Концепція комутації пакетів як технології передачі інформації в мережі

2. Концепція комутації  пакетів як технології  передачі інформації  в мережі. 

    Будь-які  мережі зв'язку підтримують деякий спосіб комутації своїх абонентів  між собою. Цими абонентами можуть бути віддалені комп'ютери, локальні мережі, факс-апарати або просто співрозмовники, що спілкуються за допомогою телефонних апаратів. Практично неможливо надати кожній парі взаємодіючих абонентів свою власну фізичну лінію зв'язку, яка не комутується, і якою вони могли б монопольно "володіти" протягом тривалого часу. Тому в будь-якій мережі завжди застосовується який-небудь спосіб комутації абонентів, що забезпечує приступність наявних фізичних каналів одночасно для декількох сеансів зв'язку між абонентами мережі.

    Абоненти  з'єднуються з комутаторами індивідуальними  лініями зв'язку, кожна з який використовується в будь-який момент часу тільки одним, закріпленим за цією лінією абонентом. Між комутаторами лінії зв'язку розділяються декількома абонентами, тобто використовуються спільно.

    Існують три принципово різні схеми комутації  абонентів у мережах: комутація каналів (circuit switching), комутація пакетів (packet switching) і комутація повідомлень (message switching).

    Будь-якій мережі властивий певний засіб комутації  як технологія передачі інформації в  ній.

    Комутацiя  каналiв (circuit (line) switching) - це спосiб органiзацiї прямого зв'язку мiж двома чи декiлькома абонентами для обмiну iнформацiєю в реальному часi. Установлення з'єднання при комутацiї каналiв здiйснюється шляхом набору номера абонентом, що викликає.

    Комутацiя  пакетiв (packet switching) - це спосiб органiзацiї зв'язку мiж двома кiнцевими пунктами за допомогою логiчних (вiртуальних) каналiв без установлення прямого зв'язку, передача даних здiйснюється за допомогою пакетiв. Вiртуальнi канали можуть бути двох видiв: що некомутуються i що комутуються. Вiртуальнi канали, що некомутуються, органiзуються вручну (кросуванням) на заданий перiод часу. Вiртуальнi канали, що комутуються, органiзуються на кожен виклик. У вiртуальному каналi на кожен виклик установлюється визначений маршрут, i всi пакети даного виклику проходять по ньому через мережу.

    Комутацiя  повiдомлень (message switching) побудована за принципом повного переприйому повiдомлень у вузлi комутацiї й обов'язкового дотримання форматiв повiдомлень. Процес маршрутизацiї повiдомлення, пошуку i з'єднання ланцюгiв, власне, i є комутацiєю повiдомлень. Особливiстю комутацiї повiдомлень є те, що нi вiдправник, нi одержувач повiдомлення особистої участi в процесi передачi не приймають. Передача повiдомлень вiдбувається за етапами. Вони передаються з кiнцевого вузла вiдправника в сумiжний переприйомний вузол, де обробляються i передаються далi на iнший такий же вузол зв'язку. Цей цикл переприйому повторюється доти, поки передане повiдомлення не досягне кiнцевого пункту.

    Першими з'явилися мережі комутації каналів, коли користувачі безпосередньо з'єднувалися між собою. Через вузли мережі за допомогою кабелю створюється транзитний канал, по якому передається інформація. Цей канал утворюється на початку сеансу, є фіксованим протягом усієї передачі і роз'єднується після її закінчення, тобто пряме сполучення каналів однієї з груп мережі залишається незмінним протягом усього сеансу. Така технологія реалізації передачі інформації є досить зручною, але має низький коефіцієнт використання каналів, високу вартість передачі даних, значні витрати часу на очікування інших клієнтів.

    При комутації повідомлень інформація передається порціями (повідомленнями). Пряме сполучення не встановлюється, а передача повідомлення починається  після звільнення першого каналу і так далі, доки повідомлення не дійде до адресата. Кожний сервер здійснює приймання інформації, її складання, перевірку, маршрутизацію та передачу повідомлення. Недоліками комутації повідомлень є низька швидкість передачі даних і неможливість діалогу між клієнтами, хоча вартість передачі зменшується.

    Зі  створенням модемів електронно-обчислювальна  машина (ЕОМ) і термінали можуть здійснювати  обмін інформацією через телефонні  лінії. Проте, телефонні системи  не пристосовані для передачі великих  обсягів даних. У цьому середовищі через перебої зв'язку втрата інформації може мати серйозні наслідки для ЕОМ. Крім того, телефонні мережі не задовольняють вимоги щодо надійності, цілісності та швидкодії. Однак, вони дешеві й дуже поширені. Тому зараз найпоширенішим способом підключення до мережі є передача інформації по телефонних лініях за допомогою модемів. При цьому модем може сам набрати потрібний телефонний номер і з'єднатися з модемом іншої ЕОМ.

    У результаті розвитку мережевої технології з'явилася концепція комутації пакетів. У вузлах мережі розміщують сервери, здатні забезпечити можливість багатьом терміна­лам й ЕОМ спільно використовувати загальну комутаційну лінію, що має велику пропускну здатність. Кожне повідомлення поділяється на короткі пакети однакового розміру і фіксованої структури. Пакет — частина повідомлення, що задовольняє певний стандарт. У мережі Інтернет — це стандарти TCP та IP. Протокол TCP розбиває повідомлення на пакети і нумерує їх, щоб при одержанні інформації можна було правильно скласти повідомлення. Мережа передає пакети по черзі за допомогою протоколу IP. Оскільки окремі пакети можуть мандрувати мережею Інтернет різними шляхами, порядок надходження частин (пакетів) може бути по­рушений. Після одержання всіх пакетів TCP розміщує їх у певному порядку і складає в єдине ціле.

    Крім  того, після пересилання пакету кожний вузол (комутаційний сервер) очікує підтвердження  того, що пакет отриманий належним чином; інакше відбувається повторна передача. Це дає змогу запобігти ситуації, коли повідомлення доводиться передавати повністю знову і знову через єдину помилку. Унаслідок цього, значно зросла пропускна здатність мереж. Мала довжина пакетів запобігає блокуванню ліній зв'язку, не дає зростати черзі у вузлах комутації. Це забезпечує швидке з'єднання, низький рівень помилок, надійність та ефективність використання мережі.

    Модеми  прискорюють передачу даних завдяки  паралельному виконанню процедур поділу даних на пакети, перевірці помилок  і повторній передачі, процедури  стиснення даних.

    Концепція комутації пакетів ґрунтується на адресації. До кожної одержаної порції інформації протокол IP додає службову інформацію, яка містить адреси відправника й одержувача інформації.

    Термінал  визначає мережеву адресу, звертаючись  до вузла з вимогою встановити зв'язок з ЕОМ за цією адресою. Зв'язок термінала з вузлом мережі здійснюється викликом через місцеву телефонну мережу. Мережевому вузлу відомо, які зв'язки доступні завдяки каталогу в пам'яті. Завдяки цьому, мережеві вузли створюють можливість передачі даних із проміжним накопиченням. Ця технологія дала змогу мережі функціонувати при повних і «м'яких» відмовах (шуми, зайнятість) на окремих ділянках.

    Проблема  маршрутизації, при передачі пакета, вирішується програмно-апаратними засобами. Найпоширенішими методами є фіксована маршрутизація і маршрутизація методом найкоротшої черги. Фіксована маршрутизація припускає наявність таблиці маршрутів, у якій закріплюється маршрут від одного клієнта до іншого, що забезпечує простоту реалізації, але, водночас, і нерівномірне завантаження мережі. У методі найкоротшої черги використовуються кілька таблиць, у яких канали розставлено за пріоритетами. Пріоритет є функція оберненою відстані до адресата. Передача починається з першого вільного каналу з вищим пріоритетом. За використання цього методу мінімальною є затримка передачі пакета.

    Комутація пакетів реалізувала принципи адаптивності та динамічності. Мережа вибирає оптимальний  маршрут щоразу, коли потрібно переслати  інформацію. Маршрути інформації можуть змінюватися від пакета до пакета, від вузла до вузла, навіть посеред повідомлення, адаптуючись до відмов, шумів і зайнятості каналів. Коли умови нормалізуються, лінії відновлюються, мережа без втручання людини адаптується до нових умов. Отже, у мережі з комутацією пакетів показники тривалості та доступності практично є абсолютними. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Аналітичний  процес у господарській  діяльності підприємств. 

    Аналітичний процес як технологічна сукупність складається  з кількох видів самостійних  робіт, кожний з яких, у свою чергу, поділяють на самостійні операції.

    Аналітична  операція — це дія над економічними даними (або економічною інформацією) з метою одержання різних проміжних  або кінцевих показників аналітичного характеру, які можуть бути використані  для розробки та прийняття управлінського рішення.

    Операції, що використовуються в аналітичному процесі, поділяють на три типи (категорії): механічні, переробні та творчі.

    До  операцій першого типу відносять  пошук і одержання різних звітних, планових, нормативних та інших таблиць, переміщення їх у просторі (передача), зберігання, запис у аналітичні таблиці.

    Операції  другого типу — це виконання різних математичних розрахунків, упорядкування  якоїсь сукупності даних тощо.

    До  операцій третього типу належать складання  і формування аналітичних висновків, розробка рекомендацій, пропозицій тощо.

    Типи  операцій дають змогу визначити  три види організаційних місць роботи — виконавчі пости: для висококваліфікованих спеціалістів (головний бухгалтер, головний економіст, начальники планових, фінансових відділів); для спеціалістів середнього рівня (старший бухгалтер, старший економіст, керівник сектора, групи); для технічних виконавців (оператор, обліковець, рахівник).

    Співвідношення  різних операцій формує аналітичну інформаційну фазу, кілька аналітичних фаз формують етап аналітичного процесу.

    Організаційно аналітичний процес як технологічна сукупність складається з трьох  етапів: підготовчого, аналітичної  обробки та заключного (узагальнення результатів аналізу).

    Підготовчий етап аналітичного процесу передбачає комплекс робіт, під час яких здійснюється підготовка різної інформації до аналітичної обробки. У свою чергу, цей етап поділяють на кілька самостійних робіт.

    Другим  етапом аналітичного процесу є аналітична обробка даних за допомогою різних методичних і технічних прийомів. На цьому етапі здійснюють комплекс розрахунків (арифметичних, логічних і т. ін.) і процедур, які дають змогу добути підсумкові дані для використання у підготовці управлінських рішень.

    Заключним етапом аналітичного процесу є узагальнення аналітичної інформації. На цьому етапі дають оцінку результату діяльності підприємства, об’єднання або їх підрозділів, готують висновки, пропозиції, спрямовані на поліпшення роботи.

    На  кожному етапі об’єктами організації  аналітичного процесу є аналітичні номенклатури, носії аналітичних номенклатур, рух носіїв аналітичної номенклатури у процесі обробки та формування показників, забезпечення аналітичного процесу.

    Структуру аналітичного процесу як об’єкта  організації подано на рис. 1. Незалежно  від технічних засобів та організаційної техніки технологія аналітичного процесу завжди складається з таких об’єктів організації: аналітичної номенклатури; форм відображення та носіїв аналітичних номенклатур і технології аналітичного процесу. 
 

    Рис. 1. Об’єкти організації аналітичного процесу. 

     Під аналітичною номенклатурою розуміють склад (перелік) даних, які містяться у нормах, нормативах, кошторисах, квотах тощо та фактично облікованих характеристиках господарських фактів, явищ та процесів — майнових об’єктів та правових суб’єктів, господарських операціях та результатах господарювання, які використовуються в аналітичному процесі для оцінювання результатів господарської діяльності, підготовки управлінських рішень. Цей склад (перелік) визначається змістом господарської діяльності конкретного підприємства, організації або їх підрозділів та формується в різні показники відповідно до вимог управління.

     В аналітичному процесі використовують різні за характером номенклатури, які мають натуральні та вартісні характеристики.

     До  аналітичних номенклатур господарства включають нормативні, планові, кошторисні, фактичні та інші дані за час, який аналізують, аналогічні дані за попередні періоди  або аналогічні дані інших господарств.

     Під час аналізу господарської діяльності за триваліший період до складу аналітичних номенклатур включають дані за відповідні роки.

     Показники, застосовувані у процесі аналізу  господарської діяльності, дістають не тільки з нормативних, фактичних  та подібних до них джерел, а й  у самому процесі аналізу. У процесі аналізу дістають проміжні аналітичні дані або показники. Наприклад, при факторному аналізі прибутку (доходу) після порівняння даних за минулий рік із даними поточного року дістають показник проміжного характеру — загальну суму збільшення (зменшення) прибутку порівняно з минулим роком. Ця величина, тобто проміжний показник, підлягає також обробці у процесі аналізу. Система цих проміжних показників формує проміжну номенклатуру аналітичного процесу.