і договорів, суворе виконання взятих на себе зобов’язань.

Віденський (1815) і Аахенський (1818) конгреси вперше в міжнародній практиці ухвалили спеціальні постанови, що стосуються дипломатичних відносин і, зокрема, питання визначення старшинства дипломатичних представників. Ці політичні документи були першою спробою наділити юридичною силою і перетворити в норми міжнародного права деякі правила міжнародної ввічливості. Постанови Віденського та Аахенського конгресів, що визначили основу міжнародної протокольної практики, проіснували понад 150 років — аж до 1961 року, коли у Відні була підписана "Віденська конвенція про дипломатичні зносини".

Нині "Віденська конвенція  про дипломатичні зносини" є базовим  міжнародно-правовим документом, який регулює дипломатичну діяльність суб’єктів  міжнародного права. У Конвенції  зафіксовані ранги дипломатичних  представників, порядок визначення їхнього старшинства, привілеї та імунітети  дипломатів, їхній статус, права  та обов’язки та інші сторони дипломатичної  місії держави та її агентів. Низка  держав приєдналася до Конвенції  шляхом її підписання та ратифікації, а деякі навіть інкорпорували  її до своїх національних законодавств. Учасниками Конвенції є понад 160 держав, у тому числі й Україна. Але й ті країни, які формально  не приєдналися до Конвенції, вимушені рахуватися з нормами, зафіксованими  у цьому документі.

Порушення протоколу або відхід від нього інколи проявляється у  бажанні зробити і щось приємне. Добре відомо, що двір Ватикану, який вважається одним з найстаріших  у Європі, справедливо визнається найретельнішим допиль- новувачем протоколу. Та все ж був такий випадок, коли дружина президента Дж. Кеннеді повинна була відвідати з візитом Ватикан. Папа Римський запитав, як він повинен звернутися до неї. Йому запропонували на вибір: "пані дружино президента", "пані", "пані Кеннеді". Папа ж зустрів дружину президента з обіймами і радісним вигуком: "О, Жакліно". Нетрадиційний випадок у протокольній практиці, що стосується України, мав місце на прийомі на честь Президента

України в листопаді 2002 року в Італії, коли Прем’єр-міністр С. Берлусконі своєю хусточкою демонстративно витер туфлі футболіста А. Шевченка, який був присутній на цьому прийомі, виражаючи у такий спосіб свою вдячність за його вклад у розвиток італійського футболу.

Виступ Президента України в  Конгресі СІЛА в квітні 2005 року слухали  стоячи і скандуючи "Ющенко", що також виходить далеко за рамки прохолодного та прагматичного протоколу першої держави світу.

Протокольні і ділові візити

Протокольні і ділові візити складають з метою налагодження контактів і проведення бесід  з керівниками держави, офіційними особами МЗС та інших міністерств  та відомств, з парламентаріями, членами  дипломатичного корпусу, політичними  діячами партій, представниками профспілок, громадських організацій, ділових  кіл, військовими діячами, діячами культури, науки, мистецтва, працівниками ЗМІ тощо. Тому мистецтво встановлювати, підтримувати і розвивати контакти з офіційними особами, а також цікавими і мудрими людьми, мистецтво вести дипломатичні бесіди в різних умовах і на різних рівнях як у діяльності зовнішньополітичного відомства своєї країни, так і в роботі дипломатичного представництва за кордоном, має неоціненне значення.

Дипломатичний протокол кожного диппредставництва включає в себе, насамперед, організацію прийомів.

Залежно від учасників, на честь яких влаштовують свято, а  також події, яка стала приводом для організації урочистостей, прийоми  поділяють на офіційні та неофіційні. Офіційними вважаються прийоми, коли запрошені  особи пов’язані між собою  службовою діяльністю. Неофіційні прийоми  організовуються з приводу загальних, товариських подій, сімейних свят та інших традиційних урочистостей.

У дипломатичній та діловій практиці основними видами як офіційних, так  і неофіційних прийомів є: келих  вина, келих шампанського, перший сніданок, другий сніданок, обід, обід-буфет, вечеря, "а-ля фуршет", коктейль, "жур  фікс" ("jour fix"), а також малі прийоми — чай та кава.

Прийоми поділяються на денні  та вечірні, а також на прийоми  з розміщенням за столом і без  нього. Денними прийомами вважаються келих вина або келих шампанського, перший сніданок, другий сніданок. Усі  інші належать до вечірніх. Прийоми  такого типу набувають усе більшого поширення, оскільки це вимагає менших затрат часу на їхню організацію і  проведення. Згідно з міжнародною  практикою, найбільш почесними видами прийомів є сніданок і обід.

Без розсаджування

Денні.

Келих шампанського. Цей вид прийому, як правило, починається о 12-й годині і триває приблизно годину. Його організовують з нагоди національного  свята, у зв’язку з від’їздом  посла, з нагоди перебування іноземної  делегації, відкриття національної виставки, після підписання міждержавних документів. На таких прийомах, крім шампанського, гостям можуть запропонувати  вино, соки, мінеральну воду. Закуски  є необов’язковими, але якщо вони і подаються, то тільки у вигляді  канапок. Закуски і напої розносять  офіціанти. Форма одягу — повсякденна.

Келих вина. Прийом, аналогічний келиху шампанського. Назва наголошує на особливому характері прийому. Як келих  шампанського, так і келих вина можуть мати місце і у вечірні  години. Так, келих шампанського було організовано після підписання міждержавних документів під час візиту до Києва  Президента Вірменії у липні 1997 року (після 19-ї години), а прощальна  бесіда та келих вина — перед  відльотом президента Німеччини  на батьківщину у лютому 1998 року (о 19-й годині).

Вечірні.

Коктейль. Починається о 17.00—18.00. Тривалість прийому — близько 2-х годин. Проходить  він стоячи. На запрошенні вказується час початку і закінчення (17.00— 19.00, 18.00—20.00). Гості можуть приходити  і йти в будь-який вказаний час. Нормальним вважається перебування  на прийомі до 1,5 години.

Перші гості збираються протягом 15—ЗО  хвилин. Прихід на прийом на початку  і залишення його наприкінці прийнято вважати проявом особливої поваги до господарів.

"А-ля фуршет". Проводиться  у ті ж години, що й коктейль (17.00—19.00 або 18.00—20.00). Формальна відмінність  між ними полягає в тому, що  на коктейлі, зазвичай, подається  більше напоїв і менше закуски,  а на фуршеті — напоїв не  менше, а закусок значно більше. 

З розсаджуванням

Ранкові. Денні. Перший сніданок. Як правило, такий сніданок дається від імені  міністра закордонних справ і  триває з 8-ї до 9-ї години ранку. Можлива  організація його і від імені  глави держави.

Цей вид прийому досить поширений  у дипломатичній практиці України, наприклад: сніданок Президента України  Л. Кучми з провідними бізнесменами Великобританії під час його візиту до Лондона у грудні 1997 року (розпочався о 7.45); сніданок Президента Вірменії Л. Тер-Петросяна до

Києва у липні 1997 року (розпочався о 8.30); сніданок міністра закордонних  справ України Б. Тарасюка з міністром  закордонних справ Гвінейської  республіки Л. Камаре під час візиту до Києва Президента Гвінеї Л. Конте у червні 1998 року (почався о 8.00).

Другий сніданок. Традиційно так називали прийоми, які починалися, як правило, о 12.30 або о 13.00 і закінчувалися  о 15.00. У сучасній практиці української  дипломатії сніданки орієнтовно тривають з 11.30 до 13.00.

Крім організації урочистих  прийомів, міжнародна практика в цій  сфері дозволяє влаштовувати зустрічі й у менш офіційній обстановці — за чайним або кавовим столами. Такі маленькі прийоми проводяться в міжнародному спілкуванні не тільки серед ділових людей, але й на найвищому рівні. На каву запрошують із 17.00 до 19.00. Чай влаштовується між 16.00 й 18.00, як правило, для жінок, але можна запрошувати гостей й пізніше — до 20.00. Традиція пити чай у цей час існує не тільки в нашій країні, англійці також вірні своїй традиції пити п’ятигодинний чай ("five о’сіоск tea"). При цьому гостеві пропонується дійсно лише чашка чаю (індійського — з молоком, китайського — з лимоном). З варенням чай п’ють тільки в Росії. До речі, молоко ніколи не наливають у порожню чашку, а лише в наповнену чаєм.

Обід — це найбільш почесний вид прийому. Він звичайно починається  в проміжку між 19.00 й 21.00.

Вечеря починається о 21.00 і пізніше.

Подарунки

У дипломатичній протокольній практиці суттєве значення мають  подарунки (сувеніри), які символізують поглиблення і зміцнення дружби, є вираженням вдячності, доброї волі, свідчать про бажання ближчих  стосунків. Даруючи щось, треба особливо пам’ятати, що значення подарунка (сувеніра) залежить далеко не від його ціни, а  від вмілого вибору. Часто дорогі, нічим не обґрунтовані подарунки  можуть викликати підозру і замість  користі спричинити зворотну реакцію.