Селище міського типу Глеваха

Дата добавления: 11 Сентября 2011 в 17:54
Автор: Пользователь скрыл имя
Тип работы: реферат
Скачать полностью (17.14 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Селище міського типу Глеваха.doc

  —  65.50 Кб

                       Селище міського типу Глеваха   

       Мальовниче селище Глеваха розташоване  20 км. на південний захід від  Києва в північній частині  Васильківського району, на межі  двох природних зон мішаних  лісів і лісостепу. Територія  населеного пункту розподіляється Південно-Західною залізницею на дві частини: східну і західну. Три залізничні зупинки мають Глеващани. На сході селища проходить важлива автомагістраль Київ-Одеса. На півночі землі Глевахи межують з землями Боярської міської ради Києво-Святошинського району. Глеваха має автобусний зв’язок з районним центром Васильковом та із столицею України Києвом.

  Загальна  площа селища складає 961 га. В  селищі на 01.01.2006 р. проживає 8 615 осіб. В Глевасі є середня школа на 1167 місць, медична амбулаторія, 3 аптеки, 14 магазинів різних форм власності, Глевахівський ринок, два дитячих садки, будинок побуту, перукарні.

      Щодо назви, то, як визначає  історик Л. Похилевич, вона  походить від темно-жовтої глини  – в’язкого глею. Спочатку “Глей”, потім - “Глева”, пізніше - “Глеваха”. І сьогодні один з “кутків” селища зветься “Глинянкою”,  і він ніби підказує історичну назву ГЛЕВАХИ.

       Колись річка впадала в Бобрицю,  що є притокою Ірпіня. Сьогодні  р.Глева  перетворилась на невеличкий  замулений струмок. А от на глину селище багате і сьогодні, і навіть, цілий куток селища зветься Глинянкою. Розказують, що в давнину після дощів дорогу в долині річки розмивало і вози з товаром, що їхали до Києва, загрузали в цій глині надовго.

     Вперше в історичних документах Глеваха згадується в 1471 році, коли тут жило 8 сімей «… по месту это село на реке Глеваха в Киевском землевладении. 8 семей ходили на толоку в Белгород. В 1471 году было 8 человек свободных от военной повинности и подьемщины» (Архів Південно-Західної Росії, том 7, частина 2, стор.1). Бєлгород – сьогодні це село Білогородка, Києво-Святошинського району.

     Як свідчать археологічні джерела  заселення території селища почалося  ще в добу бронзи. На території  сучасної Глевахи було знайдено  курган Х1 сторіччя до нашої ери. В ньому було виявлено поховання вождя місцевого землеробського племені. В цей час завершився процес суцільного поділу праці, інтенсивно розвивається орне землеробство і скотарство, формуються і розвиваються общинні ремесла, використовують упряжного коня і колісниці, виділяється племінна верхівка, парна сім’я, виникають великі етнокультурні утворення.

      Знайдений посуд представлений  мисками, чашками, тюльпаноподібними  горщиками, орнаментованими валиками, нарізками та відбитками шнура, що утворюють різні геометричні фігури. Племена, що населяли територію селища відносяться до східнотишинецької культури ХХП – Х1 ст. до н.е. і були скотарсько-землеробськими. Вони займались підсічним землеробством, мали дерев’яний плуг і запряжку волів.

       Добу раннього заліза або скіфські  часи УП ст. до н.е. представлено  курганним похованням У1 ст. до  н.е. Курган був розкопаний  у 1950 р. археологом О.І.Тереножкіним. При розкопках виявлено поховання  знатного скіфського вождя. Знайдено  велику кількість речей: глиняний посуд, бляшки від кінської вузди, бронзова підвіска від обушка, шпильки, цвяхоподібна сережка, намисто, наконечники до стріл, меч-акінак.

       Пізніше, в ранньослав’янські часи, на території Глевахи проживали люди в укріпленому городищі, розкопаному археологами в північно-західній частині селища. Знайдено велику кількість кісток різних тварин, зерна ячменю, жита, проса, пшениці. Розкопали велику гончарну майстерню з готовим посудом: глечиками, кухлями, мисками. Це говорить про те, що давні жителі були не тільки землеробами і мисливцями, але і вправними гончарами.

    У часи Київської Русі через  територію селища пролягав дуже  важливий шлях із Києва до  Василькова і далі на Білу  Церкву. Ця дорога в давнину  називалася Битий шлях,  по  ній в ті часи пересувалась велика кількість війська як польського, так і українських козаків. Під час визвольної війни нашого народу 1648-1654рр. Під керівництвом Б.Хмельницького село було зруйноване поляками. Сьогодні пам’ять про давні часи зберігається в назвах вулиць та залізничної зупинки «Шляхова». Життя на території селища в ті часи то завмирало, то відроджувалось через постійні набіги з півдня кочових племен.

      Після монголо-татарської навали  в середині ХШ століття на  нашій території довгий час  постійного людського життя не існувало. Життя починає відроджуватись із початком Х1У століття, коли землі Київщини ввійшли до складу Литовсько-Руського князівства. А після розгрому в 1367 році Великим Литовським князем Ольгердом монголо-татар, на нашій території стало взагалі спокійно, що сприяло відродженню господарства.

      Десь в цей час в кінці  ХІV на початку ХV ст., в урочищі «Глинянка» з’являються перші поселенці землеробів і мисливців. Територія селища в той час була вкрита густими дубовими та сосновими лісами, в яких водилось багато різних звірів. У навколишніх річках та озерах було багато риби, водоплаваючих птахів. Кількість жителів зростала повільно і край окультурювався поступово. Основним знаряддям було землеробство, а також полювання на бобрів та заготівля їхнього хутра, що в той час приносило значний прибуток.

       Саме ця обставина і привернула  погляд литовських князів. Своєю  грамотою литовський князь у  1471 році передає навколишні землі  разом із селом Глевахою у  власність державцю (поміщику) Гриньковичу – землянину. Право на ці землі Гриньковича та його нащадків не раз підтверджувались польськими королями Сигізмундом, Теофаном та Владиславом.

       В 1565 році 20 грудня Києво-Михайлівський  монастир купив село Глеваху  із усіма угіддями у державця  Семена Гриньковича – землянина, Київського воєводи за 30 коп литовських грошей. Кордони земельних угідь, які стали належати монастирю, були визначені князем Костянтином Островським у грамоті 20 жовтня 1586 року. Межі земель були такими: «…від річки Віти, нижче греблі, долиною до Білоцерківської дороги. Дорогою до кургану на Білоцерківському полі і на Глеваський грунт. Далі межа іде від Богушевого оборка до річки Оленівки, потім по річці Бобриця вниз до впадіння в неї річки Глевахи. Далі руслом Глевахи до річки Бобер та до валу під городище Будаївку. Далі валом через ліс до річки Віта, де межа починається».

       На початку ХVП ст. ченці Києво-Михайлівського монастиря руками Глевахівських селян побудували на річці великий двоколісний млин. Він знаходився нижче по річці за три версти від Глевахи.

       З часом біля млина виник  хутір Малютянка, який вважався  частиною Глевахи. Нове поселення  – мала Глеваха, тобто “малютка”,  від чого відповідно й назва  села. Під час національно-визвольної  війни під керівництвом Богдана Хмельницького чоловіче населення взяло до рук зброю і пішло в козацьку армію воювати з поляками, а жінки і діти пішли в Будаївку і в Білогородку, і на хутір Малютянка. Через село неодноразово проходили як козацькі, так і польські війська, і село було повністю знищене. Перші роки після війни в селі ніхто не жив.

       І тільки наприкінці ХVП ст.,а точніше після Переяславської Ради 1654р., в селі починає відроджуватись життя. Після приєднання Київщини до Росії село Глеваха переходить у власність казни монастирських володінь, а пізніше – в державну казну. Жителі села стають державними селянами. Вони традиційно займаються землеробством, скотарством, мисливством, хліборобством, бджільництвом. Розвинені деякі ремесла: ткацтво, теслярство, лимарство (виробництво кінської збруї). Панщину відробляли 4 дні на тиждень на користь монастиря.

       Ось як описує заняття населення  на початку Х1Х ст.. француз  Де ля Фліз: «Населення Глевахи  займається землеробством та  розведенням свійської худоби. Найбільше  висівають жита, ячменю, вівса, а ще – гречку, сочевицю. Багато конопель, з пряжі яких роблять полотно, а з нього одяг. Окремі селяни мали пасіки. У селі Глеваха було на той час п’ять ремісників: чотири ткачі і коваль». Кузня стояла біля ставка в центрі села.

       В 30-х роках Х1Х ст. село Глеваха стає волостю. Тут знаходилась волосна управа, сільське училище та запасний магазин із хлібом. У 1838 році було зроблено перепис жителів села та їх господарів. У селі проживало 581 чоловік і 644 жінки, які займались землеробством та тваринництвом, розводили домашню птицю. В селі нараховувалось 138 хат.

       Реформа 1861 року майже нічого  не змінила в становищі селян.  В 70-х роках на заході села  проходить залізниця Київ-Фастів, що значно змінила життя жителів  села. Частина чоловіків іде працювати на залізницю, в депо станції Боярка. Починає зростати кількість населення. За даними Київського статистичного комітету у 1900 році в селі Глеваха було 495 селянських дворів з кількістю жителів – 2345 чоловік. Великих куркулів в селі не було. найбільше землі мав місцевий піп – 50 десятин та сім’я Чубиків – 24 десятини. Ще 10 чоловік мали по 12 десятин. Інші володіли від 4 до 6 десятин орної землі. Цього ледве вистачало щоб утримувати сім’ю і господарство. Багато жителів Глевахи йшли працювати на підприємства Києва та на залізницю. Більшість населення була неписьменною, хоча в селі працювала початкова школа, де викладав всі предмети один учитель.

   В зв’язку з будівництвом залізниці  (чугунки) у 1870р. швидко зростає  значення Будаївки (Боярки), яка стає центром відпочинку панства. Тому в 1922 р. волость переходить туди, куди належить і Глеваха. А з 1922 р., за рішенням сходу жителів села, Глеваха належить до Васильківського району – людям зручніше було ходити на ярмарок – не через ліс, як до Боярки.

       Революційні події 1905-1907 років  не оминули і нашу Глеваху.  В селі 5 жовтня 1905 року відбувся  єврейський погром. Жителі села, хоч і не брали особисто  участь у ньому, але і не  осуджували погромщиків, які прибули  в село із Боярки. Політичними справами селяни цікавились дуже мало. Хоч житель села Снігир Прокіп Федорович був обраний депутатом 4-ої Державної Думи.

       В 1914 році почалася перша Світова  війна. Багато чоловіків забрали  до армії і відправили на  фронт. Чому йде війна, за  що воюють, селяни не розуміли і бажали одного, щоб війна скоріше закінчилася.

       Звергнення царя в 1917 році в  селі зустріли по-різному: одні  розгубились, інші раділи, що може  швидше закінчитися війна. Але  цього не сталося. жителі села  поверталися додому з фронту, але й тут спокою не було. Йшов процес становлення української державності. Під час 1 війни Радянської Росії проти Української Народної Республіки багато глеващан пішли в українську армію, щоб захистити свою державу, придушити виступ більшовиків на заводі «Арсенал» в Києві. У той же час житель села Кіндрат Романович стає більшовиком. Поступово село ділилося на два ворогуючі табори. Під час німецької окупації частина жителів іде в повстанські загони, які потім стали на бік Директорії, що утворилась в Білій Церкві. Після встановлення влади Директорії багато чоловіків було мобілізовано в українську армію, яка воювала проти Червоної армії. 16 лютого 1919 року село було зайняте червоними. Сільську раду очолює більшовик Гайдай Микита Феодосійович. Жителі села, які були проти більшовиків, пішли до повстанських загонів Сіненка і Гайового.

       В серпні 1919 року село стало  ареною двотижневих запеклих  боїв радянських і петлюрівських  військ. Українська армія перемогла  і рушила на Київ, але місто  зайняли денікінці, які невдовзі з’явились і в Глевасі, намагаючись відновити на селі дореволюційні порядки. В грудні 1919 року, після розгрому денікінців, в село знову прийшли червоні і запровадили продрозкладку. Заборонили торгувати продовольством, що викликало незадоволення жителів села. Частина селян знову подалася у повстанські загони. У квітні 1920 року в село вступили поляки, які невдовзі його залишили. А в червні повернулися червоні, тепер уже остаточно.

       В цей час населення Глевахи  було дуже непростим. У навколишніх лісах діяло багато повстанських загонів, що виступали проти більшовиків. Гинуло багато людей. Це був заключний акорд громадянської війни. В селі в 1924 році була створена комсомольська організація, яка повинна була зміцнювати Радянську владу. За насильницьке вилучення лишків зерна у селян було вбито двох комсомольців Пацьору Панаса і Карпенка Тихона.

       Поступово селяни призвичаюються  до нових порядків. І у 1930 році  в Глевасі створено колгосп  «Новий шлях». Головою колгоспу  стає Кузьменко Федір Сергійович. До середини травня було колективізовано 93% селянських господарств. Для завершення такої швидкої колективізації застосовувалися примусові заходи. Колективізація привела до зниження продуктивності праці. В 1932 році з колгоспних комор і у селян забрали все зерно і село було приречено на голод. Виручало те, що багато хто працював на підприємствах міста Києва, на залізниці, де одержували невеликі продовольчі пайки. Уже в 1939 році колгосп очолює Назаренко Іван Григорович.

       З початком Великої Вітчизняної війни багато чоловіків було мобілізовано до армії. Жінки і підлітки працювали на спорудженні оборонних рубежів навколо Києва. В селі розмістили зенітну батарею. Тому село піддавалось жорстокому бомбардуванню німецькими літаками. В повітряних боях над селом було збито 4 фашистські літаки.

       31 липня 1941 року фашисти вступили  в село. Вони зразу заарештували  і розстріляли комуністів Олійника  Миколу Івановича, Миколаєнка  Степана Яковича, Півня Кузьму  Васильовича. Починаючи з 1942 року  великі групи глеваської молоді було відправлено на каторжні роботи в Німеччину. Цим займались місцеві поліцаї на чолі із старостою Комісаренко А. В цей час в Глевасі діє підпільна група на чолі з учителем П.Вовченком. Підпільники розповсюджували листівки, де розповідали про становище на фронті і закликали до боротьби з фашистами. Весною 1943 р. групу було викрито і всіх заарештовано. Керівників групи було розстріляно у Василькові.

Страницы:12следующая →
Описание работы
Мальовниче селище Глеваха розташоване 20 км. на південний захід від Києва в північній частині Васильківського району, на межі двох природних зон мішаних лісів і лісостепу. Територія населеного пункту розподіляється Південно-Західною залізницею на дві частини: східну і західну. Три залізничні зупинки мають Глеващани. На сході селища проходить важлива автомагістраль Київ-Одеса.
Содержание
содержание отсутствует