Аналіз динаміки макроекономічних показників інфляції, реального ВВП та маси грошей за 2009-2011 роки

Рівновага на грошовому ринку встановлюється внаслідок взаємодії попиту й пропозиції, яку видно на рис.1.4.

 

 

 

 

 

r                             r1        r2               r3
	MS
				Рис.1.4.
		MD
			M
	Встановлення  рівноваги на ринку грошей

В результаті взаємодії попиту і пропозиції на ринку грошей утворюється процентна  ставка. Вона відповідає точці перетину кривих попиту і пропозиції (Е). За ринкової процентної ставки (r₂) на ринку грошей встановлюється рівновага. Це означає, що при ставці проценту r₂ попит на гроші відповідає їх пропозиції. Якщо б ставка проценту була r₁ (вища за ринкову), то пропозиція грошей перевищувала б попит, банки мали б надлишкові кредитні резерви й вимушені були зменшувати процентну ставку. Якщо б ставка проценту була r₃   (нижча за ринкову), то грошей у обігу було б недостатньо для задоволення попиту, банки збільшили б процентну ставку. Таким чином ринок автоматично відновлює рівновагу.

Зміни рівноваги  на грошовому ринку можливі внаслідок  змін у пропозиції грошей та попиті на гроші.

Насамперед  розглянемо зміни в пропозиції грошей.

Пропозиція  грошей може бути змінена банківською системою завдяки емісії грошей. Причому центральний банк емітує готівкові та безготівкові гроші, а комерційні банки – лише безготівкові.

Центральний банк змінює пропозицію через надання  позичок комерційним банкам, купівлю  цінних паперів та валюти. Він створює так звані сильні гроші, або грошову базу, через готівкову та кредитну емісію. Грошова база складається з готівки, що перебуває в обігу поза банківською системою (гроші в населення), а також із резервів комерційних банків (резерви на рахунку в центральному банку й готівка в касах банків). Грошову базу визначають так:

 

MB = M₀+R,   (1.3)

 де M₀  - готівка в обігу;  R – банківські резерви.

 

Комерційні банки створюють  безготівкові гроші шляхом надання  кредитів економічним суб’єктам.

 

 

Як зазначалося вище, резерви банків поділяються на дві частини : обов’язкові резерви, які перебувають в центральному банку як безвідсотковий депозит, і надлишкові резерви, які банки використовують для кредитування економічних суб’єктів. Комерційні банки в межах надлишкових (вільних) резервів, розмір яких значною мірою залежить від норми обов’язкових резервів, надають позички своїм клієнтам-позичальникам. Оскільки кредити мають цільовий характер, то кошти не зараховуються на поточні рахунки клієнтів, а спрямовуються в банк постачальника позичальника, і таким чином створюються додаткові депозити. Банківська система не втрачає надлишкових резервів. Сума створених депозитів перевищує суму резервів, наданих центральним банком комерційним банкам, тому що кредитна діяльність банківської системи в цілому спричиняє мультиплікативне розширення депозитів. Коли центральний банк вилучає з банківської системи резерви – стягує позички з комерційних банків або продає цінні папери чи іноземну валюту на відкритому ринку – відбувається відповідне мультиплікативне згортання депозитів. Слід визначити, що кредити, видані комерційними банками у вигляді готівки , мультиплікативного розширення не дають.

Максимальну кількість  нових банківських грошей, яку  може утворити кожна грошова одиниця  додатково уведених резервів, можна розрахувати за допомогою грошового мультиплікатора. Грошовий (банківський, або депозитний) мультиплікатор – коефіцієнт,який показує, у скільки разів зміниться грошова маса внаслідок зміни грошової бази на одиницю:

 

m = 1 / rr,    (1.4)

 

де  rr - норма  обов’язкового резервування виражена в частках.

Оскільки  на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей , впливають тільки банківські резерви, то грошовий мультиплікатор можна представити  і як відношення грошової маси (пропозиції) до грошової бази:

 

 

 

 

m = Ms / MB     (1.5)

 

Отже із формули 1.5, пропозиція грошей залежить від величини грошової бази та грошового мультиплікатора : M_s = m * M_B. Грошова база перебуває під певним контролем центрального банку. Відповідно її обсяг може змінюватися внаслідок певних операцій центрального банку : операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютних операцій. Зміни мультиплікатора можуть викликати зміни норми обов’язкових резервів, облікової ставки, обсягу багатства економічних суб’єктів, «тіньової» підприємницької діяльності, стану довіри до банків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Зв'язок  ринку грошей з реальним сектором  економіки

 

Реальний  сектор економіки – сукупність галузей  економіки, які виробляють матеріальні і нематеріальні товари і послуги, за винятком фінансово-кредитних та біржових операцій, які відносяться до фінансового сектору економіки.

Рівняння  обміну, запропоноване американським  економістом Ірвінгом Фішером (1867-1947), містить дві групи показників :

 

МV = РQ,   (1.6)

де

у лівій частині  М — кількість грошей; V— швидкість  їх обігу; у правій Р — середньозважений рівень цін; Q — обсяг товарообігу  або кількість поточних угод купівлі-продажу, які реалізують національний продукт.

Оскільки ліва частина формули 1.6 (MV) – «грошова» дорівнює правій частині (PQ) – «товарній», то Рівняння обміну характеризує рівновагу як товарного, так і грошового ринку, а також відбиває той факт, що на практиці сума всіх платежів дорівнює сумі цін усіх товарів, що надійшли в товарообіг. Рівняння показує: рівень цін перебуває у прямому зв'язку з кіль кістю грошей і швидкістю їх обігу та у обернено пропорційному зв'язку з потоком товарів. З цього випливає, що кількість грошей у обігу прямо пропорційна величіні національного продукту в грошовому вираженні та обернено пропорційна швидкості обігу цих грошей.

Отже, ця формула  обміну Фішера допомагає ясніше уявити функціональні зв'язки на ринках грошей і товарів, а саме, при зміні  одного показника змінюються й інші.

Так, якщо зростає грошова маса М, то за умов стабільності швидкості обігу грошей V, змінюються або ціни Р, або обсяг товарообігу Q, – тобто, обсяг виробництва у вартісному вираженні. При цьому, на думку Фішера, зміни грошової маси М не впливають безпосередньо на кількість угод Q, які реалізують національний продукт, а призводять лише до пропорційної зміни цін Р. Зауважимо, що Фішер виходив із припущення, що швидкість обігу грошей V залишається без змін і обсяг виробництва Q не залежить від коливань грошової маси М, таким чином, гроші впливають тільки на рівень цін Р. 
 Відповідно до ефекту Фішера у разі збільшення грошової маси М попит на гроші падає, відсоткова ставка знижується. У зв'язку з підвищенням цін попит на гроші знову зростає, а рівень відсоткової ставки підвищується. Зрештою, встановиться природний рівень відсоткової ставки. Коливання будуть відбуватися навколо цієї природної норми. Проте, рівняння обміну трохи спрощує дійсні взаємозв'язки, воно не годиться в умовах високої інфляції у разі зміни швидкості грошового обігу. Між тим, зазначимо, що реалізація національного продукту означає одночасну витрату національного доходу. Тому кількість грошей у обігу буде залежати від того, як економічні суб’єкти будуть витрачати свої доходи. Цей взаємозв’язок досліджували економісти Кембріджської школи і у їхньому трактуванні рівняння набуло такого вигляду:

М = kРY,        (1.7)

 

де Y – обсяг  національного доходу; 
k — величина, обернена V — швидкості обігу грошей (k = 1 / V).

 

Рис.1.5.

У «кембриджському  рівнянні» поряд з цінами фігурує  обсяг національного доходу Y і  коефіцієнт k, що показує, яку частину  доходу люди воліють зберегти готівкою (страховий фонд, фонд накопичення). Роль цього коефіцієнта нагадує роль змінної V у рівнянні обміну: він показує, у скільки разів зменшить реальна потреба в коштах, при чому припускається, що він (цей коефіцієнт) є величиною сталою.

В обох варіантах  кількісної теорії грошей стверджується пряма функціональна залежність між грошовою масою і величиною національного продукту, рівного національному доходу, у грошовому вираженні. При цьому швидкість обігу грошової одиниці і структура витрат виступають як прості коефіцієнти функції.

 

Таке трактування  стало предметом критики з  боку кейнсіанського напрямку, який вбачав в кількісній теорії грошей можливість автоматичного відновлення ринкової рівноваги і відповідно робився  висновок про те, що грошовий фактор не відіграє вирішальної ролі в економічному регулюванні і про перенесення центра ваги з кредитно-грошової на бюджетну політику (кейнсіанці).

Цю тезу зробили  об’єктом контрнаступу монетаристи  Чікагської школи, проголосивши, що гроші  мають значення («money matters»), оскільки рівень господарської активності, який знаходить відображення у величині ВВП, прямо залежить від динаміки обсягу грошової маси. Грошова маса, у свою чергу, визначається величиною попиту на гроші, пропонованого домогосподарствами і фірмами. Тому основна задача теоретичного аналізу полягає в з’ясуванні факторів, які визначають величину грошового попиту і механізм його впливу на обсяги та динаміку національного продукту, що і розкриває М. Фрідмен у розробці сучасної версії кількісної теорії грошей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3.Вплив центрального банку на пропозицію грошей

 

У статті 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (1991 р.) визначено, що банківська система України складається  з Національного банку України (НБУ) та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Перший рівень банківської системи України  представлений Національним банком України. Національний банк України, як і центральні банки країн з  ринковою економікою, є емісійним  центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання й нагляду,монетарного та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни. Національний банк не є комерційним банком, тобто він працює не задля отримання прибутку.

Як центральний  банк держави, НБУ здійснює регулювання  грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; відсоткову політику; рефінансування комерційних банків; операції з цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.

 

НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет, він установлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення грошей, визначає порядок здійснення касових операцій для банків, підприємств та організацій, організовує інкасацію.

 

 

 

2.1. Методи емісійної політики

 

НБУ проводить  стримуючу монетарну політику (політику «дорогих» грошей), яка спрямована на обмеження зростання цін в національній економіці. Цю політику центральний банк проводить завдяки продажам цінних паперів на відкритому ринку,збільшуючи норму резервування та підвищуючи облікову ставку. Ці заходи, як відомо, зменшують резерви комерційних банків або розмір грошового мультиплікатора, а отже, пропозицію грошей, а відтак, сукупні видатки, що й стримує темпи зростання цін. За стимулюючої монетарної політики крива пропозиції грошей вертикальна або дуже стрімка.

Операції  на відкритому ринку — це офіційні операції центрального банку, що мають на меті купівлю-продаж цінних паперів з високим ступенем ліквідності, які користуються підвищеним попитом за незначних коливань курсу.

Механізм  використання центральним банком операцій на відкритому ринку як інструменту грошово-кредитної політики такий: коли центральний банк купує цінні папери у комерційних банків, на кореспондентські рахунки банків надходять відповідні суми, а отже, з'являється можливість розширювати активні операції, що зрештою збільшує грошову масу в обігу. Коли центральний банк продає комерційним банкам цінні папери, відповідні кошти списуються з кореспондентських рахунків банків, що зменшує грошову масу в обігу.

 

Об'єктом угод на відкритому ринку виступають, як правило, державні цінні папери (державні облігації, казначейські бони), а в країнах з розвиненою ринковою економікою це можуть бути й окремі комерційні векселі та банківські акцепти. В Україні об'єктом угод є облігації внутрішньої державної позики.

До 1996 р. НБУ  проводив операції з ОВДП через аукціони, а з кінця 1996 р. почав застосовувати  метод фінансування комерційних  банків через проведення операцій РЕПО.

Суть обов'язкових  мінімальних резервів.

Побоюючись посилення соціального невдоволення, ланцюгової реакції банкрутств, що починається з краху банків, уряди розвинених країн один за одним у 30-х роках XX ст. ввели для банків обов'язкові мінімальні резерви.