Цивільне право і відносини що ним регулюють

     4) свобода підприємництва. Конституція України гарантує право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види й межі монополії визначаються законом (ст. 42). Відповідно до ст. 1 проекту ЦК України відносини у сфері підприємництва — це частина предмета цивільного права. Проект ЦК України докладно регулює підприємницьку діяльність фізичних та юридичних осіб;

     5) судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення. Конституція забезпечує кожному судовий захист його прав. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Держава чи органи місцевого самоврядування відшкодовують матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 
 

4. Визначення та система цивільного права 

     Цивільне  право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють  на засадах юридичної  рівності відносини  власності в її різноманітних формах, товарно-грошові  відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

     У наведеному визначенні відображено  загальні ознаки права як суспільного  явища та особливі ознаки цивільного права, зумовлені змістом його предмета і методу.

     Цивільне  право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних  норм. Разом з тим йому властиві особливі ознаки, тісно пов'язані  із специфічними рисами предмета і  методу.

     1. Цивільне право як сукупність юридичних норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.

     2. Регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

     3. Сторонами в цивільно-правових  відносинах є громадяни, організації  (колективні підприємства, кооперативні  організації, господарські товариства, господарські асоціації, громадські організації, державні підприємства, державні установи тощо), держава. Автономна Республіка Крим, інші соціальні утворення.

     4. Метою цивільно-правового регулювання  є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

     Система сучасного цивільного права —  це структура галузі. Структура — невід'ємний атрибут усіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура — це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу.

     Отже, система сучасного цивільного права — структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.

     При побудові системи права законодавець користується науково-об'єктивними критеріями. Структура системи конкретної галузі права, зокрема цивільного права, визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Саме тому система є об'єктивною закономірністю права.

     Система сучасного цивільного права має  на меті пізнання цивільно-правового  матеріалу, тобто слугує потребам практики.

     Цивільно-правові  норми та інститути поділяються  на загальні й спеціальні, або особливі. Загальні становлять загальну частину сучасного цивільного права. Загальною вона називається тому, що стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. Наприклад, при розгляді значної кількості цивільних спорів суд з'ясовує, хто є учасниками правовідносин, чи є вони дієздатними особами тощо. Отже, незалежно від того, чи йдеться про договір майнового найму, чи про договір довічного утримання, виникає необхідність встановлення суб'єктів правовідносин, їхньої дієздатності. Саме тому норми щодо суб'єктів цивільного права (громадян і юридичних осіб) є загальними і становлять елемент загальної частини цивільного права.

     Загальну  частину сучасного цивільного права  становлять норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.

     Спеціальна, або особлива, частина регулює  спеціальні (особливі) суспільні відносини  і складається із таких інститутів:

1. Право власності. Інші речові права.
2. Зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори й позадоговірні зобов'язання).
3. Авторське право.
4. Право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у виробництві.
5. Спадкове право.
6. Правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

     Систему сучасного цивільного права слід відрізняти від систематики, або  систематизації, цивільно-правових норм.

     Закони  мають бути доступними і зручними для користування. Це досягається  шляхом раціональної систематизації цивільного законодавства, тобто його впорядкуванням на підставі класифікаційної ознаки, що її суб'єктивно обирає систематизатор. Вони бувають різними. Наприклад, можна впорядкувати цивільне законодавство, яке регулює господарську діяльність організацій, шляхом створення систематизованих збірників з господарського законодавства.

     Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація.

     Кодифікація — форма систематизації, при якій впорядкування нормативного матеріалу забезпечується у процесі правотворчості, шляхом видання зведеного, логічно стрункого, внутрішньо узгодженого нормативного акта, який з максимальною повнотою охоплює дану галузь суспільних відносин. До цивільних кодифікаційних актів належать Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p., закони України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями), "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями) та інші акти.

     Інкорпорація  — форма систематизації, при якій впорядкування цивільного нормативного матеріалу забезпечується шляхом об'єднання за певною класифікаційною ознакою у збірниках або інших виданнях без зміни змісту актів. Наприклад, збірник законодавчих актів з питань винахідництва, збірник з питань цивільно-правового регулювання капітального будівництва.

5. Поняття та особливості  цивільних правовідносин 

     Норми цивільного права (як і інші правові  норми) регулюють суспільні відносини  за участю громадян і різних організацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими.

     Цивільно-правові  відносини — це форма, завдяки  якій норми цивільного права реалізуються в житті.

     Цивільно-правові  відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.

     Учасники  цивільно-правових відносин мають суб'єктивні  права та обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.

     Виходячи  із сказаного вище, можна окреслити  такі особливості цивільно-правових відносин:

     а) це майнові (відносини власності  і товарно-грошові) і особисті немайнові  відносини, врегульовані нормами цивільного права;

     б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною  рівністю;

     в) суб'єктивні права та суб'єктивні  обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

     Такими  є загальні та галузеві ознаки цивільно-правових відносин.

     Таким чином, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнова відокремленими, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

     У запропонованому визначенні відображено  загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, належність учасникам відносин суб'єктивних прав та обов'язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають вигляду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення суб'єктивних цивільних прав та обов'язків). 
 

6. Елементи цивільно-правових  відносин 

     Громадяни та організації вступають у різні  цивільно-правові відносини. З метою  індивідуалізації окремих цивільно-правових відносин наука цивільного права  окреслює їх елементи: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок.

     Суб'єкти цивільно-правових відносин. У цивільно-правових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношення людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються суб'єктами. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб'єкт права і лише суб'єкт обов'язку, дуже мало. Як правило, в цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, кожен із суб'єктів правовідносин має права і несе обов'язки.

     Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, громадські організації, акціонерні товариства, орендні підприємства), Українська держава, інші організації (наприклад, релігійні організації, спільні підприємства за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підприємства й організації).

     Громадянам, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і  цивільна дієздатність. Називаються  вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме громадян та юридичних осіб і передбачені законом (статті 11 і 26 ЦК України).

     Цивільна  правоздатність —  це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.

     Цивільна  дієздатність — це здатність громадянина  своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.