Інвестиційна діяльність комерційних банків та її вплив на економічну ситуацію України

Зміст

 

Вступ

1. Сутність та цілі банківських інвестицій
1. Поняття, класифікація та цілі інвестицій
2. Інвестиційна діяльність комерційних банків
3. Регулювання інвестиційної діяльності комерційних банків України

 

2. Ризик та ліквідність інвестиційних операцій
1. Поняття інвестиційних ризиків та їх класифікація
2. Інвестиційний портфель як засіб мінімізації ризиків. Методи управління інвестиційним портфелем
3. Ліквідність інвестиційних операцій

 

3. Зв’язок інвестиційних та позичкових операцій

 

4. Інвестиційна діяльність комерційних банків України в сучасний період
1. Інвестиційна діяльність банків в сучасних умовах: проблеми і перспективи
2. Шляхи покращення інвестиційної активності

 

Висновки та пропозиції

Використана література

 

Вступ

На сучасному етапі  економіки України проблема залучення  інвестицій та підйому на цій основі вітчизняного виробництва є центральною, саме від її успішного рішення  залежить напрямок і темпи подальших  соціально-економічних перетворень в Україні, і в кінцевому результаті політична стабільність суспільства. Рішення проблеми залучення інвестицій потребує розробки та впровадження в практику визначених стратегій реалізації інвестиційної діяльності, що ефективно забезпечує залучення і цільове використання інвестицій. Отже, сталий економічний розвиток в Україні можливий лише за умови залучення достатніх обсягів інвестиційних ресурсів для здійснення структурних зрушень у господарському комплексі країни.

Саме кредитні установи у  світовій практиці є значним сегментом  на ринку інвестування та відіграють значну роль у цьому процесі. Українські банки мають ще незначний досвід у здійсненні інвестицій, але з  кожним роком ці операції зростають. Проблемою, яка створює перешкоди на шляху активізації банківської діяльності в інвестиційному процесі, є низька капіталізація банківської системи загалом, а також існування значної кількості дрібних банків. Таке розпорошення банківського капіталу спричиняє деконцентрацію кредитних ресурсів і практично унеможливлює реалізацію великих довгострокових інноваційних проектів, які потребують значних інвестицій.

Нинішня правова  система  України діє на підставі багатьох законів та інших нормативних  актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Це, зокрема, Закон «Про інвестиційну діяльність», Закон «Про іноземні інвестиції», Закон «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», Закон «Про цінні папери та фондову біржу» та ін.

Забезпечення економічного зростання висуває підвищені  вимоги до характеру та параметрів функціонування інвестиційного ринку, структури й активності його учасників  у реальному та фінансовому секторах. З іншого боку, низький рівень життя населення та слабкий фінансовий стан суб’єктів господарювання звужують можливості комерційних банків щодо мобілізації вільних грошових коштів як потенційного інвестиційного ресурсу. Кінцевим наслідком такого розвитку є розбіжність між інвестиційними цілями комерційних банків та інвестиційними потребами національної економіки.

У зв'язку з цим основними  завданнями державного управління є  поліпшення інвестиційного клімату, активізація  інвестиційної активності вітчизняних  банків, накопичення інвестиційних  ресурсів та їх концентрація на пріоритетних напрямах розвитку економіки. Банківські установи повинні стати головними  учасниками інвестиційного процесу, розпорядниками інвестиційних ресурсів, інститутами  підвищення інвестиційної привабливості  країни, регіонів та окремих галузей економіки.

 

 

Сутність і  цілі банківських інвестицій

1.1. Поняття, класифікація та цілі інвестицій

Соціально-економічна сутність категорії “інвестиції” представляє  собою складну систему зв’язків і відносин з приводу вкладання  капіталу з метою його збереження та примноження, отримання прибутку і досягнення максимального соціального  ефекту, та похідних від неї категорій, насамперед таких, як інвестування, інвестиційна сфера, інвестиційна політика тощо.

Уперше законодавче визначення інвестицій в Україні зроблено в  Законі України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 p., яким визначені правові, економічні та організаційні  рамки інвестиційної діяльності.

Відповідно до закону, інвестиціями вважаються всі види майнових та інтелектуальних  цінностей, які вкладаються в  об'єкти підприємницької та інших  видів діяльності, в результаті чого утворюється прибуток (дохід) або  досягається соціальний ефект.

До майнових та інтелектуальних  цінностей відносять:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);
• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
• інші цінності.

Інвестиції в об’єкти  підприємницької діяльності здійснюються в різноманітних формах. З метою  врахування, аналізу і планування інвестиції класифікуються за такими ознаками.

1. За об’єктами вкладень  коштів виділяють реальні і  фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у  реальні активи — як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення  коштів у нематеріальні активи, пов’язані  з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції, або інновації).

Фінансові інвестиції —  це вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти (активи), серед  яких найбільшу частку становлять вкладення коштів у цінні папери.

2. За характером участі  в інвестуванні виділяють прямі  і непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють особисту участь інвестора  у виборі об’єктів інвестування і  вкладенні коштів.

Непрямі інвестиції являють  собою інвестування, що опосередковується  іншими особами (інвестиційними або  іншими фінансовими посередниками).

3. За періодом інвестування  розрізняють короткострокові і  довгострокові інвестиції.

Короткострокові інвестиції — це звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних  сертифікатів тощо).

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період понад один рік. Цей критерій застосовують у практиці обліку, але, як показує досвід, він потребує подальшої деталізації. Інвестиційні компанії довгострокові інвестиції деталізують у такий спосіб: а) до двох років; б) від двох до трьох  років; в) від трьох до п’яти років; г) понад п’ять років.

4. За формами власності  інвесторів розрізняють інвестиції  приватні, державні, іноземні і спільні. 

Приватні інвестиції —  це вкладення коштів, здійснювані  громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, насамперед — колективної.

Під державними інвестиціями розуміють вкладення, здійснювані  центральними і місцевими органами влади й управління за рахунок  коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичених коштів, а також  державними підприємствами й установами за рахунок власних і позичених  коштів.

Іноземні інвестиції являють  собою вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і  державами.

Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, здійснювані  суб’єктами даної країни й іноземних  держав.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни і за кордоном.

Інвестиції всередині  країни (внутрішні інвестиції) означають  вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені в територіальних межах  даної країни.

Під інвестиціями за кордоном (зарубіжними інвестиціями) розуміють вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені за межами території даної країни (до цих інвестицій відносять також придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн — акцій закордонних компаній, облігацій інших держав тощо).

Згідно з Законом України  «Про оподаткування прибутку підприємств» інвестиції поділяються на:

1. Капітальні (придбання  будівель, споруд, інших об'єктів  нерухомості, інших основних фондів  та нематеріальних активів).

2. Фінансові (придбання  корпоративних прав, цінних паперів,  деривативів та інших фінансових  інструментів). У свою чергу, фінансові  інвестиції розрізняються як:

• прямі інвестиції - передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;
• портфельні інвестиції - придбання цінних паперів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку.

3. Інвестиції під реінвестиції - здійснення капітальних чи фінансових  інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних  операцій.

Основні цілі банківських  інвестицій стандартні:

• отримання доходу;
• збереження капіталу і забезпечення його приросту на основі росту курсової вартості цінних паперів;
• регулювання та забезпечення ліквідності банку.

 

1.2. Інвестиційна діяльність комерційних банків

Згідно Закону України, інвестиційною діяльністю  є сукупність  практичних  дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Головні напрями участі банків в інвестиційному процесі передбачають:

1. проведення операцій, пов'язаних із вкладенням у державні цінні папери;

2. здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

3. участь в інвестиціях у складі промислово-фінансових груп;
4. трастове управління інвестиційними ресурсами;
5. залучення іноземних інвестиційних ресурсів.

Інвестиційна діяльність банку відноситься до активних операцій, а інвестиції — до активів банку.

Інвестиційна діяльність банків має за мету:

1. збереженість капіталу банку;
2. приріст дохідності банку;
3. забезпечення ліквідності балансу банку;
4. підтримку вторинних резервів банку.

Основними чинниками, які  впливають на масштаби інвестиційної  діяльності банку та вибір інвестиційної політики, є:

• етапи життєвого циклу банку (початок створення, швидке та стійке зростання, стабілізація, сповільнене зростання і поступове припинення діяльності);
• загальний тип поведінки та політика банку на ринку (консервативний, поміркований або агресивний), види і масштабність цілей, які ставить перед собою банк, а також стратегія його розвитку;
• розміри банку та мережі його відділень (міжрегіональна або регіональна мережа);
• готовність банку йти на значні витрати, які не принесуть прибутку в найближчому майбутньому (інвестиційні операції вимагають дорогого ресурсного та інформаційного забезпечення).

Під інвестиційною політикою банків розуміється сукупність заходів, спрямованих на розробку і реалізацію стратегії управління портфелем інвестицій, досягнення оптимального поєднання прямих і портфельних інвестицій з метою забезпечення нормальної діяльності, збільшення прибутковості операцій, підтримання допустимого рівня їх ризикованості та ліквідності балансу. Вона розробляється керівництвом банку. Найважливіший елемент інвестиційної політики – розробка стратегії і тактики управління валютно-фінансовим портфелем банку, що включає поряд з іншими його елементами портфель інвестицій.

Інвестиційний портфель (портфель інвестицій) – сукупність коштів, вкладених у цінні папери сторонніх юридичних осіб та придбаних банком, а також розміщених у вигляді строкових вкладів інших банківських та кредитно-фінансових установ, включаючи кошти в іноземній валюті і вкладення в іноземні цінні папери. Критеріями при визначенні структури інвестиційного портфеля виступають прибутковість та ризикованість операцій, необхідність регулювання ліквідності балансу і диверсифікація активів

Банки беруть активну участь у формуванні інфраструктури ринку  цінних паперів. Вони можуть виконувати депозитарні функції, займатися  клірингово-розрахунковою діяльністю, вести реєстр власників цінних паперів (реєстраторська діяльність).