Суть системи адресної соц.допомоги окремим категоріям населення

     46. Суть системи адресної  соц.допомоги окремим  категоріям населення.

     Адресна допомога – це форма соціальної допомоги, яку держава надає персонально  малозабезпеченим працездатним чи непрацездатним громадянам, враховуючи потреби конкретної людини та після.

       “Адресність ”допомоги полягає в тому, що її отримує конкретна людина, яка має право на неї відповідно до встановлених законодавством критеріїв і довела це право через надання відповідних документів. Адресність забезпечує ефективність допомоги. Часто адресна допомога має цільовий характер.

     Адресна допомога може надаватися у грошовій і негрошовій/натуральній формах. Наприклад, програма житлово-комунальних  субсидій в Україні є прикладом  адресної допомоги малозабезпеченим сім’ям цільового характеру, яка надається в негрошовій формі. Адресна допомога може надаватися за критерієм малозабезпеченості, а також за іншими: належністю до певної категорії та/чи групи ризику.

     Загалом можна виокремити та переваги адресної допомоги порівняно з пільгами, а  саме:

       • адресна допомога краще забезпечує соціальну справедливість, оскільки неодмінною умовою її надання є малозабезпеченість. Отже, держава підтримуватиме лише тих, хто найбільше цього потребує;

       • адресна допомога ефективніша,  оскільки цільовий характер адресної  допомоги дає змогу не розпорошувати ресурси, а спрямовувати їх тим особам і на ті цілі, які є пріоритетними. Це дає можливість збільшити підтримку найнужденніших за інших рівних умов;

       • адресна допомога забезпечує  ринкові розрахунки між різними  економічними агентами, що сприяє поліпшенню фінансового стану підприємств – надавачів пільгових послуг;

       • адресна допомога сприяє  економії, оскільки завжди обмежена  на відміну від пільг, обсяги  споживання яких не завжди  нормовані;

       • вартість адресної допомоги  для бюджету може бути чітко підрахована (цю хибу системи пільг можна усунути адресним наданням пільг).

     В Україні про введення адресної допомоги замість пільг у владі почали говорити вже давно. Проте від  слів до діла вдалося перейти лише у 2002 році. Чиновники порахували і вирішили, що пільговики є тягарем для українського бюджету. За своїм соціальним статусом право на пільги має 31% населення України. Щороку на потреби пільговиків виділяється 22-23 млрд. грн. Проте різниця між фактичним фінансуванням і тим, що передбачено законом, складає 12-13 млрд. грн. А будь-який дефіцит, як відомо, створює підгрунтя для корупції і зловживань. Крім того, таке фінансове навантаження навряд чи зможе потягнути бюджет будь-якої європейської країни. Тому чиновникам довелося вибирати між підтримкою окремої групи населення і розвитком економіки в цілому.

       Кабмін затвердив програму заміни  пільг адресною грошовою допомогою.  Ця стратегія складалася з  трьох етапів. Перший етап передбачав  створення законодавчої бази  і розробку механізмів виплати грошової допомоги пільговикам у житлово-комунальній галузі. На другому етапі адресна допомога мала б розповсюджуватися на інші види пільг (транспорт, зв’язок). Третій етап мав завершитися у 2006 році повним переходом на адресну допомогу. Проте фактично програма зазнала краху, навіть не розпочавшись. Влада обмежилася експериментами у двох регіонах України.

     Слід  звернути увагу на те, що адресна  допомога в Україні вже існує, а механізм її надання – законодавчо  закріплений і діє вже декілька років. Саме це і дає нам сьогодні право судити про те, які будуть наслідки заміни всіх існуючих пільг.

       Де–юре поняття адресної допомоги  було введено Постановою Кабінету  Міністрів «Про впровадження  адресної соціальної допомоги  малозабезпеченим родинам» від  22 лютого 1999 року. Стаття 46 прийнятої в 1996 році Конституції визначила, що соціальні виплати повинні забезпечувати рівень життя, не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом. Однак у той час соціальне законодавство України ще не оперувало такими поняттями, як соціальні стандарти, прожитковий мінімум і т.д. Постанова Кабміну лише обрисувала схему майбутньої системи. Законодавчо врегулювати механізм її роботи стояло парламенту. 

     Для поліпшення соціального забезпечення громадян в Україні розвивається адресна соціальна допомога. Для підтримки найбільш вразливих верств населення функціонує система гарантованого мінімального сукупного доходу сім’ї, який досягається завдяки реалізації завдань, які держава ставить перед органами влади:

     · поглибити адресність державної  соціальної допомоги через упорядкування пільг та допомоги, що надаються різним категоріям населення;

     · удосконалити механізм надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива;

     · запровадити для окремих категорій  громадян залежно від рівня їхніх  доходів надання субсидій на послуги, пов’язані із забезпеченням життєдіяльності (користування транспортом, телефоном тощо);

     · реформувати нормативно-правову  базу надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та одиноким непрацездатним особам на основі врахування їхнього сукупного доходу;

     · створити систему контролю за ефективним і раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги;

     · впровадити єдину обліково-інформаційну систему одержувачів соціальної допомоги.

     Однією  із форм адресної соціальної допомоги є житлові субсидії, які надаються громадянам на підставі Програми житлових субсидій, яка впроваджується урядом України з травня 1995 р. Вона стала першою соціальною програмою ринкового типу, яка забезпечила адресну державну підтримку найменш забезпечених сімей і громадян за умов поступового підвищення частки покриття населенням собівартості житлово-комунальних послуг і енергоносіїв.

     Адресний  характер допомоги означає, що її призначають  конкретній сім’ї за зверненням власника чи наймача житла від імені всіх прописаних там осіб. Допомогу надають в безготівковому вигляді шляхом зменшення розміру зазначених вище платежів громадян на утримання житла за рахунок місцевого бюджету.

     Головним  критерієм для отримання субсидії є рівень доходів сім’ї щодо вартості цих платежів в межах визначених нормативів споживання.

     Субсидія  є безповоротною допомогою, як і  інші форми соціальної допомоги, наприклад, на дітей, для малозабезпечених громадян тощо. При її призначенні громадяни  не беруть на себе зобов’язання щодо її повернення. Це принципово відрізняє субсидію від позик, кредитів та інших видів договірних зобов’язань, коли особа мусить повертати отримані на певних умовах кошти. Отримання субсидії не пов’язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.

     Субсидію  призначають на такі різновиди послуг та витрат: користування чи утримання (для власників) житла; водопостачання; теплопостачання; газопостачання; водовідведення; електропостачання; вивезення побутового сміття та рідких нечистот; придбання скрапленого газу; придбання твердого та пічного побутового (рідкого) палива.

     Субсидію  надають на всі різновиди послуг, перелічені вище, за умови, що сім’я  ними користується (на них нараховують  плату). Субсидію на придбання твердого та пічного побутового (рідкого) палива призначають лише в тому разі, коли житло не забезпечене тепло-, газо- або електропостачанням для опалення.

     Розмір  субсидії на оплату житлово-комунальних  послуг розраховують на підставі середньомісячного, а для придбання палива — на підставі річного сукупного доходу всіх прописаних в житлі, на яких нараховують плату за ці послуги.