Шпаргалка по "Корпоративному бизнесу"

      Важливим  також є те, що створене акціонерне товариство у формі відкритого дуже важко перетворити в закрите (хоча такі випадки можливі за умови незначної кількості акціонерів і прямої заборони в законодавстві немає), водночас закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите через реєстрацію його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням відповідних змін до ":. статуту товариства.

  7.Держава як суб'єкт власності в акціонерному

      Особливістю формування акціонерного сектору в  Україні та діяльності акціонерного капіталу є те, що дуже важливою залишається роль держави. Так, реальне здійснення приватизації показало, що держава також виступила засновником переважної більшості створених шляхом приватизації акціонерних товариств і зараз залишається держателем значних корпоративних прав в них. Якщо у період сертифікатної приватизації було при ватизовано 10 865 великих та середніх підприємств, то з них на початок 2000 р. продано з глибиною продажу не менш як 70 % акцій від статутного капіталу 10 806 підприємств. У цілому на 2004 р. майже ЗО % непроданих акцій залишаються за державою.

      Держава зберігає право власності на 25 і  більше відсотків майна 3500 підприємств, залучених до приватизації. Усього налічується понад 6500 приватизованих підприємств з правом держави на частку власності.

      Картина співвідношення недержавного і державного секторів виявилась такою. На кінець сертифікатної приватизації у 1999 p. кількість роздержавлених підприємств у 2,7 раза переважала кількість державних. Водночас слід мати на увазі, що первісна вартість основних засобів підприємств, що приватизувались, становить 150,4 млрд грн, тобто 28,7 % вартості основних фондів усіх підприємств і організацій. На державних підприємствах ці показники становлять відповідно 289 млрд грн, або 55,2 %. Відповідно таке співвідношення позначається і на структурі зайнятості, оскільки на роздержавлених підприємствах працює близько 4 млн осіб, що трохи більше 25 % загальної кількості працюючих. Отже, недержавний сектор поки що кількісно поступається державному, крім того, держава має значний вплив на приватизовані підприємства, глибина продажу яких не сягнула 100 % .

      У 2003 р. Фонд державного майна України  і його регіональні відділення здійснювали управління корпоративними правами держави у 1427 відкритих та закритих акціонерних товариствах, 101 товаристві з обмеженою відповідальністю та 14 із 34 національних акціонерних і державних холдингових компаній (НАК і ДХК), створених спеціальними рішеннями Президента України і уряду.

      Із  загальної кількості корпоративних  прав держави в господарських товариствах (1562 об'єкти): 363 об'єкти (23 % від загальної кількості) мають у своєму статутному фонді державну частку понад 50 % , яка надає державі право контролю за їх діяльністю; 632 господарських товариства (41 % від загальної кількості) мають державну частку розміром від 25 до 50 %; 567 господарських товариств (36 %) мають державну частку в статутному фонді менше 25 %.

      У структурі корпоративних прав держави  значний сегмент займають підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство (567 господарських товариств, або 36 % від їх загальної кількості), кредиторська заборгованість в яких створилася в основному до передачі Фонду корпоративних прав.

      У 2001—2005 pp. здійснювалася приватизація значних за активами підприємств, особливо енергетичних компаній, та деяких інших, що належали до так званих блакитних (високоліквідних, привабливих) об'єктів. Але можна зазначити, що у 2000-х роках приватизація мала скоріше не економічний, а політичний характер. Заходи з приватизації значних підприємств підвищать частку недержавного, акціонерного сектору, проте вони мають супроводжуватись якісними змінами в системі корпоративного управління. Такі зміни спостерігаються внаслідок прийняття норм корпоративного законодавства в Цивільному та Господарському кодексах, прийняття Принципів корпоративного управління в Україні. Але на кінець 2005 р. не прийнято закон про акціонерні товариства, існують розбіжності між нормами Цивільного та Господарського кодексів щодо акціонерних товариств, продовжує залишатися складна проблема захисту прав дрібних акціонерів і т. ін.

 8.Зовнішня сфера англо-американської моделі корпоративного регулювання. У Великій Британії і США взаємовідносини в галузі корпоративного управління регулюються низкою законів і правил. У Сполучених Штатах Америки на федеральному рівні регулювання корпоративного законодавства почалося по суті під час "Великої депресії" кінця 20-х — початку 30-х рокід XX ст. прийняттям у 1933 та 1934 pp. законів, які регулювали рух корпоративних цінних паперів та діяльність фондових бірж. У 1940 p. було прийнято федеральний закон про інвестиційні компанії. У США корпорації реєструються в певному штаті, і саме закони цього штату становлять основу законодавчої бази щодо прав і обов'язків корпорації.

 Протягом останніх двох десятиліть у США була прийнята значна кількість державних законодавчих актів (особливо на рівні окремих штатів), які дозволяють радам директорів компаній враховувати інтереси інших учасників корпоративних відносин, які не є акціонерами (і, відповідно, не мають права голосу). Відомий приклад щодо законів штату Огайо, які дозволяють директорам приймати до уваги на свій розсуд: 1) інтереси службовців, постачальників, кредиторів та споживачів; 2) інтереси економіки штату в цілому; 3) соціальні інтереси місцевого населення. У США продовжує домінувати думка стосовно того, що головним обов'язком ради директорів є захист інтересів акціонерів і максимальне збільшення їх багатства. Створення акціонерних товариств значно відрізняється у різних штатах.

 У США  на федеральному рівні Комісія з  цінних паперів і фондових бірж (Security Exchange Commission — SEC) регулює ринок цінних паперів; відносини акціонер — корпорація, акціонер — акціонер; запроваджує правила щодо розкриття інформації для корпорацій тощо. Відділення Комісії діють в окремих штатах і здійснюють корпоративне регулювання на регіональному рівні.

 Надзвичайно важливу роль в англо-американській  моделі відіграють фондові біржі, що визначають лістинг, рівень розкриття інформації тощо. До найбільш потужних фондових бірж у США відносять Нью-Йоркську, Американську, Середньоза-хідну. Філадельфійську, Тихоокеанську, Бостонську. Надзвичайно важливе місце на фондовому ринку займає система NASDAQ.

 Закони, що визначають діяльність пенсійних  фондів, також мають значний вплив на корпоративне управління. У 1988 р. Міністерство праці США, що відповідає за приватні пенсійні фонди, ухвалило рішення про те, що ці фонди можуть виступати повіреними своїх акціонерів у справах корпорації. Ця постанова мала великий вплив на діяльність приватних пенсійних фондів та інших інституціональних інвесторів. Вони почали цікавитися корпоративним управлінням, правами акціонерів і брати участь у голосуванні на щорічних зборах акціонерів, вважаючи, що це частина їх "фідуціарних зобов'язань" — бути втягнутими в корпоративне управління.

 Вимоги  щодо розкриття інформації в англо-американській  моделі. Порівняно з іншими країнами в США існують найбільш суворі правила щодо розкриття інформації, оскільки діє чітка і врегульована система відносин між акціонерами. Це не дивно, якщо врахувати розміри і значення фондового ринку в економіці країни і на міжнародній арені.

 У США  корпорації повинні повідомляти  про себе досить багато: фінансову інформацію про корпорацію (щоквартально);

 дані  про структуру капіталу; інформацію про попередню діяльність директорів, що призначаються (включаючи посади, які вони обіймають, відносини з компанією, володіння акціями компанії); розміри сукупної винагороди для керівництва, а також дати виплати винагороди кожному з п'яти вищих чинів (вище управління) корпорації поіменно; дані про акціонерів, що володіють пакетами акцій понад 5 % акціонерного капіталу; інформацію про можливе злиття чи реорганізацію; про поправки, Що вносяться до статуту; а також імена осіб і/або компаній, що запрошуються для аудиторської перевірки. Ця інформація включається або до річного звіту, або до порядку денного зборів акціонерів.

 У Великій  Британії та інших країнах, де використовується англо-американська модель, вимоги до розкриття інформації аналогічні, але не такі суворі, як у США, і, як правило, звітність йадається кожні півроку. Проте слід зазначити, що англійську систему часто характеризують як неадекватну. Вважається, що державна служба, аналогічна американській Комісії з цінних паперів і фондових бірж, повинна працювати більш ефективно.

 Учасниками  англо-американської моделі є акціонери (особливо інституціональні), директори, керуючі, урядові агентства, біржі, саморегулівні організації, консалтингові фірми, що надають консультації корпораціям і/або акціонерам з питань корпоративного управління і голосування за дорученням, тощо. Механізм корпоративного управління передбачає активну участь у ньому саморегулівних організацій (Self-Regulatory Organ-zations, SRO; National Association of Securities Dealers, NASD;

 Municipal Securities Rule Making Board, MSRB). У Сполучених Шататах Америки надзвичайно велику роль у корпоративному регулюванні відіграють громадська думка, преса та телебачення.

 Внутрішня сфера корпоративного управління. Оскільки ан-гло-американська модель розвивалася в умовах вільного ринку, вона припускає розподіл володіння і контролю в найбільш відомих корпораціях, що дуже важливо з ділового і соціального поглядів, бо інвестори, які вкладають свої кошти і володіють підприємством, звичайно не несуть юридичної відповідальності за дії корпорації. Вони передають керівництво менеджерам і платять їм як своїм агентам. Оплата за розподіл володіння і контролю називається агентськими послугами.

 Інтереси  акціонерів і керівництва не завжди збігаються. Корпоративне право вирішує цей конфлікт утворенням додаткової ланки — ради директорів. Вона обирається акціонерами і виступає їх представником, виразником Їх інтересі в у корпорації.

 За  післявоєнний період у Сполучених Штатах і Великій Британії позначилося зрушення в бік збільшення кількості інсти-туціональних акціонерів порівняно з індивідуальними. Збільшення кількості інституціональних інвесторів привело до посилення Їх впливу і внесення до законодавства змін, які сприяли їх активізації як учасників корпоративних відносин.

 Щодо  загальних зборів акціонерів, які  є вищим органом внутрішньокорпоративного управління, то вони збираються, як правило, один раз на рік і мають кілька особливостей. Два питання, які вимагають обов'язкового схвалення акціонерів, — це вибори директорів і призначення аудиторів. Неординарні питання, вирішення яких також вимагає згоди акціонерів, стосуються купівлі контрольного пакета акцій, реорганізації, внесення поправок до статуту корпорації.

 У США  акціонери не мають права голосувати за розмір дивідендів, що пропонує рада директорів. У Великій Британії, навпаки, це питання ставиться на голосування.

 Акціонери мають право включати пропозиції до порядку денного річних зборів. ЦІ пропозиції мають стосуватися питань бізнесу. Акціонери, що володіють принаймні 10 % акціонерного капіталу, мають право також скликати позачергові загальні збори акціонерів.

 Така  ситуація визначається американським  законодавством, що регулює відносини між акціонерами і відносини між акціонерами і корпорацією. По суті американські компанії є власністю акціонерів. Усі зареєстровані акціонери одержують поштою повну інформацію про проведення зборів, річний звіт корпорації і бюлетені для голосування. Тому акціонери, не присутні на зборах персонально, мають можливість голосувати. Однак за американськими законами право акціонерів брати участь у справах компанії зведено до функції обрання директорів компанії, які потім керують компанією від імені її власників (акціонерів). Акціонери мають право брати участь у голосуванні щодо внесення змін до статуту, обирати та заміщувати директорів, а також погоджувати чи не погоджувати найбільш важливі "органічні" обмеження, які можуть призвести до ліквідації компанії (злиття чи продажу). Більше того, акціонери американських компаній не мають ніякого впливу на поточні справи компанії. Акціонери не визначають рівень дивідендів, не відіграють ніякої ролі щодо прийняття на роботу або звільнення менеджерів. Загальні збори акціонерів, які мають відбуватися щорічно, як правило, є церемоніальними діями, що проводяться, швидше за все, тільки заради процедурних міркувань, ніж з огляду на реальну необхідність. Фактично в рамках англо-американської моделі корпоративного управління право акціонерів здійснювати вплив на поточні справи компанії зводиться до виборів, та, у разі необхідності, до зміщення директорів.

 Більшість незалежних директорів є чи були в  недавньому минулому головними керуючими інших компаній. Обидві категорії директорів виступають як представники компанії та її акціонерів і несуть солідарну відповідальність у справах компанії.

 Як  у США, так і у Великій Британії незалежні директори виконують свої функції за сумісництвом.

 Стосовно  ради директорів в англо-американьскій  моделі корпоративного управління, то вона є унітарною.

 Загальноприйнятими є такі її обов'язки.