МОН України

ДВНЗ  „Київсьний Національний Економічний Університет  імені Вадима Гетьмана”

Кафедра ПЕОЕФ 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

на  тему:

„Типи, форми та види власності  в сучасній економіці” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ-2009

ПЛАН 

Вступ.

1. Сутність поняття власності.

1. Власність як економічна категорія.
2. Еволюція форм власності.
3. Типи, види та форми власності.

2. Відносини власності в країнах Заходу.

       2.1. Новітні тенденції у розвитку відносин власності.

       2.2. Розвиток власності на землю  у сучасних умовах.

                2.3. Регулювання відносин власності в

                       державних актах у зарубіжних  країнах.                                                     

3. Відносини власності в економічній системі сучасної України.

                    3.1. Сучасний стан відносин власності в Україні.

  3.2. Роздержавлення та приватизація власності в

         Україні.   

  3.3. Шляхи  вдосконалення відносин власності  в Україні.

     Висновки.

Список використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

       Будь-яка  виробнича діяльність людей починається  з відносин власності. Так, щоб розпочати  виробництво матеріальних благ, необхідно  спочатку оволодіти (привласнити) об'єктивними  умовами виробництва: землею, засобами і предметами праці. Хто привласнив засоби виробництва, той стає господарем продуктів виробництва, розподіляє їх і обмінює в своїх інтересах. Тому, коли говоритися про власність, мова йде в першу чергу про те, кому належать засоби виробництва та вироблений продукт, матеріальні та духовні блага.

       Західна економічна наука, беручи до уваги лише юридичний аспект (право володіння, користування, розпорядження), зводить  поняття власності до її речових  об'єктів і визначає власність  як відношення людини до речей (об'єктів  власності). Марксистська політекономія, роблячи наголос на економічній основі (поділ праці, купівля, продаж, спадщина об'єктів власності), визначає власність як певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ.

       Я ж, розглядаючи власність як об'єктивні  відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності й насамперед, засобів виробництва, в її економічному змісті буду розрізняти два аспекти: а)матеріально-речовий (відношення людей до об'єктів власності і б)соціально-економічний (відносини між людьми в зв'язку з привласненням ними об'єктів власності).

       В практичній господарській діяльності тісно переплітаються стосунки між  людьми з приводу об'єктів власності  з відносинами людей до самих  об'єктів власності, їх використання з найбільшою для себе вигодою. Така вигода може бути досягнута лише тоді, коли господарюючий суб'єкт має право розпоряджатися об'єктом власності, користуватися результатами його функціонування. Тому, розкриваючи економічний зміст власності, можна дати таке її визначення.

 

       

1. Сутність поняття власності.

       Власність - це сукупність виробничих відносин між  людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу  засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й  розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.

       Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності  полягає в створенні соціального  середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).

       А конкретно вона визначає:

       - умови поєднання робітника з  засобами виробництва;

       - відносини між людьми з приводу  привласнення засобів і результатів  виробництва;

       - умови розпорядження й використання факторів виробництва.

       У всіх цих випадках люди опиняються в певних відносинах один до одного. Отже, зводити відносини власності  лише до відносин, які виникають  у процесі користування об'єктами власності, означає невиправдане звуження їхнього змісту так само, як і обмеження їх лише відносинами між людьми з приводу привласнення об'єктів власності.

       Виходячи  з розглянутого, можна зробити  висновок, що власність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економічною  категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

       Власність — це ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного суспільного способу виробництва, її називають ще основним, визначальним виробничим відношенням. При цьому мається на увазі таке.

       По-перше, власність визначає характер функціонування не лише соціально-економічних, а й  організаційно-економічних відносин. Наприклад, за умов суцільного одержавлення власності немає умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації господарства тощо.

       По-друге, власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва.

       По-третє, будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти скільки-небудь істотних зрушень у господарському житті. 

       Хрестоматійні визначення поняття  власності

1.1. Власність як економічна категорія.

       Власність належить до числа таких понять, навколо яких протягом багатьох століть  схрещуються кращі розуми людства. Однак боротьбою в теоретичному плані справа не обмежується. Соціальні потрясіння, від яких часом струшується увесь світ, одною з головних своїх причин мають, у кінцевому рахунку, спроби змінити сформовані відносини власності, затвердити новий лад цих відносин. В одних випадках ці спроби приводили до успіху, в інших терпіли крах. Бувало, що суспільство дійсно переходило на новий, більш високий ступінь свого розвитку. Але траплялося, що в результаті ламання відносин власності суспільство виявлялося відкинутим далеко назад і попадало в трясовину, з якої не знало, як вибратися.

       У найпершому наближенні власність можна  визначити як ставлення індивіда чи колективу до приналежній йому речі як до своєї. Власність ґрунтується  на розрізненні мого і твого.

       З елементарного визначення власності, що наведено вище, випливає, що власність - це ставлення людини до речей.

       Власність – це майнове ставлення, причому в ряді майнових відносин вона займає чільне місце.

       Привласнення – це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ, природи і суспільства, їхніх корисних властивостей та реальні умови життєдіяльності економічний суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування. Володіння характеризує необмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності. Розпорядження – здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам права прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності. Користування (використання) – процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

       Слід  зауважити, що суб'єкт привласнення власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Володар  реалізує також права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалізуючи прав володаря і розпорядника. Проте тільки в комплексі відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення власності.

       Об’єктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, рослинний і тваринний  світ, робоча сила та результати її діяльності – предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо.

       Карл  Менгер зазначав, що власність, як економічна категорія є не довільним винаходом, а єдино можливим знаряддям вирішення тих проблем, що нав’язані нам природою, тобто невідповідністю між потребами та доступною кількістю благ. Це дає змогу зробити висновок, що за умов, коли буде досягнута рівновага між потребами і кількістю благ, які є у розпорядженні людського суспільства, власність на них взагалі втратить своє економічне значення¹.

       Парною  категорією привласнення є відчуження.

       Відчуження – процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності об'єктів на об'єкти економічних відносин.

       Поряд з власником завжди присутній  невласник. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення об'єкта власності одним суб'єктом є одночасно моментом відчуження його для іншого суб'єкта.

       У соціально-економічній літературі, у тому числі і юридичній, широко поширене визначення власності як присвоєння індивідом чи колективом засобів і продуктів виробництва усередині і за допомогою визначеної суспільної форми чи як самої суспільної форми, за допомогою якої відбувається присвоєння. Визначення власності за допомогою категорії присвоєння звертається до робіт К. Маркса, у яких категорії власності і присвоєння дійсно погоджуються один з одним. Особливо рельєфно цей зв'язок просліджується у вступі “До критики політичної економії”. Такий підхід до визначення власності в принципі можливий.

       Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об’єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб’єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

       Інакше  кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії “людина-людина”.