Управління підприємством

Українська державна будівельна корпорація

Київський будівельний технікум 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

по  предмету „Економіка та планування будівництва ” 
 
 

  
 

                                                   Виконав :

                                                                         студент групи ЗДБ-53

Шульгач Олег Миколайович

Студентський  квиток №58/46 
 

                                                                                 Керівник :

                                                            Приходько П.І. 
 

                                                                           Варіант №43(по журналу) 
 
 
 

                                         Київ 2007 р 
 
 

       (У підручнику дано 20 контрольних робіт, за списком у журналі я 43 - відповідно  приймаю контрольну роботу№3) 

                                    Контрольна робота №3 

                      Тема: Управління підприємством 

    

1. Сутність, функції та методи процесу управління.
2. Організаційні структури управління підприємствами різних форм власності.

 
 
 

    1.   Суть управлінської діяльності полягає у впливі на процес через прийняття рішень. Необхідність управління пов’язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

    На  сьогоднішній день у  світовій практиці використовують три інструменти управління; ієрархію, культуру, і ринок. Кожен з них є домінуючим в тій чи іншій економічній системі, наприклад, ієрархія в адміністративно-командній економіці.

    Вдосконаленню управлінської практики посприяв прогрес в оргтехніці і те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління, називається «тихою управлінською революцією. На зміну старій раціоналістичній концепції управління приходить  

    нова  неформальна, яку  прийнято називати маркетинговою,  інформаційною.

    Суть  раціоналістичної концепції  полягає в переконанні, що успіх фірми  залежить від раціональної організації виробництва, зниження затрат за рахунок використання внутрівиробничих резервів, ефективності використання виробничих ресурсів, тобто від внутрішніх факторів. Фірма розглядається як закрита система, мета і завдання якої є заданими і стабільними протягом тривалого періоду часу. Основа стратегії такої фірми – поглиблення спеціалізації виробництва, організаційна структура будується за функціональним принципом, вирішальне значення має контроль.

    Неформальна концепція має  за основу ситуаційний  підхід до управління. Фірма розглядається  як живий організм, як відкрита система  і головна передумова її успіху лежить поза нею. Успіх пов’язується з тим, наскільки успішно фірма вписується в зовнішнє середовище (економічне, соціально-політичне, науково-технічне) і пристосовується до нього. Ситуаційний підхід до управління означає, що вся внутрішня будова системи управління є відповіддю на різні впливи зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до нових проблем і виробітки нових рішень.

    Реалізацією цього нового підходу  стало   стратегічне управління, яке передбачає врахування майбутніх станів середовища у розробці стратегії розвитку фірми.

    Управління як функція – (це  вид людської діяльності) це вплив на трудовий колектив різними методами для досягнення запланованого результату.

    Основою використовуваних  методів управління є закони, закономірності і принципи суспільного  виробництва, науково-технічний рівень розвитку фірми, підприємства, соціальні, правові і психологічні відносини між людьми.

    Розрізняють три методи управління:

• економічні;
• адміністративно-правові (організаційні);
• соціально-психологічні.

    Економічні  методи управління – це прийоми і способи управління, які мають в своїй основі використання економічних законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають:

• матеріальну відповідальність;
• ціноутворення;
• стимулювання;
• податки;
• державне регулювання.

    Адміністративно-правові (організаційні) методи передбачають юридичний (правовий) і адміністративний  вплив на відносини людей в процесі виробництва, поскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами:

• законодавчими актами;
• положеннями;
• інструкціями;
• наказами і розпорядженнями.

    Адміністративно-правові (організаційні) методи передбачають і застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій.

    Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини, поскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Ці методи передбачать вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, середовища виробництва, громадської думки.

    Всі ці методи повинні  поєднуватись і створювати необхідний арсенал засобів для найефективнішого управління фірмою. 

    2. Система управління повинна бути простою і гнучкою, забезпечувати ефективність і конкуренто здатність функціонування фірми. Вона повинна мати такі характеристики:

    - невелике число  півнів управління;

    - наявність небагаточисельних підрозділів, що мають висококваліфікованих працівників;

    - якість продукції  і всі процедури  роботи повинні  бути орієнтовані  на споживача.

    Існують різні типи організаційних структур управління, основними з яких є:

    1. Лінійна –це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідальному підрозділі. Використовується у невеликих підприємствах з нескладною технологією виробництва. Перевагами такої структури є:

    а) чіткість взаємовідносин;

    б) оперативність і  несуперечливість управлінських  рішень;

    в) надійний контроль.

    Недоліком є те, що керівник повинен виконувати, крім основних координуючих функцій, цілий ряд робіт по обліку роботі з кадрами, контролю якості тощо.

    2. Лінійно-штабна  структура передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб (штабів), які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання в формувати відповідні управлінські рішення. При  цьому штаби не дають безпосередніх розпоряджень лінійним керівникам. Головна перевага такої структури в тому, що лінійні керівники мають можливість сконцентрувати увагу на поточному лінійному керівництві, а недоліки – ріст управлінських витрат, зниження оперативності. Така структура є ефективною в масовому виробництві з незначними технологічними змінами.

    3. Функціональна структура також передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень. Тому кожний виробничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних підрозділів підприємства. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво по кожній функції управління. В цьому її головна перевага, а недоліками є можлива суперечливість і неузгодженість рішень, зниження оперативності.

    4. Дивізіональна структура у правління будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів,  за місцем розташування. Виникнення цієї структури пов’язане із поглибленням поділу управлінської праці. Тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам (відділенням), які мають свою власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов’язано з процесом диверсифікації виробництва і виникненням корпорацій, конгломератів.

    5. Матрична структура передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції. Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до членів групи.

    6. Множинна структура управління використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних організаційних структур управління. Таке багато структурне рішення буде все більше використовуватись в майбутньому.

      Задача:

   Визначити показники ефективності використання та відтворення основних фондів виходячи з того, що повна початкова вартість основних фондів на початок року становили 30 тис. грн., з 1 березня розрахункового року в експлуатацію введено основних фондів на суму 900 грн., а з 1 вересня  вибуло основних фондів на суму 600 грн. Річний обсяг виконаних робіт – 48 тис. грн..  У найбільш навантаженій зміні в середньому зайнято 2500 робітників. Сума зношення основних фондів на кінець року – 11.4 тис. грн.. 

Рішення:

   Визначаємо  середньорічну вартість Ссер.р   за формулою

   Ссер.р  =  Сп.р +[Σ(Свві ·Ті):12] - [Σ Слі · (12- Ті):12];  де вибуття і введення  ОФ припадає на кінець аналізованого періоду:

  Ссер.р  =  30 +[1(0.9 ·10):12] - [Σ 0.6 · (12- 8):12] =  30 + 0.75 – 0.2 = 30.55 тис.грн

                Прибуток дорівнює:

2500(робітників) ·8(годин) ·255(кількість  календарних робочих днів) = 5100000люд.год ·2.64(середній показник) = 13464000грн/люд.год

  Фондовіддача:      Фв = Вв: Ссер.р  =48:30.55 =1.57

  Рентабельність:  Рз = 100 ·Пб:( Ссер.р + Сок ) = 100·48:( 30.55 +0) = 157.12

   Фондоозброєність:  Фо = Ссер.р :кільк.роб. = 30.55 : :25000 = 0.012

  Фондомісткість:  Фм = Ссер.р: Пб = 30.55 :48 = 0.636