Згвалтування

2. Суб’єкт. Суб’єктивна сторона

 

            Суб’єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14- річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна  статі потерпілої особи. Співвиконавцем злочину, учасником групового  зґвалтування може бути особа, яка фізіологічно неспроможна вчинити природний статевий  статевий  акт, а також  особа однакової статі з потерпілим.

            Суб’єктивна сторона згвалтування  характеризується прямим  умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє природний статевий  акт із застосування фізичного насильства, погрози його  застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає це  зробити. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію, можуть бути різними ( задоволення статевої пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу, прагнення сексуального самоствердження, хуліганські спонукання тощо). Стосовно особливо тяжких  наслідків психічне  ставлення  винного є необережним.

          Кваліфікуючі ознаки, пов’язані  з віком потерпілої особи, інкримінуються винному не лише тоді, коли він знав або допускав, що  вчинює  насильницький статевий акт з неповнолітньою чи малолітньою особою, а й у разі, коли він міг і повинен це передбачити. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може  обтяжувати кримінальну відповідальність за зґвалтування, якщо буде доведено, що  винний  сумлінно помилявся щодо її фактичного віку. При вирішенні цього питання враховується  вся сукупність обставин справи, зокрема зовнішні  фізичні  дані потерпілої особи, її поведінка, знайомство з нею винним, володіння останнім відповідною інформацією.

      Наприклад, вироком районного суду К. засуджено за частиною 3 статті 152 Кримінального Кодексу України за те, що перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, він зґвалтував неповнолітню П. Як зазначено у вироку, К., зустрівши на вулиці потерпілу з подругами, став до неї чіплятися. Знаючи, що вона неповнолітня, він взяв її за руки, і, погрожуючи, силоміць завів до будинку свого знайомого, де зґвалтував її. Проте, як свідчать матеріали справи, висновок суду, що К. знав про неповноліття потерпілої, ґрунтується на суперечливих доказах. Зокрема, потерпіла давала з цього приводу суперечливі показання. Так, під час попереднього слідства вона свідчила, що говорила К. про свій 16-річний вік, а в інших показаннях - що сказала йому про те, що навчається в технікумі. К. на попередньому слідстві і в суді заперечував, що потерпіла повідомила його про свій вік, і заявив, що одні тільки розмови потерпілої давали підставу вважати, що їй близько 20 років. Суд не дав відповідної оцінки цим поясненням засудженого, так само як і поведінці потерпілої, яка палила, вживала жаргонні слова і за своєю зовнішністю, за показанням свідка А., виглядала як повнолітня. Крім того, суд послався у вироку на такі показання К. на попередньому слідстві, яких він насправді не давав.

      Таким чином, ні слідством, ні судом не встановлено  достовірних доказів того, що К. знав про неповнолітній вік потерпілої або міг передбачити це. Тому президія обласного суду його дії перекваліфікувала з частини 3 статті 152 Кримінального Кодексу України, тобто зґвалтування неповнолітньої особи, яке карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років на частину 2 цієї статті.

            

 

  
 
 
 
 
 
 

3.2. Кваліфікуючі ознаки

                 Кваліфікуючими ознаками згвалтування є вчиненя його:

1. повторно;
2. особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями                       153 – насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом,154 – примушування до вступу в статевий  зв’язок, 155 – статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості.

А особливо  кваліфікуючими ознаками є:

    1) вчинення згвалтування групою осіб;

    2) згвалтування неповнолітньої особи ( частина 3 статті 152);

    3) спричинення особливо тяжких наслідків;

    4) згвалтування малолітньої особи ( частина 4 стаття 152);

              Згвалтування, вчинене повторно , має місце у разі, коли його вчинила особа, яка раніше вже вчинила згвалтування ( тобто злочин, передбачений статтею 152).  У разі  вчинення згвалтування особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153, тобто – насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, 154 – примушування до вступу в статевий зв’язок, 155 – статеві зносини з особою , яка не досягла статевої зрілості, за який вона  не була засуджена, дії  винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів за частиною 2 статті 152( якщо відсутні обтяжуючі обставини, передбачені частинами 3 або 4) та відповідно частиною статтей 153, 154 або 155 Кримінального Кодексу України.

                Продовжуване згвалтування, яким  є вчинення двох  або більше  природних статевих актів з  однією і тією ж потерпілою, коли винний діє без значної  перерви у часі, що охоплюється його єдиним злочинним наміром, виключає ознаку повторності.

                    Справи про згвалтування без кваліфікуючих ознак належать до справ так званого приватно-публічного обвинувачення, а тому можливі процесуальні перешкоди для кваліфікації діяння за ознакою повторності. При вчиненні двох зґвалтувань без обтяжуючих обставин приводом до порушення справи за частиною 2 статті 152 за ознакою повторності є подача  скарги потерпілою особою від першого  злочину або подача скарг обома потерпілими. Якщо потерпіла від першого злочину  особа не порушувала питання про притягнення  винного до кримінальної  відповідальності, то наступне вчинення ним згвалтування іншої потерпілої  особи не може розцінюватись як повторний  злочин. За наявності скарги  про порушення справи лише потерпілою від другого згвалтування дії винного мають кваліфікуватись ( за відсутності інших обтяжуючих обставин) за частиною 1 статті 152.

           Згвалтування не може кваліфікуватися як повторне, якщо судимість за раніше вчинений такий злочин знята чи погашена у встановленому законом порядку або на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин, а також у випадках, коли винна особа хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочину, передбаченого статтею 152 цього Кодексу, але у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності³.

                    При вчиненні двох або більше згвалтувань, відповідальність за які передбачено різними частинами статті 152, а також при вчиненні в одному  випадку замаху на згвалтування або співучасті у цьому злочині, а в іншому закінченого згвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів. Якшо перше і друге згвалтування, вчинені винними, не містять  кваліфікуючих ознак, то остаточна кваліфікація дій особи відбувається лише за частиною 2 статті 152 Кримінального Кодексу України за ознакою повторності.

                 Згвалтування потерпілої особи  без кваліфікуючих ознак, а  потім повторне згвалтування  за наявності ознак, вказаних у частині 3 або 4 статті 152, повинні  кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених частиною 1 статті152 та, відповідно,  частинами 3 або 4 цієї статті. У таких випадках  кваліфікація дій винного за частиною 2 статті 152 не потрібна. Проте  вказана  ознака має бути зазначена  в юридичному  формулюванні  звинувачення, вона може враховуватися при призначенні покарання. У даному  разі сукупність утворюють  різновиди одного і того ж складу злочину, передбачені різними частинами статті 152.

             Отже,зґвалтування визнається вчинене повторно, тобто особою, яка раніше вчинила такий злочин (частина 2 статті 152 Кримінального Кодексу України ):

      1. Якщо відносно попереднього зґвалтування  ще не закінчилися строки відповідальності за нього (стаття 49 Кримінального Кодексу України - Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності ) або не знята чи  не погашена судимість (стаття 88 Кримінального Кодексу України - Правові наслідки судимості, стаття 91 Кримінального Кодексу України - Зняття судимості );

      2. Якщо винний вчинив попереднє  зґвалтування чи замах на цей  злочин;

      3. Якщо він у попередньому злочині  був виконавцем його або співучасником;

      4. Незалежно від того, чи було  його засуджено за попереднє зґвалтування;

      5. Незалежно і від того, хто був  потерпілою у попередньому та  повторному зґвалтуванні: та ж  сама жінка чи це були різні  особи.

        Потерпілою при повторному зґвалтуванні  може бути і та сама жінка,  якщо умисел її зґвалтувати  виник у винного вдруге. Дії особи, яка за єдиним умислом, без значної перерви у часі, двічі зґвалтувала одну й ту ж потерпілу, повторності не утворюють і кваліфікуються за частиною 1 статті 152 чинного Кодексу.

         Наприклад, безпідставно за частиною 2 статті 152 Кримінального Кодексу України були кваліфіковані дії Д., який, перебуваючи у стані сп'яніння, у квартирі П. зґвалтував сплячу Н. і незабаром там же знову вчинив щодо неї такий самий злочин із застосуванням погроз.

      Як  зазначено у постанові президії обласного суду, кваліфікуючи дії Д. за частиною 2 статті 152 Кримінального Кодексу суд припустився помилки, оскільки виходив з того, що Д. зґвалтував потерпілу Н. повторно, тобто вчинив ще один самостійний злочин. Проте зазначені злочинні дії було вчинено щодо тієї ж потерпілої, коли засуджений мав єдиний умисел, тому їх не можна розглядати як самостійний злочин. Всі ці дії повністю охоплюються частиною 1 статті 152 Кримінального Кодексу України.

           При вирішенні питання про повторність зґвалтування не враховуються ті випадки, коли потерпіла від зґвалтування не подавала заяви про притягнення винного до відповідальності.

           Не утворюють повторності:

      а) зґвалтування, за які знята чи погашена судимість, стосовно яких уже закінчилися  строки притягнення до відповідальності;

      б) якщо особа, яка вчинила злочин, за попереднє зґвалтування була у встановленому  законом порядку звільнена від  кримінальної відповідальності.

          При вчиненні двох і більше зґвалтувань, передбачених різними частинами статті 152 Кримінального Кодексу, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому - закінченого зґвалтування, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів.

           Не виникає повторності і тоді, коли потерпіла від першого зґвалтування не подала заяви про порушення справи про притягнення винного до кримінальної відповідальності. У такому випадку дії винного кваліфікуються за частиною 1 статті 152 Кримінального Кодексу України.

                 Неповнолітніми є особи  віком до 18 років, а малолітніми – особи, яким на момент вчинення злочину не виповнилося 14 років.

            Неповнолітні — завжди найменш захищені у суспільстві, особливо в країнах, де мають місце кризові процеси. Сьогоднішня ситуація в Україні характеризується соціально-економічною і політичною нестабільністю, зниженням моральних норм, зростанням злочинності і насильства.  Це особливо загострило проблеми дітей і підлітків.

        Зростаюче безробіття, зменшення можливості отримати освіту, адекватну медико-соціальну і психологічну допомогу призвели до втрати соціально-моральних орієнтацій, деформації сексуальної поведінки, збільшення сексуального насильства, погіршення здоров'я, особливо серед молоді.⁴

    Особливо важливо охороняти права неповнолітніх потерпілих, які значно страждають від сексуального насильства. У міжнародному праві одержало загальне визнання положення, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

На жаль, у нашій країні, як і в усьому світі, діти і підлітки стають жертвами  статевих злочинів.

           Зґвалтування малолітньої особи, кваліфікується за частиною 4 статті 152 Кримінального Кодексу України, лише тоді, коли винний знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з малолітньою чи міг і повинен був це передбачити. Якщо винний сумлінно помилявся щодо віку потерпілої, то його дії кваліфікуються за частиною 1 чи частиною З статті 152 цього Кодексу.

          Згода малолітньої на вчинення з нею статевого акту юридичного значення не має, оскільки особа в такому віці не розуміє характеру та значення таких дій. Тому вчинення статевого акту з малолітньою завжди належить кваліфікувати за частиною 4 статті 152 Кримінального Кодексу.

          Заподіяння малолітній потерпілій при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя на момент їх вчинення, утворює сукупність злочинів, передбачених частиною 1 статтею 121 Кримінального Кодексу і частиною  4 статтею 152 Кримінального Кодексу України.

          Відповідальність за зґвалтування настає з чотирнадцяти років.

          Карається зґвалтування за частиною 1 статті 152 Кримінального Кодексу позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років, за частиною 2 статті 152 Кримінального Кодексу позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, за частиною 3 статті 152 Кримінального Кодексу  позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років і за частиною 4 статті 152 Кримінального Кодексу - позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.