Запобіжний захід по новому КПК

Запобіжний захід  по новому КПК

Із прийняттям Кримінально-процесуального кодексу  в новій редакції, з’явилась глава про запобіжні заходи.

Види запобіжних заходів

За новим КПК   передбачені такі запобіжні заходи:

1. особисте зобов’язання;
2. особисте поручительство;
3. застава;
4. домашній арешт;
5. утримання під вартою.

Тимчасовим запобіжним заходом  є також затримання особи.

Відповідно найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим – утримання  під вартою. Якщо при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу не буде доведено, що застосування більш м’яких заходів не є достатнім, у задоволенні клопотання буде відмовлено.

Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а в ході судового провадження – судом за клопотанням прокурора.

Особисте зобов’язання

Особисте зобов’язання полягає  в обов’язку підозрюваного або обвинуваченого виконувати приписи, передбачені КПК і покладені на нього слідчим суддею або судом.

Підозрюваному чи обвинуваченому письмово під розпис повідомляють про покладені на нього обов’язки та роз’яснюють, що в разі їх невиконання до нього може бути застосовано більш жорстка міра запобіжного заходу і накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати. Контроль за виконанням особистого зобов’язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, то прокурор.

Особисте зобов’язання підозрюваного чи обвинуваченого може полягати в обов’язку:

• прибувати щодо кожної вимоги в суд або в інший орган державної влади;
• прибувати до певної службової особи з встановленою періодичністю;
• не відлучатися з населеного пункту, в якому особа зареєстрована, проживає або перебуває, без дозволу слідчого прокурора або суду;
• повідомляти слідчому, прокурору або суду про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
• утримуватися від спілкування з будь-якою особою, певним слідчим суддею, судом, або спілкуватися з такою особою з дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
• не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
• пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
• докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
• здати на зберігання відповідним органам державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну;
• носити електронний засіб контролю (ЕСК).

Як бачимо, даний  запобіжний захід є ні чим іншим, як видозміненою підпискою про невиїзд. При цьому коло обов’язків підозрюваного або обвинуваченого значно розширені і не обмежуються одним лише зобов’язанням не залишати місце проживання.

Особиста порука

Особиста порука полягає  у наданні особами, яких слідчий  суддя чи суд вважає такими, що заслуговують довіри, письмового зобов’язання про  те, що вони доручаються за виконання  підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків і зобов’язуються при необхідності доставити його в орган попереднього розслідування або в суд по першій вимозі. Кількість поручителів визначає слідчий суддя або суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатнім лише в тому випадку, коли ним є особа, що заслуговує особливої ​​довіри.

Поручитель може відмовитися від взятих на себе зобов’язань  до виникнення підстав, які тягнуть його відповідальність. У такому випадку він забезпечує явку підозрюваного або обвинуваченого до органу досудового розслідування або суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу.

У випадку ж невиконання  поручителем взятих на себе зобов’язань  на нього накладається грошове стягнення  в такому розмірі:

1. у виробництві по кримінальній злочину, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м’яке покарання – від двох до п’яти розмірів мінімальної заробітної плати;
2. у виробництві по злочину, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, – від п’яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;
3. у виробництві по злочину, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років, – від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
4. у виробництві по злочину, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, – від двадцяти до п’ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.

Як бачимо, законодавець залишив тільки особисте поручительство як більш ефективну міру в порівнянні з поручительством громадської організації або трудового колективу.

Домашній арешт

Домашній арешт явище  абсолютно нове для нашої держави (якщо, звичайно, не брати до уваги  його застосування в Російській імперії) і полягає в забороні підозрюваному або обвинуваченому залишати своє житло цілодобово або в певний період доби.

Домашній арешт може бути застосований до особи, підозрюваній у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

Працівники органів внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного і обвинуваченого, який знаходиться під домашнім арештом, мають право з’являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних з виконанням покладених на нього зобов’язань, а також використовувати електронні засоби контролю .

Застосування  електронних засобів контролю полягає  в закріпленні на тілі особи пристрою, що дозволяє відстежувати і фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного зняття, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії.

Термін дії постанови  слідчого судді про зміст особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжено за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування, проте сукупний термін тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього терміну постанова про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Застава

Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України  на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом  Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих зобов’язань.

Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем).

Але заставодавцем не може бути юридична особа державної або  комунальної власності або така, яка фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якого є частка державної чи комунальної  власності, або яке належить суб’єкту господарювання, який перебуває в  державній або комунальній власності.

Розмір застави визначається слідчим суддею або судом з урахуванням обставин кримінального злочину, майнового і сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених КПК. Розмір застави повинен в достатній мірі гарантувати виконання підозрюваним і обвинуваченим покладених на нього обов’язків і не може бути свідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах:

1. щодо особи, підозрюваної або обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, – від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
2. щодо особи, підозрюваної або обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, – від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати;
3. щодо особи, підозрюваної або обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, – від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати.

У виняткових випадках, якщо слідчий суддя чи суд встановить, що застава в зазначених межах  не здатна забезпечити виконання  особою, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена в розмірі, що перевищує вісімдесят або триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно.

У разі невиконання зобов’язань  заставодавцем, а також, якщо підозрюваний чи обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з’явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді або в суд без поважних причин або не повідомив про причини своєї неявки, або порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов’язки, застава звертається в доход держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. У разі звернення застави в доход держави слідчий суддя чи суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.

Застава, яку не було звернено в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому або заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Утримання під вартою

Утримання під вартою є винятковим заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м’яких заходів не буде дієвим.

КПК встановлює чіткі критерії застосування цього запобіжного  заходу. Так, запобіжний захід у вигляді  утримання під вартою може бути застосований тільки:

1. до особи, підозрюваній або обвинуваченій у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у вигляді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, – виключно у разі, якщо прокурором, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні другого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та при наданні документа, який це підтверджує;
2. до раніше судимої особи, підозрюваній або обвинуваченій у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у випадку, якщо прокурором буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа ховалося від органу досудового розслідування або суду, перешкоджала кримінальному провадженню або йому повідомлено про підозру у скоєнні іншого злочину;
3. до раніше не судимої особи, підозрюваній або обвинуваченій у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років, – виключно у разі, якщо прокурором буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа ховалася від органу досудового розслідування або суду, перешкоджала кримінальному провадженню або йому повідомлено про підозру у скоєнні іншого злочину;
4. до раніше не судимої особи, підозрюваній або обвинуваченій у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років;
5. до раніше судимої особи, підозрюваній або обвинуваченій у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад три роки;
6. до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку та на підставах, передбачених КПК або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Але і в цих  випадках слідчий суддя або суд, при винесенні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді  тримання під вартою, зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов’язків.