Міжнародні норми в галузі охорони праці

Автор: Пользователь скрыл имя, 24 Февраля 2013 в 11:33, реферат

Описание работы

Становлення системи соціального партнерства пройшло довгий і складний шлях. Коли робітники у капіталістичних країнах ще тільки почали об’єднуватись у професійні організації, вже тоді були започатковані перші спроби соціального партнерства у вигляді переговорів та консультацій між представниками найманих працівників і власників засобів виробництва. Перші колективні договори увійшли у практику наприкінці ХІХ ст. у Франції, Великобританії, Німеччині, тобто у найбільш розвинутих країнах Західної Європи.

Работа содержит 1 файл

Міжнародні норми в галузі охорони праці.docx

— 68.83 Кб (Скачать)

 

 

 

ЗМІСТ

 

  1. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО З ОХОРОНИ ПРАЦІ
  2. СТАНДАРТ SA 80000 «СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
  3. МІЖНАРОДНИЙ СТАНДАРТ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ISO 26000
  4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ
  5. ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
  6. МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ З АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ
  7. МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ
  8. КОНВКЦІЇ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ МОП
  9. ОСНОВНІ КОНВЕКЦІЇ МОП
  10. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ
  11. СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ
  12. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

3

6

 

8

9

15

18

21

22

23

29

31

33


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОХОРОНІ ПРАЦІ

 

В умовах зростання повноважень  трудових колективів у розв’язанні  більшості питань, що регулюють соціально-трудові  відносини, в умовах удосконалення  відносин власності виникає об’єктивна необхідність узгодження інтересів  різних верств населення. Світовий досвід дозволяє переконатись, що досягнути  злагоди у суспільстві та підвищити  ефективність виробництва можна  лише в умовах соціального миру та співробітництва найманих працівників  з працедавцями.

Узгодження соціально-економічних  інтересів між вказаними суб’єктами, а також між ними і державою утворює цілу систему суспільних відносин, які отримали у країнах  з розвинутою ринковою економікою назву  інституту соціального партнерства, який охоплює соціально-трудові  відносини від конкретного підприємства (роботодавця) до національного рівня.

Соціальне партнерство –  це такий тип і система відносин між працедавцями і найманими  працівниками, при яких в рамках соціального миру відбувається узгодження їхніх найважливіших соціально-трудових інтересів.

На практиці соціальне  партнерство виступає в якості альтернативи всякій диктатурі класу або особи  і є цивілізованим (мирним) методом  розв’язання соціальних конфліктів. Метод розв’язання соціальних конфліктів у межах соціального партнерства  — компроміс, узгодження інтересів  працедавців і найманих працівників  шляхом мирних переговорів і взаємних поступок.

Становлення системи соціального  партнерства пройшло довгий і  складний шлях. Коли робітники у  капіталістичних країнах ще тільки почали об’єднуватись у професійні організації, вже тоді були започатковані  перші спроби соціального партнерства  у вигляді переговорів та консультацій між представниками найманих працівників  і власників засобів виробництва. Перші колективні договори увійшли у практику наприкінці ХІХ ст. у Франції, Великобританії, Німеччині, тобто у найбільш розвинутих країнах Західної Європи.

Як механізм регулювання  соціально-трудових відносин, система  соціального партнерства почала розвиватися після Другої світової війни, остаточно утвердившись лише в 60-70-і роки ХХ століття. На сьогоднішній день найбільш розвинута система  соціального партнерства існує  в Німеччині, Австрії, Швеції. Меншою мірою вона розвинута в США  і Японії. Системи соціального  партнерства немає в слаборозвинених  країнах. В практику регулювання  соціально-трудових відносин в Україні  термін «соціальне партнерство» увійшов з кінця 1991 року.

Головною функцією системи  соціального партнерства є недопущення  руйнівних страйків та створення  умов для динамічного розвитку виробництва  і забезпечення належного рівня  доходів найманих працівників. 
Основою соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у формі ведення переговорів, укладенні колективних договорів, узгодженні проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень між суб’єктами соціального партнерства на всіх.

До сфери соціального  партнерства входять питання:

- досягнення консенсусу  з питань забезпечення зайнятості;

- створення додаткових  робочих місць;

- застосування найманої  праці з дотриманням вимог  техніки безпеки та вимог охорони  здоров’я, питання оплати праці,  прав працівників на своєчасне  отримання заробітної плати;

- забезпечення нормального  режиму праці і відпочинку;

- забезпечення права працівників  на участь в управлінні працею  на підприємстві.

Основними завданнями системи  соціального партнерства в Україні  можна вважати:

- подолання монополії  у розподілі створеного продукту  шляхом залучення всіх суб’єктів  суспільних відносин до управління  виробництвом;

- підвищення мотивації  до праці з метою забезпечення  високих кінцевих результатів  роботи, що сприятиме зростанню  рівня життя в країні;

- усунення чинників соціальної  напруги у суспільстві і зменшення  на цій основі негативних економічних  наслідків.

Спостереження свідчать, що чим нижчий рівень життя і більша різниця в прибутках багатих  і бідних верств населення, тим популярний заклик до скидання влади і перерозподілу  власності з відповідними практичними  діями. І навпаки, в країнах з  високим рівнем життя і невисокою  диференціацією доходів прагнення  соціальних партнерів до соціального  миру та стабільності у суспільстві  збільшується. В більшості країн  з розвинутою ринковою економікою різниця  в прибутках найбідніших і  найбагатших сімей не перевищують 1:9 раз. Основний прошарок суспільства складає середній клас, який має досить високий рівень життя і абсолютно не схильний до зміни суспільної системи, особливо до перерозподілу власності; психологічні передумови і культурні традиції в суспільстві сприяють орієнтації населення розвинутих країн на пошук соціальних компромісів, на раціональне розв’язання суспільних проблем.

Соціальне партнерство має  стати, по-перше: елементом формування соціально відповідальної політики, яка визначатиме рівні форми  відповідальності за невиконання умов домовленостей; по-друге: принципом  організації відносин власності, що за згодою з партнерами визначатиме  рівні умови створення ринку  праці, капіталу, засобів виробництва  через узгодження політики податків, цін та ін. Соціальне партнерство, яке ґрунтуватиметься на відповідній  законодавчій базі, чітко визначених принципах, збалансованості інтересів  усіх суб’єктів партнерства, значно сприятиме економічному розвитку держави, досягненню соціальної злагоди у  суспільстві.

 

    1. СТАНДАРТ SA 8000 «СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»

 

Впровадження стандарта  SA 8000 є логічним процесом на підприємствах, які вже сертифіковані за ISO 9001:2000, що підтверджує процеси постійного покращення системи менеджменту.  
SA 8000 базується на принципах 11 Конвенції Міжнародної Організації Праці, Конвенції ООН з прав дитини, Всесвітньої декларації Прав Людини. Цей Стандарт являється універсальним засобом для практичної реалізації моральних і етичних норм у діяльності адміністрації підприємства.

Сертифікаційний аудит проведено  з метою підтвердження відповідності  діяльності підприємства міжнародним  стандартам, а саме - SA 8000:2001 в питаннях етики бізнесу і соціальної відповідальності. 

Соціальна відповідальність виражається у наступних канонах:

1. Дотримуватись вимог  міжнародного стандарту SA 8000, законодавства  України і міжнародних документів, які стосуються галузі Соціальної відповідальності.

2. Не застосовувати дитячу  працю. 

3. Не застосовувати і  не підтримувати застосування примусової праці.

4. Забезпечити здорове  і безпечне робоче середовище  для співробітників управління  Філії, регулярно проводити навчання  з питань охорони праці.

5. Поважати право персоналу  створювати профспілки і добровільно  приєднуватися до них за своїм  вибором, а також вести колективні  переговори.

6. Не застосовувати і  не підтримувати дискримінацію,  яка базується на належності  до певної раси, національності, релігії, віку, статі, участі в  громадських об’єднаннях, політичних  переконаннях чи по непрацездатності.

7. Не використовувати  тілесні покарання, моральний  чи фізичний примус, усну лайку.

8. Діяти у відповідності  з чинним законодавством України  щодо норм робочого часу.

9. Слідкувати за тим,  щоб заробітна плата відповідала  законодавчим вимогам України,  завжди перевищувала офіційні  мінімальну зарплату та прожитковий  мінімум в Україні.

10. Не робити утримання  з основної заробітної плати  (посадового окладу або тарифної  ставки відповідно до штатного розпису) в дисциплінарних цілях.

11. При виборі постачальників  продукції та послуг враховувати  рівень дотримання ними вимог міжнародного стандарту SA 8000.

12. Регулярно передавати  зацікавленим сторонам інформацію  стосовно виконання цих зобов’язань  та інших вимог міжнародного  стандарту SA 8000.

13. Пропонувати всім співробітникам  та іншим зацікавленим сторонам  повідомляти про випадки недотримання  на підприємстві цих зобов’язань  та інших вимог міжнародного  стандарту SA 8000, утриматися від покарання чи інших дискримінаційних дій за повідомлення такої інформації, негайно вживати необхідні дії по усуненню цих невідповідностей і недопущенню їх повторення в майбутньому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    1. МІЖНАРОДНИЙ СТАНДАРТ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ISO 26000

 

Підставою для розробки стандарту із соціальної відповідальності стало визнання значення ролі соціальної відповідальності у сталому розвитку організації на Всесвітньому Самміті з навколишнього середовища у Ріо-де-Жанейро у 1992 році та на Всесвітньому Самміті зі сталого розвитку у Південній Африці у 2002 році.

На початку 2003 року ISO (Міжнародна організація із стандартизації) сформувала Стратегічну консультативну групу з питань соціальної відповідальності, до складу якої увійшли представники різних країн і груп стейкхолдерів, включаючи бізнес, державні структури, об’єднання споживачів та працівників, недержавні організації, дослідницькі інституції та міжнародні структури. Головне завдання, яке було поставлено перед Групою полягало у визначенні можливого внеску ISO у розвиток існуючих ініціатив і програм із соціальної відповідальності. Протягом 18 місяців тривали інтенсивні дискусії та кропітка робота. В результаті цієї роботи Стратегічна консультативна група підготувала звіт, який містив огляд світової практики у сфері соціальної відповідальності та перелік питань, на які потрібно було звернути увагу. Аналіз ситуації дозволив Групі дійти висновку про необхідність розробки стандарту із соціальної відповідальності при умові виконання низки ключових рекомендацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

    1. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ

 

Організа́ція  Об'є́днаних На́цій (ООН) — міжнародна організація, заснована 26 червня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.

Члени-засновники - 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН нараховувала 185 держав-членів. З 14 липня 2011 року має 193 держави-члени. Західна Сахара та інші маленькі держави не приєднались до ООН через їх невизнання.

Організація фінансується з  обов'язкових та добровільних внесків  від своїх держав-членів, і користується шістьма офіційними мовами: арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська.

Структура Організації  Об'єднаних Націй

Структурно Організація  Об'єднаних Націй складається  з п'яти основних органів (раніше шести - Зала Ради ООН призупинила  свою діяльність у 1994 році): Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН, Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) ООН, Секретаріату ООН і Міжнародного Суду юстиції ООН.

Чотири з п'яти основних органів ООН знаходяться, в основному, в Організації Об'єднаних Націй, штаб-квартира якої розташована на території міжнародного центру в Нью-Йорку. Міжнародний Суд знаходиться в Гаазі, в той час як інші великі установи перебувають у відділеннях ООН в Женеві, Відні і Найробі. Інші установи ООН, розташовані по всьому світу.

Шість офіційних мов Організації  Об'єднаних Націй, що використовуються в міжурядових нарадах і документах - це арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська, у той  час як Секретаріат ООН використовує дві робочі мови - англійську та французьку. П'ять з офіційних мов були обрані при заснуванні ООН, арабська була додана пізніше в 1973 році.

Україна в ООН

Статут ООН, який було пiдписано 26 червня 1945 р., набрав чинностi 24 жовтня 1945 р. Цей день щорiчно вiдзначається  як День Органiзацiї Об'єднаних Нацiй. Активну участь у розробцi Статуту  ООН взяли представники України. Глава делегацiї України на конференцiї  у Сан-Франциско, мiнiстр закордонних  справ УРСР Д. Мануїльський головував  у Першому комiтетi, де були розробленi Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших пiдписала Статут i увiйшла в групу  з 51 держави-засновниці ООН. Пiсля проголошення незалежностi України участь у дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй було визначено одним з прiоритетних  напрямiв зовнiшньої полiтики нашої  держави.

Информация о работе Міжнародні норми в галузі охорони праці