Історія оформлення книги в Україні

Різновидом емблематики  була ієрогліфіка: включення літер  у символічні композиції. Зразки її бачимо в панегіриках на честь  Петра Могили ("Mnemosyne", "Евхаристеріон"). Образно-текстові емблеми несуть головне навантаження і у віршах Йосифа Калимона з нагоди похорону Петра Могили. Зокрема, титульний аркуш скомпоновано за іконографічною схемою Страшного суду: зверху символ смерті, нижче череп, накритий кардинальським капелюхом, ще нижче — колісниця з гербовими елементами роду Могил. Ряд інших віршів та ілюстрацій есхатологічного змісту пов’язані з символікою неба, землі й знаків зодіаку.

Різновидом емблемної  поезії були вірші "на герби", що входили  як складова частина до більшості  значних за обсягом і важливих за змістом друкованих видань. Типова послідовність більшості друкованих книжок була така: на звороті титульного аркуша герб якоїсь впливової особи (часто мецената, який фінансував видання або від якого автор шукав сприяння) і вірш на герб, далі передмова з присвятою тій самій особі, тоді передмова до читача. В кінці книги — покажчики, виправлення помилок, інколи післямова або короткий колофон від видавців і друкарів, в окремих виданнях друкарський знак.

Як і гербові вірші, передмови-присвяти є одним з тих нових жанрів, поява яких, певною мірою, була ренесансною реакцією на середньовічне знеосіблення писемності і всієї культури[8, c. 6-8].

Відомо, що перші друковані  книги мали за зразки рукописні, але  порівняно швидко ця тенденція змінилася  протилежною: рукописи почали запозичувати з друкованих видань титульні рамки та інші елементи оздоби, наслідувати друковані шрифти і властиві для друків способи розміщення тексту на сторінці.

Від першодруків кінця XVI — початку XVII ст., зокрема видань Івана Федорова і князя Василя-Костянтина Острозького, українська книга наступних десятиріч успадкувала декоративність, насиченість формами декору, характерними для українських рукописів (заставки, в’язь, окремі види рубрикації), так і загальноєвропейськими елементами оздоблення друкованих книг (набірні орнаменти, кінцівки-маскарони, лінійне обрамлення). Продовжуючи збагачення репертуару способів оформлення книги, друкарні львівського єпископа Гедеона Балабана на початку XVII ст. впровадили до вжитку ілюстративні гравюри, а також характерні для ренесансної книги ініціали із зображеннями людей і тварин і кінцівки-маскарони.

У львівських виданнях Євангелія, київських і львівських Євангеліях учительних, київському Анфологіоні 1619 р. численні сюжетні гравюри робили книжку цікавою також і для неписьменних, сприяли емоційному сприйняттю письмен і глибшому засвоєнню письменними. В деяких друкарнях були дошки орнаментальних заставок зі змінними вставками-клеймами портретними або сюжетними. У зображальному ряді ілюстрованих книг розповідність поєднувалася з символічно-алегоричним трактуванням пластичних образів. Дуже поширені тлумачення символічного аспекту ілюстрацій сучасними мистецтвознавцями і культурологами не можуть не бути суб’єктивними; деяким з них не можна відмовити вірогідності, деякі ж виглядають цілком довільними. Конкретне співвідношення реального і алегоричного, їх "співгра" навряд чи піддаються прямолінійній, більш-менш однозначній інтерпретації. Очевидна тільки полісемантичність символіки, можливість різного сприйняття її в контексті різних культур та їх варіантів.

Про багатство декоративної оздоби книг українських друкарень  і зв’язки між друкарнями свідчать такі факти: в кириличних українських  виданнях 1574-1648 рр., які є в багатій  збірці Державної бібліотеки Росії у Москві, Олександрою Гусєвою зареєстровано 720 елементів дереворитного оздоблення книг. З них переходили з друкарні до друкарні (купувалися, мінялися, позичалися однією друкарнею від іншої для тимчасового користування) 143 дошки, тобто близько 15%. У другій половині XVII ст. міграція охоплювала тільки 0,36 % зареєстрованих у книгознавчих працях О.Гусєвої та її колег дощок . У порівнянні з наступним періодом видно, що кінець XVI — перша половина XVII ст. були часом особливо тісних зв’язків українських друкарень між собою, а також з друкарнями Білорусі та Литви, Польщі, Росії, Молдавії, Німеччини. Однак, якщо циркуляція готових кліше впала до мінімуму, копіювання ілюстрацій книг з інших друкарень тривало й далі.

Диференціація способів побудови набірної шпальти і всіх засобів художнього оформлення залежно від змісту видань і їх читацької адреси — безсумнівне досягнення раннього друкарства. Різноманітність і виразність декоративного оформлення, його зв’язок з естетичними засадами тогочасного мистецтва сприяли дієвості книги як знаряддя культури і чинника впливу на суспільне життя[7, c. 117-119].

2.2. Видання  другої половини XVII- XVIII ст.

Тематика книг, що друкувалися  в Україні, залежала від багатьох чинників і від попиту на ті чи інші видання, і від наявності меценатів видавничої діяльності, і від доступності книжок, друкованих за межами України. Дедалі більше на характер книжкової продукції впливали цензурні умови.

Аж до останніх десятиріч XVIII ст. більшість тих великих  за обсягом книг, які друкувалися  значними, як на той час, тиражами і поширювалися по всій Україні та за її межами, — це книги релігійні, насамперед, богослужбові тексти і молитовники, меншою мірою християнська повчально-моралізаторська література. Друкувалися такі книги переважно церковнослов’янською мовою кириличним шрифтом, однак у певних їх структурних частинах (передмови, присвяти) вживалася й українська книжна мова. Сприйняттю церковнослов’янщини як "високого стилю" книжної мови сприяли специфічно українські риси вимови традиційних текстів. З 20-х рр. XVIII ст. на українських землях, підвладних Російській імперії, друкарство українською мовою і українським варіантом церковнослов’янської було повністю заборонене. На Правобережжі і в Галичині обмежень щодо мови не існувало, але тільки в практиці василіянських монастирських друкарень, головно Почаївської, українська мова посіла помітне місце.

З освітніх видань масовими тиражами і досить часто друкувалися  букварі. Хоч тексти для читання  в них подавалися церковнослов’янською мовою, оволодівши ними, учні могли вільно читати й українські тексти.

Якщо богослужбові книги, молитовники, букварі набули значного поширення, то суто літературні публікації (вірші, програми п’єс, панегірики) й  окремі публікації з гуманітарних та природничих наук (тези диспутів, посібники з граматики, історії тощо), за невеликими винятками, виходили малими тиражами і призначалися для вузького кола читачів. Видавалися вони різними мовами — книжною українською, церковнослов’янською, але найчастіше польською або латинською.

Ситуація змінилася в останніх роках XVIII ст., коли в Центральній, Південній і Східній Україні почали виходити різноманітні світські видання російською мовою, а в Галичині після 1772 р. — німецькою, польською, латинською, французькою. Почаївська друкарня й далі користувалася, в числі інших, українською книжною мовою.

Біблія і богослужбові видання. У богослужінні в українців, як і в інших народів Східної Європи, церковнослов’янська мова здавна відігравала таку ж роль, як латинська у католиків. Збереглася церковнослов’янська мова як літургійна і в католиків східного (візантійського) обряду. Зрозуміло, що цією мовою друкувалася головна для християн книга — Біблія. Надрукування 1581 р. в Острозі повного тексту Біблії було визначною подією в церковному і культурному житті не лише українців, але й сусідніх православних народів. Попри високий рівень філологічного опрацювання цього видання, за Петра Могили розпочато нове редагування тексту Біблії з метою його дальшого вдосконалення[8, c. 11-13].

Найважливішою в усіх відношеннях церковною книгою християн залишалося Євангеліє. В кожному храмі мало бути напрестольне Євангеліє, по змозі гарно оправлене, яке відігравало дуже важливу роль в богослужіннях, насамперед, у літургії. Крім напрестольного, в багатьох церквах були й інші примірники. Нерідко побожні парафіяни дарували Євангелія своїм церквам. Упродовж другої половини XVII-XVIII ст. Євангеліє в Україні друкувалося 24 рази: п’ять видань у другій половині XVII ст., дванадцять у першій половині XVIII ст., сім — у другій половині.

За другу половину XVII-XVIII ст. зафіксовано 122 різних за обсягом  видань Псалтиря, 67 різних Часословів, 63 Молитвослови, 42 видання Каноника. Велику кількість видань Псалтиря і  Часослова можна пояснити тим, що їх читали не лише в церкві, але й  вдома, ними користувалися для навчання грамоти. Слід при цьому мати на увазі, що певна частина малоформатних шкільних "Часовничків" і "Псалтирок" не збереглася, отже, вказані тут кількості видань є мінімальними. До тих богослужбових книжок, які мусили бути в кожній церкві, належали ще Служебники (44 видання за 1651-1800 рр.), Требники (37 видань за цей же час), Апостоли (20 видань), Октоїхи (24 видання), Тріоді пісні (17 видань), Тріоді цвітні (18 видань). Дуже популярними були різнотипні видання Акафистів (не менша 47 видань) і укладеного Йоасафом Кроковським акафиста св. Варварі (не менше 30 видань у XVIII ст.). Найбільша за обсягом церковна книга Анфологіон (Мінея празнична) видавалася одинадцять разів. Далеко не кожна сільська церква могла собі дозволити придбання цієї книжки. Ще менше доступними були місячні Мінеї служебні: ця 12-томна книга видавалася лише тричі (Київ 1750 і 1787 р., Почаїв 1761 р.).

Невід’ємною складовою  частиною давньої друкованої книги, особливо літургійної, стали орнаменти (набірні, які друкувалися з вилитих подібно до шрифту орнаментальних елементів, і гравійовані — відбиті з дереворитних або мідеритних кліше), а також зображення (спершу виключно дереворитні, пізніше й мідерити — відбитки з мідних кліше). Орнаменти не були просто прикрасою, тим більше зображення не були тільки ілюстрацією, поясненням тексту. Адже сакральним об’єктом, якому належало провідне місце в таїнствах і обрядах, була книжка в цілому, в нерозривній єдності тексту, який читали і слухали в церкві, і зорового ряду. Текст, зображення, церковний спів мали глибоко символічне значення, причому не зосібна, а в їх поєднанні. Саме тому таку велику увагу давні друкарні надавали мистецькому вигляду друкованих книг, особливо літургійних.

Особливе значення в  друкованій книзі посів титульний аркуш. Українська друкована книга протягом усього XVII-XVIII ст. щодо цього продовжувала традиції, закладені львівськими, острізькою, київською друкарнями ще в попередній період. Неодмінні атрибути титульної сторінки — назва книжки, набрана великими літерами, і вихідні дані, обрамлені дереворитною оздобною рамкою — "фортою", яка в ранніх виданнях має вигляд архітектурного порталу. З часом до чисто архітектурних колон стали додавати оздобний рослинний орнамент, — інколи бічні колони обплетені виноградною лозою. Архітектурна рамка доповнюється клеймами із зображеннями святих або свят, алегоричних композицій. Новим елементом у розвитку титульного аркуша були рамки без фронтону, замість нього центральну частину сторінки оточувала складна композиція, в якій численні клейма з’єднувалися барокковими гірляндами з листям, квітами, плодами. В деяких виданнях Києво-Печерської лаври в нижній частині титульної арки вміщували зображення головного лаврського храму Успенського собору. Трапляються форти, які своєю структурою нагадують іконостас: відповідним чином розміщені гравюри з орнаментальним обрамленням, що відповідало іконостасній різьбі. Втім, в середині XVIII ст. до ряду гарно оформлених літургійних видань повертається класична архітектурна рамка-портал.

Утвердження у літературі і мистецтві бароккової стилістики і ментальності не могло впливати на зміст літургійних видань, оскільки текст їх мав залишатися незмінним. Зате нова естетика позначилася на оформленні цих книжок, а інколи і на їх назвах. Так, Апостол, виданий Львівським братством 1666 р., має дивний, як на сучасного читача, заголовок "Таблица невидимая серца чловечаго на которой не пером, але пальцем Божіїм і язиком апостольським, не чернилом, а Духом Святим і слезами Апостольськими написана суть Посланія, албо Листи апостольськії". Заголовковий текст оточений рамкою у формі традиційного зображення серця, по боках ще два менші силуети серця з відповідно підібраними біблійними цитатами, яким властиві "сердечні" алегорії. Також у верхній частині цитата з Книги Притч: "Напишу же я на скрижалях сердца твоєго", над нею зображено, як Бог вручає скрижалі Мойсеєві. В рамці навколо центрального напису зображення апостолів Петра, Павла, Якова і Іоана, а в нижніх кутках малюнки язика і ока зі сльозою відповідно до згадок про язик і про сльозу в заголовку. Таке предметне, майже реалістичне зображення пов’язане з наданням речам і явищам символічного значення в контексті уявлень про сенс світу й життя. І якщо алегорично ускладнений заголовок у літургійних друках поширився мало, то подібні символічні зображення з відповідними цитатами стали в них доволі частими.

Дальшим елементом оформлення літургійної книги була фронтиспісна гравюра із зображенням святого, інколи із зображенням Розп’яття  або Успіння Богородиці. В Діяннях і посланнях апостольських текстові передувала гравюра апостола Луки, зображеного переписувачем книги, в Псалтирі та нотному Ірмологіоні — "псалмопівця" царя Давида, в Євангеліях — зображення євангелістів. У ранніх друках ці зображення монументальніші і пригадують ієратичні композиції ікон, пізніше до портретних гравюр впроваджуються елементи ландшафту, реалістичнішим стає зображення меблів і знарядь праці писаря: чорнильниця, перо, пергамент або папір.

Важливу роль в оформленні книги і далі відігравали заставки — орнаментальні композиції, що вміщувалися перед початком розділів. Спершу в заставках були дуже поширені орнаментальні мотиви, взяті із західних ренесансних ініціалів, втім, у деяких заставках дослідники вбачають властивий українській рукописній книзі рослинний орнамент, в якому традиції народного мистецтва поєднуються з елементами західного ренесансного декору. У другій половині XVII і у XVIII ст. улюбленими стають заставки, де у рослинну композицію включено зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих або цілі сценки: свята, зображення обрядів у Требнику. Меншу роль в оформленні книжок відігравали кінцівки, орнаментальні композиції яких часто запозичені з видань друкарень інших країн[12, c. 26-29].

 
3. Основні деталі книги  як виду поліграфічної продукції

3.1 Зовнішнє  оформлення

Основні деталі, що утворюють  книгу - це друковані листи. У кінцевому  своєму вигляді друкований лист утворює  зошит. Число сторінок у такому зошиті залежить від обраної долі паперового листа або, інакше кажучи, від того, скільки разів і в якій послідовності буде зігнутий паперовий лист для отримання зошита. Такі зошити містять у собі 16 або 32, рідше 8, 12, 24 сторінки.

Книжковий блок - так в  поліграфії називають майже готовий  екземпляр видання, який залишилось лише з'єднати з палітуркою чи обкладинкою. Це комплект з'єднаних між собою зошитів або листів, які складаються з сторінок та інших деталей майбутнього видання.

Книжкові блоки можуть відрізнятися за способом комплектування, за видом форзаца, способом зшивання, обробці корінця, відсутністю або присутністю капталу, присутністю або відсутністю закладки, способів обробки зрізів. Книжковий блок для палітурки може бути скомплектований у залежності від об'єму книги, підборкою або вкладкою. Останній вид використовується дуже рідко - для мало об'ємних видань[7, c.131-132].

Віддрукована продукція, тобто продукція після друку, повинна пройти оформлення. В обкладинку або в палітурку закладаються листи книги, тобто книжковий  блок. Обкладинки виготовляють з більш  надійного паперу ніж листи для тексту. Палітурка більш жорстка та надійніша за обкладинку зроблена з суцільного шмату картону чи пластмаси, а також складена, склеєна з двох частин (з тканини, паперу, пластмаси, рідко - шкіри). Обкладинка з книжковим блоком з'єднується дротяними скобами або приклеюється з допомогою клею по поверхні корінця корінець - паперова стрічка, яка додатково слугує підтримкою всіх зошитів разом.. Палітурка з'єднується з книжним блоком з допомогою корінця або матеріалу для окантовки і форзаців. Призначення обкладинки і палітурки - перш за все закріпити книгу, захистити внутрішні листи від пошкодження, забруднення та дати основні відомості про книгу (її автор, тема, назва видання, рік видання).