Виробництво та розподіл газу.Циклон

              Кабінет Міністрів України своєю постановою від 20 травня 1995 р. затвердив Положення про порядок видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

              При неможливості додержуватись встановлених нормативів діяльність відповідних підприємств, установ, організацій, споруд та інших об'єктів припиняється або їх виробничий профіль підлягає зміні.

              З метою охорони атмосферного повітря в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення, при визначенні місць розташування нових, реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, які впливають на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони, розмір яких визначається в залежності від ступеня шкідливості виробничого об'єкта. В зазначеній зоні забороняється розміщувати житлові будинки, дитячі, шкільні і лікарсько-оздоровчі заклади. Зелені насадження зменшують кількість шкідливих газів у повітрі, частково розсіюючи їх у верхніх шарах атмосфери та поглинаючи листям. Фахівцями підраховано, що на деревах, кущах і траві осідає до 72 відсотків частинок пилу, що знаходиться в повітрі, і ними поглинається до 60 відсотків сірчастого газу.

              Визначення таких місць погоджується з органами, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря. З цією ж метою проводиться екологічна експер­тиза.

              Забороняється будівництво та введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря.

Підприємства, установи, організації та інші органи зобов'язані здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів в атмосферне повітря від забруднюючих речовин та додержанням інших вимог законодавства в галузі охорони атмосферного повітря.

              У зв'язку зі зростанням попиту на екологічні дерев'яні будинки, необхідно враховувати основні положення нової галузі інженерної екології-архітектурно-будівельної екології, науки про екологічні, сталі і здорові міста, що охоплює комплекси загальних екологічних знань, які дають змогу сприяти екологічного мислення фахівців і спеціальних знань з екологізації архітектури, технологій і будівництва. Останнім часом спостерігається одна закономірність, властива не тільки Україні, – по усьому світу жителі мегаполісів, утомившись від зростаючої урбанізації, прагнуть виїхати з міста. І якщо раніше до заміського будинку ставилися як до будинку вихідного дня, те зараз він скоріше розглядається як основне житло. Причин зростання популярності дерев'яних будинків безліч і більшість із них обумовлені самим матеріалом виготовлення – деревом. Відомо,

що деревина впливає на нервову систему й організм людини. Унікальні влас-

тивості цього матеріалу дають змогу йому у дощову погоду усмоктувати у себе надлишки вологи в житловому приміщенні, а у суху, навпаки, віддавати.

       Саме тому дерев'яні будинки відрізняються особливим мікрокліматом і високим рівнем комфортності. До того ж у закритому приміщенні через колоду або брус протягом доби поновлюється до 30 % повітря. Важливим є й те, що об'ємно-композиційне рішення будинку, його декоративне оздоблення створюють атмосферу затишку й тепла, властивих тільки цим будинкам. А простота геометричних форм деревини дає змогу досягти багатства комбінацій, створюваних використанням виразної фактури й текстури дерева.

       Український ринок дерев'яних будинків тільки починає розвиватися і

для того щоб цей процес був успішним, важливо на самому початку визначити

критерії, які будуть ураховуватися при проектуванні й будівництві будинку.Перед фахівцями-архітекторами, конструкторами, технологами й бу-

дівельниками стоять два найважливіші завдання: створити високу якість життя й одночасно забезпечити екологічність міст, знизити надходження забруднень у середовище й досягти екологічної рівноваги між містами й природою.

       Наприкінці XX ст. особливо помітні ознаки глобальної екологічної

кризи й техногенної еволюції міст, тому актуальним стає завдання практичного застосування архітектурно-будівельної екології. Архітектор, конструктор,

технолог і інженер-будівельник як основні учасники процесу створення середовища перебування людини повинні уявляти, яким чином вони будуть впливати на навколишнє середовище. Від знання законів розвитку природи, основ екології буде залежати їхнє професійне вміння відвернути негативний вплив будинків і споруджень на природу, органічно вписати їх у природне середовище, допомогти розвитку природних систем і одночасно підвищити якість життя людини. У зв'язку із цим питаннями архітектурно-будівельної екології є:

● вивчення особливостей взаємодії природного середовища й місць розселення;

● стійке проектування й будівництво, підтримка архітектурно-екологічними й будівельно-екологічними засобами екологічної рівноваги між місцями розселення й навколишнім природним середовищем;

● підвищення якості життя в житлових будинках шляхом екологізації життя й діяльності людини, наближення до природного середовища, створення привабливого житла, м'якої взаємодії будинку й природного середовища;

● екологічна оптимізація стійких архітектурно-будівельних, конструкторських, технологічних рішень із унеможливленням негативних впливів на навколишню природу й відновлення раніше порушеного середовища;

● використання екологічних будинків і споруджень, а також будівельних, архітектурних, конструктивних, технологічних рішень, що сприймаються природним середовищем як споріднені об'єкти й допомагають існуванню природного середовища;

● екологічна краса будинків і міста; застосування природних і природоподібних екологічних матеріалів при виготовленні будівельних матеріалів і виробів з метою виключення надходження відходів у навколишнє середовище;

● прогнозування й оцінка можливих негативних наслідків будівництва, експлуатації будинків і споруджень для навколишнього середовища;

● екологічна паспортизація матеріалів, виробів, будинків, споруджень із метою виявлення їх екологічності для міста. Архітектурно-будівельна екологія спрямована на створення сприятливого, екологічно обґрунтованого середовища для людини й на підтримку гарного стану природного середовища.

        Конструкційно-будівельна екологія вивчає конструктивні рішення екологічних будинків і споруджень, що підтримують природне середовище. Важливим розділом архітектурно-будівельної екології є екологія будівельних матеріалів, у тому числі виробництва конструкцій і матеріалів. Будівельно- технологічна екологія враховує екологічний вплив технологій на робітників у період будівництва, на жителів міст і на природу. Всі розділи архітектурно- будівельної екології пов'язані з екологією створюваного для людини середо- вища й задоволення його численних потреб.

Інженерно-організаційні заходи

Основні види інженерно-організаційних заходів полягають в наступному:

                     Зниження інтенсивності і організація руху автотранспорту. Для цього ведеться будівництво об'їзних і окружних доріг навкруги міст і населених пунктів, облаштування розв'язок перетинів доріг на різних рівнях, організація на основних міських магістратах руху по типу "зелена хвиля".

                     Збільшення висоти димарів. Чим вище труба, тим краще розсіювання пилегазових викидів в атмосфері. Якщо димар заввишки 100 м дозволяє розсіювати шкідливі речовини в радіусі до 20 км. то труба заввишки 250 м збільшує радіус розсіювання    до 75 км. Найвищий в світі димар висотою більше 400 м побудована на мідно-нікелевому комбінаті в Садбері в Канаді. Слід враховувати, що при викидах через високі димові труби підвищується загальне фонове забруднення повітря. Із збільшенням висоти труби різко зростає її вартість, тому на практиці не рекомендується будівництво труб більше 150 м.

                     Підвищення швидкості руху газів в димарі. Це сприяє збільшенню початкового підйому викидів, поліпшенню умов їх розсіювання З другого боку, при цьому зростає гідравлічний опір димаря і відповідно питомі енерговитрати на транспортування газів

Найперспективнішими напрямами в області зниження газоподібних відходів підприємств є:

                  перехід підприємств теплоенергетики з твердого палива на природний газ, що дозволяє істотно понизити рівень забруднення атмосферного повітря пилом і сірчистими з'єднаннями;

                  відмова від застосування етилованого бензину і упровадження як автомобільне паливо природного газу;

                  вдосконалення проточного простору і паливних пальників енергетичних казанів, оптимізація процесу спалювання палива, що понизити викиди оксидів азоту в атмосферу.

3.3. Засоби очистки викидів

Очищення пилогазових викидів є основним заходом щодо захисту й відновлення повітряного басейну.

Існують різні методи очищення викидів від твердих, рідких і газоподібних домішок. На основі цих методів розроблена велика кількість пристроїв і апаратів, при комплексному використанні яких може бути досягнуте високоефективне очищення пилогазових викидів. Витягнуті з пилогазових викидів речовини звичайно є або готовим продуктом, або цінним видом вторинної сировини.

Для очищення газів від твердих і рідких часток застосовують технології сухого інерційного очищення газів, мокрого очищення газів, фільтрації, електростатичного осадження.

Для очищення газів від газо- і пароподібних компонентів застосовують методи абсорбції, адсорбції, термічне й термокаталітичне очищення, біохімічні реактори.

              Очищення повітря від газових шкідливих домішок за характером протікання фізико-хімічних процесів здійснюється за такими 5 основними хіміко-технологічними групами методів: абсорбцією, адсорбцією, хемосорбція (хімічне перетворення), термічна нейтралізація, каталізація.

1) До фізико-хімічних методів очищення газових викидів належать абсорбція і адсорбція. Абсорбція - це процес хімічного осадження або зв'язування забруднювальних речовин під час пропускання очищуваного газу крізь рідкий поглинач. Абсорбція використовується у тих випадках коли очищенню підлягають газові потоки, наприклад – пари соляної кислоти, аміак, оксид сірки, оксид вуглецю. Суть методу полягає у поглинанні абсорбентами (рідинами) полютантів, шляхом розчинення або зв’язування газів, що пропускають через них.

              Апарати для такого очищення називають абсорберами. В цих апаратах очищуваний газ і абсорбувальна рідина рухаються назустріч один одному. Абсорбцію застосовують для очищення повітря і відхідних газів, що містять токсичні забруднення - кислотні тумани, оксиди карбону (IV) і (II), ціанідну або ацетатну кислоти, сірчистий газ, оксиди нітрогену, різні розчинники тощо. Як поглинач використовують суспензії, що містять оксиди магнію і кальцію або вапняк. Ефективність очищення становить 90-95%. Шлами після очищення можуть використовуватись для подальшого перероблення й отримання продуктів. Недоліком цих апаратів є ускладнення процесу видалення шламів у разі утворення важкорозчинних речовин.

2) Адсорбція, як метод очистки будується на властивостях окремих тонкодисперсних твердих тіл (адсорбентів – активного вугілля, цеолітів, силікагелів і т. д.) вловлювати в газах за певних умов шкідливі елементи. Найчастіше очисні технології застосовують у комплексі цілого ланцюга або комбінації очисних агрегатів. Спочатку здійснюється грубе очищення в осадових камерах. На другому етапі газ проходить через циклон (або батарею циклонів), а для високої ефективності очистки використовуються електричні, тканинні або ситові фільтри (цементна промисловість, теплоенергетика, каталітичні і термокаталітичні реактори у металургії та хімічній промисловості).

3) Хімічні методи очищення викидних газів засновані на хімічному зв'язуванні шкідливих забруднювальних речовин. Дуже поширеним методом є хемосорбція, коли очищуваний газ промивають розчином речовин, що реагують із забруднювальними домішками. Метод хемосорбції базується на поглинанні газів твердими і рідкими поглиначами з утворенням слаболетючих або слабозрочинних хімічних з’єднань, які в результаті побічних перетворень дозволяють отримати корисний кінцевий продукт (наприклад при вилученні із газів сірководню отримується сірка за допомогою мишьяколужного розчину) для цього найчастіше використовують скрубери ВентуріТак, для вловлювання оксидів нітрогену застосовують торфолужні композиції з гідроксидом кальцію або аміаком. У результаті хемосорбції утворюється добриво з 6-8% -м вмістом зв'язаного азоту у вигляді нітратів кальцію і амонію. Спалювання використовують для знешкодження горючих вуглеводнів, що не використовуються у виробництві. З економічного погляду це малоефективний процес, оскільки теплота не використовується і тільки призводить до теплового забруднення навколишнього середовища. Якщо концентрація горючих речовин недостатня для горіння, то застосовують термічне окиснення. При цьому очищуваний газ спалюють у полум'ї пальника.

4) Термічна нейтралізація. Метод базується на здатності горючих токсичних компонентів (гази, пари і т. д.) окислятися до менш токсичних при наявності вільного кисню і високої температури газової суміші. Цей метод використовується у випадках, коли об’єми і концентрація викидів великі.

5) Каталітичний метод використовують для перетворення токсичних компонентів промислових викидів у речовини нешкідливі чи менш шкідливі для навколишнього середовища шляхом введення в систему додаткових речовин – каталізаторів. Каталітичний метод базується на взаємодії речовин, що видаляються з одним з компонентів, який присутній в газі, що очищує, або з спеціально додатковою в суміш речовиною. Каталізатор, взаємодіючи з одним з реагуючих сполук, утворює проміжну речовину, яка розкладається з утворенням продукту регенерованого каталізатора.