Підкорення суддів тільки закону

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

 

Актуальність теоретичних  і практичних питань, пов’язаних з  незалежністю судової влади, є беззаперечною. На сучасному етапі розвитку України, у період становлення й розвитку правової держави, формування громадянського суспільства актуалізуються дослідження сутності судової влади й гарантій забезпечення її незалежності. Незалежність судової влади є однією з вагомих демократичних засад суспільства, реалізація якої – важлива умова побудови правової держави.

Проблема незалежності судової влади не обмежується  окремою державою, а привертає  увагу міжнародного співтовариства, тому можливо говорити про інтернаціоналізацію стандартів у галузі судоустрою.

Вступивши в 1995 р. до Ради Європи, наша країна взяла на себе певні  зобов’язання щодо забезпечення незалежності судової влади та її носіїв. Міжнародно-правові  документи передбачають право на справедливий суд і неодмінно підкреслюють такі властивості суддів, як незалежність, безсторонність і компетентність (ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.)).  Отже, актуальність теми дисертації зумовлюють потреби конкретизації в національному законодавстві цих, загальних за своїм змістом положень стосовно незалежності судової влади.

Із прийняттям Конституції  України (1996 р.) визначено існування  судової влади (ст.6), гарантовано  незалежність і недоторканність  суддів, заборонено вплив на них у будь-який незаконний спосіб. У Законі України “Про судоустрій і статус суддів” зазначається, що незалежність суддів забезпечується передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя, відповідальністю за неповагу до суду чи судді, недоторканністю суддів (ст.11). Зазначене свідчить, що саме зараз так необхідний принципово новий підхід до визначення поняття, ознак, функцій і змісту незалежності судової влади, удосконалення гарантій її реалізації.

Незважаючи на те, що окремі проблеми незалежності суддів уже були предметом вивчення деяких учених, комплексного наукового дослідження природи і змісту незалежності судової влади в Україні не проводилося. Належне вдосконалення гарантій незалежності судової влади у відповідності з міжнародно-правовими стандартами є вирішальним кроком до становлення самодостатньої гілки влади, здатної забезпечити надійний захист прав та основних свобод людини і громадянина. Усе викладене й визначає актуальність теми даного дослідження.

Авторитет судової влади  в суспільстві насамперед залежить від ефективності правосуддя, спроможності суддів захистити права та свободи громадян, від професіоналізму та моральності представників судової влади. Аналіз судової статистики та узагальнення судової практики дають підстави з повною відповідальністю заявити, що судова система України стає все більш авторитетною, оскільки кількість звернень людей до суду за захистом своїх прав та свобод постійно збільшується, тобто люди все більше довіряють саме судові.¹

Актуальність досліджуваної  теми полягає в тому, що ні для кого не є таємницею, що сьогодні в нашому суспільстві уже немає сфер, які б не підпадали під юрисдикцію суду. Багато в чому саме від суду залежить, бути конкретному кандидату президентом держави, депутатом чи не бути, бути партії чи ні. Суди мають право поновити на роботі і міністрів, і прокурорів. Більша частина великих підприємств сьогодні функціонує на правовій основі, яка визначена рішеннями судів. Половина бюджету держави формується з урахуванням рішень судів. Інвестиційна політика в державі значною мірою залежить від рішень судів.

Кожен обвинувачений, підсудний, потерпілий, кожна людина, що звертається  до суду чи судді за захистом своїх  прав, законно розраховує на компетентність, незалежність і неупередженість суду. Ніхто не має права підривати впевненість у такій компетентності, незалежності і неупередженості суду. Кожний член суспільства має бути заінтересованим у тому, щоб суд і судді мали такі якості, а кожний суддя повинен дбати про те, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (ст. 12 Кодексу професійної етики судді України). Слід сказати, що в наш час нація, яка не дбає про високий авторитет свого суду та про повагу до нього, не має перспектив позитивного розвитку. Разом з тим об'єктивна, обґрунтована критика діяльності судів і суддів є корисною. Вона була, є і повинна бути, оскільки, крім інших чинників, спонукає до чіткого виконання закону, дисциплінованості та порядності суддів та працівників судів.²

Головною метою курсової роботи є дослідження незалежності суддів і підкорення їх тільки законові. Об’єктом дослідження курсової роботи є статус незалежності суддів і підкорення їх тільки законові. Предметом дослідження є правове закріплення та регулювання незалежності суддів і підкорення їх тільки законові.

В роботі автор використовував статистичний метод, за допомогою якого  досліджував кількісно-якісні показники  роботи судової влади України;  документальний метод,  а  саме вивчення  періодичної літератури та судово-слідчої практики; застосовувався метод спостерігання, який допоміг найбільш повно розкрити сутність досліджуваної проблеми.

Перед нами поставлені наступні завдання: 1. Визначити поняття, сутність та особливості судової системи України на сучасному етапі; 2. Проаналізувати особливості незалежності та статус недоторканості суддів; 3. Дослідити Статус недоторканності та інші юридичні гарантії незалежності суду.

Наукова новизна дослідження  проблеми, яка розглядається даною  курсовою роботою полягає у тому, що з урахуванням діючого процесуального законодавства ще існують помилки, які використовують судді у своїй практиці.

Практичне значення одержаних  результатів полягає у тому, що сформульовані у курсовій роботі теоретичні висновки і рекомендації, розвивають наукові засади кримінально-процесуального законодавства та сприяють вдосконаленню слідчої, прокурорської і судової практики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Принцип незалежності  суддів і підкорення їх тільки  законові у контексті принципів  цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України і законодавством про судочинство.

 

Цивільне процесуальне право України  і врегульоване ним цивільне судочинство  побудовано на демократичних принципах (від лат. principium — основа, начало, засади). У принципах відображені політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена заінтересована воля народу наділити Право такими якостями, які найбільш повно задовольняли б його ідеї і погляди у визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах, процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу. Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що, закріплені в нормах права, вони характеризують здійснення правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів і підкорення їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надані Конституцією України (ст. 55).

З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права розвиваються і вдосконалюються з урахуванням потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судової діяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасному етапі розвитку України суворе додержання і законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів цивільного процесуального права є важливою гарантією зміцнення законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і демократичного правопорядку.

Отже, значення принципів цивільного процесуального права в тому, що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони дають змогу пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.

Виконання завдань цивільного судочинства і його ефективність залежить від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі права, зв'язку з іншими нормами і юридичними принципами, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття за змістом правових норм та їх удосконалення.

Значення стадії розгляду цивільних справ визначається змістом  діяльності суду першої інстанції і  виконуваних ним функцій у  цій частині розвитку цивільного судочинства. Шляхом розгляду цивільних  справ здійснюються функції правосуддя і виконуються завдання цивільного судочинства — захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави. Розглядаючи цивільні справи, суд покликаний спрямовувати свою діяльність на всебічне, повне і об'єктивне вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства.

Точне і неухильне додержання і застосування норм матеріального і процесуального законодавства при розгляді і вирішенні цивільних справ є гарантією їх правильного, справедливого і швидкого вирішення з метою захисту і охорони суспільного ладу і державності України, прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб всіх форм власності, дальшого зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян і посадових осіб у дусі неухильного виконання законів і поважання прав і, свобод, честі і гідності, інших людей.

У процесі розгляду судом  цивільних справ особи, які беруть участь у справі (громадяни і організації), можуть у демократичній процесуальній формі активно здійснювати доказову діяльність, спрямовану на досягнення мети процесу, на встановлення судом об'єктивної істини у справі і ухвалення у ній законного і обґрунтованого рішення.³

У процесуальній діяльності суду і учасників процесу у  цій стадії розкривається зміст  і демократичний характер принципів  цивільного процесуального права — справи розглядаються у відкритому судовому засіданні, обраними у встановленому порядку суддями, одноособове і колегіальне, в усній і безпосередній процесуальній формі; судді незалежні і вирішують справи на підставі принципів законності і об Активної істини, а сторони мають рівні процесуальні можливості — можуть використовувати на засадах диспозитивності і змагальності передбачені законом процесуальні засоби для захисту своїх суб'єктивних прав.

Верховний Суд України  звертає увагу судів на необхідність підвищення рівня здійснення правосуддя у цивільних справах і культури цивільних процесів, на забезпечення неухильного додержання принципів рівності громадян перед законом і судом, незалежності суддів і підкорення їх лише закону, гласності судових процесів і вимог про мову, якою ведеться судочинство, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян. Суворо додержуватися правил судочинства розгляду кожної цивільної справи у точній відповідності до закону, у встановлені строки і на високому професійному рівні.

Судовий розгляд цивільних справ  надає можливість суду активно здійснювати  попереджальну (превентивну) і виховну  функції, спрямовувати свою діяльність на зміцнення законності і правопорядку в Україні. На досягнення зазначеної мети Верховний Суд України зобов'язує суди підвищувати рівень підготовки і проведення судових процесів, покращувати інформованість населення про прийняті судом рішення А про найбільш актуальні процеси активно оповіщати у пресі, по радіо, телебаченню, доводити до відома трудових колективів, надсилати їм копії рішень. При розгляді цивільних справ виявляти причини правопорушень, постановлювати окремі ухвали і здійснювати контроль за своєчасним їх виконанням.

Правосуддя у цивільних  справах є однією з форм державної діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення цивільних справ у встановленому законом порядку. Конституція України визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціалізованими. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції України).

Відповідно до ст. 18 Закону України  «Про судоустрій і статус суддів» систему судів загальної юрисдикції складають місцеві суди, апеляційні суди. Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної влади  України на три відокремлені державні влади — законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України), які урівноважують одна одну. Цей принцип означає недопущення втручання у здійснення правосуддя органів законодавчої і виконавчої влади. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції України).