Судова експертиза - психологічна та психіатрична

     Контрольна на тему:

     “Судова експертиза - психологічна та психіатрична” 

     План:

     Вступ

     1. Компіляція судово-психологічної експертизи в цивільному судовиконанні

     2. Етапи судової експертизи 

     3. Психологічна та психіатрична експертиза – відмінності застосування

     Висновок

     Список  використанної літератури

 

      Вступ. 

     Судово-психологічна експертиза – це інститут юридичної  психології, що, як правило, застосовується в цивільному, кримінальному і, рідше, в адміністративному провадженні, тобто у справах, підвідомчих суду. Суддя, не володіючи спеціальними знаннями з психології, залучає до участі в справі фахівця у даній науці. Це дає можливість порівняти висновок експерта з іншими доказами у справі і прийняти законне й обґрунтоване рішення, а відтак забезпечити мету правосуддя. 

     Експерт – фахівець у галузі психології – проводить експертизу на підставі відповідних процесуальних документів, що приймаються судом, і в ході дослідження застосовує методи, які були розроблені та апробовані, а також продовжують вдосконалюватися в процесі розвитку психологічної експертизи. 

     Становлення судово-психологічної експертизи пов’язано, по-перше, з розвитком експертизи як засобу доказування і, по-друге, з розвитком психологічної науки. Раніше судово-психологічна експертиза розглядалася як частина психіатричного дослідження чи як особливий вид у судово-психіатричній експертизі (у зв’язку з частковим збігом предмета психології і психіатрії та недостатньою самостійністю психології на певному етапі її розвитку), чи як специфічне педагогічне дослідження  

До підстав  призначення судово-психологічної  експертизи належать такі:

• наявність  особливостей, що свідчать про надмірну неврівноваженість, емоційність, жорстокість, агресивність, покірність, навіюваність, нерішучість тощо;

• тривале  перебування у стані тривоги, емоційного напруження. Фрустрації

• відставання  рівня психічного розвитку від вікової  норми;

• наявність  хронічних або невиліковних соматичних захворювань;

• наявність  конфліктних відносин з рідними і оточенням перед вчиненням самогубства;

• наявність ситуації або окремих ознак поведінки, що може свідчити про можливість вчинення злочину у стані фізіологічного афекту;

• невідповідність  встановлених мотивів злочину характеру  вчиненого;

• невідповідність  поведінки меті й мотивам вчиненого  діяння;

• відмінність поведінки обвинуваченого, свідка, потерпілого від традиційної, властивої для відповідної вікової або статевої групи людей;

• суперечності у свідченнях потерпілого, свідка, що не збігаються з характером ситуації та іншими даними.

Важливим  моментом при призначенні судово-психологічної експертизи е чітке визначення її компетенції, можливостей і меж. До питань, які не можуть бути вирішені психологічною експертизою, оскільки не входять до її компетенції, належать:

• питання  права (винність або невинність обвинуваченого, визначення форми провини, мотиву, мети і наміру злочину);

• загальна моральна оцінка особистості та діянь  обвинувачених, підозрюваних, потерпілих;

• висновок щодо достовірності чи недостовірності  показань обвинувачених, підозрюваних, свідків, потерпілих;

• питання, які неможливо вирішити на сучасному  рівні розвитку психологічної науки (телепатія, ясновидіння, психокінез, пара-діагностика  тощо). 
 
 

     1. Компіляція судово-психологічної експертизи в цивільному судовиконанні. 

     Вирішення цивільних справ по суті в деяких випадках неможливе без проведення судово-психологічної експертизи. До компетенції судово-психологічної експертизи в цивільному судовиконанні належить: 

     - встановлення міри розуміння підекспертною особою змісту договорів, які він заключає, його здатності приймати відповідні рішення; 

     - виявлення у недієздатного суб’єкта непаталогічних психічних аномалій, які перешкоджають адекватному сприйманні дійсності; 

     - встановлення психологічної сумісності подружжя можливості зняття епізодичних конфліктів; 

     - встановлення психологічних механізмів спілкування дітей кожним із батьків, усиновителів, опікунів; 

     - визначення можливостей конкретних осіб забезпечити виховання дітей; 

     - встановлення здатності свідків правильно сприймати події, які мають значення для слідства і давати про них адекватні свідчення. 

     Участь  експертів-психологів можлива по всіх справах, змістом яких є між особисті взаємини. Для встановлення психічного стану із самостійними захворюваннями може бути призначена судова медико-психологічна експертиза. Слід враховувати суттєвий вплив всіх хронічних захворювань на психологічний стан індивіда.  

     Судово-психологічна експертиза призначається постановою судді, вмотивованим визначенням суду, в якому вказується особа, яка підлягає експертному обстеженню, коротко описуються обставини справи, мотивується необхідність призначення СПЕ, вказуються експерти, місце їх роботи і запитання поставлені для експертного вирішення.  

     В якості експертів виступають психологи  із спеціальною освітою, які мають практичний досвід психолого-діагностичної роботи. До складу комісії також входять спеціалісти в галузі судової психології.

     В експертизі осіб підліткового та малолітнього віку необхідна участь спеціаліста з дитячої та вікової  психології, а в експертизі старшого віку -  геронтопсихолога. До складу психолого-психіатричної експертизи входять психіатри, патопсихологи та судові психологи. 

     До  складу психолого-медичної експертизи входять спеціалісти з галузі судової і медичної психології, лікарі-спеціалісти по профілю хвороби підекспертної особи. 
 

     2. Судова експертиза складається з наступних етапів: 

     - попереднє дослідження матеріалів справи, ознайомлення з об’єктом дослідження; 

     - вияснення умов, обставин, які дають можливість експертного дослідження; 

     - проведення експертизи дослідження чи довготривалого спостереження, використання психодіагностичних тестів; 

     - складання заключення; 

     - оголошення заключення в суді, допит експерта. 

     Тривалість  проведення експертизи не обмежується. Здійснюючи СПЕ експерт-психолог використовує систему методів і процедур психологічної діагностики, інструментальні особистісні опитувальники, методами вивчення окремих сфер поведінки (емоційних, вольових, інтелектуальних) та загальних психо-динамічних характеристик діяльності. На заключному етапі даються висновки про загальну психологічну структуру особистості. 

     Експерт-психолог не вирішує правових питань. Коло питань на яких вимагається заключення експерта, встановлюється судом. Експерт не дає загальної морально-психологічної оцінки особистості – це робота суду. 

     Суддя повинен орієнтуватися у визначенні обґрунтованості і достовірності експертних досліджень, мати загальне уявлення про методи і методики комплексного психологічного дослідження особистісних особливостей. Серед найпоширеніших  психоз-них методів дослідження останнім часом використовують ММРІ, ТАТ, різні методики дослідження мислення.

         

 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Психологічна та психіатрична експертиза – відмінності застосування. 

     Судово-психологічна експертиза є одним з нових видів дослідження питань застосування спеціальних знань при розслідуванні злочинів. Через це багато положень даного виду експертизи потребують серйозного аналізу науковців та юристів-практиків. Нині існує гостра необхідність у чіткому розмежуванні компетенції експертів-психологів та експертів-психіатрів.

     При розслідуванні тяжких злочинів проти  особи, у разі сумніву щодо психічного здоров'я обвинувачених слідчий  або суд призначають психіатричну експертизу. Однією з підстав для сумніву щодо психічної повноцінності обвинуваченого найчастіше може бути відсутність зрозумілих приводів та мотивів злочину, а також особлива жорстокість його вчинення. Існує думка, що при скоєнні вбивства проведення психіатричної експертизи є обов'язковим з того міркування, що характер вбивства і пов'язані з його вчиненням дії злочинця часто виходять за межі звичайних уявлень про психічно нормальну людину.

     Найпоширеніший  вид судово-психіатричної експертизи осіб, які знаходяться під слідством, — вирішення питань про осудність або неосудність особи. У відповідності з основними положеннями кримінального права України відповідальність за вчинення злочину несуть особи, які є осудними. Осудність, таким чином, є передумовою вини. Хворобливі розлади вищої нервової діяльності, що полягають у конкретних клінічних ознаках — симптомах психічних захворювань, можуть призводити до порушень складних соціальних взаємовідносин хворого, патологічних порушень його поведінки, наслідком чого і є суспільно-небезпечні діяння. У той же час ці хворобливі явища позбавляють людину можливості свідомо ставитись до своїх вчинків, регулювати їх і тому виключають її осудність. Таким чином, поняття «неосудність» як негативне щодо терміна «осудність» визначає сукупність умов, викликаних хворобою, які виключають кримінальну відповідальність особи внаслідок порушень її психічної діяльності.

     Умови неосудності, якими керується суд  і щодо котрих повинні давати висновки експерти-психіатри, встановлені законом  і виражені в так званій формулі  неосудності. Вона наведена у ст. 12 КК України: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану». До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру.

     Не  підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані  осудності, але до винесення судом  вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню».

     Тобто, у випадках осудності експерти-психіатри (частіш за все це комісія) приходять до висновку: «Громадянин Н. міг усвідомлювати свої дії і керувати ними. Діяння, що йому інкримінується, вчинив поза будь-яким тимчасовим розладом психічної діяльності, в стані, під час якого міг усвідомлювати свої дії і керувати ними». Саме така відповідь експерта-психіатра констатує осудність, тобто передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності

     Однак закон передбачає обставини, що пом'якшують  вину осудної особи, яка скоїла тяжкий злочин проти іншої особи, наприклад, вбивство. Ці обставини викладені в ряді статей КК, а саме: п. 4 ст. 40, ст. 95, ст. 103. Так, обставиною, що пом'якшує вину, за п. 4 ст 40 є вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого. Під дану формулу підпадає психічний стан фізіологічного афекту (від лат. affektus — душевне хвилювання, пристрасть) — сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкими змінами важливих для суб'єкта життєвих обставин і супроводжуваний яскраво вираженими руховими проявами.

     Вирішення слідством та судом питання про  наявність у осіб стану фізіологічного афекту в момент вчинення злочину  не можливе без застосування спеціальних  знань у галузі психології. Діагностику цього стану здійснює експерт-психолог. Судово-психологічна експертиза фізіологічного афекту проводиться, як правило, після судово-психіатричної експертизи, тому що її об'єктом є «психологічна діяльність психічно здорових осіб, визнаних судово-психіатричною експертизою осудними».