Віктимологічне чинник вчинення згвалтування

Віктимологічне  чинник вчинення згвалтування 

Жертва є обов’язковою учасницею КЖС вчинення досліджуваного злочину. До того ж, їй притаманні багато таких рис, які треба окремо висвітлити, аби розкрити їх вплив на виникнення та розвиток КЖС. За словами О. Ю. Юрченко, багатьох насильницьких злочинів проти життя і здоровя особи можна було б уникнути, якби жертва виявляла елементарну обережність, завбачливість, передбачення можливих негативних наслідків своєї поведінки, вміння погасити конфлікти, що виник. Особливо це стосується зґвалтування, бо КЖС його вчинення обов’язково має включати жертву, її поведінку, погляди, цінності і ставлення до скоєного. Для детального розгляду питань, стосовно безпосередньо віктимологічної ситуації вчинення зґвалтування, важливим є розгляд низки базових понять, пов’язаних з нею. 

Одним з основних є поняття віктимності, яке доволі неоднозначно розуміється науковцями. Загалом сутністю наукових спорів виступає обсяг віктимності. Так, Л. В. Франк тлумачить цей обсяг як підвищену здатність і схильність людини з огляду на низку духовних і фізичних якостей за певних  об’єктивних  обставин ставати «мішенню» злочинного посягання. Віктимнясть, на його думку не фатальною властивістю окремих людей. Досить близьке до наведеного визначення віктимності пропонує В.П. Коновалов, який до зазначених властивостей додає ще й соціальний статус жертви. 

Л.В. Ільїна формулює віктимність як «особливу властивість  потерпілого від злочину, що полягає  в його схильності, здатності стати за певних обставин жертвою злочину». На думку В.О. Тулякова, віктимність – це здатність суб’єкта ставати жертвою соціально небезпечного прояву, котра є як соціальним, так і психічним й моральним явищем. 

В.С. Мінська  вважає, що про віктимність як схильність ставати жертвою злочину можна говорити лише тоді, коли поведінковій акт потерпілого «вписується в подію злочину і несе в собі заряд кримиіногенності». Така властивість притаманна негативно оцінюваній, але не обов’язково протиправній поведінці жертви злочину. При цьому вона не виключає можливості впливу на ґенезу злочину навіть соціально схвалюваної поведінки останньої. 

О.Ю. Юрченко  вбачає у віктимності особи сукупність природжених і соціально набутих  біофізичних, психологічних та соціальних властивостей особистості, які, взаємодіючи із зовнішніми умовами, підвищують імовірність стати жертвою злочину. Ці властивості привертають увагу злочинця або формують в особі злочинний намір скористатися ними. Віктимність – певна здатність людини ставати об’єктом злочинного посягання, що може формуватися протягом життя або підсилюватися залежно від низки об’єктивних і суб’єктивних причин і умов, які виліляюсья в конкретній ситуації.