Заочне рішення, особливості набрання ним законної сили

Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2012 в 21:44, курсовая работа

Описание работы

Відродження української державності, переорієнтація інтересів суспільства на загальнолюдські цінності, процес входження України у європейське співтовариство — ці та інші об’єктивні фактори зумовили нагальну потребу суттєво реформувати чинний цивільний процес.
Питання судового захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування судової системи є традиційно актуальними, тому активно досліджуються вітчизняною і зарубіжною юридичною наукою. Нагальність удосконалення цивільно-процесуальних відносин обумовлюється також законотворчими процесами, які відбуваються в державі, а саме: реформами адміністративно-політичної, соціально-культурної сфер суспільства.

Содержание

Вступ
Виникнення та еволюція заочного провадження в цивільному процесі
Поняття та умови заочного розгляду цивільної справи
Умови заочного провадження
Порядок заочного розгляду справи
Перегляд, оскарження та скасування заочного рішення
Висновок
Список використаної літератури

Работа содержит 1 файл

Заочне рішення, особливості набрання ним законної сили №82.doc

— 269.50 Кб (Скачать)

Однак неможливо письмовими поясненнями та наданими доказами, навіть оголошеними у судовому засіданні, замінити особисту участь відповідача у судовому засіданні. Так, позивач у судовому засіданні вправі уточнити свої позовні вимоги, підтвердити їх новими доказами, які з поважних причин не зміг раніше надати або про які не знав, та на які не посилався у своїй позовній заяві. Крім того, такими правами наділені й інші особи, які беруть участь у справі. Відповідач, який відсутній в судовому засіданні, не безе участі в дослідженні доказів, не знає їх змісту, не може оцінити їх значення для справи.

Серед повноважень  суду за новим ЦПК відсутнє право  визнати явку сторін обов’язковою, як це було раніше. Тепер суд може викликати в судове засідання  сторону, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності лише тоді, коли визнає за потрібне, щоб ця сторона дала особисті пояснення. Не були включені до нового ЦПК України і положення щодо накладення штрафу як цивільно – процесуальної санкції за неявку до судового засідання не лише відповідача та інших осіб, що беруть участь в справі, але й навіть свідків. З цього випливає, що неявка відповідача до суду не пов’язується із застосуванням до нього заходів державного примусу.

Було б помилкою вважати, що захист прав та інтересів у заочному провадженні не забезпечується. Незалежно від того, в якому порядку розглядається справа (у загальному порядку чи заочному) та незалежно від процесуального статусу особи, яка бере участь в справі, суд покликаний захищати порушені, невизнані чи оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб, юридичних осіб та держави. З цією метою суд зобов’язаний встановити дійсні обставини справи та правовідносини між сторонами, та відповідно з доведеними фактами та нормами права ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Це означає, що не виключена можливість відмови в позові позивачеві у заочному провадженні, таким чином будуть захищені права та інтереси відповідача.

При розгляді справи в порядку заочного провадження  судовий розгляд не обмежується  участю у судовому засіданні лише одного позивача. До участі у справі можуть бути залучені або вступити треті особи. При цьому неявка в судове засідання третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не перешкоджає розгляд у справи. Якщо у справі є третя особа, яка заявляє самостійні вимоги до обох сторін або до однієї з них (що за такою заявою є відповідачами), її явка є необхідною для розгляду справи по суті. Зрозуміло, що зазначена третя особа вправі заявити клопотання про розгляд її позовної заяви, а не заяви первісного позивача, в порядку заочного провадження. Як у такому випадку слід вчиняти суду? За правилами ЦПК України в разі першої неявки первісного позивача без поважних причин суд повинен відкласти розгляд справи (ст. 169 ЦПК), якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, а в разі повторної неявки позивача – залишити справу без розгляду. Якщо відповідачами за позовом третьої особи є як первісний позивач, так і первісний відповідач і обидва вони не з’явилися до судового засідання без поважних причин та не повідомили про причини неявки, а також до суду від жодного з них не надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, суд також не вправі задовольнити клопотання третьої особи про заочний розгляд її позовної заяви, оскільки обидва позови – як позивача, так і третьої особи, пов’язані єдиним предметом спору, і суд, вирішуючи позов третьої особи, повинен одночасно вирішити й позов первісного позивача.

В інтересах  позивача в порядку ст. 45 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, з позовною заявою можуть звернутися Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. В силу того, що ці суб’єкти наділені процесуальними правами і обов’язками позивача (крім права укладати мирову угоду) саме від них повинна виходити ініціатива про заочний розгляд справи. Однак ці органи та особи не мають матеріально – правової зацікавленості в результатах справи, і відповідно, не є суб’єктом спірного правовідношення, тому без згоди особи, право, свободу та інтерес якої вони захищають, заочний розгляд справи неможливий.

У частині 2 ст. 224 ЦПК України зазначено, що у  разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. Це положення означає, що незалежно від виду співучасті (обов’язкової чи факультативної) ухвалення заочного рішення буде можливим лише при неявці всіх відповідачів, і якщо хоча б один із них не з’явився в судове засідання, заочне рішення не виноситься. Не заперечуючи неможливість ухвалення заочного рішення при обов’язковій співучасті (коли відсутність співвідповідача може негативно вплинути на ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення), водночас навряд чи є необхідність встановлення відповідної заборони щодо співучасті факультативної. Адже в ситуації, коли немає необхідності притягувати всіх суб’єктів правовідносин щоб вирішити питання про права чи обов’язки одного з них, винесення заочного рішення, на мою думку, було б доцільним.

Останньою умовою заочного провадження є відсутність заперечень з боку позивача на розгляд справи в заочному провадженні. Якщо позивач, що з’явився в судове засідання, не погоджується на розгляд справи в порядку заочного провадження за відсутності відповідача, суд відкладає розгляд справи та направляє відповідачеві, що не з’явився, повторне повідомлення про час і місце нового судового розгляду. Пояснюється це тим, що позивачеві можуть бути відомі поважні причини неявки відповідача у судове засідання, що тягнутиме скасування заочного рішення та затягне розгляд справи в цілому. Тому суд повинен роз’яснити позивачеві наслідки винесення заочного рішення та його право на винесення звичайного рішення. Для цього, за загальним правилом, присутність позивача в судовому засіданні є обов’язковою. Однак позивач, як і відповідач, вправі просити суд про розгляд справи за його відсутності, тому коли в його заяві буде міститися згода на ухвалення заочного рішення при неявці відповідача, суд не обмежений правом винести заочне рішення.

Згода позивача на розгляд справи в порядку заочного провадження має бути висловлена чітко. В силу того, що ЦПК не визначає конкретних способів вираження та фіксації цієї згоди, вбачається, що на практиці усна заява позивача, зроблена у підготовчій частині судового засідання, має фіксуватися в журналі судового засідання. Позивач повинен врахувати, що заочне рішення надає відповідачеві додаткові гарантії захисту, тому даючи згоду на ухвалення заочного рішення, позивач повинен бути впевненим у своїй правоті, у правильності своєї позиції та наявності неспростовних доказів, що обґрунтовують його вимоги.

Крім того, суд  повинен попередити позивача про  певні обмеження, з якими пов’язується винесення заочного рішення, зокрема про те, що в разі ухвалення заочного рішення позивач у даному судовому засіданні не може змінити предмет або підставу позову, а також змінити розмір позовних вимог. Це права, пов’язані з реалізацією принципу диспозитивності цивільного процесу, тому позивач не взагалі позбавляється їх, а лише обмежується в користуванні ними. Відповідна можливість у позивача є, однак тоді суд повинен відкласти судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.

Виходячи з  викладеного, заочне провадження – це порядок розгляду та вирішення цивільної справи, заснований на згоді позивача та відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час і місце судового розгляду, що не просив про розгляд справи за його відсутності, та якому належить право вимагати скасування заочного рішення у спрощеному порядку.

 

4. ПОРЯДОК  ЗАОЧНОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

 

При розгляді справи в  порядку заочного провадження суд  досліджує докази, подані сторонами, враховує їх доводи, міркування та клопотання та ухвалює рішення, що є заочним. Однак відсутність у судовому засіданні відповідача та неможливість заслухати його пояснення ще зовсім не означає, що позовні вимоги позивача будуть задоволені в повному обсязі, оскільки суд розглядає справу на підставі наявних в ній доказів і в разі недоведеності позову повинен відмовити у позові або задовольнити його лише у доведеній позивачем частині.

Як зазначено  в ч. 2 ст. 225 ЦПК України, розгляд  справи і ухвалення рішення проводиться  за загальними правилами з винятками  і доповненнями, встановленими главою 8 розділу ІІІ ЦПК “Заочний розгляд справи”.

З метою розмежування змагального процесу та заочного провадження, з’ясуванню підлягає порівняльний аспект застосування процесуальних  засобів принципу змагальності в  цивільному процесі при заочному розгляді справи. Вивчаючи історичний розвиток заочного провадження, можна виділити дві моделі заочного провадження або дві “інструкції заочного суду”: повну та скорочену.

За першою з них  повністю відображені всі процесуальні дії змагального процесу, за винятком дій, що є несумісними з неявкою, тобто для здійснення яких необхідне волевиявлення особи, що не з’явилася.

У другій моделі заочного розгляду справи діяльність суду зводиться до співвідношення позовних вимог з наданими письмовими та усними матеріалами, при цьому не передбачено вжиття заходів до перевірки наданих доказів.

Зрозуміло, що суд  може визначитися щодо загального чи заочного розгляду справи безпосередньо  у судовому засіданні, тобто у  стадії судового розгляду справи. Після  постановлення ухвали про відкриття  провадження у справі, суд в порядку ст. 127 ЦПК України направляє відповідачеві її копію, в якій поряд з іншими реквізитами міститься пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

Крім того, з  цією метою відповідачу одночасно  з копією ухвали про відкриття  провадження у справі надсилається і копія позовної заяви з копіями  доданих до неї документів. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись  на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

Попереднє судове засідання має бути проведене протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі, причому проводиться воно суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд в порядку  попереднього судового засідання:

    1. уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову;
    2. вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;
    3. визначає факти, що необхідно встановити для вирішення спору, а також які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню;
    4. з’ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання;
    5. за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів;
    6. у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів;
    7. за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову;
    8. вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду;
    9. визначає час і місце судового розгляду.

Отже, суд не обмежений у виборі процесуальних  дій, які він вправі вчинити в порядку попереднього судового засідання. З переліку процесуальних дій випливає, що участь сторін у попередньому судовому засіданні є обов’язковою. У статті 130 ЦПК України закладена спеціальні правила, що стосуються неявки сторін до попереднього судового засідання. Так, за заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки були визнані судом поважними. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з’ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.

Закладення  до нового ЦПК України подібної норми  є прогресивним з огляду на необхідність вже у стадії попереднього судового засідання визначитися суду не лише з предметом доказування та забезпеченням  справи доказовою базою, але й для вирішення інших процесуальних питань, що безпосередньо вплинуть на подальший розгляд цивільної справи. Саме в цій стадії суд має можливість вперше побачити сторони цивільної справи з метою уточнення позовних вимог або заперечень проти позову, для чого судом проводиться опитування позивача та відповідача. Водночас серед норм ст. 130 ЦПК України відсутня така, яка б зобов’язувала суд роз’яснювати сторонам правові наслідки неявки відповідача до судового засідання, зокрема можливість в такому разі розгляду цивільної справи в порядку заочного провадження та ухвалення заочного рішення тощо.

Суттєвою новелою  ЦПК України, що матиме значення для  заочного провадження, є можливість визнання відповідачем фактів, які  повинні доказуватися позивачем, саме на стадії попереднього судового засідання. У такому разі визнані відповідачем факти за ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

При відкритті  судового засідання особливості  заочного провадження можуть застосовуватись, коли секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних у справі осіб з’явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з’явився, та повідомляє причини їх неявки, якщо вони відомі.

При перевірці  явки осіб, які беруть участь у справі, суд з’ясовує як факт явки, так і наявність відомостей щодо причини неявки, чи є у справі відмітка про направлення повістки відповідачеві, розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення, кому була вручена повістка тощо.

Информация о работе Заочне рішення, особливості набрання ним законної сили