Холера

Автор: Пользователь скрыл имя, 07 Февраля 2013 в 12:35, доклад

Описание работы

Хвороба супроводжується підвищеною проникністю клітинних мембран епітелію слизової оболонки тонких кишок для води і мінеральних солей, протікає при рясному виділенні їх з організму з дуже рідкими випорожненнями, а також блювотними масами, характеризується зневодненням, розладами водно-електролітного балансу, гемодинаміки і функції нирок.

Содержание

Вступ________________________________________________________3
Етіологія_____________________________________________________4
Епідеміологія_________________________________________________6
Патогенез____________________________________________________8
Клініка______________________________________________________9
Лікування___________________________________________________11
Епідемії холери в Україні______________________________________12
Висновок____________________________________________________15
Список використанних джерел__________________________________16

Работа содержит 1 файл

Доклад 2011.doc

— 524.00 Кб (Скачать)


Зміст

Вступ________________________________________________________3

Етіологія_____________________________________________________4

Епідеміологія_________________________________________________6

Патогенез____________________________________________________8

Клініка______________________________________________________9

Лікування___________________________________________________11

Епідемії холери в Україні______________________________________12

Висновок____________________________________________________15

Список використанних джерел__________________________________16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Холе́ра (від chole — жовч і rheo — течу) — інфекційне захворювання, викликане холерними вібріонами, їхніми токсинами, що проникають через рот у травний тракт здорової сприйнятливої людини, супроводжуване зневодненням організму. Хвороба супроводжується підвищеною проникністю клітинних мембран епітелію слизової оболонки тонких кишок для води і мінеральних солей, протікає при рясному виділенні їх з організму з дуже рідкими випорожненнями, а також блювотними масами, характеризується зневодненням, розладами водно-електролітного балансу, гемодинаміки і функції нирок.

При несприятливих  умовах холера швидко набирає характеру епідемії або навіть пандемії, тобто охоплює багато країн, а з часом може досягати світового розповсюдження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Етіологія

В даний час  доведено, що холера може викликатися  холерними вібріонами наступних  біотипів:

  • класичним холерним вібріоном (Vibrio cholerae), відкритим Філіппо Пачіні (1853) і Едуардом Недзвецьким (1872); чисту культуру 1833 року вивів німецький мікробіолог Роберт Кох (рис.1);
  • вібріоном Ель-Тор (V. cholerae El Tor), відкритий на Синайському півострові із трупа паломника на карантинній станції міста Ель-Тор, Єгипет, німецьким фізіологом та бактеріологом Емілем Готтшліхом.

 

Рис.1. Нобелівський лауреат з фізіології та медицини Роберт Кох

 

За своєю  будовою вібріони обох типів зовсім однакові, але мають різну здатність лізируватися бактеріофагами. Вібріони даних біотипів — грамнегативні палички, представляють злегка вигнуті чи комкоподібні бактерії циліндричної форми, що мають на одному зі своїх кінців джгутик і внаслідок цього здійснюють дуже активні поступальні рухи (рис.2). Тіло мікроба містить соматичний О-антиген, а джгутик — Н-антиген. Холерні вібріони добре ростуть на штучних живильних середовищах, що мають лужну реакцію. Класичний вібріон і вібріон Ель-Тор поділяють на два сірологічних типи: Огава і Інаба.

Рис.2.  Холерний вібріон.

Холерні вібріони утворюють токсини трьох типів, серед яких найбільше значення в патогенезі має холероген. Дійсні холерні вібріони аглютинують О-сироваткою.

Рис.3. Холерні вібріони.

 

Лужна реакція  середовища, у якій знаходяться холерні  вібріони, сприяє їх існуванню і розмноженню. У кислотному середовищі вібріони швидко гинуть. Дезінфікуючі речовини діють на них згубно. За певних умов у зовнішньому середовищі вони тривалий час зберігають свою життєздатність, наприклад, якщо вони знаходяться у воді. Однак холерні вібріони легко гинуть під дією високої температури і прямих сонячних променів.

 

Епідеміологія

Джерелом інфекції є людина, хвора на холеру та бацилоносії. Xолера розповсюджується через безпосередній контакт з хворими, через воду та харчові продукти. В її розповсюдженні велику роль відіграють мухи. Інкубаційний період триває від 1 до 6 діб. При тяжких епідеміях впродовж перших 2 днів захворювання помирає близько ⅔ хворих.

 

Рис.4. Поширення холери в світі на сучасному етапі:      

Осередки епідемій      

Спорадичні спалахи  епідемій

 

Роль основних джерел інфекції при захворюваннях  холерою грають хворі, що знаходяться  в гострому періоді прояву цієї інфекції, особливо особи, що страждають алгідною формою, а також реконвалісценти в перші 4-5 днів після затухання основних симптомів захворювання. Хворі алгідною формою холери виділяють з рідкими випорожненнями і блювотними масами (в обох випадках — типу рисового відвару) величезну кількість вібріонів.

У хворих стертими, атипічними клінічними формами, а також в  осіб, що знаходилися в контакті з хворими і стали тимчасовими (транзиторними) носіями, холерні вібріони виділяються в значно менших кількостях, ніж при алгідній формі холери, хоча і ці особи мають певне епідеміологічне значення. Вібріононосіння може продовжуватися до 1-1,5 місяці і навіть значно більше. Необхідно ретельно виявляти усі випадки захворювання холерою, вчасно ізолювати хворих, проводячи повний комплекс протиепідемічних заходів, а в інфекційних шпиталях, куди вони госпіталізовані, робити надійну дезинфекцію їхніх виділень перед спуском у загальну каналізацію.

При появі випадків захворювання холерою в даному населеному пункті створюються надзвичайні протиепідемічні комісії і штаб епідемічного осередку, наділені відповідними повноваженнями і координуючі усю роботу по боротьбі з поширенням інфекції.

Виявлених хворих із клінічно вираженими формами холери поміщають  в інфекційний (холерний) госпіталь, який повинен обслуговувати добре підготовлений медичний персонал. Видужуючих після перенесеної холери варто розміщати окремо від хворих, що знаходяться в гострому періоді захворювання.

Для виявлення хворих холерою  серед осіб, що мають клінічні ознаки, які викликають тією чи іншою мірою  підозри на можливість їхнього захворювання холерою, служать «провізорні» спеціальні ізолятори чи шпиталі; це дає можливість не тільки вчасно виявити хворих холерою, але і приступити до їхнього можливо більш раннього лікування на місці чи з переведенням до інфекційного шпиталю.

Система «провізорних» шпиталів дозволяє не тільки вести клінічне спостереження за особами, що знаходилися в осередку інфекції, але також проводити їхнє ретельне бактеріологічне обстеження, виявляючи тим самим навіть найбільш стерті форми хвороби і вібріононосіння. Режим роботи в «провізорних» шпиталях такий самий, як і в холерних.

В осередках, де виявлені випадки  захворювання холерою, необхідно проводити  спостереження за практично здоровими  особами, що тією чи іншою мірою піддавалися  небезпеці зараження. Таких осіб поміщають на 6 днів в обсерватор для клінічного та бактеріологічного спостереження, що відповідає максимальній тривалості інкубаційного періоду холери. Після закінчення цього терміну при відсутності клінічних симптомів кишкового захворювання, а також з одержанням повторних негативних результатів посіву випорожнень осіб, що залишилися здоровими, виписують з обсерватора.

 

Патогенез

Зараження холерою  відбувається в результаті проникнення  холерних вібріонів через рот переважно з інфікованою непрокип'яченою чи нехлорованою водою або через брудні руки при забрудненні їх фекаліями, що містять живих вібріонів. Значно меншу роль у поширенні холери грають забруднені цими фекаліями молоко й інші харчові продукти. Мають значення і такі фактори, як сезон року (липень-вересень для країн з помірним кліматом при занесенні в них інфекції), температура зовнішнього середовища, у тому числі води в різних, головним чином закритих водоймах. Щодо епідеміологічного значення хворих зі стертими та надлегкими формами холери варто враховувати, що в осередку захворювань, який продовжує функціонувати, та вже сформованому ці особи можуть складати значно більш великий контингент, ніж число хворих з вираженими симптомами захворювання. Холера може або зустрічатися у вигляді окремих (спорадичних) випадків, або викликати епідемічні спалахи. При масовому поширенні захворювань холерою розрізняють такі типи епідемій: водяні, контактно-побутові, харчові і змішані.

Проникнувши через рот в організм людини, що заразилася, холерні вібріони піддаються шкідливому для них впливу кислого вмісту шлунка, причому частина з них при цьому гине, а інші надходять у дванадцятипалу, а потім і в тонку кишки, де відбувається їхнє розмноження й одночасне з цим відмирання. Токсичні речовини, що вивільняються з мікробних клітин (холерних вібріонів), зокрема холероген (токсин другого типу), впливають на фермент аденілциклазу, що міститься в поверхневих шарах клітин епітелію слизової оболонки тонкої кишки, у їх цитоплазматичній мембрані, на мукоїдні речовини, що знаходяться в міжклітинних просторах.

Відповідно до викладеного  вище головною рисою патогенезу холери варто вважати те, що цьому захворюванню не властиві запальні зміни слизової оболонки тонкого кишечнику, як це вважалося донедавна. Фактично під впливом холерогена, як це описано вище, у результаті ферментативного процесу відбувається посилене виведення води і мінеральних солей у вигляді характерного для важких форм холери рисового відвару.

Вважається, що ця картина ураження слизової оболонки тонкого кишечнику, що гостро розвивається, є наслідком токсичних ушкоджень. Багато інших сторін патогенезу холери також можуть бути пов'язані із проявами токсичної природи хвороби.

 

Клініка

Інкубаційний період холери триває в середньому 2-3 дні, а іноді від 1 до 5 днів. Якщо хворий, що знаходиться в інкубаційному періоді, приймав у осередку антибіотики з приводу контакту з іншим хворим чи з метою масової експрес-хіміопрофілактики, інкубаційний період може тривати, очевидно, до 9-10 днів і навіть більше.

Рис. 5. Чоловік з важкою формою холери і сильним зневодненням. Останнє спричиняє, так званий, ефект «руки жінки-пралі»

 

Керуючись показниками  порушення водно-соляного обміну і  ступеня його зневоднювання, у даний час розрізняють такі клінічні форми холери:

  1. важку форму, що супроводжується значними розладами водно-електролітного балансу, здатністю до розвитку колапсу і можливістю переходу до стану алгіда, наявністю рясного водяного стула типу рисового відвару;
  2. середньо важку, що характеризується помірно вираженим зневоднюванням організму і прискореним розрідженим стулом (рис.5);
  3. легку, а також надлегку, стерті форми, що супроводжуються дуже незначними проявами зневоднювання організму хворого.

Іноді виділяють  ще одну форму холери — блискавичну, яка розвивається винятково гостро і спричиняє загибель хворого. Зокрема під час епідемії холери 2010 року на Гаїті та 2004 року в Індії смерть могла настати через дві години після прояву першого симптому захворювання.

У хворих холерою, особливо у хворих з її важким перебігом, можливий розвиток таких небезпечних  для життя станів, як інфекційно-токсичний і гіповолемічний шок, судинний колапс. У пізній термін від початку хвороби (з 6-9-го дня) можливі важкі ураження нирок, пов'язані з токсичними й аутоалергічними процесами.

 

 

Лікування

Слідом за доставкою  хворого холерою в інфекційний шпиталь має бути розпочато його лікування, яке проводять з урахуванням конкретної клінічної форми і важкість перебігу хвороби. У хворих із середньо важкою формою хвороби, а також у хворих, що знаходяться у стані алгіду, необхідно насамперед прагнути до того, щоб по можливості швидше відновити нормальний водно-соляний обмін, заповнити втрати води й електролітів з організму, усунути стан метаболічного ацидозу. Розв'язання цієї задачі досягається проведенням замісної терапії — тривалим внутрішньовенним краплинним уведенням великих обсягів спеціально приготовлених соляних розчинів(рис.6.). Це лікування забезпечує регідрацію (нормалізацію водно-соляної рівноваги), усунення метаболічного ацидозу, розладів кисневого постачання тканин. Таке лікування поліпшує гемодинаміку та діяльність серцево-судинної системи, сприяє припиненню поносу і блювоти.

Рис.6. Лікування хворого на холеру, фото 1992 року

 

Для оральної регідратації Всесвітньою організацією охорони здоров'я рекомендований такий розчин:

Компонент

Концентрація, мМол/л

Натрій

90

Калій

20

Хлор

80

Цитрат

10

Глюкоза

110


 

Ранній початок  комплексної терапії, енергійне її проведення дозволяє розраховувати на видужання практично усіх хворих холерою. Серйозну небезпеку для життя представляє розвиток таких грізних станів, як інфекційно-токсичний і гіповолемічний шок.

 

Епідемії  холери в Україні

Довгий час  осередком холери залишалася Індія (Бенгалія), де вона була відома з найдавніших часів. До 1817—1823 роках в Європі холера була мало відомою, бо рідко виходила зі свого історичного природного джерела до найближчих сусідніх країн. Лише внаслідок англійської колоніальної війни в Індії (1757 — 1817) та розвитку міжнародних зв'язків, вона почала розповсюджуватися далеко поза межі основного джерела — в Україні, як і в Російській імперії та в Європі, з 1820-их pоків в Україні і Російській імперії було 6 пандемій, холера тривала з 1817 до 1823 pік, але у 1823 були занесені в Україну лише поодинокі випадки захворювань.

За другої пандемії (1826—1837) холера була занесена в Україну 1830 року. Розповсюдженню холери сприяла російсько-турецька війна, особливо коли військо поверталося з фронтів. Xолера виникла також серед російського війська, надісланого для придушення польського повстання (листопад 1830); свого апогею вона досягла в Україні 1831 року. Точних даних про захворювання та смертність нема, але відомо, наприклад, що в невеликому селі Подосах на Бердичівщині, від холери щоденно вмирало близько 8 осіб.

Третя пандемія (1846 — 1861) досягла 1847 року берегів Чорного та Азовського морів і охопила спочатку Одесу, а потім всю Україну і Польщу. В період 1848 — 1849 років російська армія, розгорнута в Галичині, втратила від холери 7400 осіб (1849 рік). У цей час питанням холери займався український лікар-патолог Іван Миколайович Рейпольський. У 1853 — 1855 роках холера особливо лютувала в Криму за часів Кримської війни; французька армія втратила 11 200 осіб, а перехворіло золерою понад 20000 осіб; англійці втратили 4 500, а перехворіло 7 600.

Четверта пандемія (1883 — 1875 роки) поширилась у серпні 1865 року з Константинополя спочатку в Одесі, а 1866 майже у всіх єврейських громадах. 1869 — 1870 захворювання на холеру в Європі припинилося, за винятком України і Росії.

Информация о работе Холера