Доходи і видатки державного бюджету

— недосконалістю і частою зміною фінансового законодав­ства, що сприяло невпевненості виробників у доцільності роз­ширення виробництва і відтоку капіталу з України.

Ці та інші причини сприяли дестабілізації економіки, зни­женню доходів бюджету, значному збільшенню бюджетного дефіциту, що в свою чергу призвело до нарощування інфля­ційних процесів, зростання цін на товари та послуги, знижен­ня матеріального добробуту населення тощо.

Граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2004 рік становить 4,182,957,8 тис.гривень, у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду – у сумі 2,907,803,4 тис. гривень та граничний розмір дефіциту спеціального фонду – у сумі 1,275,154,4 тис. гривень, згідно з додатком № 2 до Закону “ Про Державний бюджет України на 2004 рік”.

Негативні наслідки великого бюджетного дефіциту потре­бують здійснення системи заходів для його подолання, про­вадження активної фінансової політики, використання загаль­ноприйнятих методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і видатків завдяки збалансова­ності державного бюджету є на сьогодні одним із головних завдань.

За наявності бюджетного дефіциту держава зобов'язана обрати найоптимальніші джерела його покриття. У світі ви­користовуються два методи покриття дефіциту бюджету — беземісійний та емісійний. Найефективніший беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг.

Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету полягає у залученні до цього процесу зовнішніх і внутрішніх джерел.

Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових об'єднань та іноземних держав, а також безоплат­на та безповоротна фінансова допомога для здійснення цільо­вих програм міжнародного значення.

Внутрішніми джерелами є кредит Національного банку України, доходи від операцій з цінними паперами та інші доходи.

Наявність зовнішніх і внутрішніх кредитних джерел зумов­лює виникнення внутрішнього і зовнішнього боргу держави. З боку держави повинен здійснюватись контроль та управлін­ня державним боргом.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту полягає у використанні грошово-кредитної емісії. Такий метод є недо­цільним; оскільки він негативно позначається на економічно­му та соціальному становищі країни.

В цілому держава зобов'язана формувати свою бюджетну політику так, аби домогтися скорочення бюджетного дефі­циту. Заходи щодо цього сприяли б, з одного боку, збільшен­ню доходів бюджету, з іншого — скороченню державних ви­датків. Такими заходами можуть бути:

— перегляд напрямків інвестування бюджетних коштів і спрямування їх на розвиток галузей, що визначають рівень економічної могутності держави, забезпечують впровадження передових наукових досліджень у виробництво;

— створення сприятливих умов господарювання та стиму­лювання решти виробництва шляхом використання пільг, субсидій та інших складових бюджетного механізму;

— всебічне залучення в Україну іноземного капіталу;

— скорочення сфери державної економіки і, відповідно, бюджетного фінансування;

— зменшення видатків на оборону й управління;

— скорочення фінансування державних програм, які не мають державного значення.

Крім того, слід враховувати, що згідно з світовим досвідом для зменшення бюджетного дефіциту в країну залучається іноземний капітал. За його допомогою вирішуються одразу кілька завдань, причому не лише фіскальних, а й еконо­мічних.

Розробка та послідовне втілення цих заходів спрямовані на збільшення доходів бюджету і зменшення його видатків, регу­лювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване управління його обсягом. Це, в сукупності з економічними антикризовими заходами, сприяє стабілізації фінансового становища в країні.

5. СТРУКТУРА ВЛАСНИХ ДОХОДІВ

МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

До власних доходів місцевих бюджетів нале­жать доходи, які визначені ст. 69 Бюджетного кодексу України, формуються і збираються на відповідній території, а саме:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2)   100  відсотків  плати  за  землю  -  для  бю­джетів міст Києва та Севастополя;  75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республі­канського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значен­ня та їх об'єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4)  надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5)  податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6)   надходження   дивідендів,   нарахованих   на акції (частки, паї) господарських товариств, що у власності відповідної територіальної громади;

7)  плата за забруднення навколишнього при­родного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8)   кошти  від  відчуження  майна,   яке  знахо­диться у комунальній власності, в тому числі від продажу    земельних    ділянок    несільськогоспо-дарського призначення, що перебувають у кому­нальній власності;

9)  фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місце­вого самоврядування;

10)  плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;

11)   надходження  від  місцевих  грошово-речо­вих лотерей;

12) плата за гарантії щодо виконання боргових зобов'язань;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14)   власні  надходження  бюджетних  установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15)   податок  на  прибуток  підприємств  кому­нальної власності;

102

16)  платежі за спеціальне використання при­родних ресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

Ці  доходи   не   враховуються   при   визначенні міжбюджетних трансфертів.

Верховною Радою України 18 лютого 1997 р. був прийнятий у новій редакції Закон України «Про систему оподаткування» (№ 77/97 - ВР).

У статті 15 цього Закону визначені місцеві по­датки та збори, які мають право встановлювати сільські, селищні та міські ради у відповідності з переліком і в межах граничних розмірів, які встановлені Декретом Кабінету Міністрів Украї­ни від 20 травня 1993 року № 56-93 «Про місце­ві податки та збори».

Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати 2 місцевих податки і 15 місцевих зборів.

Місцеві податки та збори є головним атрибу­том місцевого самоврядування і в розвинених країнах. Наприклад, у СПІА за рахунок місцевих податків забезпечується 65% доходів місцевих бюджетів, у Франції - 60%, ФРН - 45%, Англії -36%, Японії - 33%.

У зарубіжних країнах склалася чисельна роз­галужена система місцевих податків та зборів:

>  у Бельгії - 100 місцевих податків та зборів; ,    > в Італії - 70;

>  у Франції - понад 50.

Але є країни, де застосовується лише кілька, або навіть один місцевий податок як у Англії (по­душний податок). Такі країни є винятком, бо знач­на кількість місцевих податків та зборів є гаран­тією стабільності надходжень у місцеві бюджети.

Незважаючи на значний перелік видів міс­цевих податків та зборів в Україні їх питома вага у податкових надходженнях міс­цевих бюджетів незначна. Зокрема, у бюдже­ті 2001 року місцеві податки і збори склали бли­зько 1% доходів місцевих бюджетів України.

Закріплені доходи місцевих бюджетів

До закріплених законодавством (ст. 140 Конс­титуції, статті 64, 65, 66 Бюджетного кодексу) загальнодержавних податків, зборів і платежів, що надходять до бюджету Автономної Республі­ки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфер­тів, належать:

1)  25 відсотків прибуткового податку з грома­дян, що справляється на відповідній території;

2)  25 відсотків плати за землю, що справля­ється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

3)   плата за ліцензії на провадження  певних видів   господарської  діяльності  та  сертифікати, що видаються Радою Міністрів Автономної Рес­публіки Крим та обласними державними адміні­страціями.

До закріплених доходів на рівні районних бюд­жетів, які використовуються для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і куль­турних програм територіальних громад і врахо­вуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать:

1)  50 відсотків прибуткового податку з грома­дян,  що справляється на території сіл,  селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

2)  15 відсотків плати за землю, що сплачуєть­ся на території сіл, селищ, міст районного зна­чення та їх об'єднань;

3)  плата за ліцензії на провадження певних видів  господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адмініст­раціями;

4)  плата за державну реєстрацію суб'єктів під­приємницької  діяльності,   що   справляється   ра­йонними державними адміністраціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними  адмініст­раціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при ви­значенні обсягів міжбюджетних трансфертів, нале­жать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1)  прибутковий податок з громадян на основі таких нормативів відрахувань:

>  до бюджетів міст Києва і Севастополя зара­ховується 100%  загального обсягу прибуткового податку з громадян;

>  до бюджетів міст республіканського та об­ласного значення зараховується 75%  загального обсягу прибуткового податку з громадян;

>   до  бюджетів  міст районного  значення,  сіл, селищ та їх об'єднань зараховується 25%  загаль­ного обсягу прибуткового податку з громадян;

2)  державне мито в частині, що належить від­повідним бюджетам;

3)   плата  за ліцензії  на провадження  певних видів   господарської  діяльності  та  сертифікати, що  видаються  виконавчими  органами  відповід­них рад;

4)  плата за державну реєстрацію суб'єктів під­приємницької діяльності, що справляється вико­навчими органами відповідних рад;

5)  плата за торговий патент на здійснення де­яких видів підприємницької діяльності (за винят­ком плати за придбання торгових патентів пунк­тами  продажу  нафтопродуктів   (автозаправними станціями,  заправними пунктами),  що справля­ється виконавчими органами відповідних рад;

6)   надходження   адміністративних   штрафів, що накладаються виконавчими органами відпо­відних рад або утвореними ними в установлено­му порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого під­приємництва у частині, що належить відповід­ним бюджетам.

Перераховані податки і збори (обов'язкові пла­тежі), складають кошик доходів, що закріплю­ються на постійній основі за бюджетами місцево­го самоврядування та враховуються при визна­ченні обсягів міжбюджетних трансфертів.

У випадку, коли доходи від закріплених за міс­цевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місце­вого бюджету держава вилучає із місцевого бюд­жету до Державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законодавством.

6. СТРУКТУРА ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансу­ванням власних і делегованих повноважень міс­цевих органів влади.

Видатки на здійснення повноважень, що ви­конуються за рахунок місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету поді­ляються на:

>   видатки, які визначаються функціями дер­жави   та   можуть   бути   делеговані   Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою   забезпечення   найбільш   ефективного   їх виконання на основі принципу субсидіарності;

>   видатки на  реалізацію прав  та  обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого само­врядування, які мають місцевий характер та ви­значені законами України.

Розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу суб­сидіарності з урахуванням критеріїв повноти на-

3)  первинної медико-санітарної, амбулаторно-по­ліклінічної та стаціонарної допомоги (дільничних лікарень,  медичних  амбулаторій,  фельдшерсько-акушерських та фельдшерських пунктів);