Правове регулювання діяльності небанківських фінансових установ

 

     Аналіз  зазначеного визначення вказує на те, що договір кваліфікуватиметься  як договір лізингу, якщо домовленість між лізингодавцем та лізингоодержувачем свідчить про те, що:

     а) лізингоодержувач передає чи зобов'язується передати лізингоодержувачу майно (предмет договору лізингу) у користування;

     б) предмет договору лізингу належить лізингодавцю на праві власності та придбаний ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем або спеціально придбаний лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов;

     в) лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингодавцю за користування предметом договору лізингу протягом певного строку визначені платежі (лізингові платежі).

     Схоже за суттю визначення лізингу як господарської  діяльності міститься у ч. 1 статті 292 ГК України, згідно з якою лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених  фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

     Дане  визначення лізингу, в цілому повторюючи ознаки лізингу, що визначені у ЦК України, вводить ще декілька додаткових критеріїв, а саме:

     а) лізингодавець інвестує у придбання об'єкта лізингу власні чи залучені фінансові кошти;

     б) об'єкт лізингу передається лізингоодержувачу  у виключне користування. Слід мати на увазі, що зазначені визначення лізингу  розроблялися із урахуванням положень Закону України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 року. Згідно ч. 1 та 2 статті 1 цього Закону, лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути або фінансовим, або оперативним (визначення обох видів були наведені у статті 4 даного Закону).

     Визначення  фінансового лізингу закріплене у статті 1 Закону України "Про  фінансовий лізинг", згідно з якою фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору лізингу.

     За  договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

     Наведене  визначення фінансового лізингу  в певній мірі повторює ознаки непрямого  лізингу, що містяться у ч. 1 статті 806 ЦК України.

     Із  цього визначення також можемо зробити  висновок, що домовленість між лізингодавцем, лізингоодержувачем та/або продавцем (постачальником) має містити у сукупності такі ознаки:

     а) спочатку лізингодавець зобов'язується перед лізингооодержувачем набути право власності на річ, визначену останнім, у продавця (постачальника);

     б) потім лізингодавець зобов'язується передати річ у володіння та користування лізингоодержувачу на визначений строк та за сплату визначених лізингових платежів;

     в) строк володіння та користування лізингоодержувача предметом лізингу має становити не менше одного року. З огляду на те, що згідно зі статтею 19 Закону України "Про фінансовий лізинг", закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону, зазначені вище поняття договору лізингу та лізингу, мають бути приведені у відповідність, зокрема, у частині визначення фінансового лізингу.

     Ще  одне визначення фінансового лізингу  передбачено у підпункті 1.18.2 пункту 1.18. статті 1 Закону України "Про оподаткування  прибутку підприємств": фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

     Тут же наводяться критерії, яким має відповідати  договір лізингу, щоб у цілях  оподаткування певні правовідносини кваліфікувалися як фінансовий лізинг. При цьому, для того, щоб правовідносини вважалися фінансовим лізингом, достатньо щоб у договорі лізингу містилася б хоча б одна із таких умов:

• об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 вище згаданого Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;
• сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;
• якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку нарахування перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;
• майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоодержувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик. [ 59; с.11-12].

     Ці  критерії законодавець не змінює, а  лише уточнює загальне визначення фінансового  лізингу.

     Слід  відзначити ряд відмінностей між визначенням лізингу у цілях оподаткування та у цілях здійснення правового регулювання майнових відносин, що виникають на підставі укладення договору лізингу.

     По-перше, у рамках правового регулювання  майнових договірних відносин для виконання  обов'язку придбати предмет лізингу лізингодавець має купити його у відповідного продавця (постачальника). Відповідно до положень податкового законодавства лізингодавець може стати власником предмета лізингу, не лише викупивши його, а й виготовивши його згідно інструкцій лізингоодержувача.

     По-друге, на відміну від цивільного та господарського законодавства України, у податковому  встановлено, що всі ризики, пов'язані  з предметом лізингу, обов'язково має нести лізингоодержувач.

     По-третє, в основу критеріїв договору фінансового лізингу в податковому законодавстві України покладено економічні критерії. Натомість цивільне та господарське законодавство України економічними критеріями не оперує.

     Проте зазначені відмінності не є неподоланними, оскільки особи мають можливість при формуванні між собою договірних зобов'язань врахувати економічні критерії, визначені у податковому законодавстві України.

     Крім  того, невідповідність умов договору лізингу його дефініції як цивільно-правової або податкової категорії має  різні правові наслідки.

     У разі, якщо волевиявлення осіб у  договорі лізингу не відповідає його цивільно-правовим характеристикам, то такі взаємовідносини не можуть регулюватися відповідними положеннями законодавства  про лізинг або ж за певних умов такий договір може бути визнаний недійсним.

     Відповідність правовідносин цивільно-правовим критеріям  лізингу із одночасною їх невідповідністю  податковим критеріям не веде до перекваліфікації правовідносин в інші, не звільняючи їх суб'єктів від виконання покладених на них обов'язків. У такому разі суб'єкти лізингу лише не матимуть права на використання сприятливого податкового режиму, що передбачається для лізингових операцій. Визнання на цій основі договору лізингу недійсним чи неукладеним суперечитиме положенням ч. 2 статті 1 ЦК України та Закону України "Про систему оподаткування” , оскільки у силу їх положень Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначається механізм сплати цього податку та не регулюються майнові відносини між суб'єктами лізингу, що засновані на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

     З іншого боку, навряд чи можна вважати  нормальною ситуацію для позитивного (писаного) законодавства, зокрема податкового, коли в ньому існує декілька не завжди відповідних один одному, легальних визначень "дивідендів", "факторингу", "корпоративних прав", визначення моменту виникнення права власності і т.д., що виходить на рівень розмежування галузей публічного та приватного права між собою (у випадку цивільного і господарського права від податкового).

     Разом із тим можемо відмітити спільні  моменти та відзначити найменш проблемні ознаки лізингових відносин. Зокрема, домовленість у рамках договору лізингу має свідчити про те, що:

     1) не будучи власником предмета лізингу, лізингодавець зобов'язується набути право власності на нього у визначеного продавця (постачальника);

     2) предмет лізингу передається лізингоодержувачу за домовленістю між лізингодавцем або лізингоодержувачем;

     3) лізингоодержувач приймає предмет  лізингу та користується ним протягом визначеного строку (не менше одного року) і сплачує за це погоджені лізингові платежі.

     Закон України “Про фінансовий лізинг”  став позитивним кроком впровадження дієвого правового механізму. Його норми об’єднали правову природу цивільно-правових відносин з економічною сутністю лізингу. Як зазначено у преамбулі до Закону, він покликаний визначити “загальні правові та економічні засади фінансового лізингу”.[73; с.23-25].

     Закон характеризується наступними позитивними  нововведеннями:

     - досить послідовно розкриті основні  поняття, що притаманні правовідносинам фінансового лізингу;

     - чітко визначені права і обов’язки учасників договору фінансового лізингу та його основні умови;

     - закріплена можливість сублізингу;

     - містяться норми щодо захисту прав та майна лізингодавця у разі невиконання умов договору лізингоодержувачем, у випадку знищення чи пошкодження ним майна;

     - надана можливість фізичним особам отримувати у користування майно на умовах лізингу.

     Суттєвою  перевагою нового Закону є запропоноване у ньому розмежування відносин фінансового лізингу і типової оренди.

     Згідно  з договором фінансового лізингу  існують наступні специфічні риси фінансового  лізингу:

     ■ трьохсторонній характер лізингових відносин;

     ■ наявність комплексу договорів (договору лізингу та договору купівлі-продажу);

     ■ спеціальне придбання майна лізингодавцем для надання його у лізинг;

     ■ активна роль лізингодавця, якому надане право обрати предмет лізингу та його продавця;

     ■ мінімальний строк лізингу, який складає 1 (один) рік.

     Позитивною  рисою Закону є питання визначення співвідношення його норм з нормами Цивільного та Господарського кодексів України. Це є особливо важливим з огляду на існування суперечностей між нормами цих кодексів. Стаття 2 Закону визначає, що “відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом”. Таким чином, законодавець визначив пріоритет норм цивільного законодавства у регулюванні питань лізингу порівняно з нормами господарського законодавства України.