Ділова мова в Україні в XVII ст.

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Кафедра загального та прикладного  мовознавства

 

 

 

 

Ділова мова в Україні  в XVII ст.

Реферат

 

 

 

 

 

Студентки спеціальності 

“Мова та література

(англійська, німецька)”

Цикалюк О.С.

Перевірила:

Зайцева Тетяна Анатоліївна

 

 

 

 

 

 

Миколаїв-2012

 

ПЛАН

 

ВСТУП............................................................................................

РОЗДІЛ 1.

1.1Ділова українська мова як різновид літературної мови……………………………………………………………3-7ст.

Розділ 2.

2.1 Ділова мова в Україні в XVII ст. Вплив документів Богдана Хмельницького на її розвиток………………………………………………...............7-14

Висновки.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Мова - це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мова - явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування - людське суспільство. Це феномен людської цивілізації. Зв'язок мови й суспільства обопільний. Вона - одна з головних ланок ланцюга "суспільна свідомість - праця - мова", що робить людину власне людиною. Мова - найважливіше знаряддя соціалізації людини. Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що вона щодня спілкується, пристосовується до свого оточення, зміцнює суспільні зв'язки, взаємодіє зі суспільними групами.

Мова - засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського досвіду, а також умова подальшого поступу усього людства.

Мова лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту, вона є „найдосконалішим, незамінним засобом етнічної (національної) єдності" (В. Чапленко), „найголовнішим і найміцнішим цементом, що об'єднує етнографічний народ і перетворює його в свідому націю" (І. Огієнко). У ній виявляється генотип нації, досвід її буття, закладено код нації, її ментальність. Мова - найважливіша ознака нації і засіб репрезентації її у світі.

Формою існування мови є мовлення - конкретний, практичний вияв мови, „мова в дії", реалізація мови у різних сферах життєдіяльності. Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови. Узагальнити їх можна як функції спілкування, повідомлення і впливу.

На земній кулі існує понад п'ять тисяч  мов. Люди, що спілкуються цими мовами, можуть мати однакові   думки та почуття, але висловлюють їх різними словами.

Проте у  всіх мовах для вираження думки  використовуються звуки, зі звуків будуються  слова, а зі слів — речення. Мови відрізня¬ються побудовою, словниковим складом та ін., але їм всім притаманні загальні закономірності, і тому мають багато спільного.  

Наша  українська мова — це лише одна з  багатьох, що існують на земній кулі. Українська мова має складну історію  розвитку, особливо в радянські часи. Вважаючи, що всі мови в нашому спільному  домі "активно розвиваються", ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований у першому радянському десятиріччі, у 30-ті — 40-ві роки було спершу загальмовано, а потім повернуто у зворотному напрямку. Треба виправляти становище і повернути Україні рідну мову, її природний престиж, виховувати в суспільстві культуру мови як засіб спілкування народу, запоруку піднесення культури України загалом.  

У чудовій "Молитві до мови", написаній Катериною Мотрич, розкриваються велич і сила, краса і духовне багатство української мови. Ось рядки з неї: "...Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу...  

Якщо  людина погано володіє мовою, то ділове спілкування навряд чи буде успішним, бо мовні помилки відволікають співрозмовника від головної думки, заради якої ведеться розмова.  

Неправильно поставлений наголос, вживання слів-паразитів, використання жаргонізмів, плутання слів, близьких за звучанням, але різних за значенням і т. ін. можуть стати причиною того, що співрозмовник не розумітиме вас і не захоче більше мати з вами справ. Чистота мови є не тільки ознакою освіченості людини, а й однією з комунікативних якостей мови.

Сукупність  найбільш стійких, традиційних елементів системи мови, історично відібраних і прийнятих членами суспіль¬ства, усвідомлених ними як правильні, визначає мовні норми.

У різних групах людей діють свої мовні норми, у кожній із них є свій мовний еталон. Про це свідчать такі висловлю¬вання: "Як у школі", "Як по телебаченню", "Як усі", "Як у столиці". Мовні норми є обов'язковими для всіх членів пев¬ної групи, вони можуть не збігатися з літературними. Але порушення традиційних для певної спільноти мовних норм може викликати психологічні труднощі, стати сигналом відокремлення від своєї групи. Люди, яким доводиться спілкуватися у двох організаціях з різною нормативною чи мовною орієнтацією, змушені постійно "переключатися" з однієї мовної норми на іншу. І це завдає їм немало клопоту.

Кожна, навіть не дуже освічена, людина користується рідною мовою, але це так звана побутова розмовна мова. Від неї відрізняється мова наукової і художньої літератури, офіційних документів, мова газет і журналів. Це — так звана літературна мова. Вона спирається на прийняті в суспіль¬ній практиці правила вимови, вживання слів, граматичних форм, побудови словосполучень і речень — тобто на норми літературної мови. Це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Між літературною нормою і реальним вживанням мови можуть бути розходження. Це залежить від багатьох суспіль¬них і мовних чинників — рівня розвитку літературної мови, соціальної структури суспільства, особливостей мовної ситу¬ації тощо. Особливо ці розходження помітні між писемною й усною мовами. Дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологіч¬ними, синтаксичними і стилістичними засобами мови визна¬чає грамотність людини, основу культури її мовленнєвого спілкування. Володіння нормами літературної мови, вміння користуватись всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети й змісту мовлення визначає культуру мови.

Норми диктуються вихованням і освітою, родиною, школою, інститутом, літературою, кіно, театром, радіо- та телепне-редачами й усіма засобами "масової комунікації". Розмовне мовлення містить у собі жаргонізми, діалектизми, запозичення. Такі вкраплення небажані в літературній мові та офіцій¬но-діловому мовленні. Водночас усна відповідь (самостійно сконструйована) студента, навіть з деякими порушеннями мовних норм, справляє більше враження на інших, ніж добре написаний (а скоріше переписаний) реферат.

Мова  є універсальним засобом передавання  інформації про природу та про всі сторони буття людини й людського суспільства, а також про себе саму. У ній зафіксовано історичний досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу, його духовні надбання, вона допомагає краще зрозуміти людину в її минулому і сьогоденні, є засобом її духовного зростання. Мабуть тому епічний поет Гесіод, оповідаючи у віршах про походження світу, стверджував, що мова є найкоштовнішим скарбом людей. Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, бо втрачаєть¬ся один із засобів пізнання, один із аспектів світобачення. Тому можна зазначити, що мова є необхідною умовою як існування самого народу, так і його культури.

Кожен народ  дбайливо ставиться до рідної мови, оберігаючи її. За допомогою мови ми здобуваємо знання, зберігаємо їх у нашій пам'яті, передаємо їх іншим людям і використо¬вуємо в міру потреби в нашому житті. Вона не успадковуєть¬ся і не закладена в біологічній суті людини. Дитина гово¬рить мовою оточення, а не обов'язково мовою батьків. В умо¬вах ізоляції від суспільства діти не говорять зовсім, як про це свідчить відома легенда про Тарзана.  

Мова  виникла в суспільстві, обслуговує суспільство і поза суспільством вона не можлива, як і не можливе  суспільство без мови. Через це розвиток і стан мови, а також  її вплив на спілкування знач¬ною мірою залежать від стану суспільства. Мова поєднує людей більше ніж  класова, партійна, релігійно-конфесійна належність, більше ніж історія народу, а іноді навіть більше, ніж етнічне походження. "Хто якою мовою думає, той до того народу належить", — писав син датчанина і німкені, який народився і зростав в Україні, а потім став великим російським ученим, творцем знаменитого тлумачного словника російської мови, В. Даль . 

Основні висновки розвитку мови:

• Мова є необхідною умовою існування народу, відобра¬женням культури людей, які  нею спілкуються.  
• Спілкування й діяльність людини залежать від мови і зумовлюються мовою.  
• Мова — це сукупність правил, за якими відбувається мовлення, будуються мовні повідомлення, за допомогою яких спілкуються люди. Дотримання цих правил впливає на рівень культури спілкування.  
• Завдяки спілкуванню на міжнародному рівні відбувається взаємопроникнення однієї мови в іншу.  
• Культура мови, дотримання мовленнєвого етикету — неодмінна умова для забезпечення ефективності ділового спілкування.  
• Вивчення будь-якої мови значною мірою сприяє всебічному розвитку особистості, оскільки створює умови для вільного спілкування, відкриває для людини доступ до скарбниць людської мудрості і життєвого досвіду.

Ділова українська мова як різновид літературної мови

Ділова українська мова як різновид літературної мови виявляється в офіційно-діловому стилі, в основному в його адміністративно-канцелярському різновиді, який має писемну й усну форми вживання. Історично цей стиль базується на документах доби Київської Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (XV - XVII століть), на документах гетьманських канцелярій, має лексико-синтаксичний вплив російської канцелярії та мови австро-угорських і польських канцелярій. 

Основна одиниця документа  – текст, що оформляється за певними  правилами з використанням відповідних  реквізитів ( за класифікацією управлінських документів ). Композиція, або структура, тексту [вступ, доказ (розповідь, міркування, пояснення), закінчення (висновки, мета, заради якої укладено документи пропозиції) вимагає стандартизації (для кожної групи документів зразок, еталон, який є нормативним, вихідним), тобто єдиних обов’язкових вимог до відповідних груп документів з погляду мовних засобів. Так, на рівні лексики в основі ділової української мови лежать загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, так звана книжна, між стильова лексика, відповідно термінологія та професійно-виробнича лексика; відтінок книжності мають слова з абстрактним значенням (виконання, дозволяється, розробляється, посвідчення), дієслова (здійснювати, надіслати, призначити), вмотивовані слова (що відповідають змісту документа); іншомовні слова (за доцільністю вживання); на рівні словоформ – вибір найточнішої граматичної форми слова (з погляду відмінків – прізвища, звертання), вживання роду (назви посад, професій) і числа; написання числівників, вживання відповідних займенників (Ви, ми) та відповідних форм дієслів (інфінітиву, першої та третьої особи теперішнього часу, наказового способу); на рівні синтаксису документ в основному має розповідний характер, отже, вимагає розповідних поширених речень, найчастіше простих з прямим порядком слів, у деяких документах (контрактах, договорах) – складних речень з умовними, причиновими підрядними реченнями; можливі інфінітивні конструкції та вживання розщепленого присудка (зробити огляд, провести операцію, давати вказівки); важливим є вибір прийменника у синтаксичних конструкціях (відповідно до, підготуватися до...) .

Ділова мова в  Україні у XVII столітті. Вплив документів Богдана Хмельницького на її розвиток

Початком діловодства  на теренах України вважаються угоди  Русі з Візантією 911 та 945 рр. У них вже проглядається практика складання типових документів. Для першого випадку - заповітів, для другого - подорожніх грамот для купецьких кораблів. З 978 по 1015 рр., в основному, документуються правові відносини, створюються жалувані і вкладні грамоти, заповіти. З розвитком державних відносин створюються правові акти – «Руська Правда», Новгородська і Псковська судні грамоти, Двінська статутна грамота.  

XV - XVII століття - це наказний  період розвитку діловодства.  Використовується специфічна форма  документа - стовпчик (підклеєні один до одного вузькі листки паперу). Процедура підготовки документа в наказному діловодстві: 
- надходження документа на розгляд; 
- підготовка діла до доповіді; 
- розгляд та рішення діла; 
- оформлення документа, що містив рішення. 

Петро I відміняє дану форму  і впроваджує зошитну форму документа (у вигляді листка паперу, складеного навпіл), а у 1699 р. впроваджує гербовий папір. Визвольна війна українського народу 1648-1654 років була переломним моментом в історії України. Саме тому вона завжди привертала увагу дослідників. 

Серед багатьох керівників визвольної війни українського народу в період феодалізму особливу роль відіграв видатний державний діяч і  полководець Богдан Хмельницький, історичною заслугою якого було те, що «він, виражаючи  споконвічні сподівання і прагнення  українського народу до тісного союзу  з російським народом і очолюючи процес складання української державності, правильно розумів її завдання і  перспективи, бачив неможливість врятування українського народу без його об’єднання з великим російським народом, наполегливо  добивався возз’єднання України  з Росією» . Богдан Хмельницький був людиною своєї епохи, свого класу. Десять років він як гетьман України стояв у центрі соціально-економічних процесів, які відбувалися в країні, проводив класову політику козацької старшини. Як видатний полководець він доклав багато зусиль, щоб створити збройні сили, які не раз завдавали відчутних ударів арміям іноземних загарбників. Багато зробив Хмельницький для створення нової адміністрації, для налагодження дипломатичних зв’язків з сусідніми державами. 

Діяльність Богдана Хмельницького  знайшла яскраве відображення в  листах та універсалах. Ось чому документи  українського гетьмана завжди привертали увагу дослідників як в дореволюційний і радянський час, так і в наші дні. Проте жодна з публікацій не охоплювала всіх відомих документів. Чимало листів та універсалів Богдана Хмельницького ніде не публікувалось. 40-і роки XVII століття були часом зміцнення магнатських латифундій, найбільш розгнузданої сваволі панів, посилення наступу католицької реакції на українські землі. Магнати докладали всіх зусиль, щоб остаточно придушити будь-які прояви невдоволення народних мас. Соціальний гніт, що його зазнав український народ, тісно переплітався з національним та релігійним гнобленням. Нестерпним було становище і Запорізького Війська. Тяжкий гніт з боку польської шляхти являв собою величезне гальмо для розвитку України. Питання стояло про саме існування українського народу. Позбутись іноземного гніту було його першочерговим завданням.