Аналіз господарської діяльності банку і кредитора на прикладі Рівненського відділення ВАТ «БМ Банк»)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальний висновок.

Ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно - необхідного співвідношення між трьома її складовими – власним капіталом банку, залученими і розміщеними засобами шляхом оперативного управління їхніми структурними елементами.

Враховуючи  вищенаведене у світовій банківській  теорії і практиці ліквідність прийнято розуміти як «запас» або як «потік». При цьому, ліквідність, як «запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу, шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей, за рахунок наявних у цій області невикористаних резервів.

Ліквідність як «потік» аналізується з погляду  динаміки, що припускає оцінку здатності  комерційного банку протягом визначеного  періоду часу змінювати сформований, несприятливий рівень ліквідності або запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно - необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових засобів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів.

Таким чином, кожен комерційний банк повинен  самостійно забезпечувати підтримку  своєї ліквідності на заданому рівні  на основі як аналізу її стану, що складається  на конкретні періоди часу, так  і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково - обґрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позичкових засобів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Крім того, діяльність комерційних банків, що виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні  грошові засоби у вигляді заощаджень, і тими, хто їх потребує, полягає  в тому, щоб раціонально залучати ці засоби і надавати їх у позичку або інвестувати по більш високих ставках для забезпечення загальної прибутковості, у тому числі одержання прибутку.

Для здійснення операційної діяльності, пов'язаної з залученням коштів і їхнім розміщенням  в умовах ринкової невизначеності майбутнього попиту і надходжень наявних засобів за визначений період, банку потрібні засоби в їхній ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко перетворені в готівку з невеликим ризиком втрат або взагалі без нього.

Таким чином, ліквідність комерційного банку – це можливість використовувати його активи в якості наявних коштів або швидко перетворювати їх у такі кошти.

Комерційний банк вважається ліквідним, якщо суми його наявних засобів і інших  ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати засоби з інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових і фінансових зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення практично будь-яких непередбачених фінансових нестатків: висновку вигідних угод по кредиту або інвестуванню; на компенсування сезонних і непередбачених коливань попиту на кредит, відновлення засобів при несподіваному вилученні внесків і т.д.

У вітчизняній  економічній літературі, на відміну  від сталої міжнародної банківської  термінології, часом змішуються два поняття - ліквідність балансу банку і його платоспроможність, що в наступному призводить до ототожнення методів і способів підтримки ліквідності і платоспроможності кредитних інститутів. Якщо перше в більшій мірі справа самого банку і він самостійно вибирає в конкретних умовах ті або інші способи підтримки своєї ліквідності на рівні встановлених норм, то друге, як правило, відноситься до функцій держави в особі Центрального банку.

Отже, банк вважається ліквідним, якщо суми його коштів, що банк має можливість швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють вчасно виконувати зобов'язання по пасиву. Необхідно підкреслити, що з метою підтримки своєї стабільності банк повинен мати визначений ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку, фінансового становища клієнта або банка партнера.

Ліквідність балансу. Баланс вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації засобів за активом покривати термінові зобов'язання за пасивом. Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання його зобов'язань визначається низкою факторів, серед яких вирішальним є відповідність термінів розміщення засобів термінам залучення ресурсів. Інакше кажучи, який пасив по терміну, таким повинний бути й актив; тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і терміном вивільнення засобів по активу в грошовій формі і сумою і терміном майбутнього платежу по зобов'язаннях банку.

На ліквідність  балансу банку впливає структура його активів: чим більше частка швидко ліквідних засобів в загальній сумі активів, тим вище ліквідність банку. Активи банку за ступенем їхньої ліквідності можна розділити на три групи:

1. Ліквідні  засоби, що знаходяться в негайній  готовності, або швидко ліквідні засоби. У їхньому числі - каса, засоби на кор. рахунку, першокласні векселі і державні цінні папери.

2. Ліквідні  засоби в розпорядженні банку,  що можуть бути перетворені  в грошові кошти. Мова йде  про кредити й інші платежі  на користь банку з термінами виконання в найближчі 30 днів, умовно реалізовані цінні папери, зареєстровані на біржі (як і участь в інших підприємствах і банках), і інші цінності (включаючи нематеріальні активи).

3. Неліквідні  активи - це прострочені кредити  і ненадійні борги, будинки і споруди, що належать банку і відносяться до основних фондів.

У міжнародній  банківській практиці самою ліквідною  частиною активів вважається касова готівка, під якою розуміються не тільки гроші в касі, але і грошові  кошти, що знаходяться на поточному рахунку даного кредитного інституту в Центральному банку. Ліквідними статтями в країнах ринкової економіки вважаються першокласні короткострокові комерційні векселі, що банк може перерахувати до Центральному банку, цінні папери, гарантовані державою. Менш ліквідними є банківські інвестиції в довгострокові цінні папери, тому що їхня реалізація за короткий термін не завжди можлива. Як активи утрудненої ліквідності розглядаються довгострокові позички і вкладення в нерухомість.

Крім того, ліквідність банку залежить від ступеня ризику окремих активних операцій: чим більше частка активів високого ризику у балансі банку, тим нижче його ліквідність. Так, практикою сформовано, що до надійних активів прийнято відносити наявні грошові кошти, а до високого ризику - довгострокові вклади банків. Ступінь кредитоспроможності позичальників банку впливає на своєчасне повернення позичок і тим самим на ліквідність балансу банку: чим більше частка кредитів високого ризику у кредитному портфелі банку, тим нижче його ліквідність. Ліквідність залежить також від структури пасивів балансу. Якщо по вкладах до запитання вкладники мають право забажати гроші в будь-який момент, то строкові вклади знаходяться в розпорядженні банку більш-менш тривалий період, і, отже, за інших рівних умов підвищення питомої ваги вкладів до запитання і зниження, частки строкових вкладів знижує банківську ліквідність. Надійність депозитів і позик, отриманих банком від інших кредитних установ, також впливає на рівень ліквідності балансу.

Ліквідність балансу банку оцінюється за допомогою розрахунку спеціальних показників, що відбивають співвідношення активів і пасивів, структуру активів. У міжнародній банківській практиці частіше всього в цих цілях використовуються коефіцієнти ліквідності. Останні являють собою співвідношення різних статей активу балансу кредитної установи з визначеними статтями пасиву або, навпаки, пасивів з активами. Показники ліквідності в різних країнах мають різні назви, неоднакові методики їхнього розрахунку, що пов'язано з сформованою практикою і традиціями, та залежать від спеціалізації і величини банків, проведеної політики в області кредиту і ряду інших обставин. Звичайно для оцінки ліквідності застосовуються коефіцієнти короткострокової і середньострокової ліквідності; вони обчислюються як відношення короткострокових ліквідних активів або середньострокових активів до відповідних по термінах пасивам. У ряді країн ринкової економіки банки зобов'язані підтримувати коефіцієнти ліквідності не нижче визначеного рівня, що називається нормою ліквідності.

Норми ліквідності  в одних країнах встановлюються органами банківського і валютного  контролю, в інших - банківським законодавством; їхня величина визначається з урахуванням  накопиченого досвіду і конкретних місцевих умов. Підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, побудованої з врахуванням конкретних умов грошового ринку, специфіки клієнтури, особливостей виконуваних операцій, можливостей виходу на нові ринки і розвитку банківських послуг.

У практиці світової банківської справи поки не знайдено всеосяжної формули або набору нормативів, які б досить точно визначали  потребу комерційних банків у  необхідних ліквідних засобах.

Керівництво банків постійно приділяє велику увагу питанням ліквідності, однак дотепер немає доступної і загально прийнятної формули для визначення потреб банку в ліквідних засобах. Необхідна сума ліквідності окремо взятого банку залежить від коливань загальної суми внесків і попиту на кредит.

У свою чергу, ці коливання залежать від положення  в економіці тієї чи іншої країни, де постійно відбуваються зміни: програмно-цільові, випадкові, сезонні, циклічні, довгострокові  й ін.

Прикладами  програмно-цільових подій можуть служити сьогоднішня економіка України і її економічна політика, що проводиться при переході до ринкових відносин у всіх сферах народного господарства, включаючи банківську, фінансову і грошово-кредитну.

Випадкові зміни і їхні масштаби важко прогнозувати, оскільки вони не слідують якійсь сталій схемі, однак вони, безумовно, впливають на рівень внесків і потреби в кредитах. Прикладами випадкових подій можуть служити страйки, наслідки таких катастроф, як землетрус, повінь, паніка в період війни, а також деякі неординарні економічні або політичні події.

Сезонні зміни, прямо пов'язані зі зміною сезонів, відрізняються від випадкових тим, що повторюються щорічно. Згодом звична для сезону ситуація може трохи мінятися. Банк, розташований у сільській місцевості, зіштовхується з ростом внесків восени після збору врожаю і з великим попитом на кредит навесні. Потреба в кредитах на будівництво в літні місяці звичайно вище, ніж взимку. Фактором, що визначає сезонність, є, безумовно, погода, але впливають також і традиції: прикладом може служити збільшення роздрібних продажів у грудні напередодні Різдва.

Циклічні  зміни ще важче передбачити, ніж сезонні. У період спаду ділової активності попит на кредити і внески скорочується. Однак остаточний вплив на банківську систему в цілому буде залежати від дій Національного банку по здійсненню грошово-кредитної політики.

Довгострокові коливання або тенденції діють протягом більш тривалого періоду, ніж окремий економічний цикл. Вони можуть охоплювати кілька циклів і є результатом таких короткострокових і довгострокових факторів, як зміни в споживанні, заощадженнях, інвестиційному процесі, чисельності населення і зайнятих, технічному рівні виробництва.

Безумовно, що на рівень банківських вкладів впливають  багато економічних факторів, що роблять планування ліквідності вкрай необхідним.

У розрахунках  потреби в ліквідних ресурсах на той або інший період банк може виходити з очікуваних змін рівня  внесків і кредитів щодо даного базисного  періоду. На динаміку ліквідності або  надлишку резервів впливають три фактори:

• придбання або втрата засобів у зв'язку зі збільшенням або зменшенням внесків;
• те саме у зв'язку з ростом або скороченням кредитів і/або інвестицій;
• збільшення або зменшення величини обов'язкових резервів внаслідок росту або скорочення внесків.

Якби можна  було цілком точно передбачити зміни  суми внесків і попиту на позички  й інвестиції, то проблема визначення необхідних ліквідних засобів значно спростилася б. Незважаючи на складність завдання, банки повинні намагатися прогнозувати об’єм внесків і кредитів.

Великі банки  здійснюють прогнозування двома  основними методами. Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів. Цим методом звичайно користуються службовці відділу по оцінці кредитоспроможності: кожний готує прогноз по своїй групі рахунків. Відповідальність за координацію і зведення цих прогнозів несуть економічний відділ, відділ контролера, відділ скарбника або спеціальної групи працівників, відповідальних за планування.

Інший метод підрахунку обсягу позичок і внесків - прогнозування джерел і використання сукупних інвестиційних фондів країни. Розрахунки робляться для приватного і державного секторів економіки з використанням, як правило, економетричних методів прогнозування. Оцінка потреб приватного сектора порівнюється з оцінкою надходження коштів. Тоді загальну потребу в банківських кредитах можна визначити як різницю між потребами в коштах і їхніх надходженнях, так що конкретний банк може підрахувати частку на ринку кредиту.  Цей метод використовується головним чином великими банками, оскільки невеличкі банки звичайно не мають у своєму розпорядженні кваліфікований персонал для здійснення настільки складних розрахунків.

Прогнозуючи рівень внесків і позичок, ці банки  покладаються в основному на свій минулий досвід. Масштаби можливих коливань у рівні внесків і кредитів часто можуть підказати графіки і таблиці середньомісячних даних за декілька років або за період економічного циклу. Але яким би не був банк, великим або невеликим, при прогнозуванні його потреб у ліквідних ресурсах необхідно враховувати як місцеві, так і загальнонаціональні аспекти.  На місцевому рівні в увагу приймаються в першу чергу вид, джерело і ступінь стабільності внесків. Прийнято вважати, що ощадні вклади більш стабільні в порівнянні зі строковими вкладами, а строкові вклади - у порівнянні з вкладами до запитання. Це, як правило, справедливо у відношенні окремих рахунків, але не завжди вірно, коли мова йде про сукупні внески банку. Вклади до запитання, що складаються з множини невеличких і середніх рахунків, у цілому більш стабільні, чим ті ж внески, але складаються з рахунків декількох великих ділових фірм або індивідуальних вкладників, тому що збігу коливань залишків на рахунках більш ймовірно лише для дуже небагатьох ділових фірм.