Видатки бюджету в Україні

Вступ

В умовах ринкової економічної  системи спостерігається значна диференціація рівня доходів  окремих верств населення. Як наслідок, в окремих категорій громадян не вистачає коштів для забезпечення своїх сімей життєво необхідними  благами. В таких умовах питанням забезпечення всім членам суспільства  прав та гарантій, встановлених Конституцією України, зокрема на відповідний  рівень життя, освіту, охорону здоровя, відпочинок, повинна займатися держава як гарант виконання конституційних норм та реалізацію прав людини. Відповідно держава здійснює комплекс заходів спрямованих на забезпечення нормальної соціальної обстановки в країні, об'єднаних в рамках соціальної політики держави, яка покликана забезпечити всі потреби особистості.

Головна мета соціальної політики в умовах ринкової економіки - зняти  всі обмеження на шляху вільної  економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому  колективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства, задоволення  потреб суспільства та населення. За цих умов повинно відбуватися  відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальну справедливість, у свою спроможність досягти кращого життя.

Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя - для більшості громадян є критерієм  оцінки ефективності економічної і  соціальної політики держави. Тому серед  питань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим  є досягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту людей.

Свободу сильним і захист слабким - так у загальному вигляді  можна сформулювати суть соціальної політики в нових економічних  умовах. Таке розуміння проблеми дозволяє підняти вирішення соціальних питань на якісно новий рівень, розмежувати  заходи, які торкаються усіх членів суспільства, і заходи, адресовані окремим соціальним верствам населення.

Орієнтиром соціальної політики є людина й умови її життєдіяльності, все те, що супроводжує людину від  моменту народження і протягом усього життя.

 

Питання соціального захисту  громадян - це понад усе прерогатива  державної політики. Держава вживає заходів щодо вирішення питань економічного становища і гарантій соціального захисту громадян.

Але, треба сказати відверто, що сьогодні держава не готова, внаслідок  економічних обставин, забезпечити  виконання програм соціально-орієнтованого напряму.

Однією з проблем соціального  захисту є обмеженість бюджетних  асигнувань на соціальні виплати, внаслідок  чого встановлюється рівень соціальних гарантій, який не відповідає положенням відповідних нормативно-правових актів.

Актуальність даної теми пов'язана з тим, що соціальна  політика України на даний момент недостатньо розвинена, незважаючи на пріоритетність цього напряму. Перш за все це пов'язано з недостатністю  фінансування заходів соціальної політики, так як теперішні розміри фінансування недостатні навіть для того щоб забезпечити  визначені законодавством розміри  соціальних гарантій, що пов'язано з  надзвичайно обмеженими фінансовими  можливостями бюджетів, значною тінізацією економіки, а відповідно значні потоки фінансових ресурсів, які не перерозподіляються через централізовані та децентралізовані фонди, а отже їх частина не використовується на соціальні потреби суспільства.

Метою даної роботи є дослідження  фінансування видатків на соціальний захист та соціальну сферу, їх розвитку та структури протягом останніх років, проблем наявних в даній сфері  діяльності держави, перспектив розвитку та можливостей вирішення наявних проблем.

Досягнення поставленої  мети передбачає необхідність виконання наступних завдань:

1) дослідження теоретичних  засад фінансового забезпечення  соціальних гарантій та соціальної сфери;

2) проведення оцінки фінансового  забезпечення програм і заходів  соціальної спрямованості Борщівського району;

3) виявлення проблем фінансового  забезпечення соціальної інфраструктури, перспектив реформування соціальної  політики в Україні з врахуванням  світового досвіду в соціальній  сфері.

 

При написанні цієї роботи було використані законодавчі та нормативні акти, праці провідних  українських вчених та фахівців, статистичні  дані, практичні матеріали фінансового управління Борщівської РДА.

Предметом дослідження є  фінансові відносини органів  місцевого самоврядування з приводу  фінансового забезпечення програм  і заходів соціального захисту  та соціально-культурних закладів і установ.

Об'єктом дослідження  є система соціальних гарантій населення  та механізм їх реалізації органами місцевої влади Борщівського району.

В першому розділі розкрито суть, необхідність, мету соціальної політики держави, джерела фінансування, форми  та складові соціального захисту  населення та джерела фінансування соціальної сфери в ринкових умовах.

В другому розділі проаналізовано фінансування видатків на соціальний захист населення та соціальну сферу  з місцевих бюджетів Борщівського району, зокрема структуру та динаміку розвитку їх обсягів за категоріями протягом 2006-2008 років.

В третьому розділі висвітлено проблеми, наявні сьогодні в фінансуванні видатків на соціальний захист населення  і соціальну сферу, перспективи  розвитку соціальної сфери, потенційні шляхи вирішення цих проблем.

.1 Соціальний захист населення:  суть, форми, складові та джерела  його фінансування

 

 

На державу покладено  велику масу обов'язків, необхідних для  виконання нею своїх функцій, що забезпечують нормальну життєдіяльність  суспільства. Такими функціями є  забезпечення соціальної, економічної, енергетичної безпеки населення. Це обумовлено нерівними можливостями кожного окремо взятого члена  суспільства в плані забезпечення життєвими благами, як матеріальними  так і духовними в мінімально необхідному обсязі для нормального  життєвого рівня. Цим і визначена  необхідність такого інституту як державність, яка виконує функції постійного регулятора економічного, соціального, духовного розвитку кожного громадянина.

 

Відповідно для виконання  своїх обов'язків держава повинна  здійснювати політику в усіх напрямках  діяльності суспільства, створювати необхідні  передумови для підвищення рівня  економічного розвитку держави в  цілому і окремих регіонів, культури і спорту, здоровя нації, обороноздатності країни. Відповідно однією з найважливіших складових державної політики є її соціальна політика, тобто система заходів, спрямованих на забезпечення всіх верств населення необхідними умовами для їх нормального життєзабезпечення, умовами відпочинку, реалізації спортивних амбіцій, постійного духовного розвитку.

 

Об'єктом соціальної політики є соціальні відносини, які регулюються  за допомогою засобів, що знаходяться  у розпорядженні основних сил  суспільства, а суб'єктом - держава, політичні партії, громадські організації.

 

Головна мета соціальної політики в умовах ринкової економіки - зняти  всі обмеження на шляху вільної  економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому  колективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства, задоволення  потреб суспільства та населення. За цих умов повинно відбуватися  відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальну справедливість, у свою спроможність досягти кращого  життя.

 

Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя - для більшості громадян є критерієм  оцінки ефективності економічної і  соціальної політики держави. Тому серед  питань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим  є досягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту  людей.

 

Головне в соціальній політиці не державна благодійність, а створення  необмежених можливостей для  людей працювати і заробляти  на основі об'єктивної оцінки праці.

 

Головними цілями соціальної політики Уряду є:

 

1) забезпечення продуктивної  зайнятості населення;

 

2) підвищення рівня доходів  населення та його соціального  захисту;

 

3) вирішення проблем погашення  заборгованості із заробітної  плати соціальних виплат;

 

4) поліпшення демографічної  ситуації;

 

5) зменшення масштабів  бідності;

 

6) удосконалення системи  надання адресної допомоги найбільш  вразливим верствам населення;

 

7) реформування системи  соціального страхування та пенсійного  забезпечення;

 

8) реалізація заходів  щодо підтримки безробітних;

 

9) підвищення рівня безпеки  праці.

 

Соціальна політика держави  передбачає:

 

- регулювання соціальних  відносин у суспільстві, регламентацію  умов взаємодії суб'єктів економіки  в соціальній сфері (у тому  числі між роботодавцями і  найманою робочою силою);

 

- вирішення проблеми безробіття  та забезпечення ефективної зайнятості;

 

- формування стимулів  для високопродуктивної суспільної  праці й надання соціальних  гарантій економічно активній  частині населення;

 

- створення системи соціального  захисту населення;

 

- забезпечення розвитку  елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я,  науки, культури, спорту, житлово-комунального  господарства і т. ін.);

 

- захист довкілля тощо.

 

Першочерговою і найважливішою  складовою соціальної політики є  соціальний захист населення. Право  на соціальний захист громадян закріплене у ст. 46 Конституції України: громадяни  мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або  тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника чи безробіття з незалежних від них обставин, а також у  старості та в інших випадках, передбачених законом.

 

Соціальний захист - система  матеріального забезпечення і обслуговування громадян на випадок старості, інвалідності, хвороби, в разі втрати годувальника та в інших установлених законодавством випадках.

 

Аналіз соціально - економічних  процесів, які відбуваються в нашій  країні переконливо доводить необхідність спеціальних законодавчих та організаційних заходів по соціальному захисту  та підтримці населення. Інакше в  умовах ринкової економіки можливі важкі наслідки, зокрема відносне, а іноді й абсолютне зниження життєвого рівня окремих верств населення.

 

Перехід до ринкової економіки  не можливий без створення надійної системи соціального захисту  населення. Соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних гарантій, що надає працездатним громадянам рівні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним і соціально вразливим верствам населення, насамперед інвалідам, пенсіонерам, багатодітним сім'ям - переваги в користуванні суспільними благами, в прямій матеріальній підтримці.

 

Соціальний захист є складовою  соціальних гарантій населенню, які  повинні забезпечуватися державою за ринкових умов відповідно до засад  соціальної політики. До таких гарантій належать:

 

- гарантування кожному  працюючому громадянину мінімального  рівня заробітної плати, її  індексації згідно з прожитковим  мінімумом;

 

- задоволення освітньо - культурних потреб та належного рівня охорони здоров'я з метою всебічного розвитку особистості;

 

- захист купівельної спроможності  малозабезпечених громадянин;

 

- вирівнювання рівнів  життя окремих категорій населення  тощо.

 

Без встановлення соціальних гарантій та механізмів їх реалізації не можна досягти соціальної злагоди  між населенням, державою і підприємцями, а отже, й економічної стабільності в країні. Проблема соціальних гарантій є дуже складною. Вона не відображає прямих інтересів приватних власників, підприємців. Соціальні гарантії забезпечує суспільство в особі спеціальних  державних органів, профспілок, громадських  організацій.

 

Забезпечення цих гарантій можливе за умови комплексного використання різних методів і важелів, зокрема, реалізації конституційних прав громадян на працю і допомогу з безробіття, за провадження оплати праці не нижче  мінімального рівня, індексації зарплати в умовах зростання цін та прожиткового мінімуму, надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим сім'ям та сім'ям, які мають дітей, матеріального  забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.

 

Отже, зміст соціальних гарантій у цілому і соціального захисту  населення зокрема є методом  забезпечення з боку держави задоволення  необхідних потреб громадян на рівні  соціально визначених норм. Форми  і методи соціального захисту  населення повинні забезпечити  кожного громадянина життєво  необхідними потребами не нижче  прожиткового мінімуму. Особливістю  соціального захисту є його адресна  спрямованість, тобто соціальна  допомога повинна надаватися тим  громадянам і в таких обсягах, яких вони потребують.