Архітектор М. В. Риков

Дата добавления: 07 Апреля 2013 в 14:34
Автор: f******@mail.ru
Тип работы: реферат
Скачать полностью (15.69 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Архітектор М.В.Риков.doc

  —  62.00 Кб

Україна

Національний  аграрний університет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Архітектор М. В. Риков

 

 

 

 

 

Виконав: студент групи Е-996 Микульський Олександр

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ

1999

 

В. М. Риков був дуже цікавим і  своєрідним архітектором-художником, творчість якого позначена нескінченними шуканнями. Це людина з великим творчим потенціалом, широкої ерудиції, відмінний фахівець будівельної справи.

Народився Валеріан Микитович Риков  у 1874 році в місті Тифлісі в  сім'ї педагога. Після закінчення Тамбовського реального училища він їде до Петербурга, де успішно складає вступні екзамени на архітектурний відділ Академії мистецтв.

Професійне вивчення архітектури  він проходить у майстерні  відомого російського архітектора, професора, педагога Леонтія Миколайовича Молодому Рикову було чому повчитися, адже Бенуа мав величезний досвід з будівництва, багато будував у Петербурзі, Москві, Києві, Варшаві та інших містах. Тут Риков вперше познайомився з роботами старих майстрів, навчився їх розуміти і любити.

Професійне вивчення архітектури і перші роки своєї творчої діяльності В. М. Риков почав в умовах складного суспільного життя.

Останні роки XIX і початку XX століть  були роками інтенсивного розвитку капіталізму, періодом загострення соціально-економічних  протиріч в Росії. В цей час швидко почали будуватися залізниці, великі промислові підприємства, жилі прибуткові та різні торговельні будинки, спеціальні навчальні заклади та ін. Разом з цим ріс і розвивався російський пролетаріат.

Ще студентом архітектурного відділу  Петербурзької Академії мистецтв Валеріан Микитович починає свою професійну роботу архітектора.

В 1897—1899 роках він працює помічником архітектора в Петербурзі, пізніше займає посаду помічника архітектора в місті Одеса виконуючи ряд архітектурних проектів, в тому числі проект оформлення залу в приватному будинку Фалц Фейна, проект і робочі креслення банку на колишній Херсонській вулиці, проект огорожі і воріт для Одеського водогону та ін.

З 1900 по 1901 рік він працює технічним  контролером на спорудженні будинків Політехнічного інституту в Києві, бере участь в архітектурному житті міста

У 1902 році Валеріан Микитович Риков  закінчує з відзнакою архітектурний відділ Академії мистецтв і одержує звання архітектора. Пізніше за конкурсний проект «Синодальне подвір'я для Петербурга» йому присвоюють звання архітектора-художника.

Після закінчення Петербурзької Академії мистецтв В. М. Риков з 1902—1904 рр. працює архітектором на станції Жмеринка Південно-Західної залізниці, де в співдружності з  архітекторами 3. І. Журавсь запроваджувались нові, ефективні на той час будівельні матеріали — метал і бетон. В будівельній практиці Києва почали застосовувати спеціальну цеглу для облицювання стін, різнокольорові керамічні плитки та майоліку. З використанням відкриттів і винаходів у будівельній техніці був зроблений великий крок вперед у створенні побутових вигод для мешканців міст (санітарне та побутове обладнання).

Не дивлячись на посилений вплив  модерну і декадансу на початку XX століття, частина архітекторів при  створенні більш значних і відповідальних споруд незмінні поверталась до вивчення кращих пам'ятників світової і російської архітектури, як основи творчих шукань. Тому в цей період серед антихудожніх архітектурних споруд можна зустріти будівлі з високими художніми якостями.

Під впливом модерну були майже всі зодчі того часу. Не уникнув цього і В. М. Риков. Однак він не втратив реалістичної основи своєї творчості, йому все ж вдалося зберегти певну строгість в архітектурі, до якої він завжди прагнув. В. М. Риков незмінно стояв за модернізацію класики.

Найбільш цінним в «модерністському»  періоді творчості В. М. Рикова є  те, що негативні властивості цього  стилю зовсім не торкнулися його цілісної художньої натури. Він сприйняв від  модерну і розвинув лише те, що було найбільш важливим і позитивним — гострий подих сучасності, почуття нових архітектурних форм.

Споруди архітектора відзначаються  високою культурою архітектурних  деталей, що завжди відповідали характерові, пропорціям та образові будинку в  цілому.

Першою будовою, що виявила творче обличчя В. М. Рикова як дозрілого майстра архітектора-художника, є будинок «Народної аудиторії» по вулиці Бульварно-Кудрявській (нині вулиця В. В. Воровського, № 26, де розміщується Діпроцивільпромбуд).

Проект цього будинку розглядався  на закритому конкурсі, організованому «Киевским обществом содействия начальному образованию» у 1909 році і був схвалений журі як один із кращих. Проект виконаний у стилі італійського ренесансу з частковим застосуванням елементів стилю французького ренесансу.

В процесі самого будівництва (1909 рік) автор дещо переробив свій початковий проект. Змінилися деякі пропорції будівлі, майже заново були перерисовані та грунтовно перероблені окремі деталі.

Шукання архітектурного образу в процесі  самого будівництва — одна із характерних рис у творчій роботі Валеріана Микитовича. Цей напрям виявляється і в наступній його архітектурно-будівельній практиці.

Цей перший архітектурний твір В. М. Рикова був свого роду заявкою на право творити у вибраному напрямку, тут автор продемонстрував основні прийоми своєї творчості, від яких майже не відступав протягом наступної архітектурно-творчої діяльності. В передреволюційній забудові Києва будинок «Народної аудиторії» можна вважати однією із кращих споруд того часу. Тут в буденні дні організовувались лекції для дорослих, а в неділю відбувались концерти. При будинку діяли майстерні, В яких виготовлялись світлові картини для проекційних ліхтарів.

Маючи на увазі громадсько-освітнє  значення «Народної аудиторії», В. М. Риков відмовився на користь цієї аудиторії від будь-якої платні, яка була йому нарахована за архітектурний нагляд на будівництві та визначена журі як конкурсна премія.

В ці ж роки Валеріан Микитович  бере участь у конкурсі на складання проекту будинку публічної бібліотеки в місті Києві. Представлений на конкурс проект був виконаний у стилі ренесансу і одержав премію, але, на жаль, не здійснений в натурі. Міська дума прийняла для будівництва проект архітектора Е. Л. Клаве. Будинок публічної бібліотеки збудований в 1911 році по вулиці Олександрійській (нині вулиця Кірова).

У 1911 році Київське товариство «Аполло» відбудувало театр-сад  по вулиці Меринговській, № 8 (нині вулиця Заньковецької). Ця споруда своїм  оздобленням зобов'язана мистецькому  таланту архітектора-художника В. М. Рикова.

Винахід кінематографа в кінці XIX століття вимагав створення нового типу будинку—кінотеатру. Перші такі будівлі почали з'являтися у великих містах і використовувалися приватними особами у вузько комерційних цілях.

У 1912 році в Києві на вулиці Хрещатику відбулося відкриття міського кінотеатру А. А. Шанцера, проектуванням і будівництвом якого керував архітектор-художник В. М. Риков.

В 30-х роках кінотеатр А. А. Шанцера  за проектом автора був переобладнаний під звуковий кінотеатр, якому було присвоєно ім'я Карла Маркса. Це був перший звуковий кінотеатр у місті Києві. Під час Великої Вітчизняної війни його зруйнували фашистські загарбники.

У 1912 році за дорученням Виставочного комітету (комітет по влаштуванню  в 1913 році в місті Києві Всеросійської виставки) В. М. Риков проводив консультації проекту головного будинку виставки, який передбачалось спорудити на Троїцькій площі, по сусідству з Троїцьким народним будинком, в тій її частині, яка знаходилась між вулицями Мало-Васильківською і Прозорівською.

Під час функціонування виставки цей  будинок призначався для проведення з'їздів, різних нарад, лекцій, концертів тощо. Його центральний зал вміщував біля 3 тисяч глядачів. Вартість будівництва визначалася в 100 тисяч карбованців. Головний будинок передбачалося побудувати за типом постійних будов з таким розрахунком, щоб після закінчення роботи виставки його можна було використовувати для культурно-просвітніх цілей.

У Всеросійській виставці виявила  бажання брати участь Швеція і  надіслала проект свого павільйону. Проект розглянуло правління виставки і визнало необхідним переробити його, бо за рішенням він не відповідав стилю інших павільйонів виставки (павільйон був запроектований у стилі шведських сільських будівель). Переробку проекту було доручено В. М. Рикову, який за порівняно короткий строк виконав його в строго класичному стилі. Потім проект був надісланий в Стокгольм, де його розглянув і затвердив спеціальний комітет, очолюваний головою шведського риксдагу.

Однією з кращих дореволюційних будов (1913 р.) В. М. Рикова є будинок колишньої лікарні «Громади сестер-жалібниць червоного хреста» по вулиці Марино-Благовіщенській (нині вулиця Саксаганського, 75, де знаходиться Український науково-дослідний інститут клінічної медицини імені академіка М. Д. Стражеска).

Будинок запроектовано в 3, 5 поверхи. На першому поверсі розміщені амбулаторії, зали для відвідувачів, кабінети, кімнати для лікарів, аптека та ін. На другому і третьому поверхах—приймальний зал, гуртожиток на 200 місць, дві великі аудиторії для курсів з допоміжними приміщеннями. В півповерсі розміщені різні підсобні приміщення.

У цьому будинку, як і в попередніх своїх будовах, автор застосував форми італійського ренесансу. На головному  фасаді чітко виділяється середній ризаліт, оздоблений тричетвертними коринфськими колонами. На колонах тримається розкрепований антаблемент, на якому розміщені чотири алегоричні фігури роботи відомого скульптора Ф. П. Балевенського. Ці скульптури символізують ідеї милосердя, любові, медицини і життя. Бокові фасади відзначаються ритмом вікон і деталей, що гармонійно пов'язує їх з головним фасадом.

У передреволюційні роки (1909—1914) Валеріану  Микитовичу доводилося проектувати та будувати і в інших стилях, які іноді нав'язували замовники. Зокрема, він будує цілий ряд жилих будинків (або як їх тоді називали «прибуткових» будинків) в формах своєрідного еклектизму, де декоративні елементи модерну пов'язувалися з елементами архітектурної класики.

На замовлення Південно-Західного  товариства заохочення кіннозаводства В. М. Риковим було складено проект і під його наглядом побудовано в одному з мальовничих куточків Печерська, по сусідству з Печерською лаврою, бесідку іподрому. Ця оригінальна за своїми формами будівля, як і будівлі минулих років, виконана в традиційному стилі ренесансу. Проектування бесідки велось в співдружності з видатним скульптором Ф. П. Балевенським.

Слід відзначити, що основні будівельні роботи по спорудженню бесідки здійснювалися  взимку, кладка цегли і бетонування  виконувались на морозі.

Як відомо, в 30-х роках цей метод будівництва був підтверджений спеціальними дослідними роботами, проведеними науково-дослідними інститутами України, після чого він почав застосовуватися в будівельній практиці.

3 травня 1925 року громадськість  міста Києва відзначила 25-річний ювілей творчої діяльності Валеріана Микитовича Рикова у Київському художньому інституті. Ювіляр пройшов багатий досвідом шлях виробничої і педагогічної діяльності, на якому він безперервно поєднував копітку роботу архітектора і громадського діяча. За всю свою діяльність Валеріан Микитович досяг небувалої для архітектора цифри будов. Біля 300 будов різного характеру побудовані за безпосередньою участю В. М. Рикова.

У 1925 році В. М. Риков бере участь у  конкурсі на створення проекту кінофабрики в місті Києві. На конкурс було подано 20 проектів. Як відомо, журі конкурсу ухвалило до будівництва проект В. М. Рикова

Будівництво Київської кінофабрики  мало велике культурне і господарське значення.

У 1925—1930 роках В. М. Риков працює консультантом по будівництву і ремонту кінотеатрів Українфільму. Маючи тісний зв'язок з цією організацією, він у 1928—1929 роках проектує ряд кінотеатрів для України, зокрема для міста Києва (нині діючий кінотеатр «Октябрь» на Подолі), для Харкова, Вінниці, Кривого Рогу, Тульчина та ін.

Нестача жилої площі, яка особливо відчувалась в перші післяреволюційні роки, спонукала інженерно-технічних працівників міста Києва в 1926 році організувати свій житлово-будівельний кооператив, який намітив будівництво жилого будинку по вулиці Пушкінській, 7. Автор проекту будинку В. М. Риков за участю проф. В. Л. Обремського, архітекторів Зекцера і Карпова .

В 1929—1930 роках В. М. Риков складає  проекти київської фотофабрики  та зоотехнічного корпусу для  сільськогосподарського інституту  в місті Києві. В ці ж роки він консультує проекти Укржитлобуду по квартальній забудові в районах Подолу, Куренівки, Печерська та Шулявки.

В цей час виникає необхідність у надбудові Держбанку (по вулиці Жовтневої Революції).

Як відомо, стара частина будівлі була споруджена в 1902—1905 роках. Тоді для будинків Державного банку найбільш охоче використовувались готові елементи палацової архітектури італійського раннього Відродження. Таким був і будинок Держбанку в Києві архітекторів О. М. Вербицького і О. В. Кобелєва, фасад якого прикрасили поліровані колони та багата орнаментика. В інтер'єрі найвишуканіше оздоблено операційний зал. Особливе місце в його планіровці займають касові комори та сейфи, збудовані з залізобетону. Фасади і внутрішня обробка будинку виконувались італійськими майстрами.

Зробити надбудову в цілком уже  закінченому архітектурному творі — ідея досить смілива. Навіть у самого автора — О. В. Кобелєва виникали сумніви в кінцевому результаті цієї роботи. Проте він погодився на складання проекту такої надбудови.

Паралельно з О. В. Кобелєвим  над цим проектом працював і В. М. Риков, який розробив декілька цікавих  варіантів. Загалом обидва архітектори провели досить велику творчу роботу і досягли бажаних наслідків.

До здійснення був прийнятий  варіант, розроблений в співробітництві архітекторами О. В. Кобелєвим і В. М. Риковим. В представленому проекті надбудова головного фасаду прикрашалася 40 колонами висотою 6—8 м, виготовленими з лабрадору. Найбільш трудомістким в надбудові було цегляне мурування стін з одночасним підніманням даху.

Страницы:12следующая →
Описание работы
В. М. Риков був дуже цікавим і своєрідним архітектором-художником, творчість якого позначена нескінченними шуканнями. Це людина з великим творчим потенціалом, широкої ерудиції, відмінний фахівець будівельної справи.
Народився Валеріан Микитович Риков у 1874 році в місті Тифлісі в сім'ї педагога. Після закінчення Тамбовського реального училища він їде до Петербурга, де успішно складає вступні екзамени на архітектурний відділ Академії мистецтв.
Професійне вивчення архітектури він проходить у майстерні відомого російського архітектора, професора, педагога Леонтія Миколайовича Молодому Рикову було чому повчитися, адже Бенуа мав величезний досвід з будівництва, багато будував у Петербурзі, Москві, Києві, Варшаві та інших містах. Тут Риков вперше познайомився з роботами старих майстрів, навчився їх розуміти і любити.
Содержание
содержание отсутствует