Внесок Київської Русі в розвиток культури

 
 
 
 
 
 
 

Внесок  Київської Русі в  розвиток культури 

 

Зміст 

1. Кирило  та Мефодій — просвітники слов'ян.
2. Володимир Великий у культурному розвитку.
3. Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі.
4. Найвизначніші пам'ятки Київської Русі.
5. Характерні особливості забудови Києва.
6. Внесок Київської Русі в розвиток культури.

 

 

1. Кирило та Мефодій — просвітники слов'ян. 

          Святі рівноапостольні просвітники слов'ян брати Кирило та Мефодій народилися в грецькому місті Солуні. Мефодій як воїн, напевно, був правителем Болгарського князівства. Згодом, прийнявши чернечий сан, оселився в одному з монастирів на горі Олімп.

          Константин (у чернецтві Кирило) здобув освіту у кращих учителів Константинополя, зокрема у Шотія, майбутнього патріарха. За обдарованість та різнобічні знання сучасники назвали Кирила Мудрим. Згодом він перебрався зі столиці Візантії до монастиря, де вже жив Мефодій.

          Брати взяли на себе важкий послух — нести слово істини людям. Якось тримаючи шлях до хозар, Кирило та Мефодій зупинились у Корсуні, де в "чудесний спосіб" сподобили мощі священномученика Климента, а Константин знайшов Євангеліє та Псалтир, писані "руськими письменами", а також зустрів русина, який говорив мовою руською, і від нього перейняв її.

           Почувши про освіченість і мудрість братів, моравський князь Ростислав запросив їх пропагувати слово Боже мовою слов'ян. Вони дали згоду.

           Разом із братом святим Мефодієм та учнями Гораздом, Климентом, Саввою, Наумом і Ангаляром святий Константин уклав слов'янську абетку, переклав у 863 р. Євангеліє, Апостола, Псалтир та вибрані Божі книги. 

 

2. Володимир Великий у культурному розвитку. 

          По смерті Ярополка Володимир (980—1015 pp.) стає повновладним господарем держави, до якої входило майже 20 різних земель — слов'янських, фінських, тюркських. Спільною для них була княжа влада. У цих землях постійно спалахували повстання, які Володимир придушував, але військова сила не забезпечувала спокою. Тоді Володимир вирішив змінити внутрішню політику, насамперед щодо війська: відмовився від найманців і сформував власне воїнство, з яким був у приязних стосунках.

          Із цього середовища створюється власний кабінет. Історичні хроніки зберегли імена Володимирових соратників: Добрині, Вовчого Хвоста, Блуда та ін. Цю політичну акцію відзначають і билини, де знову зустрічаються Добриня, Альоша Попович, Ілля Муромець, Дюк Степанович. Володимир ліквідував кабінет місцевих "ясних князів" і роздав землі своїм дванадцятьом синам. Отже, він створив найбільшу в Європі державу, основою якої стала централізована влада, із сильною економікою, зі сталими торговельними і дипломатичними зв'язками.

          Проте ця могутня імперія не мала єдиної ідеології. Якщо говорити термінами сьогодення, у ній функціонувала неорганізована багатопартійна система. Володимир, силою здобувши золотий стіл і розширивши державу, розумів, що утримати її можна лише з допомогою консолідуючої сили, якою на той час була релігія. Прораховувались усі варіанти — політичний і світоглядний — як самим князем, так і його радниками. Потрібна була програма, що задовольнила б і народ, і владу, і сильного сусіда. Язичництво не влаштовувало. Після довгих вагань та аналізу всіх чинників зупинилися на православному християнстві як найближчому для слов'янської Русі.

          Християнство не було чимось невідомим для русичів, їм імпонували позиції православ'я, які не мали подвійних трактувань і були досить гуманними порівняно з католицизмом, особливо у викладі Блаженного Августина, де людині відводилася пасивна роль, заздалегідь визначена вищою силою.

          Прийнявши християнство, Володимир заснував школи, в яких готувалися власні кадри, перейняв кращі зразки містобудівництва та архітектури, живопису, науки, філософії, книгописання. Він увів Київську Русь у коло високорозвинених країн Європи. 

 

 Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі 

           Після тривалої міжусобної боротьби на Київський стіл сідає Ярослав (1019—1054 pp.), прозваний Мудрим, який єдиновладне правив 18 років. Великою мірою він упроваджував усе краще, чого досяг Володимир: розширював кордони держави, зміцнював економічні й дипломатичні зв'язки із західноєвропейськими володарями. Зокрема, він пошлюбив своїх дітей з багатьма королівськими дворами — Польщі, Німеччини, Саксонії, Шранції, Скандинавії, Норвегії, Швеції. Про це розповідають скандинавські саги, німецькі хроніки та інші історичні джерела.

          Скрізь, куди приходили дочки Ярослава, вони несли із собою багатий посаг, міцні моральні засади та високий рівень культури. Історичні хроніки розповідають про шлюб Анни Ярославни з королем Франції Генріхом І. Ще за життя чоловіка вона стала співправительницею Франції. Це підтверджують багато актів погоджувальними записами: "За згодою дружини моєї..." або "...у присутності королеви Анни". Після смерті Генріха І Анна була регентшею і досить успішно управляла королівством. Із собою вона привезла слов'янське Євангеліє, на якому присягали всі наступні правителі під час коронування. На терени Франції Анна принесла найвищі досягнення культури України-Русі і гідно їх продовжила.

          За Ярослава засновуються монастирі Св. Юрія та Св. Ірини, започатковується чернецтво в Печерах за селом Берестовим, де невдовзі побудований Печерський монастир — майбутній осередок культури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоти, малювання, мозаїчної справи, переписування книжок, співу. У той час на Русі вже існували нотний спів і нотне (крюкове) письмо.

          Ярослав організував світську школу, де близько 300 дітей навчалися грамоти та іноземних мов. При Святій Софії працювали переписувачі та перекладачі книжок, про що літописець говорить: Ярослав "многи книги списав, положив церкви Святой Софии", зібрав першу в Україні бібліотеку.

          Ярослав зібрав навколо себе освічених людей — Никона, Нестора-літописця, митрополита Іларіона та ін. Було укладено перший літописний звід, розвивалися писемність та оригінальна література, сформувались елітні та інтелектуальні династії, наприклад Свенельд, його син Малк-Мстиша, внук Добриня, правнук Костянтин, посадник Новгорода, його син Остромир, для якого переписано відоме Євангеліє, син Остромира воєвода Вишата, син його Ян, діяч часів синів Ярослава — 7 поколінь.

          Зібрані Ярославом висококультурні люди, за твердженням М. Гру-шевського, були першою академією наук України-Русі. Вони уклали "Руську Правду", літописи, літературні зводи, які й сьогодні мають велику цінність.

         Ярослав був визначним будівничим. За його правління розпочалося кам'яне будівництво, зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений валами, що були складними інженерними спорудами; при цьому було зведено чотири в'їзні брами: Лядську, Жидівську, Угорську та Золоту (пізніше Золоті ворота). Активно розвивалося цивільне будівництво: зводилися дво- і триповерхові будинки з балконами та галереями. На Подолі розміщувалися торговий центр, пристань і 8 ринків. Про це розповідає німецький воїн Тітмар Марзебурзький, що був у Києві в 1018 р.

          Доба Ярослава відома також великим піднесенням мистецтва. Храм Софії був своєрідним музеєм, однією з найкращих пам'яток Європи XI ст. Впливи романського, вірменського та візантійського мистецтв злилися в один потік, який дав ту неповторну єдність і своєрідність, чим і нині пишається український народ. Зведення як храмів, так і світських споруд завдяки старанням Ярослава поширилося в усій Україні. 

 

Найвизначніші пам'ятки Київської Русі 

Плин часу, наче гумка, стирає з лиця землі багато того, що зведено людьми. Не обійшла  ця доля і Києва. Але періодові  Київської Русі поталанило: збереглися рештки центру стародавнього Києва — місто Володимира, Ярослава, Ізяслава, планування вулиць та майданів, рештки фундаментів архітектурних споруд, прискіпливо досліджених вченими, монастирські комплекси Києво-Печерської лаври, Видубицького, Межигірського монастирів, Берестового. 

Перше місце  посідає комплекс Софії Київської  — однієї з найвідоміших пам'яток Європи. Софійський собор, завершений 1037 p., був релігійним і культурним центром Русі. Звести такий храм могла лише багата і сильна держава. З огляду на те, що він був розписаний фресками та прикрашений мозаїками не тільки всередині, а й зовні, і навіть підлога викладена мозаїкою, можна уявити, яке враження він справляв на сучасників. 

Теми і сюжети мозаїк та фресок різноманітні: канонічні зображення святих, світські мотиви — полювання, скоморохи, портрети засновників собору, суцвіття орнаментів, побудованих на національній основі. Вражає високий художній рівень як закордонних майстрів, так і місцевих художників; їх легко можна розрізнити за стильовими ознаками. 

На території  Видубицького монастиря збереглися рештки Михайлівської церкви, закладеної 1070 р. біля підніжжя Звіринецької гори на березі Дніпра. Як стверджують хроніки, у 1199—1200 pp. зодчий Петро Милонег  у комплексі з цим храмом вимурував могутню підпірну стіну, що нині не збереглася. На околиці Києва у колишньому вотчому монастирі чернігівських Ольговичів, на високому плато у 1144—1146 pp. виросла Кирилівська церква, що збереглась у перебудованому вигляді. Реконструкція проводилась у XVII—XVIII ст. Частково збереглися фрески XII ст. Наприкінці XIX ст. відомий російський художник М. Врубель виконав ікони до іконостасу та розписи. 

Поблизу Києво-Печерської лаври в колишньому Берестові  збереглися рештки церкви Спаса, усипальниці  київських князів. Тут знаходиться домовина засновника Москви Юрія Долгорукого. У 60-ті роки XX ст. українськими реставраторами в ній розкрито близько 150 кв. м фресок XII ст. 

У Києво-Печерській лаврі збереглися уламки Успенського  собору, головної колись споруди ансамблю Києво-Печерського монастиря. Його було зведено в 1073—1075 pp., а зруйновано під час Другої світової війни. 

Біля Національного  музею історії України відкрито фундаменти Десятинної церкви — першого  кам'яного храму на Русі. Він був  зведений у 989—996 pp., поряд — залишки фундаментів цивільних будинків, які можна побачити на вул. Володимирській та прилеглих до неї районах. 

У Золотоворітському  сквері — руїни Золотих воріт  та валу, що проходив по вулиці Прорізній  вниз до Хрещатика та по вулиці Ярославів вал до Львівської площі, Лядських воріт. Залишки Золотих воріт сьогодні накриті декоративною спорудою, яка начебто відтворює Золотоворітську церкву. 

На Володимирській гірці у 1108—1113 pp. було зведено Михайлівський  монастир, що був зруйнований у 1934—1935 pp. у зв'язку з будівництвом урядового центру. Від комплексу залишилася тільки трапезна, а з художнього оформлення XII ст. збереглися лише фрески і мозаїки, які встигли зняти до того, як собор було підірвано. Сьогодні їх можна побачити у Третьяковській галереї (Москва), Музеї російського мистецтва (Санкт-Петербург) та Софійському соборі (Київ). 

Серед пам'яток, які визначали обличчя стародавнього  Києва, варто пригадати Ротонду  кінця XII — початку XIII ст., палацові споруди міста Володимира, Михайлівські, Подільські й Лядські ворота, церкви Василівську, Федорівську та ін. 

З Київської  доби зберігся ансамбль пам'яток X—XII ст. у Чернігові — Спасо-Преображенський  собор, закладений князем Мстиславом 1031 р. Цей монументальний храм був, як і  Софія Київська, багато оздоблений мозаїками і фресками. Нині залишилися тільки невеликі фрагменти. Поряд стоїть Борисоглібський собор, завершений 1123 р. князем Давидом Святославовичем. Він споруджувався як усипальниця чернігівських князів. На наддеснянських пагорбах стоїть Єлецький монастир, заснований близько 1060 р. Головна споруда монастиря — Успенський собор, побудований у XII ст. 

Одна з вишуканих  пам'яток Київської Русі — церква П'ятниці на торгу, або П'ятницька церква. Точний час спорудження невідомий, фахівці збігаються на думці, що її було збудовано в 90-ті роки XII ст. 

Навіть та невелика частина пам'яток, що вціліли і  дійшли до нас, дає можливість уявити, як розвивались архітектура і  мистецтво Київської Русі. 

 

Характерні особливості  забудови Києва 

Згідно з історичними хроніками Київ було засновано у V—VI ст. братами Києм, Щеком, Хоривом та їх сестрою Либіддю. Але свого найвищого розквіту місто набуло в X ст. за князювання Володимира Святославовича. Він об'єднав під своєю рукою племена полян, сіверян, словенів, кривичів, в'ятичів, радимичів і створив могутню країну. Київ став столицею однієї з провідних європейських держав. Вигідне розташування на перехресті важливих торговельних шляхів зумовило його політичний, економічний та культурний злет. Територія Дитинця, стародавнього міста, істотно розширюється, зводяться потужні укріплення — вали з дерев'яними рубленими стінами, воротами Софійськими (Батиєвими), Михайлівськими та на Поділ. 

Після Константинополя  і Кордови Київ був третім за значенням  містом Європи.