Сучасні концепції розміщення продуктивних сил

Дата добавления: 30 Ноября 2014 в 22:23
Автор: U*****@mail.ru
Тип работы: творческая работа
Скачать полностью (22.66 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Реферат 1..ppt

  —  111.00 Кб

Реферат на тему: 
Сучасні концепції розміщення продуктивних сил

 

Виконала 

студентка III курсу

 групи КД-9-12

Зеленська Валерія 

 

Смілянський промислово  – економічний коледж

Черкаського державного  технологічного університету

 

2014р.

Зміст

 

 

 

  • Продуктивні сили як невід’ємна складова розвитку економіки.

 

  1. Сучасні концепції розміщення продуктивних сил

 

3.         Теоретичні підходи до розміщення  продуктивних сил.

 

  • Основні принципи й фактори розміщення продуктивних сил.

 

  • Висновок.

 

  • Список літератури.

 

1. Продуктивні сили як невід’ємна складова розвитку економіки. 

 

Піднесення економічного  розвитку України, ефективного функціонування  її господарського комплексу  та зростання життєвого рівня  населення залежать від того, наскільки раціонально розміщені  й використовуються продуктивні  сили.

 

Виходячи з Сучасної  економічної теорії, у склад продуктивних  сил відносяться: засоби й предмети  роботи, трудові ресурси, науковий, природно-ресурсний й соціально-культурний  потенціали, котрі використовуються  в процесі виробництва матеріальних  благ.

 

До засобів роботи  відносяться:

  • виробничі приміщення й споруди (фабричні й заводські корпуси)
  • машини й устаткування
  • дороги
  • Трубопроводи
  • лінії електропередач
  • доросла худорба
  • земля

Причому найбільш  дієвими є машини та устаткування.

 

Предмети роботи - це комплекс промов, на котрі людина впливає в процесі виробництва із метою створення матеріальних благ. До них відносяться різні рудій, деревина, вугілля, запасні частини, насіння, добрива, годуй, медикаменти та інше.

 

Трудові ресурси  є основною продуктивною силою  суспільства. Люди створюють, удосконалюють  й приводять в рух засоби  виробництва й предмети роботи, розробляють нові технології  та виробляють матеріальні ціності.

Важливу роль у  розвитку продуктивних сил належить  науці. Лише із допомогою неї  у науково-дослідних установах (науково-дослідні  інститути, лабораторії, конструкторські  бюро) винаходяться, а процесі виробництва  вдосконалюються засоби виробництва, винаходяться нові технологічні  рішення та збагачують свій  виробничий досвід й трудові  навики працівники, що забезпечує  безперервний розвиток продуктивних  сил.

 

Важлива роль у  створенні нових видів техніки  та вдосконаленні технології  виробництва відводиться раціоналізації  й винахідництву. Це одна з  форм наукових робіт. Сюди втягнуто  велику кількість інженерно-технічних  працівників та висококваліфікованих  спеціалістів.

 

Ці категорії працівників, використовуючи великий досвід  своєї практичної діяльності, пропонують  нові технічні рішення, вдосконалюють  діючі засоби й технології  виробництва й под керівництвом  науковців доводять їхнього до  необхідної якості.

 

Коли стосується  природно-ресурсного потенціалу, а  це 

  • мінеральні
  • земельні
  • Водні
  • Лісові
  • Кліматичні
  • рекреаційні ресурси
  • об’єкти соціально-культурного призначення (житлове й комунальне господарство
  • зв’язок
  • система побутового обслуговування населення
  • Освіта
  • охорона здоров’я
  • культура й мистецтво
  • фізична культура й спорт)

то усі смердоті  істотно впливають на вирішення  основних соціально-економічних  завдань - піднесення економічного  розвитку регіонів України й  зростання на цьому підґрунті  життєвого рівня населення.

 

2. Сучасні концепції розміщення продуктивних сил

 

При дослідженні  питань територіальної організації  продуктивних сил центральне  місце відводиться обґрунтуванню  концепції розміщення їх. Концепція  розміщення продуктивних сил  — система положень, спря¬мована  на пошук доцільних шляхів  збалансованого розвитку їх і  удоско¬налення територіальної  організації суспільного господарства. Це динамічна категорія, що змінюється  залежно від можливостей і  потреб певного ета¬пу суспільного  розвитку.

 Більша частина  концепцій, покликаних стимулювати  і регулювати розвиток господарства, вирізняються своїм прагматичним  змістом, спрямованістю на вирішення  практичних питань, що стоять  перед суспільством. Вимоги практики  зумовили широку математизацію  економічних наук, у тому числі  й пов'язаних з розміщенням  виробництва.

 У системі наукових  підходів до дослідження конструктивних  аспектів розміщення продуктивних  сил винятково актуальне значення  мають територіальні аспекти. По-перше, розміщення є суто територіальним. По-друге, воно неминуче пов'язане  із залученням до потреб промислового  та пов'язаного з ним будівництва  на значних територіях.

Просторовий аспект  розміщення продуктивних сил  зводиться до вибору доцільних  місць локалізації будівництва  або реконструкції підприємств  і пов'язаних з ними об'єктів. Одним з центральних його напрямів  є оцінювання території як  бази розміщення продуктивних  сил. Однак нас цікавить не  стільки оцінка тих або інших  методів визначення місць розміщення, скільки обґрунтування підходу  до дослідження.

 Прийняті в практиці  вихідні положення ґрунтуються  на концепції, яку можна назвати  концепцією територіальних обмежень. Сутність її зводиться до обмеження  просторового пошуку для локалізації  тих або інших виробництв у  раніше визначених регіонах. Інші  ж території ще на стадії  передпроектних пошуків виключають  з можливої зони розміщення. Зазначена  концепція рекомендує пошук найбільш  прийнятних варі-актів просторової  організації продуктивних сил  лише в конкретному регіоні, у  межах якого рекомендується знаходити  конкретну точку розмі¬щення  підприємства, яке належить спорудити. Однак якщо регіон вибра¬но  неправильно, то кращий у його  межах просторовий варіант не  буде відповідати найбільш прийнятним  із важливих.

 

 

Отже, концепція просторових  обмежень не дає можливості  ефективно вирішувати актуальні  проблеми удосконалення територіальної  організації продуктивних сил  на сучасному етапі. Така концепція  має враховувати специфіку просторової  локалізації галузей як видобувної, так і обробної індустрії.

 

В останнє десятиріччя  в ряді досліджень набула поширення  модифікація концепції просторових  обмежень, яку умовно можна назвати  кон¬цепцією територіальних можливостей  населених пунктів, насам¬перед  міст, в межах яких і розміщується  більша частина об'єктів про¬мислової  діяльності. Сутність її полягає  в тому, що наявність у межах  міста вільних територій, виділених  під промислове і пов'язане  з ним будівництво, розглядається  як важлива умова, що регулює  просторову локалізацію промислового  виробництва.

 

 Концепція просторових  можливостей міст у кінцевому  підсумку орієнтує на соціальне  доцільне та економічно виправдане  використання зе¬мель для промислового  і пов'язаного з ним будівництва. Значення зе¬мельних ресурсів  як важливого чинника розміщення  продуктивних сил і регіонального  розвитку неухильно зростає, що  зумовлено зростанням дефіцитності  земель

 

У регіональних умовах  проблема раціонального відчуження  земель сільськогосподарського  використання для потреб промисловості  набуває винятково важливого  економічного значення. Цим по¬яснюється  посилена увага до земельних (територіальних) ресурсів при дослідженні проблем  розміщення продуктивних сил  і розвитку регіо¬нального господарства України.

3. Теоретичні підходи  до розміщення продуктивних сил. 

 

Наука про розміщення  продуктивних сил є однією  із складових економічних наук  й виникла наприкінці ХІХ століття. Основи ринкової теорії розміщення  виробництв заклали західні вчені-економісти  Й. Тюнен, А. Вебер, А. Льош, У. Кристаллер, І. Ізард, а також американські  вчені Дж. Чарлі й Пітер Хагет  та ін.

 

Класична модель  розміщення сільськогосподарських  об’єктів Йогана Тюнена, створена  ще у 1825 році, викладена в книжці «Ізольована держава в її відношенні  до сільського господарства й  національної економіки». Автор  розглянув різні варіанти розміщення  сільськогосподарських об’єктів  по відношенню до ринку збуту  продукції й дійшов до висновку, що вирішальний вплив на ефективність  цого виробництва (доходність фермерства) здійснюють, насамперед, витрати на  перевезення продукції.

 

Так, німецький вчений  Альфред Вебер у 1909 році в книжці «Теорія розміщення промисловості», приходити до висновку, що розміщення  промислових об’єктів визначається  трьома чинниками: транспортною  й робочою орієнтацією, а також  агломерацією підприємств. Це означає, що підприємство може ефективно  функціонувати при наявності  хорошого місця розташування, добро  розвинутого транспортного сполучення  та при наявності робочої сили  як творця матеріальних благ.

 

У 40-х роках XX століття  професор Август Льош розглянув  теоретичні запитання розміщення, як всього господарського сектору  держави, то й його окремих  економічних районів, але й основну  увагу приділив ринкам збуту  продукції й доводив концепцію, що єдиною метою при розміщенні  підприємства має бути максимальний  прибуток.

 

Серед багатьох наукових  теорій, що характеризують проблему  розміщення продуктивних сил  у країнах ринкової економіки, виділяється теорія «географічного  детермінізму», при якій географічне  середовище розглядається як  визначальний чинник розміщення  й розвитку промисловості будь-якого  регіону чи країни в цілому. Різновидом цієї теорії є так  звань «вульгарний географізм», суть  якого полягає до того, що визначальною  силою людського суспільства (зокрема  розміщення продуктивних сил) вважаються  природні умови. Саме смердоті, на  думку прихильників цого напрямі, формують структуру й розміщення  виробництва, визначають економічні  й соціальні особливості життя  у різних кліматичних поясах  планети Земля.

Засновником цієї  теорії вважається американський  дослідник Елсворт Хентінгтон. який  у книзі «Характер рас у світлі  впливу природного середовища, природного  відбору та історичного розвитку» виклав концепцію, що процес суспільного  розвитку - це наслідок впливу  природних сил. Він вважав, що  характер суспільного ладу визначається  рельєфом, кліматом, ґрунтами, рослинним  та тваринним світом. За його  твердженням, под впливом природних  елементів складаються риси господарського  розвитку й навіть поведінка  людей.

 

Проблеми ПКС із 60-х  років XX століття стали центром  уваги радянської економічної  науки. У системі Національної  академії наук України довгий  годину працює Рада із вивчення  продуктивних сил, а результати  її роботи знайшли широке застосування  при обґрунтуванні розміщення  новобудов, формуванні промислових  об’єктів й т. п. Суттєвий внесок  у розвиток науки про розміщення  продуктивних наснаги в реалізації  умовах України зробили сучасні  вчені Діброва Про. Т., Паламарчук  М. М., Заставний Ф. Д., Ващенка П. Т., Качан Є. П. та ін.

 

До 1992 року в Україні  переважали соціалістичні принципи  в розміщенні продуктивних сил, котрі були орієнтовані, в основному, на командні методи при виборі  місць розміщення виробництв  й населення, визнавали провідну  роль соціалістичного способу  виробництва в забезпеченню якості  продукції й гарантували плановість  самого виробництва, розподіл й  споживання продуктів роботи.

Страницы:12следующая →
Описание работы
Важливу роль у розвитку продуктивних сил належить науці. Лише із допомогою неї у науково-дослідних установах (науково-дослідні інститути, лабораторії, конструкторські бюро) винаходяться, а процесі виробництва вдосконалюються засоби виробництва, винаходяться нові технологічні рішення та збагачують свій виробничий досвід й трудові навики працівники, що забезпечує безперервний розвиток продуктивних сил.
Содержание
Продуктивні сили як невід’ємна складова розвитку економіки.

Сучасні концепції розміщення продуктивних сил

3. Теоретичні підходи до розміщення продуктивних сил.

Основні принципи й фактори розміщення продуктивних сил.

Висновок.

Список літератури.