Аналіз зовнішньоекономічної діяльності

gn:justify">• посилення державного контролю і регулювання зовнішньоекономічних відносин регіонів і суб'єктів господарювання.

Становлення зовнішнього сектору економіки України припадає на період, коли світові ринки не тільки сформувалися, але й поділені між основними суб'єктами світової господарської діяльності. За цих умов країні непросто знайти свою ринкову нішу й посісти гідне місце у світовому економічному співтоваристві. Визначаючи зовнішньоекономічну стратегію, Україна має виходити з двох найважливіших реалій;

• з потреб і тенденцій розвитку міжнародної економіки;

• з рівня розвитку й структури національної економіки.

6

Вирішення питання про входження до міжнародної економіки потребує від України чіткого визначення стратегічних і тактичних цілей зовнішньоекономічної політики. З огляду на економічну і політичну ситуацію, що склалася у світі, стратегічні цілі формування зовнішнього сектору економіки України визначаються як орієнтація країни на подальше багатовекторне співробітництво з країнами СНД, а також на європейські інтеграційні структури, які розвиваються на основі ЄС.

Таким чином, до першочергових завдань належать:

• посилення співробітництва в рамках СНД;

• набуття Україною членства в СОТ;

• набуття Україною членства в ЄС;

• ефективніше використання потенціалу взаємозв'язків України з розвиненими країнами світу;

• реструктуризація економічних взаємовідносин з країнами, що розвиваються;

• поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями;

• регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку..

Використання потенціалу взаємозв'язків України з розвиненими країнами світу має підпорядковуватися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм та методів, які забезпечать повніше й ефективніше використання потенціалу взаємозв'язків України з розвиненими країнами світу, особливо в трансформації технологій, залученні прямих інвестицій, запровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу.

Слід суттєво активізувати зовнішньоекономічні зв'язки з іншими країнами Центральної та Південно-Східної Європи, для яких Україна може стати перспективним і привабливим партнером, зокрема щодо транзитних перевезень, агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно-

туристичної сфери тощо.

Реструктуризація економічних взаємовідносин з країнами, що

7

розвиваються. Зовнішньоекономічна активність на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний і динамічний характер, органічно вписуватися у стратегію економічного зростання та євро-інтеграційного курсу України.

Для повноцінного входження України до світового господарства потрібний регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників і споживачів та наближення до світових норм і стандартів. Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії - забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної

політики.

Інтеграція України у світові економічні структури потребує певного часу і відбуватиметься в міру формування внутрішніх і зовнішніх передумов. Основними з них є:

• розвиток власних галузей, що мають конкурентні переваги у світовій економіці;

• створення могутнього внутрішнього ринку — основи для завоювання міжнародних ринків і закріплення на них;

• забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату;

• досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;

• постійна гармонізація національного зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами СОТ.

Найбільш прийнятною для України є експортно-орієнтована модель економічного розвитку з реалізацією політики імпортозаміщення, яка повинна спиратися на комплексну і динамічну державну

8

зовнішньоекономічну політику.

Головне завдання української держави сьогодні - визначити нові напрями, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоекономічної стратегії.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в України здійснюється з метою забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України; стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в

тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Зовнішньоекономічна діяльність в Україні здійснюється згідно з наступними принципами:

• принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

• принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

• принцип юридичної рівності і недискримінації;

• принцип верховенства закону;

• принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• принцип еквівалентності обміну.

Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності проявляється у можливості самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, керуючись законами України; неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України.

Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва характеризує можливість добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у формах, не заборонених законами України; додержуватись порядку, встановленого законами України; володіти правом

9

власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на результати їх зовнішньоекономічної діяльності.

Принцип юридичної рівності і недискримінації відображає рівність перед законом незалежно від форм власності, заборону дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимість обмежувальної

діяльності, крім випадків, передбачених законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Принцип верховенства закону передбачає регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; заборону та впровадження підзаконних актів та актів з питань управління, прийнятих

місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування, що створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж встановлені законами України.

Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності відображає рівний захист інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на території та за межами України; захист державних інтересів України відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів передбачає можливість ввезення та вивезення рівнозначних, рівноцінних продуктів або товарів; недопущення продажу (закупівлі) товарів за цінами, нижчими, ніж на внутрішньому ринку, які не покривають витрат виробництва та реалізації. Демпінг - ввезення на митну територію певної країни імпортного товару за ціною, нижчою від порівняної ціни на подібний товар у країні, що здійснює імпорт цього товару. Демпінг заподіює шкоду національному товаровиробнику.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності — норми імперативні, тобто обов'язкові, наказові, позбавлені вибору. Вони не можуть бути

10

скасовані ніякими установленнями спеціального характеру. Вони є критерієм законності всіх правових норм, що впроваджуються державою в зовнішньоекономічній сфері, в ієрархії правових норм займають найвищий ступінь.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції; недержавними

органами управління економікою, що діють на підставі статутних документів; самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі координаційних угод, що укладаються між ними.

Для регулювання зовнішньоекономічної діяльності використовують закони України; методи тарифного (економічного) та нетарифного (організаційно-адміністративного) регулювання, які видаються державними органами влади в межах законів України; економічні заходи оперативного регулювання; рішення недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України; угоди, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Для іноземних суб'єктів господарювання на території України запроваджується національний режим; режим найбільшого сприяння та спеціальний режим зовнішньоекономічної діяльності.

Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності - система засобів впливу на суспільні відносини, які виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності для забезпечення правопорядку в цій сфері.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою таких методів:

• тарифні (економічні) методи регулювання;

• нетарифні (організаційно-адміністративні) методи регулювання.

Тарифні (економічні) методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності являють собою комплекс заходів державного регулювання за допомогою митних тарифів. Тарифне регулювання виконує дві функції:

11

протекціоністську — захист вітчизняних товарів і послуг від іноземної конкуренції; фіскальну - поповнення державного бюджету.

Тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є класичним засобом регулювання цієї сфери.

Тарифні методи неспроможні повністю захистити внутрішній ринок країн від зовнішньоекономічної експансії, все більше активізуються тенденції до заміни митних тарифів заходами нетарифного протекціонізму в зовнішньоекономічній сфері.

Нетарифні (організаційно-адміністративні) методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів та послуг на внутрішній ринок країни. Нетарифні обмеження являють собою заходи прихованого протекціонізму, мають характер адміністративного (силового) регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Метою нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

• покращення (погіршення) конкурентних умов в імпортуючій країні;

• захист національної економіки, охорона навколишнього середовища, здоров'я населення, моралі, релігії і національної безпеки.

Товарами, повністю виробленими у країні, вважаються:

• корисні копалини, видобуті на її території або в її територіальних водах, на її континентальному шельфі і в морських надрах, якщо країна має виключне право на розробку цих надр;

• рослинна продукція, вирощена та зібрана на її території;

• живі тварини, що народилися і вирощені в цій країні;

• продукція, одержана від тварин, вирощених у цій країні;

• продукція мисливського, рибальського та морського промислів;

• продукція морського промислу, видобута та вироблена у Світовому океані суднами цієї країни;

• вторинна сировина та відходи, які є результатом виробничих та інших

12

операцій;

• продукція високих технологій, одержана у відкритому космосі на космічних кораблях, що належать цій країні чи орендуються нею.

Для підтвердження походження товару суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності повинен представити митному органу сертифікат про походження товару.

При державній реєстрації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в їх підприємницьких або статутних документах обов'язково фіксуються всі види господарської діяльності, які будуть здійснюватись даним суб'єктом господарювання, в тому числі зовнішньоекономічна діяльність. Процедура державної реєстрації резидентів та нерезидентів України як суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України має низку особливостей щодо місця державної реєстрації; терміну державної реєстрації; переліку документів, необхідних для державної реєстрації тощо. Місцем державної реєстрації резидентів України - суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності є - виконавчі комітети органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням даного суб'єкта; нерезидентів України - Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції. Документом, що підтверджує факт реєстрації суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності в Україні, є Свідоцтво про державну реєстрацію. Після державної реєстрації суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності повинні стати на облік в місцевих органах державної влади. До таких органів належать податкові інспекції, регіональні органи статистики, регіональні відділення пенсійного фонду, регіональні відділення фонду соціального страхування, митниці тощо.