Освіта в Україні

Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Марта 2012 в 17:10, курсовая работа

Описание работы

ХХІ століття в усіх сферах життєдіяльності людини і суспільства в цілому висуває нові, раніше невідомі завдання. Це ставить перед людиною, а отже, і перед освітою – сферою, що готує молоде покоління до життя, – небачені раніше невідомі завдання. Зумовлено це переходом людства на перетині тисячоріч до нового типу цивілізації.

Содержание

Вступ
Розділ 1.Системи освіти в Україні:
1.1. Дошкільна освіта;
1.2 Загальна середня освіта;
1.3. Позашкільна освіта;
1.4. Професійно-технічна освіта;
1.5. Вища освіта.
Розділ 2. Шляхи входження України в Болонський процес:
2.1. Болонський процес;
2.2 . Особливості входження України в Болонський процес;
2.3. Основні проблеми української вищої освіти щодо входження в Болонський процес;
2.4. Напрямки структурного реформування вищої освіти України з огляду на Болонський процес;
Розділ 3. Порівняльна характеристика освіти в Естонії і Україні.
Висновок

Работа содержит 1 файл

курсова.doc

— 351.00 Кб (Скачать)


Житомимрський кооперативний коледж бізнесу і права

 

 

 

 

Наукова робота

на тему:

«Освіта в Україні»

 

Виконала

студентка групи ФК-9-24

Поліщук Тетяна Олександрівна

 

м.Житомир

2011-2012 н.р.

ПЛАН

Вступ

Розділ 1.Системи освіти в Україні:

1.1. Дошкільна освіта;

1.2 Загальна середня освіта;

1.3. Позашкільна освіта;

1.4. Професійно-технічна освіта;

1.5. Вища освіта.

Розділ 2. Шляхи входження України в Болонський процес:

 

2.1. Болонський процес;

     2.2 . Особливості входження України в Болонський процес;

2.3. Основні проблеми української вищої освіти щодо входження в Болонський процес;

2.4. Напрямки структурного реформування вищої освіти України з огляду на Болонський процес;

 

Розділ 3. Порівняльна характеристика освіти в Естонії і Україні.

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

ХХІ століття в усіх сферах життєдіяльності людини  і суспільства в цілому висуває нові, раніше невідомі завдання. Це ставить перед людиною, а отже, і перед освітою – сферою, що готує молоде покоління до життя, – небачені раніше невідомі завдання. Зумовлено це переходом людства на перетині тисячоріч до нового типу цивілізації.

 

Освіта ХХІ століття – це освіта для людини. ЇЇ стрижень – розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни. Саме тому ця тема здалася мені цікавою і я взяла її за основу своєї наукової роботи.

ХХІ ст. – це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються у світі, перспективи розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають глибокого оновлення системи освіти, зумовлюють її випереджувальний характер.

Входження України у світовий освітній простір зумовлює приведення вітчизняних освітніх стандартів, зокрема щодо тривалості набуття загальної середньої освіти, у відповідності з нормами світового співтовариства (не менше 12 років).        

 

Суспільство стає дедалі більш людиноцентриським. Отже, індивідуальний розвиток людини, особистості за таких умов є, з одного боку, основним показником прогресу, а з другого – головною передумовою подальшого розвитку суспільства. Ось чому найбільш пріоритетними сферами в ХХІ столітті стають наука – як сфера, що продукує нові знання, та освіта як сфера, що олюднює знання і насамперед забезпечує індивідуальний розвиток людини.

 

І тільки країна, яка забезпечує пріоритетний розвиток цих сфер, зможе претендувати на гідне місце в світовому співтоваристві, бути конкурентноспроможною.                                                 

                                                    

 

 

 

Розділ 1.Рівні освіти в Україні

1.1. ДОШКІЛЬНА ОСВІТА

Законодавство України визнає дошкільну освіту первинним елементом загальної структури освіти в державі. Водночас, цей рівень освіти законодавче не визначається як обов'язковий і надається дитині за бажанням батьків. Тим самим фактично знімається питання про державні гарантії дошкільної освіти, ставиться під сумнів її роль у системі неперервної освіти, від початку створюються передумови не­однакової підготовки дітей до навчання в школі.

Кількісні показники, що характеризують мережу та контингент дошкільних навчальних закладів, мають стійку тенденцію до зниження. Поза сумнівом, на скорочення мережі установ дошкільної освіти впливає такий об'єктивний чинник, як змен­шення народжуваності та, відповідно, чисельності дітей дошкільного віку. Але впливом цього чинни­ка не можна пояснити стійке зниження показника охоплення дітей дошкільною освітою.

Скоро­чення мережі дошкільної освіти зумовлене рядом чинників соціально-економічного характеру: (1) падіння виробництва на початку 1990-х років зу­мовило вимушену передачу відомчих дошкільних закладів у підпорядкування органам місцевого само­врядування, які не в змозі забезпечити достатній рівень їх фінансування; (2) недостатнє бюджетне фінансування освіти зумовлює його недостатність і на рівні дошкільної освіти; (3) низький рівень до­ходів не дозволяє багатьом сім'ям оплачувати освіту дітей у дошкільних закладах і не сприяє розвиткові мережі приватних дошкільних закладів освіти; (4) високий рівень безробіття серед молоді знімає потребу значної частки молодих сімей у перебуванні дітей в дошкільних закладах.

Слід відзначити також появу в освітньому про­сторі України сектору домашньої освіти. Скориста­тися з неї можуть лише сім'ї з високими доходами, тому чинник домашньої освіти суттєвим чином на динаміку мережі дошкільних закладів освіти не впливає.

Протягом 1990-2000рр. мережа дошкільних за­кладів скоротилася на третину (33,5%); чисельність дітей, які відвідують дошкільні заклади, — на 40,1%; показник охоплення дітей дошкільного віку змен­шився з 57% у 1990р. до 37% на початок 2001р..

Якщо врахувати лише заклади, що реально пра­цюють6, то скорочення мережі дошкільних закладів становитиме 46,5%, зменшення місць у цих закла­дах — 51% (з 2,277 млн. у 1990р. до 1,117 млн. на початок 2001р.).

Особливо помітного скорочення зазнала мережа сільських дошкільних навчальних закладів. Кількість закладів зменшилася лише на 29,4%, але кількість місць у них — на 53,7%; показник охоплення дітей впав більш ніж у два з половиною рази — із 43% до 16%.

У містах кількість дошкільних навчальних закладів скоротилася на 37,8%; кількість місць — вдвічі; по­казник охоплення дітей зменшився з 69% до 49%.

Подібним до ситуації в Україні є становище дошкільної освіти в Росії, де тенденція падіння показника охоплення теж до цього часу не подола­на. Протягом 1995-2005 рр. він знизився з 55,5% до 54,9% , — залишаючись при цьому значно вищим, ніж в Україні.

Розподіл дошкільних навчальних закладів за формами власності

Переважна частка дошкільних закладів пере­бувають у комунальній (58%) і колективній (40%) власності; держава утримує лише 7,4% закладів; приватні дошкільні заклади складають 2,3% загаль­ної мережі.

Заклади дошкільної освіти для дітей з особливими потребами

За даними Державного комітету статистики України, у 2004 р. працювали 183 заклади дошкільної освіти компенсуючого типу для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумово­го розвитку; в них перебували 16,2 тис. дітей. При цьому, в сільській місцевості не було жодного закладу компенсуючого типу.

Працювали також близько 4000 груп спеціального призначення, що охоплювали 58,1 тис. дітей.

Найкращі заклади дошкільної освіти в Україні:

1.      Дошкільний навчальний заклад № 28 «Золотий ключик» м. Умань;

2.      ДНЗ №8 м.Чернівці;

3.      ДНЗ "Зірочка" м. Обухів;

4.      Святошинський дитячий садок (м.Київ);

5.      Домашній дитячий сад "Лодоньки", приморський район, м. Одеса.

 

1.2. ЗАГАЛЬНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА

Згідно з Конституцією України, повна загальна середня освіта є обов'язковою для всіх громадян дер­жави13. Законодавством України за­гальна середня освіта визнається обов'язковою основною складовою неперервної освіти14.

Загальна середня освіта в Україні має досить розвинуту інституційну мережу, що загалом здатна задо­вольнити освітні потреби дітей і під­літків шкільного віку. Створюються загальноосвітні заклади нового типу; скорочується кількість шкіл, що працюють у дві-три зміни; набува­ють поширення приватні школи. Водночас, близь­ким до критичного є стан середньої освіти на селі; скорочується мережа вечірніх шкіл за одночасного підвищення протягом останніх років числа учнів.

З 1 вересня 2001р. в Україні розпочався перехід до 12-річної середньої загальної освіти, що бу­дується за триступеневим принципом: початкова, неповна та повна загальна середня освіта15. Відповідно, загальноосвітні навчальні заклади поділяються на: заклади І ступеню (початкова шко­ла; чотири роки навчання); II ступеню (основна школа; п'ять років навчання); III ступеню (старша школа; три роки навчання). Старша школа має функціонувати переважно як професійна, у якій не­залежно від профілю реалізується в повному обсязі загальноосвітня підготовка.

Мережу загальної середньої освіти складають загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у т.ч. для дітей і підлітків, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації.

До мережі загальної середньої освіти відносять також позашкільні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбінати та ті професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ) й вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, які нада­ють повну загальну середню освіту.

Контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів формується, як правило, з дітей від 6 до 18 років, за винятком учнів вечірніх (змінних) навчаль­них закладів.

Розподіл   навчальних   закладів   за   типами

До загальноосвітніх навчальних закладів належать заклади різних типів, їх класифікація і кількість, станом на початок 2000/2001н.р. наведені на врізці "Типи загальноосвітніх навчальних закладів ".

Денні навчальні заклади складають переважну більшість (близько 98,9%) загальноосвітніх навчаль­них закладів: станом на 2004/2005н.р., їх налічува­лося 21 965.

Відзначається стійка тенденція до зменшення частки денних навчальних закладів, що працюють у дві-три зміни: у 1990/1991н.р. вона становила 20%; частка учнів, які вчилися в дві-три зміни, скороти­лася з 15% у 1990/1991н.р. до 8% у 2000/200Ін.р.; 87% із них ведуть заняття в одну зміну; 13% — у дві або три зміни.

У денних навчальних закладах працюють 572 тис. вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів складає 1:11,6.

Вечірні (змінні) навчальні заклади становлять ли­ше близько 1,1% загальної мережі загальноосвітніх навчальних закладів. Відзначається тенденція ско­рочення їх кількості за одночасного збільшення числа учнів. Як видно з діаграми "Вечірні (змінні) навчальні заклади ", мережа вечірніх шкіл скоротила­ся більш ніж удвічі; водночас, з 1998/1999н.р. число учнів зросло на 5,4%.

У вечірніх (змінних) школах працюють 4600 вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів складає 1:25,4. Це більш ніж удвічі перевищує середній показник по Україні та показник денних шкіл.

Заклади нового типу. До закладів нового типу відносять гімназії, ліцеї, колегіуми та навчально-виховні комплекси. Станом на початок 2000/2001н.р., їх налічувалося загалом 1832 одиниці, що складало 8,3% загальної кількості денних загальноосвітніх закладів. З 1995 р. мережа закладів нового типу демонструє досить високі темпи зро­стання: так, у 2003/2004 н.р. кіль­кість гімназій зросла, порівняно з 1995/1996 н.р., майже вдвічі (зі 150 до 296), кількість ліцеїв — більш ніж удвічі (зі 138 до 283).

Загальноосвітні навчальні заклади для дітей з особливими потребами. Мережа шкіл для дітей з особливими потребами налічує 402 заклади, що на дев'ять одиниць менше, ніж було на 1990/1991н.р. Число дітей, які на­вчаються в цих закладах, протягом 1995-2005 рр. залишається практично сталим — на рівні 68-69 тис.

Розподіл навчальних закладів за формами власності. Переважна більшість (99%) загальноосвітніх се­редніх навчальних закладів є держав­ними; в них навчаються 6743,7 тис. учнів (99,7% загального числа); пра­цюють 571,5 тис. (99,1%) вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів становить 1:11,8.

Більшість — 99,7% — державних загальноосвітніх навчальних за­кладів підпорядковані Міністерству освіти і науки України. Інші перебувають у під­порядкуванні різних міністерств, відомств та організацій.

Сектор приватних загальноосвітніх навчальних за­кладів складає лише 1% загальної мережі. Всі при­ватні заклади належать до денних; переважна більшість — до закладів нового типу.

На початок 2004/2005 н.р. налічувалося 229 при­ватних шкіл, у яких навчалися 20,3 тис. дітей і підлітків (0,3% загального числа учнів); працювали 5125 учителів (0,9% учительського корпусу загально­освітніх навчальних закладів).

Співвідношення числа вчителів та учнів стано­вило 1:4, що майже втричі перевищує показник денних державних навчальних закладів.

Найбільша кількість приватних навчальних за­кладів — у Харківській (31), Одеській (29) областях; АРК (25); м.Києві (24); Дніпропетровській (23) та Донецькій (19) областях. Водночас, у Волинській і Тернопільській областях немає жодного приватного загальноосвітнього навчального закладу.

Розподіл загальноосвітніх середніх навчальних закладів за місцем розташування. Сільські школи

Понад дві третини (67,1%; 14,9 тис. одиниць) за­гальної кількості середніх навчальних закладів України розташовані в сільській місцевості. В них навчаються майже третина (32,4%; 2,2 млн.) школярів країни.

Сільські школи. Серед навчальних закладів, що працюють на селі, дуже невелику частку становлять заклади нового типу, більше того, відзна­чається тенденція їх зменшення.

Информация о работе Освіта в Україні