Андрій Шептицький – життя і діяльність

 

 

 

 

 

 

Реферат з релігієзнавства

Андрій Шептицький – життя і діяльність

 

Андрій Шептицький нардився  29 липня 1865 року  в родовому маєтку графа Івана Шептицького в  селі Прилбичах неподалік Явора  на Львівщині. Його мати Софія була дочкою відомого письменника Олександра Фредра.  Мала семеро синів, трьох з яких батько назвав на честь галицьких князів Романом, Левом і Юрієм.

Високоінтелегентним обдарованим  зростав Роман, який з юних років  відзначався богомільністю.

Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у                 м. Кракові (Польща). Після закінчення 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юрид. ф-ті Краківського та Вроцлавського ун-тів. 1888 здобув наук, ступінь доктора права. 1887 здійснив подорож в Україну та Росію, під час якої познайомився з філософом В. Соловйовим та істориком В. Антоновичем. 28.5.1888 вступив до монастиря отців василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім'я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наук, ступені доктора теології та доктора філ. 22.8.1892 був висвячений на священика у Перемишлі, згодом -магістр новиків (молодих ченців) у Добромилі (1892-96), а з 20.6.1896 - ігумен монастиря Св. Онуфрія у Львові. Деякий час був проф. теології у Кристинополі (тепер м. Червоноград Львівської обл.).

1899 імп. Франц Иосиф І іменував Ш. станіславським єпископом, а папа римський Лев XIII затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17.9.1899). Після смерті митрополита Ю. Сас-Кубновського Ш. 1900 був номінований галицьким митрополитом. Інтронізація відбулась 1901 у соборі Св. Юра у Львові. Ш., будучи депутатом Галицького сойму і чл. Палати панів австр. парламенту у Відні, відстоював інтереси укр. населення Галичини. У січні 1906 Ш. очолював делегацію до імператора Франца Иосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з ін. народами Австро-Угорської монархії.

Ш. підтримував розвиток освітньо-культурного  життя у західноукр. землях, чим сприяв пробудженню нац. свідомості укр. населення. 1901 підтримав Сецесію укр. студентів Львів, ун-ту. 1902 митрополит поставив питання про необхідність відкриття укр. гімназії у Станіславі (тепер Івано-Франківськ), а 1910 на засіданні палати панів вимагав створення укр. ун-ту у Львові. Дбав про орг-цію фахової підготовки молоді. З цією метою сприяв становленню і розвитку хліборобської школи у с. Коршів та садівничої школи у с. Миловащі. Ш. сприяв і розвитку укр. культури. 1905 заснував церк. музей (згодом перейменовано у нац. музей ім. митрополита А. Шептицького). Завдяки піклуванню Ш. у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа О. Но-ваківського, а також майстерні М. Сосенка та О. Куриласа. Ш. надавав стипендії молодим укр. митцям для здобуття худож. освіти у кращих навч. закладах Європи. 1903 заснував Народну лічницю, яку 1930-38 перетворили на сучас. шпиталь. Ш. був ініціатором і засновником Зем. банку у Львові (1910), підтримував діяльність укр. культурно-просвітницьких т-в «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».

Ш. приділяв постійну увагу організації  та розвитку нац.-реліг. життя у західноукр. землях. З його допомогою велося будівництво духовної семінарії у Львові, засновано бібліотеку станіславської Капітули. 1901 заснував чин Св. Теодора Студита, 1913 запросив до Галичини чин Редемптористів, які прийняли сх. обряд і створили свою гілку. Опікувався також жіночими згромадженнями Сестер: Пресвятої родини, студиток, милосердя, Св. Вікентія, Св. Иосифа, священномученика Йосафата. Скликав синоди та конференції єпископату греко-католицької церкви. Важливою була екуменічна та унійна діяльність Ш. У цих справах він двічі відвідав Росію (1907, 1912) та Білорусь. Заснував Рос. католицьку церкву. Створив апостольський вікаріат для вірних греко-католицької церкви у Боснії, 1908 направив туди для місійної діяльності ченців-студитів. 1907 Ш. добився призначення єпископа для США, а 1912 і для укр. поселенців у Канаді. 1910 брав участь у Євхаристійному конгресі в Монреалі. Ш. був ініціатором Велеградських з'їздів (1907-27), у Бельгії створив сх. гілку ордену бенедиктинців.

Після окупації на поч. Першої світової війни Львова рос. військами митрополит Ш. був 18.9.1914 заарештований і вивезений спочатку до Києва, а згодом - до Росії, де утримувався у Новгороді, Курську та Суздалі. Після Лютневої революції 1917 звільнений.

1917 провів низку заходів, спрямованих на поширення і зміцнення католицької церкви в Росії. У березні 1917 організував у Петрограді синод Рос. католицької церкви і призначив о. Леоніда Федорова екзархом для католиків візант. обряду в Росії. Перебуваючи у Києві, митрополит призначив о. Михайла Цегельського екзархом для католиків візант. обряду в Україні. У Києві налагодив контакти з провідними діячами Української Центральної Ради.

У вересні 1917 Ш. повернувся до Львова і відразу включився у політ, життя краю. 28.2.1918 у Палаті панів виступив з промовою, в якій відстоював право всіх націй імперії на самовизначення з урахуванням етногр. факторів та підтримав укладення у Бересті мирного договору з УНП (див. Берестейський мир 1918). З жовтня 1918 - чл. Української Національної Ради ЗУНР-30 УНР 1918-19. Під час укр.-польськ. війни 1918-19 інтернований польськ. властями. 16.12.1920 здійснив поїздку до Рима, звідти поїхав на візитацію укр. поселень у Пн. та Пд. Америці. У своїх виступах обстоював ідею незалежності та соборності України, засуджував окупацію Польщею Галичини і ліквідацію укр. державності у західноукр. землях. Після повернення у кін. вересня 1923 Ш. заарештовано та інтерновано у м. Познані. Лише після особистого звернення рим. папи Пія XI його звільнили, і в січні 1924 Ш. повернувся до Львова.

У міжвоєн. період продовжував роботу з розбудови греко-католицької церкви. За ініціативою Ш. було засновано Львів, греко-католицьку академію (1928), Богословське наук, т-во (1929), Укр. католицький ін-т церк. з'єднання ім. митрополита Рутського ( 1939). Продовжуючи унійну діяльність, відновив роботу Голландського унійного апостолату, у Бельгії - сх. гілку ордену бенедиктинців, започаткував унійний рух в Англії.

В умовах польськ. окупації Галичини постійно залишався оборонцем укр. населення. Засуджуючи насильницьку полонізацію  краю, дискримінацію укр. шкільництва, антиукр. нац. політику, репресивні акції уряду в Галичині та Волині в 1930, Ш. намагався консолідувати політ, сили укр. суспільства. Ш. неодноразово звертався до керівників Польськ. держави, добиваючись припинення «Пацифікації». 1933 митрополит разом з ін. єпископами підготував (видав) послання, в якому засуджувався штучний голод, організований більшовиками в Україні. Важливе місце в діяльності митрополита у ці роки займав захист прав православного населення Волині, Холмщини, Підляшшя та Посяння. 1938 склав листа, в якому було заявлено протест проти переслідувань православних віруючих на цих землях. Після звернення Ш. та ін. церк. діячів до папи рим. Пія XI польськ. влада припинила нищення православних церков. У березні 1939 митрополит вітав проголошення незалежності Карпатської Україна.

Після приходу більшовицьких  військ у Зах. Україну в умовах переслідування УГКЦ (закривалися духовні навч. заклади, монастирі, церк. видання тощо), незважаючи на слабке здоров'я і похилий вік, Ш. намагався відстоювати права церкви і вірних перед новою владою. У своїх зверненнях до молоді, батьків, ченців Ш. закликав до цілеспрямованої праці, вірності ідеалам церкви. Передбачаючи наростання репресій проти церкви, митрополит таємно 1939 висвятив на єпископа свого наступника - ректора Львів, духовної семінарії о. Й. Сліпого. У жовтні 1939 Ш. призначив екзархів для вірних візант. обряду, що проживали на тер. Радянського Союзу: єп. М. Чарнецького для Волині та Полісся, о. К. Шептицького для Росії та Сибіру та ін.

На поч. рад.-нім. війни 1941-45 митрополит Андрей вітав відновлення укр. державності і створення уряду Української держави - Українського державного правління на чолі з Я. Стецьком (лист Ш. від 1941). 1941 Ш. очолив Українську Національну Раду, а 1944 - Всеукр. Нац. Раду. Митрополит негативно ставився до нім. окупаційного режиму.

Засуджуючи переслідування євреїв, звернувся з протестом  щодо нищення єврейського населення  у Галичині до рейхсканцлера Г. Гіммлера. За згодою Ш. значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. 1942 було видано пастирський лист митрополита «Не убий», в якому містилися заклики до примирення політ, сил укр. суспільства, засуджувалися політ, вбивства і містилися застереження про відлучення від церкви організаторів і виконавців подібних злочинів. Під час Другої світової війни Ш. ставив питання про об'єднання всіх християн України навколо Київ, патріархату у єдності з Рим. престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви та укр. інтелігенції. Помер митрополит 1944. Похований у крипні собору Св. Юра у Львові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література.

1. Грай Г.С.