Авторське право

 Другою ознакою твору  є наявність об’єктивної форми.  Твір як результат творчої  діяльності автора стає об’єктом  авторського права лише тоді, коли він виражений у будь-якій  об’єктивній формі (що робить  його доступним для сприйняття, допускає можливість відтворення). Таким чином, об’єктивна форма  твору тісно пов’язана з можливістю  його відтворення. [9]

 Авторське право охороняє  форму вираження твору, воно  не поширюється на ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси,  концепції тощо, навіть якщо вони  виражені, описані, пояснені у  творі.

 Слід звернути увагу  на те, що авторське право розповсюджується  на усі твори, незалежно від  їх призначення та художнього  рівня. Авторське право охороняє  як високохудожні твори, так  і твори, художній рівень яких  не є високим. Якість твору  визначається при його опублікуванні,  визначенні кількості примірників,  авторської винагороди. Будь-який  твір охороняється законом.

Твори як об’єкти авторського  права відрізняються за різними  критеріями: за об’єктивною формою, способами відображення, ступенем самостійності, видами використання та ін. Різниця, яка  існує між творами, впливає на їх правовий режим.

 Перш за все усі  твори поділяються на три групи:  твори науки, літератури, мистецтва.

 Під творами науки  розуміють будь-які твори, основний  зміст яких складається із  створення і систематизації об’єктивних  знань про дійсність. Творами  літератури вважаються художні  твори, виражені у словесній  формі. Твори мистецтва – це усі інші твори художньої творчості, в тому числі твори архітектури, живопису, графіки.

 Цивільний Кодекс України,  Закон «Про авторське право  і суміжні права» відносять  до об’єктів авторського права:

 а) літературні та  художні твори, зокрема:

- романи, поеми, статті та інші письмові твори;

- лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

- драматичні, музично-драматичні  твори, пантоміми, хореографічні  та інші сценічні твори;

- твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

- фотографічні твори;

- твори ужиткового мистецтва;

- ілюстрації, карти, плани,  ескізи і пластичні твори, що  стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

- переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів (похідні твори);

- збірники творів, інші  складені твори, якщо вони за  добором або упорядкуванням їх  складових частин є результатом  інтелектуальної власності;

 б) комп’ютерні програми;

 в) компіляції даних  (бази даних), якщо вони за добором  або упорядкуванням їх складових  частин є результатом інтелектуальної  діяльності;

 г) інші твори. [5]

Значну групу об’єктів складають літературні та художні  твори, до яких законодавство відносить  романи, поеми, статті, лекції, промови, драматичні твори, музичні тощо. Залежно  від форми вираження вони поділяються  на письмові та усні. Крім того, твори  можуть бути зафіксовані в іншій  об’єктивній формі – плівки, грампластинки, магнітні диски і  т.п. До усних творів належать промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді  тощо. Ці твори теж охороняються законом. Однак твір, виражений в  усній формі, захистити досить складно. У разі порушення авторських прав автору, який немає такого усного твору  на матеріальному носії, дуже важко довести факт порушення. Такий твір практично неможливо захистити від неправомірних дій та від перекручень. Тому слід уникати усної форми твору. Усі інші твори відносяться до письмових.

 Важливе значення має  поділ творів на опубліковані  та неопубліковані. Законодавець  поділяє твори також на оприлюднені  та не оприлюднені. При усій  схожості цих понять, вони не  є тотожними. Розглянемо кожне  з цих понять.

 Відповідно до закону  оприлюдненим твір стає тоді, коли за згодою автора або  іншого суб’єкта авторського  права здійснюється дія, що  вперше робить твір доступним  для публіки шляхом опублікування,  публічного виконання, публічного  показу, публічної демонстрації, публічного  сповіщення тощо.

 Опублікуванням твору  вважається випуск в обіг примірників  твору за згодою автора або  іншого суб’єкта авторського  права у кількості, здатній  задовольнити розумні потреби  публіки з урахуванням характеру  твору.

 Таким чином, незважаючи  на схожість цих понять, вони  збігаються за змістом.

 Ще одним критерієм  поділу творів на окремі види  є ступінь самостійності твору.  За цим критерієм твори поділяються  на оригінальні (самостійні) і  залежні (похідні). [16]

 Оригінальним вважається  твір, усі елементи якого створені  самим автором. Відповідно до  законодавства до елементів, що  охороняються авторським правом, відноситься мова (зовнішня форма)  та система образів (внутрішня  форма). Зміст твору, що не пов’язаний  з формою, законом не охороняється. Твір, зміст якого запозичений  (тема, сюжет, матеріал), але має  нову форму, визнається оригінальним.

 Об’єктами авторського  права є і так звані похідні  твори. Похідний твір – це  твір, що є творчою переробкою  іншого існуючого твору без  завдання шкоди його охороні  (анотації, адаптації, аранжування,  обробка фольклору та інша  переробка твору) чи його творчим  перекладом на іншу мову. Похідні  твори охороняються, якщо вони мають нову форму порівняно з оригіналом. Крім того, авторське право на такий твір автора отримує тільки при умові дотримання прав автора, твір якого перекладається, переробляється, аранжується. Як правило, закон вимагає згоди автора оригінального твору. [20]

 Велике практичне значення  має поділ творів на службові  та неслужбові. Службовий твір  – це твір, створений автором  згідно з виконанням службових  обов’язків, відповідно до службового  завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Особливості службового твору  такі:

1) авторське право на  такий твір належить автору;

2) право на використання  службового твору належить роботодавцю,  з яким автор знаходиться у  трудових відносинах, якщо в трудовому  договорі не передбачено інше;

3) розмір авторської винагороди  за кожний вид використання  службового твору визначається  договором між автором і роботодавцем;

4) відносини між автором  службового твору і роботодавцем  визначаються трудовим договором  (контрактом). [16]

 Поділ творів на  окремі види має не тільки  теоретичне, але і практичне значення. Це дозволяє враховувати усі  особливості того чи іншого  твору, що впливає на рівень  його правової охорони.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВА ТА ОБОВЯЗКИ СУБ’ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

 

2.1 Суб’єкти авторського  права

Суб’єктами авторського  права є особи, яким належить суб’єктивне  авторське право на твір. Згідно з Цивільним кодексом України, Законом  України «Про авторське право  і суміжні права» первинним суб’єктом  авторського права є автор  твору, а також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або  закону.

 Автор твору – це  фізична особа, творчою працею  якої є створений твір. Автором  твору може бути будь-яка фізична  особа незалежно від віку, громадянства, дієздатності.

 Малолітні неповнолітні, недієздатні, обмежено дієздатні  особи можуть бути авторами  творів.

 Малолітні особи –  це фізичні особи, які не  досягли 14 років, вони мають  часткову цивільну дієздатність. Історії відомо багато випадків, коли творцями творів ставали  діти. Так, перший збірник віршів  Ніки Турбіної був опублікований  у 8 років.

 Малолітні особи мають  право здійснювати особисті немайнові  права на результати інтелектуальної,  творчої діяльності . Однак авторські права за них здійснюють їх батьки або опікуни, вони від імені малолітніх укладають авторські договори, захищають їх права у випадках їх порушення та ін. Проте стороною у договорі є малолітній автор.

 Неповнолітні діти  віком від 14 до 18 років мають  неповну цивільну дієздатність. Вони самостійно здійснюють права  на результати інтелектуальної,  творчої діяльності. Їм належить  право одержувати винагороду  за використання власних творів  і розпоряджатися цією винагородою. [16]

 За недієздатних осіб  авторські права здійснюють опікуни  як законні представники такої  особи. Фізичні особи, дієздатність  яких обмежена у зв’язку з  психічним розладом, зловживанням  спиртними напоями, наркотичними  засобами, токсичними речовинами, внаслідок чого вони ставлять себе чи свою сім’ю у скрутне матеріальне становище, можуть здійснювати авторські права за згодою піклувальників.

 Усі ці обмеження  спрямовані на захист прав  таких осіб від зловживань  з боку правопорушників.

 Авторські права іноземних  громадян або осіб без громадянства  охороняються і забезпечуються  українським законодавством у  таких випадках:

- якщо вони мають постійне  місце проживання на території  України, незалежно від того, на  якій території вперше були  оприлюднені їх твори;

- якщо їх твори були  вперше оприлюднені на території  України або не оприлюднені,  але які знаходяться в об’єктивній  формі на території України;

- якщо їх твір вперше  оприлюднений в іншій країні  та протягом 30 днів після цього  оприлюднений на території України. [3]

Твір науки, літератури і  мистецтва може бути створений не одним автором, а кількома. Такий  вид співучасті прийнято називати співавторством.

 Співавторами є особи,  спільною творчою працею яких  створено твір. Авторське право  на такий твір належить всім  співавторам незалежно від того  чи утворює такий твір нерозривне  ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне  значення. [3]

 Твір вважається створеним  у співавторстві за наявністю  певних умов, а саме:

Твір створений спільною творчою працею декількох осіб. Важливим є те, що твір є результатом спільної праці співавторів. Не визнаються співавторами особи, що здійснювали технічну допомогу (друкарки, консультанти) або фінансову, матеріальну підтримку.

Створений колективний твір, який є єдиним цілим, вилучення будь-якої частини з такого твору робить необхідними внести зміни в інші частини або неможливим його використання за призначенням.

Для визнання осіб співавторами твору необхідна наявність угоди  про співавторство. Під цією угодою слід розуміти взаємне волевиявлення  сторін, яке спрямоване на спільну творчу працю. Така угода може укладатися в будь-якій формі, на будь-якому етапі роботи над твором. Важливим є те, щоб вона не порушувала прав співавторів, які охороняються законом. [14]

Авторське право на твір, створений спільною творчою працею, належить усім співавторам незалежно  від вкладу кожного співавтора. Право  на розпорядження твором належить усім співавторам, яке вони здійснюють спільно. Жоден із співавторів не може без  достатніх підстав відмовити  іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. Питання про використання твору  вирішуються одноголосно, а не більшістю  голосів. Якщо співавтори не можуть самостійно вирішити суперечку, він передається  до суду.

 У юридичній літературі  рекомендується укладати договір  у письмовій формі, який і  буде регулювати відносини між  співавторами. Цим договором, як  правило, визначається порядок  і розмір винагороди, що належить  кожному співавтору, порядок використання  їх прізвищ та ін. Якщо такий  договір відсутній, ніяких інших  угод між співавторами не укладалось, авторське право на твір здійснюється  всіма співавторами спільно.  

Разом з фізичними особами  суб’єктами авторського права на твори науки, літератури і мистецтва  згідно із законодавством України можуть бути юридичні особи.

 Юридична особа –  це організація, створена і  зареєстрована у встановленому  законом порядку.

Юридична особа набуває  авторські права, які первісно належать автору, тільки на підставах вказаних у законі. Юридична особа не може бути автором твору, тому що твір створюється  тільки творчою працею фізичної особи, її права є вторинними (похідними). Юридична особа може створювати організаційні, матеріальні умови для творчої  праці людини, але сама не може бути автором.

 Відповідно до чинного  законодавства України про інтелектуальну  власність переважна більшість  творів належить юридичній особі  на підставі виконання автором  службового завдання. Ст.16 Закону  України «Про авторське право і суміжні права» визначає, що роботодавцю належить виключне майнове право на службовий твір, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Особисте немайнове право на службовий твір належить автору. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюється трудовим договором або цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. [3]