Аналіз трудових ресурсів підприємства

      Показники забезпеченості підприємства трудовими  ресурсами ще не характеризують ефективного  їх використання і, відповідно, не можуть бути факторами, які безпосередньо  впливають на обсяг продукції, що випускається. Випуск продукції залежить не лише від чисельності працюючих, а й кількості затраченої на виробництво  праці (яка визначається кількістю  робочого часу), від ефективності суспільної праці, її продуктивності. Тому необхідно  вивчати ефективність використання робочого часу трудового колективу  підприємства.

      Умовою виконання виробничої програми, раціонального використання трудових ресурсів є економне (ефективне) використання робочого часу. Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним робітником за період часу, що аналізується, а також за ступенем використання фонду робочого часу.

      У процесі аналізу використання робочого часу виконуються наступні завдання:

• загальна оцінка повноти використання робочого часу;
• виявлення факторів і розміру їх впливу на використання робочого часу;
• з'ясування причин цілоденних і внутрішньозмінних втрат робочого часу;
• розрахунок впливу простоїв на продуктивність праці та зміну обсягу виробництва.

      Використання  робочого часу за категоріями робітників оцінюється за допомогою двох показників: середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал, рік), і середня тривалість робочого дня (зміни). Ці показники можна  обчислити на підставі даних звіту  з праці.

      Перший  показник, що характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від наступних факторів:

- кількість  вихідних і святкових днів;

- кількість  днів чергової відпустки, інших  видів відпусток, передбачених  законодавством;

- кількість  днів непрацездатності;

- неявки  на роботу з дозволу адміністрації; 

- прогули  тощо.

     Тривалість  робочого дня (зміни) робітника залежить від:

- величини  нормативно встановленого робочого  тижня;

- часу  простою протягом робочого дня  (зміни), зафіксованого в обліку;

- часу  інших скорочень робочого дня,  передбачених законодавством (для  підлітків, матерів-годувальниць  тощо);

- часу  понадурочної роботи (збільшує величину  показника) тощо.

      Під час аналізу визначаються відхилення фактичних показників від запланованих, проводиться порівняння їх з аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюються конкретні причини можливих відхилень.

      Для аналізу використання трудових ресурсів використаємо таблицю 1.7.

Таблиця 1.7

Оцінка використання робочого часу на підприємстві

        

      Аналізуючи  використання робочого часу на підприємстві, необхідно визначити загальні втрати робочого часу, цілоденні та внутрішні.

      Загальні  втрати робочого часу (∆Твт) визначаються:

1. як різниця між фактично відпрацьованим часом усіма робітниками за звітний період в урочний час (з фактично відпрацьованого часу вираховується час, відпрацьований надурочно) та часом, передбаченим для виконання планового завдання з випуску продукції, перерахованого на фактичну чисельність робітників. Алгоритм розрахунку:

                              ∆Твт = (ФРЧф - Тнв) - (ФРЧб:ЧРб*ЧРФ) ;                   (1.17)

2. як сума добутку втрат робочого часу, допущених одним робітником, і фактичної чисельності робітників і відпрацьованих надурочно годин:

                              ∆Твт =(Тф –Тб)*ЧРб+(-Тнв) .                              (1.18)

      Цілоденні втрати робочого часу (Твт.ч) розраховуються за наступними формулами:

1. як різниця між відпрацьованими людино-днями фактично та за планом, перерахованими на фактичну чисельність робітників:

                                 Тв=(Дф-Дб)*ЧРф.                                         (1.19)

2. як множення цілоденних втрат робочого часу одним робітником на фактичну чисельність робітників:

                                   Тчв=(Дф-Дб)*ЧРф*Тб ,                                    (1.20)

      або

                                               Тчв =Тв*Тб.                                             (1.21)

      Внутрішньозмінні втрати робочого часу (∆Твт) розраховуються:

      1)як різниця між загальними втратами робочого часу та цілоденними втратами, обчисленими в годинах:

                                      ∆Твт.ч = ∆Твт - ∆Тчв;                                   (1.22)

      2)як зміна середньої тривалості робочого дня, помножена на кількість днів, відпрацьованих одним робітником фактично та помножена на фактичну кількість робітників плюс години надурочної роботи:

                           ∆Твт.ч = (Тф-Тб)*Дф*ЧРф+(-Тнв).                       (1.23)

      Після вивчення втрат робочого часу визначаються непродуктивні витрати робочого часу.

      Причини втрат робочого часу можуть бути викликані  різними об'єктивними та суб'єктивними  обставинами, не передбаченими планом: додатковими відпустками з дозволу  адміністрації хворобою робітників з тимчасовою втратою працездатності, прогулами, простоями через несправність машин, механізмів, кліматичні умови, відсутність  роботи, електроенергії, палива тощо. Кожний вид втрат аналізується більш  детально, особливо ті, які залежать від підприємства. Більшість з  них (крім втрат, пов'язаних з хворобами  та кліматичними умовами) можна вважати  невикористаними резервами збільшення фонду робочого часу. При цьому  необхідно враховувати, що втрати робочого часу не завжди призводять до зменшення  виробництва продукції, вони можуть бути перекриті підвищенням продуктивності праці робітників підприємства.

      Аналіз  балансу робочого часу можна провести за таблицею 1.8.

      Таблиця 1.8

      Аналіз  балансу робочого часу

       

      Після вивчення втрат робочого часу визначаються непродуктивні витрати робочого часу.

      Непродуктивні витрати робочого часу складаються із втрат робочого часу внаслідок виготовлення браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, пов'язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові витрати робочого часу).

      У спеціалізованій літературі пропонується наступна методика розрахунку непродуктивних витрат праці в результаті браку:

1. розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції;
2. визначається сума заробітної плати у собівартості остаточного браку. Для цього необхідно собівартість забракованої продукції помножити на питому вагу зарплати у собівартості товарної продукції;
3. розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних втрат;
4. визначається сума заробітної плати робітників за виправлення браку. Для цього необхідно витрати на виправлення браку помножити на питому вагу заробітної плати виробничих працівників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних затрат;
5. розраховується заробітна плата робітників в остаточному браку та на його виправлення (сума 2 п. і 4 п.);
6. обчислюється середньоденна заробітна плата як відношення заробітної плати робітників і фактичного фонду робочого часу в годинах;
7. визначається робочий час, витрачений на виготовлення браку та його виправлення як відношення суми заробітної плати та середньогодинної заробітної плати (п. 5 / п. 6).

      За  результатами аналізу необхідно  розробити заходи щодо скорочення втрат  робочого часу та пов'язаних з ними непродуктивних виплат заробітної плати. Особлива увага при цьому звертається  на посилення контролю за внутрішньозмінними втратами робочого часу [11, с.284].

      Ефективність  використання трудових ресурсів відображається у показниках продуктивності праці. Зростання продуктивності праці є умовою збільшення обсягів виробництва продукції, основним чинником економічного зростання. Іншими словами, під продуктивністю праці розуміють результативність праці або здатність людини виробляти за одиницю робочого часу певний обсяг продукції.

      На  робочому місці, в цеху, на підприємстві продуктивність праці визначається кількістю продукції, яку виробляє робітник за одиницю часу (годину, день, рік), тобто виробництво продукції за 1 людино-день (1 людино-годину) - виробіток, або кількістю часу, що витрачається на виготовлення одиниці продукції - трудомісткість. Відповідно, існує тісний взаємозв'язок між затратами праці на одиницю виробленої продукції і продуктивністю праці: чим нижче трудомісткість виробництва продукції, тим вища продуктивність праці.

      Показники продуктивності праці визначають у:

• натуральних вимірниках - при випуску однорідної продукції, там де виробляють один вид продукції або декілька подібних;
• трудових вимірниках - передбачає вимірювання через трудомісткість окремих видів продукції;
• вартісних вимірниках - найпоширеніші вимірники, які можуть бути використані на будь-якому підприємстві.

      Аналіз  продуктивності праці починають  з вивчення її рівня і динаміки оцінки виконання поставленого завдання.

      Узагальнюючим показником продуктивності праці є  середньорічний виробіток продукції  одним працюючим (РВ_П). Величина його залежить від виробітку робітників (Вр) їх питомої ваги в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу (ПВр) (фактори першого рівня підпорядкування); кількості відпрацьованих ними днів (Д), тривалості робочого дня, середньоденного виробітку робітника (ГВ_Р) (фактори другого рівня підпорядкування). Таким чином, середньорічний виробіток одного працюючого дорівнює:

      РВ_П = ПВ_РВ_Р=ПВ_Р ДТГВ_Р.              (1.24)

      Враховуючи, що це детермінована функціональна  мультиплікативна модель, вплив наведених  факторів може бути розрахований способом ланцюгових підстановок, абсолютних різниць  тощо.

      Факторний аналіз продуктивності праці проводиться за таблицею 1.9.