Практика формування місцевих бюджетів

Але на мою думку, основною проблемою залишається успадкована  від командно – адміністративної економіки чітка ієрархія в даній галузі. Тому органи місцевого самоврядування мають обмежені повноваження щодо розробки та реалізації регіональної політики охорони здоров’я.

Втішає той факт, що не на останньому місці знаходяться  видатки на культуру і мистецтво. В 2009 році частка цих видатків становила 17% і значно зросла в порівнянні з попередніми роками (13%). При цьому зростає і сума видатків на культуру: в 2009р. з бюджету витрачалось 263,8 тис. грн. в порівнянні з попереднім роком 160,5 тис. грн. Кожного року видатки зростали на 40%.

За останні три роки місцевими органами влади було профінасовано  поповнення книжкового фонду місцевих бібліотек, здійснено капітальний  ремонт будинків культури та оновлення  технічного забезпечення.

На основі наведених  даних, можна зробити висновок, що видатки місцевого самоврядування на культуру і мистецтво реалізуються ефективно і ще раз підтверджують соціальну роль місцевого бюджету.

Варті уваги видатки  на іншi заходи, пов'язані з економічною дiяльнiстю, які складають 20% видаткової частини бюджету. Дані видатки спрямовуються на реалізацію місцевих та загальнодержавних програм, субсидії та поточні трансферти підприємствам, установам, організаціям та населенню і включають наступні програми (дод. К):

• Соціальна інфраструктура (3% видатків);
• «Шкільний автобус» (2,5%);
• Призивна компанія (0,08%);
• Соціальний захист окремих категорій громадян (3%);
• Діти – наше майбутнє (0,88%);
• Соціальний захист депортованих громадян (0,19)
• Розвиток ЖКГ (9,05%);
• Розвиток спорту (1,4%).

Частка даної статті видатків значно зросла, порівняно в 2007- 2008 рр. вона становила лише 7%. Причому були додані нові програми з розвитку ЖКГ та спорту.

Як показує динаміка (рис.7) у 2009 році порівняно з 2008 – 2007 рр. зросли обсяги видатків за усіма програмами, за винятком програми «Діти – наше майбутнє», видатки на яку зменшились на 6,8 тис.грн. або на 27%.

Рис.7. Динаміка видатків на заходи, що пов’язані з економічною діяльністю за 2007 – 2009 роки⁸.

В 2009 році 33 тис.грн. спрямовувалось на реалізацію регіональних програм, а 143,3 тис. грн. були реалізовані у вигляді наданих субсидій та поточних трансфертів підприємствам і 15,3 тис. – населеню.

Протягом 2007 – 2009 рр. дані показники зростали, що підтверджує спроможність місцевих органів влади виступати одним із основних суб’єктів економічного розвитку території.

Натомість житлово –  комунальне господарство а також  транспорт і зв’язок займають найменші частки в структурі видатків. Але останнім часом місцеві органи влади проводять політику збільшення даного виду видатків, зважаючи на швидкий розвиток території як курортної зони та необхідності розвитку інфраструктури та благоустрою селища.

Варто зазначити, що видатки  на соціальний захист і соціальне  забезпечення становлять лише 2% загальної суми видатків. Основною причиною подібного стану є те, що немає остаточного розмежування видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення між рівнями влади. Можна судити про порушення одного з основних принципів бюджетної системи – принципу субсидіарності.

Отже, дослідивши основні напррями видатків, можна сказати що місцевий бюджет є бюджетом соціальних витрат. На прикладі Міжводненської сільської ради видно, що разом з економічним розвитком території збільшується навантаження на інститут місцевих фінансів – місцевий бюджет в розрізі соціального розвитку території. Пріорітетними напрямами витрачання коштів місцевого бюджету є: охорона здоров’я, забезпечення діяльності місцевих органів влади, різноманітні програми місцевого розвитку, а також культура і мистецтво. Крім того, збільшуються обсяги видатків на економічний розвиток територі, тобто видатки на розвиток ЖКГ, транспорт і зв’язок, благоустрій селища.

Поряд з тим, що впродовж останніх років у структурі видатків місцевого бюджету найбільшу  частку становлять соціальні видатки, має місце ціла низка проблем у сфері забезпечення достатнього бюджетного фінансування галузей, що визначають людський розвиток.

Потребує вирішення  проблема чіткого розподілу повноважень  на здійснення соціальних видатків між рівнями державної влади, а також проблема автономії місцевого самоврядування у реалізації місцевих програм соціального розвитку.

РОЗДІЛ ІІІ. Шляхи вдосконалення  процесу формування і виконання  місцевих бюджетів.

3.1. Зарубіжний  досвід формування місцевих бюджетів.

Тенденція до децентралізації багатьох сфер життєдіяльності є характерною особливістю сучасного світу. У цьому контексті розширення повноважень органів управління на місцях – об'єктивний процес, що відбувається і в Україні.

Але разом з тим, залишаються невирішеними багато питань у сфері місцевих фінансів та їх регулювання: хронічний брак коштів, особливо за спеціальним фондом, що не дозволяє здійснювати інвестування в достатньому обсязі; недосконала система розподілу міжбюджетних трансфертів; посилена залежність місцевої влади у вирішенні фінансових питань від центральних органів влади.

Реформування системи  розподілу ресурсів і повноважень  між різними рівнями влади в Україні має проводитися з урахуванням та, можливо, зі застосуванням практики інших країн.

Відмінності в організації міжбюджетних відносин обумовлюються насамперед системою адміністративного поділу територій, відповідно до чого сформувались різні моделі бюджетної системи: у федеративних країнах - бюджетний федералізм, у межах якого виділяють конкуруючий - (США, Ка-нада) і співпрацюючий федералізм (Німеччина, Австрія), в унітарних - бюджетний унітаризм [19].

Варто звернути увагу  на модель німецького бюджетного федералізму, оскільки бюджетна система ФРН дещо нагадує структуру бюджетної  системи України.

Але, на відміну від  нашої країни, в Німеччині всі складові бюджетної системи є дійсно автономними, тобто самостійно складають бюджети, стягують податки і збори, забезпечують виконання функцій, що підпадають під їх юрисдикцію.

Бюджетна система ФРН  складається з бюджету Федерації, бюджетів земель і громад. Землі та Федерація здійснюють свою фінансову дфяльність майже завжди окремо. Вони є самостійними і незалежними одне від одного у веденні свого бюджетного господарства, але при цьому повинні врахоувати потреби загальноекономічного балансу. Якщо землі діють за дорученням Федерації, то вона несе пов’язані з цим витрати. Федерація може надавати фінансову допомогу для особливо важливих інвестицій земель і громад, необхідних для запобігання порушенню загальноекономічної рівноваги, стирання економічної нерівності територій чи сприяння економічному розвитку.

Основним джерелом наповнення бюджетів земель також є податкові  надходження, але їх структура не змінюється, як мінімум, протягом 5-ти років. Значною мірою це пояснюється стабільністю податкового законодавства і постійними нормами закріплення надходжень від податків за різними бюджетами.

Найбільшу питому вагу займають так звані реальні податки  – поземельний і промисловий, причому ставки даних податків щороку встановлюються органами місцевого самоврядування (в дозволених межах) залежно від соціально – економічного стану території. Більш як п’яту частину доходів громад займає прибутковий податок, 27%  якого зараховується до бюджетів земель, але дана цифра може змінюватися. Тобто розподіл цього податку виконує роль регулюючої підойми, яка дозволяє поліпшити співвідношення між податковими надходженнями і чисельністю населення громад без участі промислових підприємств, що створює сприятливі умови для зміцнення самоврядування.

Крім того, заслуговує на увагу механізм субсидування, який застосовується в німецьких федеральних землях. Він зорієнтований на подалання економічної нерівності регіонів більшою мірою, ніж національний. Проте він має чітко визначені рамки та квоти, що не дозволяють зловживати, перераховуючи більші кошти «своїм» громадам.

Німецька система формування земельного і громадських бюджетів також застосовує приховану мотивацію для місцевої влади, чого як раз не вистачає українському законодавству. Майже всі кошти, що отримуються понад планові розрахунки, а також проценти за несвоєчасне перерахування платежів та різні штрафи залишаються в розпорядженні місцевої влади.

На мою думку, розглянута німецька модель бюджетного федералізму  може слугувати прикладом для  наслідування, оскільки вона має чітке позиціювання функцій на різних рівнях влади і відповідальності за результат, змішану систему фінансування та середньострокове планування бюджету. І хоча сьогодні в Німеччині існують деякі невирішені питання міжбюджетних відносин, показники розвитку територіальних громад свідчать про можливість для України перейняти досвід з розподілу податкових надходжень між різними бюджетами, систем фінансового вирівнювання та мотивації місцевої влади[13].

Досвід міжбюджетних відносин у Польщі свідчить, що відносини між бюджетами різних рівнів державного управління спрямовані від державного бюджету до бюджетів різних рівнів місцевого самоврядування. Предметом таких відносин є фінансування з державного бюджету витрат через надання цільових субсидій на здійснення органами місцевого самоврядування агентських функцій у сфері освіти, охорони здоров'я та культури.

Варто зазаначити, що одним  з основних бюджетоформуючих податків на місцевому рівні в Польщі є  податок на власність та прибутковий  податок з громадян. Як відомо, податки на власність відповідають засадам справедливого оподаткування: володіння землею, нерухомістю, транспортними засобами є ознакою певного рівня доходів, і оподаткування об'єктів не суперечить вимозі врахування платоспроможності платників. Саме на місцевому рівні легше обліковувати, оцінювати і стежити за змінами бази оподаткування. Податок на майно громадян є виправданим за значної диференціації доходів населення. Осідання даного податку на місцевому рівні в Україні значно може покращити фінансове становище місцевого самоврядування [11].

Наступною важливою сферою управлінської діяльності місцевої влади є володіння комунальною власністю та її використання.

Зарубіжний досвід підтвердив ефективність залучення приватного сектору  до комунальної сфери. Так, в останні роки в комунальному господарстві Франції, Великобританії та інших країн збільшується частка приватних підприємств, які діють у сферах комунального господарства міст. Але за таких обставин за міськими органами управління зберігається контролююча функція.

При залученні приватного сектора до сфери міського благоустрою (озеленення, організація вуличного освітлення, очищення вулиць) діє принцип конкурентності, який в кінцевому результаті підвищує ефективність роботи комунальних підприємств. В такій ситуації виграє і місто, і його мешканці.

Наприклад, В Сполучених Штатах Америки найбільшу частку приватного капіталу мають підприємства, що займаються збиранням сміття, організацією вуличного освітлення, електропостачанням. Приватизація комунальних послуг у Великобританії поширюється на такі традиційні муніципальні сфери, як: водопостачання, розподіл газу, телекомунікаційні мережі, регулювання енергопостачання [26].

Зарубіжний досвід фінансового регулювання розвитку регіону підтверджує взаємозалежність між розвитком бізнесу, місцевими бюджетами та регіональною інфраструктурою. Відрахування в місцевий бюджет знаходяться в прямій залежності від прибутковості фірм, розташованих на його території, та доходів населення. Чим більшими є відрахування в місцевий бюджет, тим більше можливостей у місцевих органів влади для вирішення проблем забезпечення соціальними та іншими благами і, відповідно, тим більшою є привабливість регіону для високодоходних верств населення. За таких умов зміцнюється соціально-економічний потенціал регіону, який зумовлює в подальшому зростання податкових надходжень в місцеві бюджети [25].

Ознайомлення із зарубіжним досвідом дає підстави для наступного висновку. Формуючи доходну базу місцевих бюджетів, на етапі нестабільності і незначущості власних доходних джерел не слід обмежувати роль державних дотацій та субвенцій, адже тільки таким чином держава може активно впливати на розвиток місцевого самоврядування. Однак загальним стратегічним напрямом має бути посилення зацікавленості місцевих органів влади у залученні якомога більше самостійних ресурсів, зростанні ролі власних джерел наповнення місцевих бюджетів.

3.2. Проблеми та напрямки  зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування.

Одна із основних особливостей унітарної держави – концентрація дій регіональних і місцевих органів управління на виконання базових напрямів економічної політики центру. Але для досягнення єдності цілей переконання і бажання недостатньо; для цього потрібні і відповідні економічні можливості, які залежать від обсягів доходів регіональних бюджетів.

Разом з тим слід зазначити, що розширення прав і обов’язків органів місцевої влади в умовах, що склалися, не завжди відповідає їх економічним можливостям, і питання поповнення доходів місцевих бюджетів, як і раніше, залишаються актуальними.

Аналіз проблем місцевих бюджетів України, а також теорії та практики побудови багаторівневих бюджетних систем у країнах з ринковою економікою дозволяє зробити висновок, що існуюча система формування місцевих бюджетів має ряд серйозних недоліків: