Тактика пред'явлення та впізнання

 
 

Міжрегіональна  Академія управління персоналом

Сумська філія 
 

                                     Індекс групи: Ф39-11-05СЗП(3,0з)

                                             Прізвище, ім’я та по батькові студента:

                       Герман Тетяна Сергіївна

                                               Домашня адреса:

                                               Сумська область, м. Суми,

                                                вул. Червоногвардійська, 12/84 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА 
 

З дисципліни:                   „КРИМІНАЛІСТИКА” 

На тему:               „Тактика пред’явлення для впізнання” 
 
 

                                      Прізвище та ініціали викладача

                                                ________________________________

                                                ________________________________ 
 
 
 
 
 
 
 

м. Суми – 2008

 

 
ЗМІСТ

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

 

       Пред’явлення,  для впізнання,  як самостійна слідча дія, було вперше закріплена в кримінально-процесуальному кодексі України в 1961 році. Слідча і судова практика розширили коло об’єктів впізнання, удосконаливши тактику проведення цієї слідчої дії на досудовому і судовому слідстві.

       Тема  даної контрольної роботи зацікавила мене тим, що пред’явлення для впізнання  широко застосовується при розслідуванні таких небезпечних злочинів,  як вбивство,  розбій, грабіж, розкрадання майна, рекет, хабарництво, зґвалтування і т.п. де, в більшості випадків пред’являються об’єкти, які стають речовими доказами і за допомогою яких вирішується успіх в розслідуванні справи. Так наприклад, при розслідуванні вбивства пред’явлення для впізнання трупа невідомої особи і знаряддя вбивства, виявлених на місті події, будуть першими слідчими діями, за допомогою яких можна встановити особу потерпілого і злочинця, що забезпечує успіх розкриття злочину. Безумовно, що ця слідча дія може вважатися законною і дає користь лише у випадку, коли буде проведена відповідно до вимог кримінально процесуальних норм.

 

1. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ВИДИ ПРЕД´ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ

            Пред’явлення для впізнання є актом індивідуальної ідентифікації і базується на сприйнятті і запам’ятовуванні очевидцями події, характерних ознак об’єкта і впізнанні його по цих ознаках. У цьому випадку впізнаючий в думках порівнює ознаки об’єкта, які він спостерігав раніше, з ознаками пред’явленого йому об’єкта і на основі цього робить висновки про наявність або відсутність тотожності. З цього слідує висновок, що для впізнання можуть пред’являтися тільки такі об’єкти, які особа, що пізнає безпосередньо сама сприймала в минулому в зв’язку з подією, яка розслідується. Інакше кажучи, це є варіант ототожнення по пам’яті.

       Об’єктами впізнання можуть бути: пред’явлення особи для впізнання (ст. 174) і пред’явлення предметів для впізнання (ст. 175). Пред’явлення для впізнання трупів, або їх частин, пред’явлення для впізнання тварин законом не передбачено. Однак про впізнання трупа в законі мова не йде, хоча тактичні прийоми впізнання цих об’єктів відрізняються. Цілком очевидно, виникла необхідність в змінах окремих процесуальних норм , які регламентували б пред’явлення для впізнання трупа і тварин, оскільки слідча і судова практика в цьому надто зацікавлені.

       Закон повинен передбачити можливість пред’явлення для впізнання об’єктів як в натурі, так і по зображенню на фотознімках, кіноплівці, відеокасетах. Це обумовлюється тим, що не завжди є можливість пред’явити об’єкт в натурі (труп вже похований, а ті що впізнаються знаходяться в лікарні) і тоді впізнання цілком можливо по фотознімках. Нарешті,  впізнання особи по ході краще проводити по відеозаписах, на яких зафіксована хода різних осіб, без показу їх обличчя,  Необхідно відмітити, що публікація в газетах, спеціальних плакатах портретів злочинців, показ їх по телебаченню з метою розшуку не переслідує цілей впізнання, а є одним із способів оперативно-розшукових заходів і не має доказового значення.

       Закон передбачає можливість пред’явлення будь якої особи для впізнання  свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному. У слідчій  практиці найбільш пошириними є впізнання потерпілим обвинуваченого, що обумовлюється контактом,  в якому вони перебували в момент скоєнння злочину¹.

     Впізнання людини можливе:

     а) по анатомічних ознаках будови  обличчя і тіла та особливих  прикметах,

     б) по голосу і особливостях  мови,

     в) по ході.

       У кожному з цих випадків пред’явленню для впізнання передує допитий  впізнаючого. У ст. 147 КПК України  записане: в разі необхідності пред’явлення якої-небудь особні для впізнання  свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, при якиху пізнаючий бачив цю особу, про що складається протокол допиту².

       Слідчий починаючи проведення пред’явлення для впізнання, пояснює учасникам  цієї слідчої дії їх права та обов’язки. А саме, необхідно роз’яснити вимоги закону про пред’явлення для впізнання тільки тих осіб які схожі між собою, звернути увагу присутніх, що дану вимогу закону виконано. Необхідно це для того щоб поняті і пред’являємі особи могли своєчасно зробити заяву, якщо в підборі пред’являємих громадян була допущена помилка.

       Важливим  тактичним прийомом пред’явлення для  впізнання є розміщення особи  яка підлягає впізнанню, серед інших  осіб, тієї ж статі в кількості  не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу (ст. 174 КПК).

       Місце серед інших осіб, що пред’являються, впізнаваний повинен вибрати  сам, така тактовна рекомендація закону зобов’язує слідчого, в присутності  понятих, до початку пред’явлення для  впізнання запропонувати впізнаваному вибрати певне місце серед осіб, які пред’являються. Ця важлива обставина обов’язково фіксується в протоколі і гарантує об’єктивність впізнання.

       Після того, як впізнаваний займе місце  серед пред’явлених громадян, слідчий, не покидаючи свого кабінету, через помічника або по телефону викликає впізнаючого, який зазвичай знаходиться в сусідній кімнаті. Стан пред’являєммих може бути змінено по бажанню впізнаючого або за розсудом слідчого. Для зручності розглядання впізнаючим прикмет прид’являємих, слідчий може запропонувати їм встати, пойти деяку відстань, виконати певні рухи, задати запитання для того щоб впізнаючий почув особливості мови і голосу пред’являємих. Не припустимі прийоми які спрямовують увагу впізнаючого на особу, яка підлягає впізнанню, тобто прийоми наводящого характеру. Підганяти впізнаючого при проведенні впізнання не можна.

       Для того, щоб дізнатись у впізнаючого  про результати його спостережень, необхідно задати йому питання приблизно  в такій формі: «Чи не впізнаєте  ви кого-небудь з пред’явлених громадян?» Після позитивної або негативної відповіді слідчий продовжує ставити уточнюючі, деталізуючи запитання, відповідаючи на які впізнаючий міг би найбільш повно розкрити своє судження. Якщо він впізнав кого-небудь з пред’явлених громадян, то по проханню слідчого вказує рукою на ту людину, щоб всім присутнім було зрозуміло, про кого йде мова. Після цього слідчий пропонує впізнаючому назвати прикмети, за якими він впізнав вказаного їм громадянина. З первісної відповіді буває тяжко зробити висновок про ступінь впізнання- чи ототожнений впізнаваний або впізнаний як особа схожа, і тим самим встановлено лише групову приналежність. Тоді слідчий, задаючи уточнюючі ,а іноді і контрольні запитання, повинен добитися від впізнаючого розкриття і обґрунтування його судження про впізнання.

       У випадку впізнання слідчий зобов’язаний поставити перед впізнаючим запитання, чи не бачить він яких-небудь змін в зовнішньому вигляді впізнаваного, якщо такі є, то в чому конкретно вони виражені. У впізнаючого з’ясовується, скільки разів раніше і при яких обставинах він бачив впізнаваного. Він не повинен повторювати свої попередні показання у повному обсязі, оскільки все вже зафіксовано в протоколі допиту. У поясненні впізнаючого повинні міститися короткі відомості про характер злочину і конкретної дії впізнаваного. Виключення становлять справи про зґвалтування. Потерпіла по справам цієї категорії вправі не характеризувати при впізнанні злочинця події при якій вона постраждала, оскільки це компрометує її в очах присутніх  громадян.

       При заяві  впізнаючого про те, що він нікого  з предявлених громадян  не впізнав, необхідно зясувати, на чому грунтується висновок  впізнаючого, або він не памятає образ людини , яку він раніше спостерігав, або  добре памятає його і бачить, що серед предявлених осіб немає тієї, яку   він бачив колись. Якщо впізнаючий стверджує,що серед предявлених осіб немає тієї яка підлягає впізнанню, необхідно уточнити, в чому він бачить різницю і чи є схожість між окремими рисами предявлених з тією людиною, образ якої він памятає. Відповідь на це запитання  допомагає слідчому  в подальшому найбільш правельно організувати розшук злочинця, точніше скласти його словесний портрет.

           У практиці зустрічаються випадки,  які можна назвати непередбаченими  впізнаннями,  наприклад,  коли  впізнаючий вкаже як на особу  ним впізнану, на кого-небудь з громадян, в числі яких знаходиться впізнаваний, або на понятого. Однак слідчий повинен вислухати всі доводи впізнаючого і не дивлячись на те, упевнений він чи ні, що вийшла помилка, проводити слідчі дії, спрямовані на перевірку показань впізнаючого.

       Непередбачене впізнання може статися і тоді, коли свідок або потерпілий  при  випадковій зустрічі в місці проведення розслідування впізнає особу, підлягаючу впізнанню. У такому випадку пред’явлення для впізнання втрачає сенс, а пояснення про впізнання фіксується при допиті.

       Бувають випадки, коли через деякий час після  пред’явлення для впізнання і  фіксації отриманих результатів  впізнаючий звертається із заявою, що він припустився помилки. Нове судження впізнаючого завжди потребує перевірки. У тому і іншому випадку бувший впізнаючий повинен бути допитаний. У ході  допиту необхідно з’ясувати, коли і на основі чого. Він прийшов до таких висновків. Якщо  допитаний  наново громадянин  заявив,  що серед  пред’являючихся був той чоловік,  якого він запам’ятав, але внаслідок певних причин (які він пояснює на новому допиті) він заявляє про невпізнання, необхідно буде провести повторне  пред’явлення  для впізнання  в присутності  і з участю  тих самих осіб.

       Особу також можливо впізнати і по  індивідуальних функціональних ознаках, а саме: по голосу і мові, по ході. У таких випадках, коли впізнаючий запам’ятав особливості  голосу і  мови  злочинця.      

 
 

2. УЧАСНИКИ ПРЕД´ЯВЛЕННЯ  ДЛЯ ВПІЗНАННЯ

           У ст. ст. 174, 175 КПК України прямо  вказано, що пред’явлення  для  впізнання проводиться в присутності  понятих. Там же встановлюється  і їх кількість - впізнаня проводиться  із залученням двох понятих.  Про більшу кількість понятих  в законі не вказується. Присутність понятих при проведенні пред’явлення для упізнання є одним із засобів, які забезпечують об’єктивність показань впізнаючої особи.

       Відсутність понятих у ряді випадків надає  пред’явленню для упізнання не процесуальний  характер і перетворює його з процесуальної дії в оперативно розшукову дію, результати які не можуть бути доказом по справі.

       Неприпустимо  запрошувати в якості понятих  осіб, котрі: