Історія відкриття церію

Автор: Пользователь скрыл имя, 25 Февраля 2013 в 01:42, курсовая работа

Описание работы

Мета дослідження: дослідити екотоксикологічну дію і біологічну роль нанокристалічного діоксиду церію (ІV) за допомогою стандартизованих біоіндикаторних тест-об’єктів, а також довести або спростувати онкопротекторні властивості церію.
Для досягнення мети необхідно було виконати такі завдання:
Ознайомитись з характеристикою церію як лантаноїда.
Розглянути фізико-хімічні властивості та біологічну роль діоксиду церію.
Провести біотестування нанокристалічного діоксиду церію на модельних тест-об’єктах (Allium cepa L), встановити дію НДЦ та залежність його впливу від концентрацій.
Встановити можливу стимулюючу дію НДЦ та його онкопротекторні можливості.

Содержание

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 5
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 5
1.2. Знаходження лантаноїдів в природі 7
1.3. Фізичні властивості лантаноїдів 8
1.4. Хімічні властивості лантаноїдів 10
1.5. Способи отримання лантаноїдів 10
Висновки до розділу 1 11
РОЗДІЛ 2 13
ХАРАКТЕРИСТИКА ЦЕРІЮ 13
2.1. Історія відкриття церію 13
2.2. Знаходження у природі 14
2.3. Отримання церію 15
2.4. Фізичні властивості 15
2.5. Хімічні властивості 15
2.6. Застосування церію 16
2.6.1. Металургійна промисловість 16
2.6.2. Каталізатори 17
2.6.3. Біологічна роль церію 17
Висновки до розділу 2 19
РОЗДІЛ 3 20
МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 20
3.1. Методи біотестування 20
3.2. Результати біотесту з корінцями цибулі 21
Висновки до розділу 3 26
ВИСНОВКИ 27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29

Работа содержит 1 файл

Расспечатать курсовая Броницкая.doc

— 902.00 Кб (Скачать)


ЗМІСТ

 

ВСТУП

 

 

Актуальність  теми. Діагноз "рак" має кожний 50-й громадянин України. Нині на обліку в наших онкологічних установах перебувають понад 850 тисяч онкохворих. Ризикує захворіти на рак протягом життя кожен третій чоловік і кожна п'ята жінка. В Україні щороку помирають 90 тисяч осіб. Злоякісні новоутворювання залишаються актуальною проблемою для багатьох країн світу, - саме тому вчені зацікавлені у винаходженні речовин з онкопротекторними властивостями [1].

Онкопротектори - це природні системи організму  людини, а також натуральні, природні речовини і препарати, що запобігають утворенню в організмі ракових клітин і їх розвиток в ракові пухлини. До природній системі онкопротекціі відноситься в першу чергу система білої крові (лейкоцити), яка активно розпізнає і знищує видозмінені та пошкоджені клітини, включаючи ракові. Однак, при певних умовах ця система може давати збій і не повністю виконувати свої природні функції. Саме тому актуальною є допомога природним механізмам організму у виконанні ними своїх онкопротекторні функцій. Ця допомога може бути ефективно реалізована за допомогою ряду натуральних препаратів - онкопротекторов. Швидкий розвиток нанотехнологій незмінно веде до того, що наноматеріали все частіше використовуються для проведення різноманітних дослідів, зокрема дослідів з використанням нанодіоксиду церію (НДЦ) [2].  Особливу цікавість представляє використання CeO2 (діоксиду церію) в якості профілактичного засобу при радіотерапії ракових захворювань, адже, як стверджують деякі вчені, ефект відновлення клітин спостерігався навіть якщо наночастинки вводили в культуру через 3 години після опромінення [3]. Але на сьогодні однозначно не можна стверджувати, що використання наночастинок діоксиду церію доцільно для підвищення ефективності і полегшення наслідків хіміо- або радіотерапії злоякісних новоутворень. Достеменно невідомо всі аспекти їх впливу на організм [4].

Мета  дослідження: дослідити екотоксикологічну дію і біологічну роль нанокристалічного діоксиду церію (ІV) за допомогою стандартизованих біоіндикаторних тест-об’єктів, а також довести або спростувати онкопротекторні властивості церію.

 

 Для досягнення мети необхідно було виконати такі завдання:

  1. Ознайомитись з характеристикою церію як лантаноїда.
  2. Розглянути фізико-хімічні властивості та біологічну роль діоксиду церію.
  3. Провести біотестування нанокристалічного діоксиду церію на модельних тест-об’єктах (Allium cepa L), встановити дію НДЦ та залежність його впливу від концентрацій.
  4. Встановити можливу стимулюючу дію НДЦ та його онкопротекторні можливості.

 

О’єктом дослідження є існування цибулі звичайної (Allium cepa L) у колоїдному розчині нанокристалічного діоксиду церію (IV).

Предметом дослідження є ріст корінців цибулі звичайної (Allium cepa L) під дією різних розчинених концентрацій діоксиду церію (IV).

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

 

    1. Історія відкриття лантаноїдів

Відкриття лантаноїдів  відбулося порівняно недавно. Лише починаючи з XVIII століття вони стали вивчатися і доповнюватися новими елементами. У 1787 році шведський офіцер Арреніус в кар'єрі поблизу міста Ітербю знайшов невідомий чорний мінерал. У 1794 році фінський хімік Гадоліній вивчив цей мінерал і виділив з рідкісного мінералу нову «землю», тобто оксид. Пізніше цей мінерал назвали гадолінітом, а новий оксид, виділений з цього мінералу, ― «ітрієва земля» [5]. У 1803 році німецький хімік Клапрот, а одночасно з ним Хізінгер і Берцеліус при дослідженні мінералу охріта, який був знайдений на території Швеції, знайшли так звану «церієву землю». Назва була дана на честь відкриття нової планети ― Церери. Після цього відкриття видатний французький хімік Воклен вперше досліджував церіт і вказав на існування церію в двох валентних формах. Він відновив церієву землю і прийшов до висновку, що церій ― не земля, а метал, не схожий на інші відомі на той момент елементи. У 1814 році Берцеліус в церіті знайшов ітрієву землю. Разом з Ганом вони розчинили ітрієву землю в кислоті і, додавши сульфат калію, провели кристалізацію розчину. При цьому ними був вперше виділений церій з ітрієвої землі у вигляді подвійної сульфатної солі калію-церію. Дослідження дозволили зробити висновок про схожість між церієвою і ітрієвою землями, про їх співіснування у природі. Згодом учнем Берцеліуса Мосандером був зроблений висновок, що ці «землі» були суміші оксидів елементів схожих між собою [6]. Вченому вдалося добути нову землю, яка була названа лантановою (від грец. лантанос — прихований) [5]. В 1839 році Моcандер відкрив лантан. У 1843 році він виділив з ітрієвої землі ще два лантаноїди ― ербій і тербій. Через два роки після своїх перших досліджень він з лантанової землі виділив новий оксид, який був названий ним «дідім» (з грецької «елемент-близнюк», «елемент-двійник»), оскільки за своїми властивостями він був схожий на лантан. Ще через два роки він розклав ітрієву землю на три нові компоненти: ітрієву, ербієву і тербієву землі. Назви двох елементів ― тербій і ербій ― походять від назви міста Ітербю. Завдяки дослідженням Воклена і Берцеліуса в наступні роки було зроблено висновок, що рідкісні землі ― це оксиди двовалентних металів. Також було виявлено те, що церій здатний виявляти вищу валентність. Менделєєв дотримувався думки, яку потім підтвердив дослідженнями, що рідкоземельні елементи тривалентні. Отже, в першій половині XIX століття було встановлено існування лантаноїдів, а також проведені дослідження деяких їх індивідуальних властивостей. По справжньому великі успіхи у вивченні природи лантанідів були досягнуті завдяки спектральному аналізу (1870-1880 роках). За допомогою спектрального дослідження ербієвої землі французький хімік Мариньяк в 1878 році виявив ітербій, а через рік Клеве у ербії знайшов ще два елементи: тулій і гольмій [5]. Елемент тулій був названий на честь старої назви Скандинавії, а гольмій ― на честь міста Стокгольм. У 1900 році спектральним аналізом Демарсе вивчив оксид самарію і виявив в ньому новий елемент ― європій (назва походить від назви континенту). Довгий шлях вивчення та знаходження більшості лантанідів в природі був закінчений завдяки дослідженням Урбена, який в 1907 році в ітербії виявив наявність лютецію (назва походить від старої назви столиці Франції). В перший час відкритим елементам не могли знайти місця в періодичній системі. Лише в 1914 році за допомогою закону Мозлі після рентгеноспектрального встановлення порядкових номерів усіх відомих лантанідів було виявлено, що серед них немає елемента з номером 61 [7]. Німецький хімік Прандтль припустив, що цього елемента або не існує, або його знаходження в природі також мало. Однак німецька дослідниця Ноддак-Такке, яка була відома пошуками елементів-аналогів магнію і особливо ренію, висунула гіпотезу про нестабільність атомів 61-го елемента, тобто про його радіоактивность. Підставою було те, що 62-й елемент ― самарій ― мав слабке радіоактивне випромінювання. Дана гіпотеза підтвердилася. Тому атоми 61-го елемента ― прометія(у вигляді нукліда 147Pm), були здобуті у 1947 році американськими дослідниками Маринським, Гленденином і Коріеллом завдяки ядерним реакціям [7].

    1. Знаходження лантаноїдів в природі

 

Лантаноїди  досить широко поширені в природі. За знаходженням у природі лантаноїди поділяються на 2 групи: церієву (Ce, Pr, Nd, Pm, Sm, Eu) та ітрієву (Gd, Tb, Dy, Ho, Er, Tm, Yb, Lu). Даний розподіл ґрунтується на тому, що в одних мінералах зустрічаються переважно церій і його "група", в інших ― ітрій разом з рештою елементів. Ресурси лантанідів досить значні ― сумарний масовий вміст лантанідів (разом з лантаном) у земній корі складає 0,01%. Найбільш розповсюдженими елементами є церій і неодим. Найбільш труднодоступні лантаноїди ― тербій, тулій, лютецій ― коштують дорожче золота і платини . Відомо понад 250 мінералів, які містять лантаніди. Це головним чином фосфати, флуориди або флуорокарбонати, титаноніобати. Лантаноїди концентруються в різних типах магматогенних, осадових та метаморфогенних родовищах. Основними мінералами лантанідів вважаються наступні: бастнезит (містить до 70-75% оксидів лантаноїдів), монацит (55-60%), лопарит (30-35%), ксенотим (55-60%) і йонно-абсорбційні глини (10-20%). За оцінкою Геологічної служби США (USGS), в 2006 році загальні світові запаси елементів складали 88 млн. тонн [8]. Однак в природі їх руди розподілені так, що в світі існує лише невелика кількість рентабельних для розробок родовищ. Історія промислового видобутку і отримання лантаноїдів розпочалася з кінця ХІХ століття з розробок монацитових піщаних відкладень, які включають також кварц, рутил, оксид торія (ІV). Перша напівпромислова продукція була отримана в 1893 році в Північній Кароліні (США). В Бразилії добування монациту розпочалося в 1887 році, в Індії ― в 1911 році. В 1950-і роки монацитовий пісок був головним світовим джерелом лантанідів. В Китаї зосереджено до 80% всіх світових запасів лантаноїдів ітрієвої групи. Отже, на сучасному етапі основним мінералом лантаноїдів є бастнезит, на який припадає 80-90% виробленої в світі сировини. Йому значно поступаються ксенотим, іонно-абсорбційні глини і монацит. В останній час переробка монацита суттєво скоротилася через вміст торія, який робить цей мінерал радіоактивним. В Україні руди лантанідів не видобуваються. Потреби країни (близько 100 тонн/рік) покриває імпорт [9]. Промислові концентрації лантанідів виявлені у південно-східній та південно-західній частинах Українського щита. У світі багаті родовища лантаноїдів знаходяться також в Індії ― другий в світі виробник ітрію з монацита. Монацитовий пісок також видобувають в Бразилії, Австралії, США (родовище Mountain Pass на сьогодні законсервовано насамперед через екологічні проблеми, пов’язані з похованням відходів, які містять радіоактивний торій), в Африці, в Скандинавії та інших країнах. У Європі мінерали лантаноїдів розташовуються на Кольському півострові, Уралі, в Азії ― в Казахстані, Сибіру [8].

    1. Фізичні властивості лантаноїдів

 

Лантаноїди  ― сріблясто-білі метали (празеодим  і неодим злегка жовтуватого кольору), що блякнуть у вологому повітрі. Всі  лантаноїди в основному мають  структуру гексагонально щільно упаковану, за винятком європію для якого характерні об'ємно-центровані кристалічні гратки, ітербію, який має гранецентровані кристалічні гратки і самарію, який кристалізується у ромбоедричній структурі. Лантаноїди характеризуються ковкістю, низькою твердістю і середніми температурами плавлення, інтервал у значеннях яких становить від 804 °C для церія до 1700 °C для лютеція. За щільністю лантаніди можна розділити на дві групи: легкі і тверді. До першої групи відносяться церій, празеодим, неодим, самарій, європій і гадоліній. Щільність цих металів нижче 8 г/см ³. Інші елементи складають другу групу, в яких щільність, виключаючи ітербій, лежить в проміжку між 8,272 г/см ³ для тербія і 9,482 г/см ³ для лютеція [10]. Для металевих лантаноїдів властива парамагнітність. Парамагнітними є більшість трьохзарядних лантаноїдів-іонів. Для деяких елементів ітрієвої групи (Gd, Tb, Er, Ho, Dy, Tm) при зниженні температури відбувається перехід в феромагнітний стан [7]. Наприклад, гадоліній стає феромагнетиком за температури 20°С, а тербій при ― 51°С. Найбільші феромагнітні властивості виражені у твердих розчинах на основі лантанідів і інтерметалідів, в яких присутній інший феромагнітний метал. Наприклад, такою сполукою є SmCo5. На основі цього і подібних йому сплавах виготовлені найбільш потужні магніти. Деякі з металів-лантаноїдів, крім церію, зберігають свої парамагнітні властивості навіть при дуже низьких температурах (температура рідкого азоту), інші ― помітно змінюють свій парамагнетизм зі зміною температури. Лантаноїди проводять тепло і електричний струм. Кращою електропровідністю володіє ітербій, гірше ― ітрій, церій, празеодим і неодим. Гірше за всіх проводять електрику гадоліній і тербій. Тобто зміна електропровідності зі збільшенням порядкового номера зростає нерівномірно [7]. Ще більш нерівномірною зміною характеризується атомний об'єм лантаноїдів. Залежність атомного об'єму або радіусів атомів лантаноїдів від порядкових номерів має характер ламаної лінії з піками на початку, всередині і в кінці [11]. Таким чином, зміна фізичних властивостей металів-лантаноїдів вже вказує на вторинну періодичність в цьому сімействі і поділ їх на дві групи: церієву і ітрієву. Для лантанідів характерна алотропія. Так, церій може бути чотирьох видів (α-, β-, γ-і δ-церій). Важливою особливістю лантанідів є їх здатність до поглинання теплових нейтронів. В цьому відношенні особливо відрізняються гадоліній, самарій, європій, диспрозій. Наприклад, для церію поперечний переріз захоплення теплових нейтронів складає 0,73 барн, в той час як для гадолінія дане значення прирівнюється до 46000 барн. Крім церію, нейтрони погано поглинає ітрій (1,3 барн) [10].

    1. Хімічні властивості лантаноїдів

 

В атомі лантаноїдів  заповнюється четвертий шар 4f14. В  міру збільшення заряду ядра структура двох зовнішніх електронних оболонок не міняється, всі лантаноїди мають подібні хімічні властивості. За своїми хімічними властивостями лантаноїди ― досить активні метали. Вони взаємодіють з більшістю неметалів: з киснем, галогенами, сіркою, вуглецем, азотом, воднем, кремнієм, фосфором, а також утворюють сплави з багатьма металами [12]. Із збільшенням порядкового номера лантаноїду його хімічна активність зменшується. Наприклад, церій на повітрі згорає при нижчій температурі, ніж магній і алюміній, неодим окислюється поволі, а гадоліній стійкий на повітрі протягом багатьох місяців. Для запобігання окиснення, більшість лантаноїдів зберігають під гасом, як лужні і лужноземельні метали.

При підвищеній температурі лантаніди легко  окислюються, утворюючи оксиди, наприклад: 4Eu + 3O2 →2Eu2O3.

Однак є вийнятки. Так церій утворює діоксин  церію CeO2, а тербій і празеодим ― складні оксидні фази Pr6O11 і Tb4O7, в яких частина атомів знаходиться в ступені окиснення (+4).

Усі лантаноїди взаємодіють з водою з виділенням водню: Се + 2Н2О → СеО2 + 2Н2↑.

Хімічна активність простих речовин лантаноїдів  дуже висока, тому вони взаємодіють  майже зі всіма елементами періодичної  системи Дмитра Івановича Менделєєва.

З лугами лантаноїди не взаємодіють [10].

    1. Способи отримання лантаноїдів

Для виробництва  концентратів, що містять 60-70% змішаних оксидів лантанідів, видобута руда зазвичай перероблюється з використанням  флотаційної технології. Далі слідують первісний крекінг або вилуговування, після яких розчини проходять  декілька етапів сепарації. З концентратів також можуть бути отримані проміжні продукти, такі як змішані хлориди чи фториди лантаноїдів, які є основою для найбільш простої технології розділення ― екстракції з розчину. Зважаючи на схожість металів, розділення спочатку відбувається на підгрупи, а згодом ― на індивідуальні елементи.

Отримання лантанідів здійснюється металотермічним відновленням хлоридів чи фторидів. В першому  випадку відновниками можуть бути натрій і кальцій, в другому ― тільки кальцій. Так, легкоплавкі лантаноїди (Ce, Pr, Nd) отримують відновленням хлоридів чи фторидів кальцієм, тугоплавкі елементи (Tb, Dy, Ho, Er, Tm, Lu, Y) ― лише з фторидів з використанням кальцийтермічного відновника в танталових тиглях. Для таких лантанідів як самарій Sm, європій Eu, ітербій Yb використовують відновлення їх оксидів лантаном з одночасною дистиляцією. Спочатку осаджуються їх оксалати, які обпікаються до отримання оксидів. Висока частота останніх досягається за допомогою використання іонообмінної технології. Далі оксиди відновлюються лантаном у вакуумі з одночасною дистиляцією утворених металів, які мають більший тиск, ніж лантан. Рафінування лантаноїдів проводять , як правило, методом дистиляції у вакуумі [8].

Информация о работе Історія відкриття церію