Правовий режим курортних та лікувально-оздоровчих територій

Згідно з думкою цього  вченого, курорт, як комплексний термін, містить:

− курортну зону, в якій розташовані  природні лікувальні ресурси і споруди  для їх використання, санаторно-курортні установи і установи відпочинку і  культури, підприємства громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, що прибувають на курорт для лікування  і відпочинку;

− зону, в якій знаходяться  житлові будинки і суспільні  споруди для населення, що постійно проживає на території;

− зону, в якій розміщені  централізовані господарські і технічні служби;

− зону внутрішніх природних ландшафтів і зелених насаджень[4,c.227]

Отже, поняття «курортна  зона», «лікувально-оздоровча місцевість»  та «курорт» є різними. Поняття курортної  зони має розумітися як функціональна  частина курорту, що є цілісною комплексною  освоєною природною територією та співвідноситися  з останнім як частина та ціле. Лікувально-оздоровча  місцевість –це природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Така місцевість має бути основою для створення курорту. Вона може співвідноситися з останнім як «основа та надбудова». В свою чергу поняттям курорт охоплюється вся освоєна природна територія, що містить природні лікувальні ресурси, лікувально-оздоровчі заклади, інші споруди та об’єкти інфраструктури, що призначені для лікування людей та профілактики захворювань. Термін «курорт» є найбільш усталеним для застосування його на позначення вищезазначеного поняття.

Крім цього, необхідно  розрізняти поняття «землі курорту» та «курорт». Якщо землі курортів – це земельні ділянки, які належали до категорії земель несільськогосподарського призначення, то курортом вважалася така категорія, що мала ознаки, які виходили за межі земельно-правової характеристики. Території (землі) курорту є складовими земель оздоровчого призначення. Курорт є природно–антропогенним комплексом, що включає в себе землі оздоровчого призначення як природний ресурс, що виконує роль просторового базису та джерела мінеральних факторів, об’єкти і елементи інфраструктури, що призначені для використання цих мінеральних факторів[2, c.345-346].

2.    Види  курортних і лікувально оздоровчих територій. 

Курортні і лікувально-оздоровчі  зони розділяються на види:

1. Залежно від цінності  природних курортних і лікувальних  ресурсів:

− загальнодержавного значення (території, що мають особливо цінні  й унікальні природні курортні, лікувально-оздоровчі  ресурси та фактори);

− місцевого значення (території, на яких поширені природні, курортні, лікувальні, оздоровчі ресурси і фактори ).

2. Відповідно до зазначених  ресурсів курорти бувають:

- бальнеологічні; грязьові; кліматичні; змішані 

Але як найповніша класифікація курортів була дана Рутинським М:

1. Курорти залежно від  використовуваних лікувальних факторів:

1.1. Кліматичні – тип  курортів, де як основний лікувально-оздоровчий  чинник використовується клімат. Основними курортами, що мають  міжнародне і загальнодержавне  значення визнаються Алупка, Алушта, Лівадія, Форос, Ялта та інші.

1.2. Бальнеологічні – тип  курортів, де як основні лікувальні  чинники використовують клімат  і природні мінеральні води. Цей  тип курортів також поширений  в Криму.

1.3. Грязьові – тип курортів, де як основний (або один з  основних – разом з кліматом, природними мінеральними водами) природно лікувальний чинник  використовуються лікувальні грязі.  Найбільш відомими курортами  цього типу є Саки та Євпаторія.

1.4. Змішані:

1.4.1. Грязьовокліматичні.

1.4.2. Бальнеогрязьові.

1.4.3. Бальнеокліматичні.

1.4.4. Бальнеогрязьові кліматичні.

2. Залежно від типу  розселення курорти бувають:

2.1. Сільські.

2.2. Селищні.

2.3. Міські.

3. Залежно від географічного  розміщення:

3.1. Гірські курорти.

3.2. Рівнинні курорти.

3.3. Приморські курорти.

4. Залежно від вікового  цензу відпочиваючих:

4.1. Дитячі курорти.

4.2. Дорослі курорти.

4.3. Змішані курорти.

5. Залежно від функціонального  призначення:

5.1. Курорти переважно  із лікуванням.

5.2. Курорти із лікуванням, відпочинком і туризмом.

5.3. Курорти переважно  із відпочинком і туризмом.

6. Залежно від медичного  профілю:

6.1. Протитуберкульозні.

6.2. Спеціалізовані.

6.3. Загальнотерапевтичні.

7. Залежно від часу  експлуатації:

7.1. Переважно цілорічні  курорти.

7.2. Сезонні курорти.

7.3. Змішані курорти.

8. Залежно від значення:

8.1. Курорти місцевого  значення.

8.2. Курорти загальнодержавного  значення.

8.3. Курорти міжнародного  значення.

9. Залежно від відомчої  приналежності:

9.1. Курорти, підлеглі Українській  Раді профспілок.

9.2. Курорти, підлеглі Міністерству  охорони здоров'я.

9.3. Курорти, підлеглі іншим  відомствам.

10. Залежно від потужності:

10.1 . Курорти із кількістю  місць до 1000.

10.2 . Курорти із кількістю  місць від 1001 до 3000.

10.3 . Курорти із кількістю  місць від 3001 до 5000.

10.4 . Курорти із кількістю  місць від 5001 до 10000.

10.5 . Курорти із кількістю  місць від 10001 до 20000.

10.6 . Курорти із кількістю більше 20000 місць[9, c.238-239]

У той же час, потрібно вказати, що за характером природних лікувальних  ресурсів курорти в нашій країні за Законом «Про курорти» [5] поділяють  на курорти державного та місцевого значення, а за своєю спеціалізацією — на курорти загального призначення і спеціалізовані, для лікування конкретних хвороб. До курортів державного значення належать природні території, особливо цінні й унікальні природні лікувальні ресурси, що використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До курортів місцевого значення, закон відносить природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Крім того, за характером оздоровчої дії курорти поділяються на рекреаційно-профілактичні, реабілітаційні та лікувальні. Перші з них орієнтовані переважно на підвищення рівня здоров'я і профілактику захворювань у майже здорових людей. Другі – на реабілітацію людей після перенесених важких захворювань: інфаркту міокарду, інсульту, травми та інших. Треті – на лікування хворих, що знаходяться в достатньо активній фазі захворювання. Це стосується шлунково-кишкових та бронхо-легеневих захворювань.

Подібне розмежування курортів є умовним. Один і той же курорт може виконувати і оздоровчо-профілактичні, і реабілітаційні, і лікувальні функції. Це залежить, з одного боку, від набору природних оздоровчих чинників, а з іншого – від рівня медицини та технології лікування захворювань. Так, відповідно до природних чинників Південний берег Криму можна назвати морським кліматичним курортом. Євпаторія має у своєму розпорядженні природні чинники як кліматичного, так і грязьового курорту.

Південний берег Криму  може бути оздоровчо-профілактичним курортом для майже здорових людей і реабілітаційним, та навіть лікувальним для хворих із захворюваннями органів дихання, серцево-судинною і центральною нервовою систем. Євпаторія також може виконувати всі ці функції. Але, завдяки набору природних чинників, вона є курортом для лікування і реабілітації хворих з поразкою опорно-рухового апарату та периферичної нервової системи. У той же час, вона значно поступається Південному берегу Криму за кліматичними характеристиками і, відповідно, в можливості виконувати оздоровчо-профілактичні функції та лікувально-реабілітаційні функції відносно хворих з бронхолегеневими захворюваннями.

Таким чином, у кожного  типу курортів є своя специфіка і  свій профіль.[6, c.358]

 

3. Правові підстави та порядок визнання лікувально оздоровчої місцевості курортом.

 

Основною правовою передумовою  для віднесення тих чи інших територій  до земель оздоровчого призначення  відповідно до українського законодавства  є виявлення на них відповідних  природних лікувальних ресурсів в установленому законом порядку. Як встановлено у ст. 16 Закону України  «Про курорти» виявлення природних  лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких  робіт. Виявлені в результаті їх проведення природні лікувальні ресурси підлягають медико-біологічній оцінці їх якості та цінності Міністерством охорони  здоров’я України, на підставі чого визначаються методи використання таких природних  лікувальних ресурсів у профілактичних та лікувальних цілях. Потім за результатами геолого-розвідувальних робіт визначаються експлуатаційні запаси родовищ лікувальних  підземних мінеральних вод, лікувальних  грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних  ресурсів, затверджуються та вносяться  до Державного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються  для використання за призначенням відповідно до законодавства України. Території, на яких виявлені запаси природних  лікувальних ресурсів, включаються  до складу земель оздоровчого призначення  і передаються для використання в оздоровчих цілях.

Підставою для відведення земель для створення та розвитку курортів є оголошення курортною  природної території, на якій наявні природні лікувальні ресурси та необхідна  інфраструктура для їх експлуатації і організації лікування людей (ст. 7 Закону України «Про курорти»). В свою чергу оголошення природних територій курортними проводиться на підставі клопотань відповідних органів влади або заінтересованих підприємств, установ, організацій та громадян. У таких клопотаннях мають міститися: обґрунтування необхідності оголошення природних територій курортними; характеристика природних лікувальних ресурсів, їх лікувальних факторів, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, інших цінностей природних територій, що пропонуються для оголошення; відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників і користувачів природних територій, а також відповідний картографічний матеріал (ст. 8 Закону України «Про курорти»).

Клопотання про оголошення природних територій курортними у місячний термін розглядаються: 1) щодо природних територій державного значення – спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; 2) щодо природних територій місцевого значення – відповідними місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів.

У разі схвалення клопотання спеціально уповноважений центральний  орган виконавчої влади з питань діяльності курортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок. На підставі результатів погодження клопотань відповідно спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади  з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розроблення  проектів оголошення природних територій  курортними (ст. 9 Закону «Про курорти»)[5].

Проекти оголошення природних  територій курортними підлягають державній  екологічній та санітарно-гігієнічній  експертизам, які проводяться відповідно до законів України «Про державну екологічну експертизу» і «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної  експертиз щодо проектів оголошення природних територій курортними матеріали передаються: щодо курортів державного значення – спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої влади з питань діяльності курортів до Кабінету Міністрів України; щодо курортів місцевого значення –  місцевими органами виконавчої влади  з питань діяльності курортів відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.[10]

Рішення про оголошення природних  територій курортними територіями  державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Так, наприклад, Верховна Рада України прийняла 06.09.2011 Закон України «Про оголошення природних  територій міста Миргорода Полтавської області курортом державного значення»[11], яким встановила також точні межі цього курорту. А рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (статті 10–11 Закону України «Про курорти»).