Історія виникнення авторського права

Дата добавления: 14 Мая 2012 в 00:21
Автор: g*********@mail.ru
Тип работы: реферат
Скачать полностью (27.61 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Авторское право.doc

  —  94.00 Кб

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

“КИЇВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

Кафедра менеджменту 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат 

З дисципліни “Інтелектуальна власність 

на тему: « Історія виникнення авторського права.» 
 
 

Виконав: студент V курсу,

групи УВ-71с ФММ

Мердух  Р.Я.

Перевірила: ст.викл. Пермінова С.О. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ  2011 р.

 

    

ЗМІСТ

 

     ВСТУП

     В Україні почала розвиватися національна система авторського права і суміжних прав. З 23 лютого 1994 року діє Закон України «Про авторське право і суміжні права», положення якого відповідають міжнародним стандартам у цій досить важливій сфері інтелектуальної власності, яка зачіпає інтереси вчених, письменників, композиторів, художників, архітекторів, дизайнерів, кінематографістів, журналістів, фотохудожників, а також виконавців, виробників фонограм, організацій ефірного і кабельного мовлення.

     Наша  молода незалежна держава, будучи членом Бернської конвенції про охорону  літературних і художніх творів, Всесвітньої конвенції про авторське право, прагне приєднатися і до інших міжнародних договорів, що регулюють відносини, пов'язані з використанням творів, комп'ютерних програм, фонограм, телерадіопрограм, увійти рівноправним членом в європейську та світову інтелектуальну спільноту, де гідно оцінюються здобутки творчої праці.

     Практична цінність законодавства у сфері  авторського права і суміжних прав залежить від ефективності його реалізації. Проблема охорони інтелектуальної власності постала перед людством здавна, і документально зафіксовані прецеденти засудження плагіату, охорони прав автора на свій винахід чи інший продукт творчої діяльності можна знайти починаючи з часів античності. Проте загострення проблем, які пов'язані з інтелектуальною власністі, відбувалося з розгалуженням суспільних відносин, що належать до галузі авторського правата суміжних прав. Процес еволюції права інтелектуальної власності актуально досліджувати саме через те, що він постійно продовжується, постійно виникають нові правовідносини в цій сфері, і для успішної нормативної фіксації та інтеграції їх до сфери права необхідно звертатися до передумов та генези відповідного процесу.

Мета  даної роботи полягає в тому, щоб  простежити процес розвитку та розгалуження права інтелектуальної власності. Для виконання цієї мети передбачено виконання кількох менших завдань:

-простежити стадію генези права інтелектуальної власності, виявляючи найбільш характерні риси й акценти, що виходили на перший план;

-проаналізувати розвиток і розгалуження інтелектуальної власності протягом новівго й новітнього періоду історії.

     Об'єктом  роботи є історія розвитку права  інтелектуальної власності, а предметом  – специфіка проблем, які виникали у відповідній сфері права  на тому чи іншому етапі. Структура  праці дозволяє максимально виконати поставлені завдання та складається з двох розділів, у першому з яких висвітлено період генези права інтелектуальної власності, до появи специфічного розгалуження авторського та сміжних прав, а також промислової власності, а другий розділ присвячено якраз цьому аспекту проблеми розвитку права та його нормативній фіксації.

 

      1.РЕВОЛЮЦІЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЕТАПІ ГЕНЕЗИ

 

     Історія правового регулювання людьми відносин, пов’язаних з інтелектуальною власністю, нараховує десятки тисячоліть, а правові норми, які охороняли ці відносини, чи не найдавніші серед інших юридичних правил поведінки. Джерела правового регулювання охорони інтелектуальної власності беруть свій початок з глибокої давнини. Так, одночасно зі свідомою діяльністю у людини виникло бажання зберегти і закріпити за собою переваги і вигоди, які вона отримує внаслідок впливу на природу або створення чогось. Наприклад, ще в період первісного ладу ретельно зберігалися і передавалися у спадок секрети добування вогню, створення зброї тощо. Слід зазначити, що у цей період регулятором відносин був формально незакріплений звичай.

     За  часів античності, безумовно, не існувало будь-яких законів про права авторів і винахідників, але вже у Стародавньому Єгипті та Стародавній Греції існувало поняття літературної власності, яке підтверджується чисельними прикладами. Так, Аристофан неодноразово звинувачував суперників у плагіаті, і в той же час сам часто використовував мотиви інших авторів. Філострат з Олександрії звинувачував Софокла у запозиченнях з трагедій Есхіла, а Есхіла – у запозиченні у Фрініха. Ще одним яскравим прикладом регулювання суспільних відносин в сфері інтелектуальної власності може стати випадок, описаний у VII книзі трактату Вітрувія «Про архітектуру», де розповідається про літературні змагання, які проводилися в Олександрії. Суддя змагань, граматик Аристофан, присудив нагороду далеко не найкращому письменнику. На питання про мотиви такого рішення Аристофан відповів, що всі інші учасники змагання надали точні копії з творів інших авторів. Після цього всіх плагіаторів було вигнано з Олександрії [Вишневецкий-Левин, с.9]. Уже 2300 років тому в Афінській республіці існувало право на захист цілісного твору і заборона вносити до нього зміни. Ідея охорони об’єктів права інтелектуальної власності отримує свій розвиток з законодавчим закріпленням приватної власності у Римі. У Римському праві було розроблено розгорнуту договірну систему. Саме тому, у той час для видання творів вже вимагалася згода автора, між видавництвом і автором складалися угоди про видання книг. Отже можна зробити висновок про те, що вже за часів античності існувала потреба в регулюванні суспільних відносин в сфері інтелектуальної власності, але на зорі цивілізації практично не було ні фактичних прав, ні юридичних документів на результати творчої діяльності.

     У Середньовіччі появі законів, пов’язаних з інтелектуальною власністю, передував достатньо довгий період видачі привілеїв, які охороняли відносини в цій сфері. Але не можна сказати, що вони безпосередньо регулювали вищезазначені відносини, бо спочатку, як правило, носили різноманітний характер, зокрема, стосувалися прав на торгівлю, монопольне виготовлення певних товарів. Перші привілеї по захисту видавничої справи були видані у 1357 році в Лондоні гільдії переписувачів і художників-ілюстраторів на монопольне право видавництва, а також у 1491 році у Венеції власникам типографій Ратдольфу і А. Мануцію. В Англії у 1567 році Єлизавета видала якомусь Гастінгсу привілей на виключне право торгувати особливою тканиною «he could have the sole trade». Дещо пізніше був виданий привілей Гумфрею на інструмент для виплавки свинцю [Пиленко, с.91]. Слід зауважити, що привілеї надавалися за особисті заслуги без будь-якої законодавчої регламентації порядку їх видачі. Система привілеїв, тобто монопольних прав, зазнавала все більшої критиці, автори та винахідники все активніше заявляли про свої права.

     Тільки в XV-XVII ст. в Європі з’являються закони, які охороняють права творчості. Охорона прав винахідників розпочалася вперше у Венеціанській республіці. 19 березня 1474 року там було прийнято закон про монопольне право автора на використання свого винаходу протягом 10 років. У 1546 році видано королівський указ, за яким будь-який твір, який надруковано в Англії, повинен мати відомості про автора і типографа та дату опублікування. Також в Англії вперше було прийнято патентний закон. Так, в 1623 році за короля Якова Стюарта було прийнято «Статут про монополії», яким проголошено виключне і незалежне від волі короля право кожного, хто створить і застосує технічну новинку, монопольно користуватися протягом 14 років вигодами та перевагами з нього. Можна погодитися з думкою О. О. Пиленко, який критикував тези про те, ніби цей закон став прообразом сучасних патентних законів [Пиленко, с.93]. Він зазначав, що згадування виключних прав, які основані на привілеї, є лише чисто зовнішнім явищем, що суттєво не вплинуло на еволюцію принципів.

     В юридичній літературі першим значним положенням про авторське право прийнято визнавати Статут королеви Анни, прийнятий 10 квітня 1710 року. Цим нормативним актом автору надавалося виключне право на опублікування твору протягом 14 років з моменту його створення з можливістю продовження такого права за життя автора ще на 14 років.

     Отже в праві Великобританії робився наголос на виключне право монопольного використання тих переваг, які надає новинка (ідея). В свою чергу, це призводило до можливості отримання автором під час визначеного законом терміну більшого прибутку, ніж конкурентам.

     Значний внесок у формування права інтелектуальної власності зроблено французами. Так, Людовик XVI видав в 1777 році 6 ордонансов, які визнавали за авторами права на публікацію і продаж своїх творів. Пізніше декретами 1791 і 1793 років було встановлено право на використання твору і виключне право автора на відтворення своєї літературної праці. Саме у Франції 7 січня 1791 року було прийнято патентний закон, що рядом авторів визначається початком патентного права. Безумовно, цей закон був прогресивнішим за англійський і більш детально регламентував відносини, що виникали внаслідок створення винаходу. З німецьких держав Саксонія першою у 1694 році прийняла закон про захист авторських прав. В ці ж роки з’являються перші закони федеральні закони США.

    2. РОЗГАЛУЖЕННЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

     Одна  з основних властивостей інтелектуальної  власності полягає в тому, що вона повинна приносити матеріальну  чи іншу користь. Це може бути додатковий прибуток, отриманий від використання інтелектуальної власності у  сфері матеріального виробництва. Іноді інтелектуальна власність у явному вигляді може не приносити прибутку, але, створюючи додаткові труднощі для конкурентів, полегшує тим самим просування власних товарів і послуг на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовному розвитку громадян.

     Однак для того щоб одержати ту чи іншу користь від права на об'єкт інтелектуальної власності (0ІВ), необхідно спочатку його створити, а для цього потрібно затратити фінансові, людські та інші ресурси. Тому якщо на даному підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів з використанням власного 0ІВ, а конкурент почав незаконно виготовляти ці ж вироби за цією самою технологією, то його вироби виявляться дешевшими, а отже і більш конкурентоздатними. Таким чином, творець об'єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному становищі.

     Мабуть, уперше на цю обставину звернули увагу  в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Уже на початку XIV століття королівською владою там надавалися виробництва. Така підтримка прийняла форму дарування особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.

     Такі  права закріплювалися документом, що називався патентною грамотою, що означало «відкритий лист», оскільки він мав печатку в кінці, а не на згорнутому листі. Згодом наданням такого права стали зловживати, використовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. З'явилися протести, і питання, пов'язані з патентами, стали вирішувати в судовому порядку. Класичним прецедентом стала «Справа виробників сукна з Іпсвіча» (1615 p.), при слуханні якої було заявлено: «Але якщо людина привнесла в королівство новий винахід або нове ремесло, ризикуючи при цьому життям і майном і затративши свої засоби тощо, чи якщо людина зробила нове відкриття, то в подібних випадках король своєю милістю і прихильністю у відшкодування його витрат може подарувати йому привілей користатися таким ремеслом чи промислом тільки визначений час, тому як на початку люди королівства перебувають у неведенні щодо цього ремесла і не мають ні знань, ні навичок, щоб користатися ним. Але коли термін патенту минає, король може знову подарувати його».

     Для того щоб покінчити із зловживанням даруванням особливих прав, у 1628 році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу, не мали с всі монополії, дарування і  пільги, за винятком «будь-яких патентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорівнює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і першому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не повинен був користатися».

     Зрозуміло, згодом система патентного права  була багато в чому удосконалена. Але, як ми бачимо, уже на початку XVII століття були закладені його основи. Патенти, як вид інтелектуальної (промислової) власності використовуються дотепер як інструмент, що регулює створення і передачу нових технологій.

     Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини  століть, є торговельні марки. Такі знаки у вигляді символів зображувалися  ремісниками на товарах, що виготовлялися ними чи стався скотарями як «клейма» на тварині в давні часи. Однак, незважаючи на поважний вік, вони реалізували важливий елемент законодавства про товарні знаки, що діє донині, а саме: фіксували зв'язок між товаром і виробником.

     Термін  «товарні знаки» (торговельні марки) почали вживати тільки в XIX столітті. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак чим ширше застосовували торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання. Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захисту проти таких порушень. Так народилася знаменита заборона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи. У 30-40-х роках XX століття було в основному завершено розвиток законодавства про торговельні марки (Німеччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США, 1946 рік). Ці закони в основних рисах не втрат чинності і на сьогодні.

     Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.

Страницы:12следующая →
Описание работы
Мета даної роботи полягає в тому, щоб простежити процес розвитку та розгалуження права інтелектуальної власності. Для виконання цієї мети передбачено виконання кількох менших завдань:
-простежити стадію генези права інтелектуальної власності, виявляючи найбільш характерні риси й акценти, що виходили на перший план;
-проаналізувати розвиток і розгалуження інтелектуальної власності протягом новівго й новітнього періоду історії.
Содержание
содержание отсутствует