Історичні основи формування міжнародної екологічної політики

Дата добавления: 25 Января 2012 в 21:09
Автор: l*******@yandex.ru
Тип работы: реферат
Скачать полностью (563.13 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

ЭП Тема 1.doc

  —  712.00 Кб

Тема 1

Історичні основи формування міжнародної  екологічної політики 

Питання 1. Екологізація міжнародних відносин: проблеми і перспективи

Питання 2. Глобальні проблеми людства

Питання 3. Глобальні стратегії, моделі і сценарії майбутнього

Питання 4. Конфліктогенний потенціал екологічного чинника

Питання 5. Екологічні рухи як суб'єкти екополітичного процесу 
 

Ключові терміни 
 

Питання 1. Екологізація міжнародних відносин: проблеми і перспективи 

    В епоху глобальної взаємозалежності невід'ємним елементом людської свідомості стала екологічна безпека. До ужитку ввійшли поняття «екологічна криза», «екологічна катастрофа», що вимагають як вихід з них комплекс невідкладних заходів, нерозривно пов'язаних з «екологічного модернізацією», формуванням екологічної культури та екологічної моральності. Визнання існування глобальних проблем призвело до виділення самостійної галузі знань - глобальної (або планетарної) екології, орієнтованої на врегулювання взаємовідносин всього людства з навколишнім середовищем з метою її збереження.

    Неможливість вирішити глобальні екологічні проблеми зусиллями однієї країни сприяла перегляду пріоритетів зовнішньої політики держав та екологізації міжнародних відносин. В урядових заходах більшості країн почали поєднуватися ресурсоохранні заходи і виробництво конкурентоспроможних екологічно чистих товарів. Екологічна політика стала структурно оформленим, необхідним напрямком діяльності будь-якої держави.

    Участь у міжнародному екологічному співробітництві розглядається як необхідний елемент зміцнення безпеки країни. Крім того, це питання міжнародного політичного престижу держави, відображення його здатності швидко і адекватно реагувати на планетарні зміни.

    З якими результатами зустріло людство третє тисячоліття? До рубежу ХХ-ХХI століть чітко позначилися центри стабілізації і дестабілізації навколишнього природного середовища.

    До центрів дестабілізації відносять Північноамериканський, Європейський і Азіатський центри. У Північноамериканський центр входять США, частково Канада і Мексика; в Європейський центр - Західна, Центральна і Східна Європа, країни Балтії, європейська територія Росії; в Азіатський центр - країни Індостану, Цейлон, Малайзія, Бірма, Індонезія (без о. Суматра), Китай (за винятком Тибету і пустель Такла-Макан і Гобі), Японія, Корейський півострів, Філіппіни. Найбільшою мірою порушені екосистеми Європи, Північної Америки і Японії.

     До центрів стабілізації навколишнього середовища відносять Північний Євроазіатський, Північноамериканський центри, Південноамериканський і Австралійський центри і Світовий океан. Північний Євроазіатський центр включає території Скандинавії, Північ європейської частини РФ, Західну і Східну Сибір, Далекий Схід (крім південних районів); Північноамериканський центр - території Канади і Аляски; Південноамериканський центр - Амазонію і прилеглі до неї території; Австралійський центр - території Австралії (крім Східної та Південної частин).

     Умовою вирішення глобальних екологічних проблем та забезпечення планетарної екологічної безпеки екологи вважають скорочення антропогенного впливу на біосферу до рівня її незбуреного стану. Однак запропонувати дієвий спосіб реалізації такого рішення поки що неможливо. Крім того, погляди на урядовому рівні на необхідність і спосіб заходів вирішення екологічних проблем істотно варіюються. Очевидно одне: характеристика сучасних екологічних процесів глобального рівня невіддільна від аналізу соціально-економічних тенденцій розвитку країн. Мова йде про необхідність вивіряти економічну політику в екологічному аспекті. Впровадження в економічну складову фактора екологічної раціональності є найбільш значущим пріоритетом екологічної модернізації. Вирішення глобальних екологічних проблем передбачає здійснення тісного міждержавного співробітництва та координації дій не тільки в області охорони навколишнього середовища, але і в соціально-економічній і навіть політичній сферах.

     У силу розбіжностей між розвиненими країнами та країнами що розвиваються, природного прагнення держав відстоювати в першу чергу власні національні інтереси, перспективним напрямком зробилося регіональне співробітництво, засноване на відносній подібності соціально-економічних і політичних завдань країн того або іншого регіону.

     Історія міжнародної екологічної інтеграції налічує більше сорока років. Період більш ніж достатній і насичений, щоб оцінити зусилля минулого і підвести підсумок наявним досягненням і недолікам.  
 
 

Питання 2. Глобальні проблеми людства 

    Глобальні проблеми: визначення, класифікація, причини появи

    У другій половині ХХ століття людство зіткнулося з рядом проблем глобального масштабу, що охоплюють сферу взаємодії людини і навколишнього його середовища, а також людини та суспільства. Ці проблеми об'єднують такі характеристики:

    • планетарний, загальносвітовий характер;

    • необхідність невідкладних спільних дій усіх держав щодо їх подолання.  
 

Рис. 1.1. Типологія глобальних проблем сучасності.  

Перечисленные проблемы вызревали асинхронно. Английский экономист Т.Мальтус еще в начале 19 в. сделал вывод об опасности чрезмерного  роста населения. После 1945 стала очевидна угроза развития оружия массового уничтожения. Разрыв мира на передовой «богатый Север» и отсталый «бедный Юг» был осознан как проблема только в последней трети 20 в. Проблема международной организованной преступности стала острой лишь в конце 20 в.

Тем не менее, корректно считать моментом рождения глобальных проблем середину 20 в. Именно в этот период развертываются два процесса, которые представляются основными первопричинами современных  глобальных проблем.

Первый  процесс – глобализация социально-экономической и политической жизни, основанная на формировании относительно единого мирового хозяйства.

Второй  – развертывание научно-технической  революции (НТР), которая многократно  умножила все возможности человека, в том числе и по самоуничтожению.

Именно  по мере действия этих процессов проблемы, ранее остававшиеся локальными, превращаются в глобальные. Например, опасность  перенаселения затронула все  страны тогда, когда в развитые государства  хлынули волны мигрантов из развивающихся  стран, а правительства этих стран стали требовать «нового международного порядка» – безвозмездной помощи как платы за «грехи» колониального прошлого.

 

    Перші спроби здійснити систематизацію глобальних проблем були зроблені на початку 70-х років XX ст. і пов'язані з дослідженнями Римського клубу. 

Организация деятельности Римского клуба.

Свою  деятельность Клуб начал в 1968 со встречи  в Академии Деи Линчеи в Риме, откуда пошло название этой некоммерческой организации. Ее штаб-квартира находится  в Париже. 

У Римского клуба нет штата и формального бюджета. Его деятельность координируется исполнительным комитетом, состоящим из 12 человек. Пост президента клуба последовательно занимали А.Печчеи, А.Кинг (1984–1991) и Р.Диес-Хохлайтнер (с 1991). 

Согласно  правилам, действительными членами Клуба могут быть не более 100 человек из разных стран мира. Среди членов Клуба преобладают деятели науки и политики из развитых стран. Кроме действительных, есть почетные и ассоциированные члены.  

Работе  Римского клуба способствуют более 30 национальных ассоциаций Римского клуба, которые ведут в своих странах пропаганду концепций клуба.  

Россия  в начале 2000-х представлена в Клубе  тремя людьми: почетным членом клуба  является М.Горбачев, действительными  членами – Д.Гвишиани и С.Капица. Ранее членами Клуба были Е.К.Федоров, Е.М.Примаков и Ч.Айтматов. В 1989 в СССР была создана Ассоциация содействия Римскому клубу, после распада СССР она реформировалась в Российскую ассоциацию содействия Римскому клубу (президент – Д.В.Гвишиани).

 

    Основним «продуктом»діяльності Клубу є його доповіді, присвячені пріоритетним глобальним проблемам та шляхам їх вирішення. На замовлення Римського клубу видатними вченими підготовлено більше 30 доповідей (Табл.1.1.). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Таблиця 1.1. Аналітичні матеріали, розроблені під егідою Римського клубу 

      

    У дослідженнях вчених Римського клубу широко використовуються комп'ютерне моделювання та методологіі, засновані на міждисциплінарному підході.

    Спочатку Римський клуб звертав основну увагу на протиріччя між суспільством і природою, потім він став приділяти пріоритетну увагу соціальним проблемам.

    Пік впливу Римського клубу на світову громадську думку припав на 1970-1980 роки.

    Сьогодні  Римський клуб став однією з багатьох міжнародних організацій, які координують обмін думками між інтелектуалами з актуальних проблем сучасності. 

    В даний час поширена класифікація глобальних проблем, згідно з якою виділяють:

     інтерсоціальні глобальні проблеми, пов'язані з взаємодіями між людьми в суспільстві, між суспільно-економічними системами держав і т. д. (проблеми миру і роззброєння, світового соціального та економічного розвитку, подолання відсталості окремих країн і ін.).

     проблеми антропосоціальних глобальних систем, пов'язані з відносинами між індивідом і суспільством (проблеми науково-технічного прогресу, освіти та культури тощо);

     природно-соціальні глобальні проблеми, що зачіпають взаємодію людини з природою (проблеми ресурсів, енергетики, продовольства, навколишнього середовища тощо).

    Серед причин глобальних проблем може виступати ряд процесів:

    • економічні, політичні, соціокультурні протиріччя в суспільному житті, багато в чому зумовлюють панівне ставлення до людини і природи;

    • характер матеріального виробництва, що наносить безповоротна шкода навколишньому середовищу; тенденція економічного зростання за рахунок прискореного споживання природних ресурсів;

    • динаміка демографічних процесів;

    • суперечливі процеси еволюції природного середовища, внутрішня іманентна активність самої природи, катастрофи природного і соціоприродного походження;

    • обмеженість просторових, сировинних, біологічних, енергетичних та інших ресурсів;

    • посилення процесу глобалізації і негативної взаємозалежності (нерівномірність розвитку, екологічна криза і т. п.);

    • системність глобальних проблем призводить до того, що загострення одних з них неминуче породжує загострення інших.  

    До глобальних екологічних проблем належать такі: зміна клімату; виснаження озонового шару; забруднення навколишнього середовища (закислення; забруднення атмосферного повітря, навколоземного космічного простору; хімічні, токсичні, радіоактивні, біологічні та генетичні забруднення); проблема «чистої води»; проблема відходів; втрата біорізноманіття; проблеми міського середовища; продовольча проблема; демографічна проблема; енергетична проблема і ін. 

    Наявність глобальних екологічних проблем змушує говорити про екологічну кризу. Тим часом сам факт існування останнього не є безперечним. Справа в тому, що офіційне визнання екологічної кризи веде за собою необхідність відповіді на питання, хто більшою мірою в цьому винен, і, отже, повинен одним з перших ліквідувати наслідки, що означає істотні фінансові витрати. 

    Варіанти вирішення глобальних екологічних проблем

    Універсального підходу до вирішення глобальних екологічних проблем ще не вироблено, і є серйозні підстави вважати, що навряд чи він існує. З іншого боку, очевидно, що ні адміністративно-командні методи, ні ринкові відносини не в змозі запропонувати дієвого механізму вирішення екологічних проблем. Мова повинна йти про комплекс заходів, які передбачають поєднання ринкових механізмів і державного регулювання. Зіткнення інтересів національного розвитку окремих держав серйозно перешкоджає виробленню узгоджених позицій з цілого ряду принципових проблем. У цій ситуації перспективним напрямом міжнародної екологічної діяльності може стати регіональне співробітництво.

    Умовно можна говорити про декілька напрямків виходу з глобальної екологічної кризи:

    • екосоціалізм;

    • новий тоталітаризм;

Страницы:12345следующая →
Описание работы
В епоху глобальної взаємозалежності невід'ємним елементом людської свідомості стала екологічна безпека. До ужитку ввійшли поняття «екологічна криза», «екологічна катастрофа», що вимагають як вихід з них комплекс невідкладних заходів, нерозривно пов'язаних з «екологічного модернізацією», формуванням екологічної культури та екологічної моральності.
Содержание
Питання 1. Екологізація міжнародних відносин: проблеми і перспективи
Питання 2. Глобальні проблеми людства
Питання 3. Глобальні стратегії, моделі і сценарії майбутнього
Питання 4. Конфліктогенний потенціал екологічного чинника
Питання 5. Екологічні рухи як суб'єкти екополітичного процесу