Аналіз конкурентоспроможності підприємства

Конкурентні позиції фірми  на ринку залежать також від тієї підтримки, яку фірма отримує  з боку національних державних органів  і інших організацій шляхом надання  гарантій експортних кредитів, їх страхування, звільнення від податків, надання  експортних субсидій, забезпечення інформацією  про кон`юктуру ринку та ін.

Як правило, конкурентоспроможним є підприємство (фірма), що здатне довгий час залишатися прибутковим в  умовах відкритої ринкової економіки.

До кола показників, які  визначають конкурентоспроможність фірм, включаються:

Ø частка на внутрішньому і  світовому ринках;

Ø чистий доход на одного зайнятого;

Ø чисельність зайнятих;

Ø кількість основних конкурентів.

Слід вважати, що закордонні дослідники класифікують і визначають для всіх рівнів цінову і структурну конкурентоспроможність. Остання, іноді, визначається як "конкурентоспроможність за обсягом", або "загальна конкурентоспроможність підприємств". Відділення цього типу конкурентоспроможності відображає той  об`єктивний процес, коли міжнародна конкуренція  переміщується із цінової сфери  в сферу, де конкурують національні  умови виробництва. Іншими словами, структура конкурентоспроможності являє собою інтегральне поняття, в якому відображається виробничий, технологічний, експортний потенціал  національної економіки.

Існує цілий ряд методик  оцінки конкурентоспроможності з урахуванням  як цінових, так і нецінових факторів. Особливу роль при аналізі конкурентоспроможності експортної продукції відіграє фактор часу. Приймається до уваги так  звана теорія "життєвого циклу" товару.

В практиці проведення оцінки конкурентоспроможності, в основному, аналізуються технічні параметри (наприклад  показники потужності, вантажопід`ємність, надійність і тип), менше уваги приділяється економічним показникам таким як ціна, витрати виробництва, вартість споживання, ефективність експорту, тощо. За однією з існуючих методик рівень кокурентоспроможності товару визначається як співвідношення продажної ціни експортного товару до "еталонної ціни", або середньозваженої ціни аналогічного товару, який користується найбільшим попитом на даному ринку.

В практиці закордонних фахівців існують спеціальні індикатори та методи визначення цінової конкурентоспроможності за даний період. Визначення цінової  конкурентоспроможності на внутрішньому національному ринку, як правило, проводиться  шляхом порівняння цін внутрішнього ринку і цін імпортних товарів, або світових цін. На зарубіжному  ринку співставляються три показники: витрати виробництва в національній валюті; обмінні курси валют; розміри прибутків (різниця між продажною ціною на ринку і витратами виробництва).

З нашої точки зору слід привернути увагу фахівців до розгляду питання КС товару у тому вигляді, як воно подається у монографії "Пути повышения КС экспорнной продукции" під редакцією В.Я.Маштабея. Розглядаючи КС, як відповідність товару умовам ринку по технічним, економічним, комерційним та іншим характеристикам, він пов`язує воєдино поняття "якість", "технічний рівень", "конкурентоспроможність". Загальна кількість цих показників досягає 400.

Автори виділяють такі групи техніко-економічних показників, які характеризують складний виріб  на ринку споживання:

- властивості виробу на  стадії попиту, а саме - економічна  ефективність його використання (наприклад, потужність обчислення, довгостроковість, амортизація, ремонтоздатність,тощо);

- характеристики виробу  з точки зору можливості його  використання в комплексі з  машинами та зручності експлуатування (технічні параметри, площа, тощо);

- характеристики виробу  на стадії цього збуту (зовнішній  вигляд, вид пакування, тощо);

- інші ознаки (наприклад,  престижність).

Наведені групи показників поділяють на два основних види: технічні та економічні. В свою чергу, вони відповідно поділяються на параметри  ергоекономічнсті, естетики, відповідності стандартам та законодавству, а також на параметри, які визначають рівні окремих елементів ціни попиту (рис.1.1).

Рис.1.1. Показники конкурентоспроможності

Неабияку роль у визначенні КС продукції відіграє кон`юктурна інформація. Велике значення мають показники темпів зростання продажу, частка ринку та темпи її зростання, обсяги експорту, тощо.

Для оцінки КС фірми, використовують деякі чисельні показники, які свідчать про ступінь стійкості положення фірми, спроможності виготовляти продукцію, яка користується попитом на ринку й забеспечує фірмі одержання намічених та стабільних кінцевих результатів. До ряду таких показників відносяться:

- відношення вартості  реалізованої продукції до її  кількості за поточний період. Збільшення цього співвідношення  обсягів реалізованої продукції;

- відношення прибутку  до загальної вартості продажу  (profit to sales). Підвищення цього показника свідчить про підвищення рівня КС фірми;

- відношення загальної  вартості продажу та вартості  нереалізованої продукції (sales to finished goods) свідчить про спад попиту на продукцію фірми та затоварювання готової продукції;

- відношення загальної  вартості продажу та вартості  матеріальних виробничих запасів  (sales to inventories) показує, що сталося, або зниження попиту на готову продукцію, або збільшення запасів сировини. Зменьшення цього показника свідчить про уповільнення обігу запасів;

- відношеня обсягу до суми дебіторської заборгованності (sales to receivables) показує, яка частка реалізованої продукції поставлена покупцями на основі комерційного кредиту.

Фірма, яка має більш  низькі витрати виробництва, отримує  більш великий прибуток, що дозволяє розширювати обсяги виробництва, підвищувати  його технічний рівень, економічну ефективність та якість продукції, а  також удосконалювати систему збуту. В результаті КС такої фірми та виробляємої продукції підвищується, що сприяє збільшенню її частки на ринку за рахунок інших фірм, які не мають таких фінансових та технічних можливостей.

Важливе значення має аналіз витрат обігу, який обчислюється шляхом відношення величини збутових витрат до розмірів прибутку.

Аналіз витрат обігу дозволяє викрити невиробничі витрати  по всій системі товарного руху від  продавця до покупця.

Таким чином, оцінка КС фірми на конкурентному ринку, або його сегменті, побудовані на ретельному аналізі технологічних, виробничих, фінансових та збутових можливостей фірми. Вона є останнім етапом маркетингового дослідження та покликана з`ясувати потенційні можливості фірми і заходи, які фірма повинна вжити для забезпечення КС позицій на конкурентному ринку.

Така оцінка повинна містити  слідуючі показники:

· потреба у капіталовкладеннях фактичних та перспективу як в  цілому, так і по окремим видах  продукції і по конкретних ринках;

· асортимент КС продукції, її обсяги та вартість (продуктова диферинціація);

· набір ринків або їх сегментів для кожного продукту (ринкова диферинціація);

· потреба у засобах  на формування попиту та стимулювання збуту;

· перелік заходів та засобів, якими фірма може забезпечити  собі перевагу на ринку;

· створення заохочуючого уявлення про фірму у покупців, виготовлення високоякісної продукції, постійне оновлення продукції на основі власних розробок та винаходів, забезпечених патентним захистом, добропорядне та чесне виконання зобов`язань за угодами по відношенню терміну постачання товарів та послуг.

Результати досліджень беруться за основу при розробці стратегії  фірми, її технічної, асортиментної  та збутової політики.

Проведення економічного дослідження та використання великого набору показників неможливе без  використання комп`ютерної техніки.

1.4. Маркетингова  діяльність в системі управління  конкурентоспроможністю.

Під маркетингом приймається  така система управліення фірмою, яка направлена на вивчення і облік попиту та потреби ринку для більш обгрунтованої орієнтації виробничої діяльності підприємств на виробництво КС видів продукції в заздалегіть установлених об`ємах відповідаючим відповідним техніко- економічним характеристикам.

Філософія маркетингу проста: виробник повинен виготовляти таку продукцію, яка забеспечить збут і одержання фірмою (підприємством) прогнозуючого рівня рентабельності і мати прибуток.

Сучасною концепцією маркетинга є замкутий і постійно діючий процес безперервного впливу споживача на виробника.

Маркетинг - це система управління, яка має свої принципи, функції, структуру, нормативні і правові акти, Основним принципом маркетингу є: обгрунтований вільний вибір відповідних цілей і стратегій функціонування и розвиток підприємства; комплексний підхід розвитку цілей з ресурсами і можливостями підприємства; досягнення оптимально сполучення в управлінні фірмою, вияву нових форм та інструментів для підвищення ефективності виробництва.

На реалізацію принципів  маркетингу орієнтовані його функції:

¨ розробка технічної політики;

¨ виявлення оптимального асортименту виготовленої продукції  і структури виробництва;

¨ розробка реалізаційної  політики, організації післяреалізаційного технічного обслуговування потреб споживача;

Маркетингова программа є ядором маркетингу. Вона є в основі планування виробництва по кожному воробу в кожному підрозділі фірми.

В організіції маркетингу діяльності фірми особливу увагу приділяють науково-технічним розробкам.

Навід`ємною рисою маткетингу є відповідний образ мислення, підхід до поняття консерваторських, виробничо- реалізаційних рішень з позиції найбільш повного задоволення вимог споживача, ринкового попиту. Без цього не можливо досягнення високої якості КС продукції. закріплення стану позицій на ринку.

Управління розвитком  виробництва у фірмі (підприємства) - це таке регулювання процесу виробництва  в цілях підвищення його єфективності, росту продуктивності праці, підвищення якості продукції та КС в цілому.

Основна ціль менеджменту  в управлінні воробництвом полягає в тому, щоб досягти раціонального функціонування виробничих підрозділів в результаті керування" з верху".

Основними вимогами в управлінні виробництвом є пристосування до нових умов виробничо-технічного циклу:

- фондомістким та гнучким виробництвам; швидко прийнятим рішенням; значної ролі людського фактору в виробництві; поліпшення якості виробів; скорочення виробничих витрат; досконалому використанню виробничої площі; удосконалення сфери послуг і технічного обслуговування виготовляємої продукції.

Задачі можуть визначатися  таким чином:

- постійне впровадження  в виробництво нових, більш  досконалих виробів:

- систематичне скорочення  всіх видів витрат на виробництво  продукції;

- підвищення якісних та  споживчих характеристик при  зниженні ціни на вироблену  продукцію;

- зниження витрат в  усіх ланках виробничо-збутоваго циклу при постійному впровадженні в серійне воробництво нових виробів;

- поширення номенклатури  виробничої продукції та зміни  асортименту.

Однією з важливих цілей  управлінської діяльності в сфері  виробництва є підвищення єфективності виробництва, яке грунтується на таких факторах, як збільщення рентабельності інвестицій, зріст продуктивності праці.

Для досягнення намічених  цілей необхідне впровадження шорокого комплексу технічних, технологічних, організаційно- керівних заходів, розробка принципів інвестиційної та технічної політики для фірми в цілому; визначення приорітетних областей інвестування та направлень роботи; концентрація зусиль і ресурсів на розвиток найбільш перспективних галузей технічного процесу; створення виробничих систем нового покоління, працюючих з використанням ЕВМ.

Розробка принципів інвестування має вижливе значення єфективності виробництва.

Дєякі важливі принципи інвестування:

довгострокова перспектива  в визначенні портфелю інвестицій;

купівля за найнижчу ціну і  продаж по самій високій ціні;

планування діяльності на ринку з урахуванням таких  факторів сприяння на ринок, який впливає  на ринковий механізм;

наявність всіх видів інформації, яка має значення для прийняття  правильних інвестиційних рішень.

В основі організації трудового  процесу закладено технічний  процес, який визначає необхідну послідовність  і зміст трудових операцій та відповідні їм засоби, прийоми, методи праці.

Система управління технологією  орієнтована на управління інвестиціями та обеспечення ефективного використання технології, обладнання. Він включає не тільки обладнання , а також:

1) процедури організації  виробництва;

2) компонувння робочих місць;

3) раціональне використання  виробничах площ;

4) навчання виробників  передовим навичкам, підвищення  їх квалафікації.

Нові умови, які складалися на ринках , зажадали створенння більш простих і гнучких систем управління. Сучасні системи управління харатеризуються слідуючими особливостями:

- наявністю невиликих підрозділів з меньшим числом , но більш високим рівнем кваліфікації працівників;

- наявністю невиликої кількості рівней управління;

- створенням організаційних  структур, які грунтуються на групах спеціалістів;

- складанням графіків  і виробничих програм, орієнтованих  на попит покупця;

- наявністю на складах  фірми мінімального об`єму запасів;

- швидке реагування на  відбування змін, як в фірмі  так і на ринку;

- наявністю гнічкого переобладнання воробництва;

- високою продуктивністю  праці і низкими затратами;