Типи інноваційних стратегій

Дата добавления: 03 Апреля 2011 в 15:57
Автор: Пользователь скрыл имя
Тип работы: реферат
Скачать полностью (49.42 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Типи інноваційних стратегій.docx

  —  53.90 Кб

     Типи  інноваційних стратегій

     Єдиної  стратегії для всіх організацій  не існує. Кожна організація (підприємство, компанія, фірма) навіть однієї галузі унікальна, тому і визначення її стратегії  також оригінальне, бо залежить від  позиції підприємства на ринку, його потенціалу, динаміки розвитку, поведінки  конкурента, стану економіки, соціального  середовища і багатьох інших чинників. Є різні підходи до визначення «стратегоутворюючих чинників»  та цільової функції щодо них, яка  і визначає тип стратегії. У табл. 8.1 наведені чинники, які враховуються під час визначення інноваційної стратегії [69].

     

     Деякі типи стратегій за цією класифікацією  дещо подібні за підходами і відрізняються  тільки об'єктом основної орієнтації - наприклад, на дослідження, продукт чи технологію.

     Найчастіше  використовується класифікація стратегій  організацій, запропонована М. Портером [98]. Відповідно до неї виділяються  дві основні групи інноваційних стратегій: наступальні (активно і  помірно наступальні) та оборонні.

     Активна наступальна стратегія (стратегія лідерства) - означає поставлення за мету стати першим, провідним підприємством у певній сфері діяльності та збуту. Зазвичай навіть великі та потужні підприємства не ризикують використовувати її в рамках широкого кола видів продукції. Як правило, вона застосовується лише відповідно до одного чи кількох окремо взятих продуктів, там, де існують сприятливі умови для здійснення такої стратегії (ресурси, науково-технічний потенціал). Активна наступальна стратегія є дуже ризиковою з точки зору завоювання та збереження ринкових позицій і пов'язана зі значними витратами ресурсів. Проте використання цієї стратегії може принести вагомі результати. Активну наступальну стратегію використовують атакуючі фірми. Дослідження, що проводяться в таких організаціях, спрямовані на те, щоб шляхом випуску унікальної продукції витіснити конкурента, зайняти домінуючі позиції в галузі, завоювати нові ринки.

     Лідер - це фірма, яка робить найбільший внесок у розвиток базового ринку. Вона використовує стратегію інтенсивного зростання. Ця стратегія вибирається на початкових стадіях життєвого циклу продукту, коли ще розширюється глобальний попит, а взаємний тиск конкурентів, за наявності великого потенціалу зростання, ще незначний.

     Технологічне  і ринкове лідерство базується  на розробленні базисних, радикальних  інновацій. Реалізація стратегії лідерства  потребує ґрунтовного науково-дослідного забезпечення: широкого фронту науково-дослідних  робіт у суміжних галузях і  постійного зв'язку з фундаментальними дослідженнями; постійного огляду найважливіших  результатів НДР з метою впровадження їх у виробництво; оперативних змін пріоритетів фінансування залежно  від очікуваних результатів маркетингу. У сфері дослідно-конструкторських робіт має бути створена потужна  база, особливо важливою є наявність  кваліфікованого персоналу, налагодження постійних зв'язків між усіма  ланками в інноваційному процесі.

     Особливої уваги потребують заходи у сфері  ліцензування патентування. Максимально  раннє патентування перспективних  базових нововведень і допоміжних інновацій подовжує строк збереження конкурентних переваг. Не менш важливе  інтенсивне ліцензування на тих ринках, де підприємство не має особливих  переваг і патентного захисту.

     Незважаючи  на високі витрати і ризики, активна  наступальна стратегія продовжує  залишатись привабливою для досягнення таких цілей, як забезпечення швидкого зростання продажу та частки на ринку, одержання високих прибутків  на інвестований капітал і завоювання стійкої бази споживачів.

     Прикладом наступальної стратегії лідерства  може бути діяльність міжнародної корпорації «Міннесота, майнінг енд меньюфек-чурінг» (ЗМ), яка розглядається у діловому світі як еталон новаторства, її досвід вивчається в школах бізнесу з  підготовки менеджерів. Тільки в 1991 р. корпорація одержала 2135 млн. дол. прибутку завдяки тому, що 1/3 обсягу продажу припадала на нову продукцію. Менеджери ЗМ належать до категорії «майстрів нововведень», вражаючи діловий світ якістю роботи й організацією управління. Нині корпорація випускає 60 тис. найменувань товарів: шліфувальні матеріали, клеючі стрічки, світлопровідні волокна, кінокамери, дискети для комп'ютерів, знаки з відбиваючим покриттям для автодоріг, медичне обладнання, новітню кераміку та ін. Наступальна стратегія корпорації - це проникнення в нові сфери діяльності на основі власних НДДКР, активного маркетингу, ноу-хау. При цьому використовується принцип неперервного організаційного розвитку та створення нових відділень, орієнтованих на перспективну нову продукцію і ринки збуту1.

     Помірна наступальна стратегія (прямування за лідером) фокусується на швидкому розширенні ринкової ніші. Сенс такої  стратегії полягає в тому, що організація  зосереджується на інноваціях (продуктах), які вже здобули визнання ринку. Основна мета такої стратегії  - «безпечна торговельна політика», коли підприємство намагається уникнути великого ризику, а також можливих труднощів під час освоєння нової продукції з високими інноваційними характеристиками. Як правило, її застосовують потужні підприємства, бо здійснення цієї стратегії коштуватиме недешево. Вона є важливою з точки зору управління, оскільки необхідно постійно утримуватися на другому місці в групі претендентів на успіх, проводити ефективну інноваційну політику, постійно відстежувати напрями НДДКР технологічного лідера та прагнути створювати мінімальний науковий наробок у цих галузях, щоб скоротити час науково-технічної підготовки продукту до виходу на ринок, услід за лідером. Підприємства, що дотримуються цієї стратегії, активно патентують власні нововведення, що базуються на радикальних нововведеннях технологічного лідера.

     До  наступальних стратегій належить стратегія  «кидання виклику». Мета цієї стратегії  - посісти місце лідера. У цьому разі ключовими проблемами є такі:

     • вибір плацдарму для атаки  на лідера;

     • оцінка його можливої реакції і захисту.

     Фінансові або непрямі атаки можуть набирати різних форм: стратегії обходу, оточення, партизанської війни і т. ін.

     Наступ  на сильні сторони супротивника може вестись у будь-якому напрямі: зниження ціни; здійснення аналогічної  рекламної кампанії; надання товару нових рис (характеристик), які зможуть  привернути увагу споживачів конкурента; створення нових потужностей  на території конкурента; випуску  нових моделей товарів, що можуть замінити моделі конкурентів (модель проти  моделі). Класичним випадком, як відзначає  Ф. Котлер [58], є атака конкурентів  фірмою, що пропонує аналогічний за якістю товар за нижчою ціною.

     Стратегія «партизанської війни» передбачає здійснення фірмою торговельних «вилазок» і  заплановану «збуреність» конкурента на їх власних ринках. Такі дії можуть спонукати конкурентів піти на відповідну домовленість (координацію торговельних дій, поділ ринків збуту тощо).

     Проти агресивних стратегій конкурентів  фірми-лідери висувають стратегію  випереджувальних ударів, яка спрямована на захист вигідної позиції на ринку. Ця стратегія здійснюється за допомогою  таких заходів: розширення виробничих потужностей у більшому розмірі, ніж потребує ринок; налагодження зв'язків  з найкращими постачальниками ресурсів; збереження найкращого географічного  положення; закріплення психологічного іміджу фірми в споживачів. Ці та інші підходи успішно використовуються компаніями-лідерами. Наприклад, «Де  Бірс консолідейтед майнз» - найбільший світовий дистриб'ютор алмазів; «Дженерал міллз» - лідер ресторанного бізнесу, що встановив тісні зв'язки з постачальниками морських продуктів.

     Крім  того, до наступальних належать стратегії  цінового лідерства, диференціації  продукції, раціоналізації, освоєння і  заповнення «ринкової ніші», злиття та придбання, стратегія орієнтації на малі наукомісткі фірми.

     Стратегія цінового лідерства передбачає зниження витрат виробництва за рахунок масованого збільшення його обсягів і раціоналізації виробничих процесів.

     Стратегія злиття та придбання має на меті покращити позиції організації  на ринку за рахунок об'єднання  з фірмами-користувачами, фірмами-постачальниками  і фірмами-конкурентами. її переваги - швидке входження на ринок.

     Стратегія диференціації продукції ґрунтується на здійсненні фірмою постійних удосконалень, модернізації і модифікації продукту з якісним дизайном, кращим, ніж у конкурентів. Застосування цієї стратегії можливе за умови наявності множини характеристик товару, які виділяються і ціняться споживачем, різноманітного попиту на продукцію даного асортименту.

     У стратегії диференціації продукції  підприємство ризикує відстати в  технології виробництва, зниженні витрат і конкуруючі підприємства можуть перейти  в атакуючу позицію. Зберігається небезпека  імітації унікальних властивостей продукту.

     Залежно від особливостей галузі, ринку, товару й інших умов наступальні стратегії  можуть утілюватись у різних варіантах  і їх комбінаціях.

     На  рис. 8.3 подається концепція стратегій  конкурентних переваг М. Портера [98].

      В основі концепції лежить ідея, що конкурентні переваги можуть формуватись  за рахунок: інноваційної діяльності, проведення довгострокових НДДКР, монопольного становища підприємства в галузі, використання новітніх технологій, патентів, ноу-хау і т. д. Фірма має визначити  свою стратегію і той тип конкурентних переваг, який хоче одержати, та в якій сфері це можливо. Наприклад, у суднобудуванні японські фірми обрали стратегію  диференціації і пропонують широкий  вибір високоякісних суден за високими цінами. Корейські суднобудівельні  фірми обрали стратегію лідерства  у витратах і також пропонують різноманітні типи суден, але не вищої, а просто гарної якості; проте собівартість корейських суден значно менша, ніж  японських. Стратегія скандинавських судноверфей - сфокусована диференціація: на судноверфях будуються спеціалізовані типи суден, такі як криголами або круїзні лайнери. Для їх виготовлення використовуються новітні технології і продаються ці судна за високими цінами.

     Стратегія освоєння і заповнення «ринкових  ніш» полягає в проведенні наукових і технічних досліджень, активної інноваційної діяльності та маркетингу. Вона використовується з найбільшим успіхом в умовах швидкої зміни  кон'юнктури ринку та структури  виробництва. Цю стратегію називають  ще стратегією активних НДДКР і наступального  маркетингу, оскільки її використання потребує проведення ретельного вивчення ринку, організації рекламних заходів, забезпечення організаційної адаптації  підприємства до змін середовища.

     Стратегія, яку використовують малі наукомісткі  фірми, є одним з різновидів стратегії  захоплення «ринкових ніш».

     Малі  наукомісткі підприємства працюють у сфері новітніх високих технологій і називаються ризиковими або  венчурними. Багато з них створюються  або самими вченими, що розробляють  нову інноваційну ідею, або за їхньою безпосередньою участю. Стратегія венчурних  підприємств спрямована на розроблення  нових технологічних рішень для  реалізації стратегії зростання  у формі інтенсифікації та диверсифікації ринку. Корпорації прагнуть створювати внутрішні венчурні підрозділи, основою  яких є самостійна новаторсько-підприємницька група («Спін-оф»), діяльність якої пов'язана  з комерційним ризиком у сфері  НДДКР. «Внутрішній» венчур є найбільш зваженим і разом з тим ефективною стратегією проникнення в нові галузі виробництва.

     Оборонна  стратегія - орієнтована на збереження стабільних позицій організації на ринку. До оборонних належать такі стратегії: імітації, захисту, оперативного реагування, очікування.

     Стратегія імітації базується на використанні вже відомих технологій і їх розвитку згідно з вимогами специфічного ринку. Наприклад, фармацевтична промисловість, що виготовляє ліцензовані ліки або  популярні ліки на закінчених патентах. Фірма, що проводить стратегію імітації, не несе витрат на дослідження (за винятком витрат на придбання ліцензій) і  тому може досягати значного зниження витрат і високої рентабельності продажу. Головна увага при використанні стратегії імітації приділяється швидкому освоєнню технології і запуску товару у виробництво.

     Творчий імітатор не робить винаходів продукту чи послуг, він удосконалює і розміщує їх на ринку. Наприклад, персональний комп'ютер «ІБМ» практично нічим не відрізняється  від комп'ютера «Еппл», проте компанія «ІБМ» із самого початку разом  зі своїм комп'ютером пропонує споживачу  програмне забезпечення. Компанія «Еппл» дотримується традиційної системи  розподілу комп'ютерів через спеціалізовані магазини. «ІБМ» - створила розгалужену мережу розподільчих каналів, при цьому вона не відмовилась і від спеціалізованих магазинів, великих підприємств роздрібної торгівлі типу «Сире», «Робак» і т. ін. Такий підхід до збуту продукції полегшує придбання комп'ютерів і користування ними. Ось такі скоріше організаційні, ніж технічні заходи є тими нововведеннями, які дають змогу компанії «ІБМ» бути лідером на ринку персональних комп'ютерів. Тому, на думку П. Друкера, стратегія імітації саме починається з ринку, а не з виробників. Творча імітаційна стратегія орієнтується на ринок і керується ринковими законами. Стратегія імітації потребує швидкозростаючого ринку. Імітатори досягають успіху тим, що забирають споживачів у авторів нового продукту чи послуги своїм обслуговуванням; творча імітація задовольняє вже існуючий попит, а не створює новий. Проте стратегія імітації також не вільна від ризику, причому значного. Загрозою може бути неправильна оцінка ситуації та імітація того, що не має перспектив з точки зору ринкових відносин.

Страницы:12следующая →
Описание работы
Єдиної стратегії для всіх організацій не існує. Кожна організація (підприємство, компанія, фірма) навіть однієї галузі унікальна, тому і визначення її стратегії також оригінальне, бо залежить від позиції підприємства на ринку, його потенціалу, динаміки розвитку, поведінки конкурента, стану економіки, соціального середовища і багатьох інших чинників.
Содержание
содержание отсутствует