Судова влада в Україні: поняття, система, порядок, формування

     Принципи  здійснення правосуддя в Україні  отримали нормативне закріплення в  ст. 129 Конституції України, Главі 2 "Засади здійснення правосуддя в Україні" Закону України "Про судоустрій України" та інших нормативно-правових актах. У найбільш загальному вигляді систему принципів здійснення судочинства визначає ст. 129 Конституції України.

     Основними засадами судочинства в Україні  за Конституцією є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу  перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду. Конституційні принципи судочинства розвиваються і деталізуються в статтях 5-17 Закону України "Про судоустрій України" та інших законах України та підзаконних нормативно-правових актах.

     Усі принципи судочинства України умовно можна поділити на три групи:

     1) загальні конституційні принципи  правосуддя;

     2) спеціальні міжгалузеві принципи, що визначають загальні засади судоустрою і правового статусу суддів судів загальної юрисдикції;

      3) галузеві принципи цивільного, господарського, адміністративного  та кримінального судочинства. Перша група принципів визначає загальні засади здійснення правосуддя в Україні та реалізації права людини і громадянина на судовий захист своїх прав, свобод і законних інтересів.

     Первинним принципом національного судочинства  є принцип законності судочинства, зміст якого передбачає неухильне  дотримання судами загальної юрисдикції Конституції та законів України під час здійснення ними цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. На відміну від країн з англосаксонською правовою системою, судові прецеденти не можуть бути джерелом судочинства в Україні, за винятком рішень міжнародних судів.

Одним з основних принципів судочинства  в Україні є принцип здійснення правосуддя виключно судами, що забороняє  делегувати функції судів, а також  їх привласнення іншими органами чи посадовими особами. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність. Закон про судоустрій деталізує цей принцип і гарантує захист прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними (ст. 6). До того ж Закон України "Про судоустрій України" розширює дію цього принципу за колом суб'єктів. Окрім громадян України, право на судовий захист гарантується іноземцям, особам без громадянства, а також юридичним особам. Ще одним фундаментальним принципом вітчизняного судочинства є принцип рівності перед законом і судом, який передбачає рівність перед зазначеними Інстанціями всіх учасників судового процесу незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Зазначений принцип є похідним від загального конституційного принципу рівності громадян перед законом і рівності їх конституційних прав і свобод (ст. 24 Конституції України). 

3. Система судів загальної юрисдикції

     Відповідно  до Конституції України та ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" систему судів загальної  юрисдикції складають:

- місцеві суди;

- апеляційні суди;

- вищі спеціалізовані суди;

- Верховний Суд України.

     Найвищим  судовим органом у системі  судів загальної юрисдикції є  Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів  є відповідні вищі спеціалізовані суди.

     Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

     1) єдиними засадами організації та діяльності суду, які визначені Конституцією України, Законом України "Про судоустрій та статус суддів", Кримінально-процесуальним кодексом, Господарським процесуальним кодексом, Цивільним процесуальним кодексом, Кодексом адміністративного судочинства. Вони є обов'язковими для всіх судів, що складають систему судів загальної юрисдикції;

     2) єдиним статусом суддів, який встановлений Конституцією України та Законом України "Про судоустрій та статус суддів";

     3) обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, які закріплені у Конституції України, процесуальних кодексах України, Законі України "Про судоустрій та статус суддів", інших законах;

     4) забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права;

     5) обов'язковістю виконання на території України судових рішень. Це означає, що судові рішення усіх судів загальної юрисдикції, які набрали законної сили є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими особами, юридичними і фізичними особами на всій території України;

     6) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів, згідно ст. 145 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", цю функцію покладено на Державну судову адміністрацію України, яка здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади;

     7) фінансуванням судів лише з Державного бюджету України. Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, де окремим рядком визначаються видатки на утримання кожного суду загальної юрисдикції та Конституційного Суду України;

     8) вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Регулювання цих питань забезпечується Конституцією України та Законом України "Про судоустрій та статус суддів".

     Першою  інстанцією є місцеві суди, які  розглядають і вирішують справи по суті, приймаючи постанови, ухвали, вироки чи рішення. До другої апеляційної інстанції відносяться апеляційні суди, які розглядають цивільні, кримінальні, господарські, адміністративні справи та справи про адміністративні правопорушення за апеляціями (апеляція - форма оскарження рішень, які не набрали законної сили) на вироки, рішення, ухвали, постанови суду першої інстанції. Судами третьої касаційної інстанції (касація - форма оскарження рішення, яке набрало законної сили) є вищі спеціалізовані суди, які розглядають справи за касаційними скаргами. Слід зауважити, що відповідно до ст. ст. 27, 32 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" апеляційний суд і вищий спеціалізований суд у випадках, передбачених процесуальним законом, також можуть розглядати справи відповідної судової юрисдикції як суди першої інстанції, а вищий спеціалізований суд - ще як і апеляційний.

     Суди  загальної юрисдикції створюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністерства юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого апеляційного суду.

     Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням  принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Підставами для створення чи ліквідації суду є зміна визначеної Законом України "Про судоустрій та статус суддів" системи судів, потреба поліпшити доступність правосуддя або зміна територіально-адміністративного устрою.

     Кількість суддів у судах визначається Державною  судовою адміністрацією України  за поданням Міністра юстиції України  на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, при  цьому враховується обсяг роботи суду та межі видатків, затверджених у Державному бюджеті на утримання судів.

     Адміністративними посадами в судах загальної юрисдикції вважаються посади голови суду та його заступника (заступників). Голова місцевого суду та його заступник, голова апеляційного суду та його заступники, голова вищого спеціалізованого суду та його заступники призначаються на посади із числа суддів цього суду строком на п'ять років та звільняються з посад Вищою радою юстиції України за поданням відповідної ради суддів. Суддя не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більше ніж два строки підряд. Голова Верховного Суду України, його заступник обираються строком на п'ять років Пленумом Верховного Суду України.  Перебування судді на адміністративній посаді не звільняє його від виконання повноважень судді відповідного суду по здійсненню правосуддя. У разі звільнення судді з адміністративної посади його повноваження як судді не припиняються.

4. Система судів спеціального призначення

     Зі  ст.125 Конституції випливає, що в  Україні мають бути створені суди спеціальної юрисдикції. До них насамперед треба віднести адміністративні суди, метою діяльності яких є розгляд спорів між громадянами та органами державного управління. Утворення таких судів передбачено Концепцією судово-правової реформи в Україні. Є потреба й у розробці правових норм, пов'язаних з організацією та функціонування судів у справах неповнолітніх. Адже Закон України «про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. передбачає, що заходи примусового впливу до неповнолітніх правопорушників можуть визначати лише суди.

     До  судів спеціальної юрисдикції належать також господарські (арбітражні) і  військові суди. Господарські (арбітражні) суди забезпечують захист прав і законних інтересів учасників господарських відносин _незалежно від форми власності, яку вони представляють). Систему цих судів складають обласні, прирівняні до них арбітражні суди та Вищий арбітражний суд України. Військові суди розглядають лише справи про військові злочини та про соціальний захист військовослужбовців. Конституція України встановлює, що вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. В Україні відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Згідно з Концепцією судово-правової реформи це означає, що обласні та прирівняні до них суди функціонують як суди апеляційної та касаційної інстанції щодо справ, розглянутих районними (міськими) чи міжрайонними (окружними) судами. До того ж , Верховний Суд може переглядати в апеляційному та касаційному порядку справи, які розглядались будь-яким загальним судом. Місцевими визначаються районні (міські) та міжрайонні (окружні) суди. Усі судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Висновок 

     Метою виконаної роботи було дослідження  цілей та завдань судової влади  в Україні, в даній роботі було сформовано та охарактеризовано систему  органів правосуддя в Україні, порядок їх утворення, принципи діяльності та конституційний статус.

     Судову  владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної  влади, яка створена для вирішення  на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно – розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.

     Судова  влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

     Правосуддя  – це державна діяльність, яку проводить  суд шляхом розгляду й вирішення  у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.

     На  відміну від правосуддя, судова влада  – це права судових органів, якими  вони наділені по закону, можливість здійснювати  широкі юрисдикційні повноваження; це правовий статус судів, їх місце як особливих органів державної влади. І, крім того, термін "судова влада" включає в себе також само здійснення владних судівських повноважень.

     Таким чином, здійснення судової влади  значно ширше правосуддя, так як судова влада проявляється в багатьох інших діях суду. Так, усі суди та судові структури зобов’язані узагальнювати судову практику, аналізувати судову статистику. Голови усіх судів вносять в державні органи, установи, організації, посадовим особам подання про усунення порушень закону, причин та умов, що сприяли скоєною злочину. Ці акти зобов’язують  тих, кому вони спрямовані, здійснювати відповідні заходи по усуненню зазначених порушень.

     Усі зазначені повноваження судів є  проявами судової влади, але виходять за рамки правосуддя. З цього можна зробити висновок про те, що правосуддя – це лише один із засобів здійснення судової влади. Правосуддя треба розглядати в традиційному розумінні цього терміну – як діяльність судів загальної юрисдикції по розгляду і вирішенню цивільних, господарських, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення.

     Що  стосується терміну "судочинство", то під ним розуміється діяльність судів по розгляду та вирішенню справ, віднесених до їх відома, а також  дії інших суб’єктів, які реалізують свої права та обов’язки, вступають у процесуальні відносини з судом (по кримінальним справам – також з органами дізнання, досудового слідства і прокурором). Так, наприклад, кожний громадянин може звернутися до суду з позовом про відшкодування йому матеріальної шкоди та ін.. Всі ці дії є складовою частиною судочинства, але не правосуддя, яке вповноважений здійснювати тільки суд. Тому судочинство – поняття більш широке, ніж правосуддя. Термін "судочинство" в законодавчих актах, науковій, учбовій літературі застосовується разом з терміном"процес". 
Використана література