Автор: Пользователь скрыл имя, 07 Марта 2013 в 20:55, курсовая работа
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження розвитку інституту комерційної таємниці у зарубіжному та вітчизняному законодавстві.
Для досягнення зазначеної мети вирішувались наступні завдання:
- окреслити історичні аспекти розвиток інституту захисту комерційної таємниці;
- показати захист комерційної таємниці в законодавстві іноземних країн;
- визначити сутність комерційної таємниці в російському законодавстві;
- розкрити значення комерційної таємниці в доктрині англосаксонських правових систем;
- з`ясувати поняття та ознаки комерційної таємниці у національному законодавстві України;
- охарактеризувати суб'єкти права інтелектуальної власності на комерційну таємницю;
- показати виникнення та припинення прав на комерційну таємницю.
Вступ 3
Розділ І. Загальна характеристика розвитку інституту комерційної таємниці 5
1.1. Історичні аспекти розвитку інституту захисту комерційної таємниці 5
1.2. Захист комерційної таємниці в законодавстві іноземних країн 9
1.3. Комерційна таємниця в російському законодавстві 18
1.4. Комерційна таємниця в доктрині англосаксонських правових систем 20
Розділ ІІ. Поняття «комерційної таємниці» в діючому законодавстві України 23
2.1. Поняття та ознаки комерційної таємниці у національному законодавстві України 23
2.2. Суб'єкти права інтелектуальної власності на комерційну таємницю 28
2.3. Виникнення та припинення прав на комерційну таємницю 33
Висновки 38
Список використаних джерел 41
Це можна яскраво показати на прикладі саме охорони комерційної таємниці або, інакше кажучи, охорони інформації, на яку поширено режим комерційної таємниці, якщо розглядати режим правової охорони комерційної таємниці з точки зору обмеження гарантованого Конституцією України права на інформацію («право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір» – частина друга статті 34 Конституції) [1]. Так, згідно з частиною 3 статті 34 Основного Закону, здійснення права на інформацію може бути обмежене законом, зокрема, «для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно». Ці положення розвиваються Цивільним кодексом України в статті 302, яка вказує, що не допускається збирання інформації, яка є «державною таємницею або конфіденційною інформацією юридичної особи». Іншим прикладом обмеження права на інформацію є заборона збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди.
Ці особливості визначають порядок закріплення права на комерційну таємницю. На відміну від авторського права, де підставою виникнення права на результати творчої діяльності є право авторства, для комерційної таємниці права авторства не існує. Відповідно до частини другої статті 506 ЦКУ [3], майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.
Творці комерційної таємниці не мають права авторства в юридичному сенсі (хоча і є авторами в побутовому розумінні), їх персональний склад узагалі може бути не визначений (наприклад, коли змістом таємниці є досвід та навички), а об’єкт може взагалі не бути результатом творчої діяльності (наприклад, список клієнтів є результатом інтелектуальної, але не творчої, діяльності).
Якщо комерційна таємниця створена фізичною особою (не за трудовим або цивільно-правовим договором), то вона і є первинним володільцем прав на неї. Якщо комерційна таємниця створена у зв’язку з виконанням трудового договору, то первинне право належить працедавцю, якому належить ресурс (матеріальний та кадровий), за допомогою якого таємницю було створено. Якщо комерційна таємниця створена на підставі цивільно-правового договору, первинне право на об’єкт належить виконавцю за договором, а право, що передається замовнику, є похідним. При цьому майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать саме замовнику, що випливає зі ст. 506 ЦКУ [3].
Моментом виникнення прав на комерційну таємницю можна вважати момент вжиття особою, яка законно контролює інформацію, заходів для її збереження. При цьому права виникають лише в разі одночасної відповідності інформації та вжитих заходів іншим передбаченим ЦКУ ознакам комерційної таємниці (секретність, комерційна цінність, адекватність вжитих заходів охорони). Оцінка цієї відповідності здійснюється при вирішенні спору щодо наявності прав на комерційну таємницю.
Моментом припинення прав на комерційну таємницю слід вважати момент закінчення існування сукупності ознак комерційної таємниці (у нашому випадку, встановлених частиною першою статті 505 ЦКУ) [3].
Основними документами
для ведення комерційної
Документами, які регламентують
взаємовідносини усередині
Статут підприємства – це основний документ, в якому обов’язково повинно бути зафіксовано положення про те, що підприємство має право на комерційну таємницю та організацію її захисту. В статуті повинно бути встановлено, хто визначає порядок захисту комерційної таємниці. Зафіксовані в Статуті положення надають підприємству можливість вимагати захисту його інтересів у державного та судового органу, включати вимоги про захист комерційної таємниці у всі види угод, домагатися відшкодування заподіяної шкоди у випадку викрадення комерційної таємниці, видавати нормативні документи що стосуються питань охорони комерційної таємниці, створювати структурні підрозділи для захисту своєї комерційної таємниці.
В Установчому договорі повинна бути обов’язково зафіксована вимога до учасників товариства про необхідність дотримання комерційної таємниці та відповідальність за виток такої інформації. В Колективному договорі необхідно передбачити взаємні обов’язки адміністрації та колективу працівників підприємства щодо забезпечення збереження комерційної таємниці.
Слід підкреслити, що на відміну від відомих, традиційних для права об’єктів, інформація, зокрема що становить комерційну таємницю, характеризується специфічними особливостями та юридичними властивостями, які багато в чому визначають і відношення, які виникають при її обігу між суб’єктами та характер їх поведінки. До таких особливостей та властивостей можливо віднести наступні:
- інформація при включенні в обіг відокремлюється від автора або власника, упредметнюється у вигляді символів та знаків і внаслідок цього існує окремо та незалежно від автора або власника. Звідси виникає юридична властивість інформації – можливість виступати в якості об’єкта, що передається від одного суб’єкта іншому та потребує юридичного закріплення факту її приналежності суб’єктам, які приймають участь у такому її використанні;
- після передачі інформації від одного суб’єкта до іншого одна і та сама інформація може залишатися у суб’єкта, який передає, та виникати у суб’єкта, який її отримує. Тобто однакова інформація одночасно може належати двом учасникам інформаційних відносин. Це основна відмінність інформації від речі. Юридична властивість інформації в зв’язку з цим – її фізична невідчужуваність від автора, власника та користувача. Така властивість потребує розробки та застосування до інформації при її використанні особливих правових механізмів, які замінюють механізм відчуження речі;
- інформація при включенні в обіг документується та відображується на матеріальному носієві. Юридична властивість, яка випливає з цієї особливості, полягає в єдності інформації та матеріального носія, на якому закріплюється інформація. Ця властивість дає можливість ввести для документованої інформації поняття складної складової речі – інформаційної речі, що складається з носія інформації та самої інформації, яка відображена на носії [24, с. 132-133].
Підсумовуючи, можна зазначити, що проблеми у сфері комерційної таємниці були й залишаються актуальними як для науковців, так і для практиків. На сьогодні немає закону України про охорону комерційної таємниці. Основною перешкодою для розроблення закону є те, що інформація про комерційну таємницю внаслідок її конфіденційності не підлягає реєстрації. З цієї причини охоронних документів на неї ніхто не видає. До того ж виявити неправомірне використання такої інформації майже неможливо, установити порушення і порушника дуже складно.
Комерційна інформація має особливий статус, обумовлений наявністю ряду ознак, притаманних лише комерційній таємниці, які відрізняють її від інших видів інформації. До основних ознак комерційної інформації належать:
− Комерційна цінність. Ця ознака є досить відносною, проте її існування обумовлено тим, що комерційна цінність однієї й тієї самої інформації в різних випадках може бути різною;
− Обмеженість. Інформація, що становить комерційну таємницю, має бути невідомою для третіх осіб, інакше вона просто втратить свою цінність;
− Захищеність. Суб’єкт, який володіє інформацією, що становить комерційну таємницю, має вживати заходів для обмеження вільного доступу до цієї інформації;
− Законність. Інформація, що становить комерційну таємницю, має бути одержаною її власником на законних підставах. Отже, комерційна таємниця – це різновид інформації з обмеженим доступом, що має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а її власник вживає відповідних заходів для збереження її конфіденційності.
Сьогодні, у чинному
законодавстві України
− установчі документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
− інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
− дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;
− відомості
про чисельність і склад
− документи про сплату податків і обов’язкових платежів;
− інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
− документи про платоспроможність;
− відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
− відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.
Таким чином, власнику надається
право самостійно визначити належну
йому інформацію комерційною таємницею.
При цьому власник має
На практиці ж існує кілька шляхів визначення та закріплення інформації, яка становить комерційну таємницю:
− можна визначити перелік інформації, яка є комерційною таємницею, в установчих документах, якщо справа стосується юридичних осіб приватного права. Однак є й недоліки такого підходу, оскільки установчі документи підлягають суворій звітності й мають складний порядок внесення до них змін і доповнень;
− можна зазначити відомості про перелік інформації, яка є комерційною таємницею, та її статус в окремому договорі між адміністрацією підприємства і працівником;
− одним із раціональних шляхів вирішення цієї проблеми є можливість визначення переліку інформації, що становить комерційну таємницю, в окремому положенні.
Часткова правова охорона комерційної таємниці може бути здійснена в рамках законів України «Про таємницю» і «Про науково-технічну інформацію» у частині, що стосується нерозкритої інформації.
Існуючі на сьогодні в Україні протиріччя в нормативно-правових актах щодо визначення комерційної таємниці можуть бути усуненні при прийнятті окремого закону, який би врегулював правовий статус та шляхи захисту права на комерційну таємницю; або на основі внесення змін до існуючих законодавчих норм положеннями.
Стаття 32 Конституції України встановлює заборону збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди, за виключеннями прямо передбачених законом. Зазначену норму конкретизовано в ряді інших нормативно-правових актів.
Відповідно до положень Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду для захисту права на комерційну таємницю. У цьому випадку підставою для позову буде ст. 432 Цивільного кодексу України.