Реструктуризація чи банкрутство?

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

             Кафедра економіки підприємств

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              

 

на тему

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка ІІ курсу      2 групи ОЕФ

Бережна Ю.В.

Перевірила:

 Лазаренко Ю.О.

 

Київ 2012

План

Вступ

1.  Економічна безпека підприємства (організації).

2.  Реструктуризація підприємств та організацій.

3.  Банкрутство та ліквідація підприємств (організацій).

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Ринкові форми господарювання в умовах твердої  конкуренції приводять до неспроможності окремих суб'єктів господарювання або їхньої тимчасової неплатоспроможності. Будь-яку ситуацію, у якій підприємство не встигає підготуватися до змін, можна вважати кризовою. Щоб цього не відбулося, необхідно вчасно із причини, по яких економіка підприємства виявилася в кризі, і вжити заходів ще до зовнішнього прояву труднощів ( фінансових складностей).

 В  антикризовому управлінні вирішальне  значення має стратегія управління. Коли стає явною неминучість  кризи, неможливість її усунути  чи сповільнити, у стратегії  антикризового управління головна  увага приділяється проблемам  і засобам виходу з кризи.  Пошук шляхів виходу з економічної  кризи безпосередньо зв'язаний  з усуненням причин, що сприяють  її виникненню. Проводиться ретельний  аналіз зовнішнього і внутрішнього  середовища бізнесу, виділяються  ті компоненти, що дійсно мають  значення для організації, проводиться  збір і відстеження інформації  з кожного компонента і на  основі оцінки реального положення  підприємства з'ясовуються причини  кризового стану. Точна, комплексна, своєчасна діагностика стану  підприємства - перший етап у розробці  стратегії антикризового управління  діяльністю підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

Економічна безпека  підприємства  (організації)

Економічна безпека являє собою  універсальну категорію, що відбиває захищеність  суб'єктів соціально-економічних  відношень на всіх рівнях, починаючи  з держави і закінчуючи кожним її громадянином. Економічна безпека  підприємства - це захищеність його діяльності від негативних впливів  зовнішнього середовища, а також  спроможність швидко усунути різноманітні погрози або пристосуватися до існуючих умов, що не позначаються негативно  на його діяльності. Зміст даного поняття  містить у собі систему засобів, що забезпечують конкурентостійкість і економічну стабільність підприємства а також сприяють підвищенню рівня добробуту робітників

За ринкових умов господарювання дуже важливого (якщо не вирішального) значення набуває економічна безпека всіх суб'єктів підприємницької та інших  видів діяльності.

Економічна безпека  підприємства — це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

Необхідність постійного дотримання економічної безпеки зумовлюється об'єктивно наявним для кожного  суб'єкта господарювання завданням  забезпечення стабільності функціонування та досягнення головних цілей своєї  діяльності. Рівень економічної безпеки  фірми залежить від того, наскільки  ефективно її керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових  зовнішнього і внутрішнього середовища.

Джерелами негативних впливів на економічну безпеку можуть бути:

1) свідомі чи несвідомі дії  окремих посадових осіб і суб'єктів  господарювання (органів державної  влади, міжнародних організацій,  підприємств-конкурентів);

2) збіг об'єктивних обставин (стан  фінансової кон'юнктури на ринках  даного підприємства, наукові відкриття  та технологічні розробки, форс  мажорні обставини тощо). Залежно  від суб'єктної обумовленості  негативні впливи на еконо-мічну безпеку можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер. Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають не з волі конкретного підприємства, або його окремих працівників. Суб'єктивні впливи мають місце внаслідок неефективної роботи підприємства в цілому або окремих його працівників (передовсім керівників і функціональних менеджерів).

Головна мета економічної безпеки  підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому. До основних функціональних цілей економічної безпеки належать:

* забезпечення високої фінансової  ефективності роботи, фінансової  стійкості та незалежності підприємства;

* забезпечення технологічної незалежності  та досягнення високої конкуренто  спроможності технічного потенціалу  того чи того суб'єкта господарювання;

* досягнення високої ефективності  менеджменту, оптимальної та ефективної  організаційної структури управління  підприємством;

* досягнення високого рівня  кваліфікації персоналу та його  інтелектуального потенціалу, належної  ефективності корпоративних НДДкР;

* мінімізація руйнівного впливу  результатів виробничо-господарської  діяльності на стан навколишнього  середовища;

* якісна правова захищеність  усіх аспектів діяльності підприємства;

* забезпечення захисту інформаційного  поля, комерційної таємниці і  досягнення необхідного рівня  інформаційного забезпечення роботи  всіх підрозділів підприємства  та відділів організації;

*ефективна організація безпеки  персоналу підприємства, його капіталу  та майна, а також комерційних  інтересів.

Реструктуризація  підприємств та організацій

Стабілізація вітчизняної економіки  та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо пов'язані  з реалізацією активної структурної  політики, яка вважається ключовим елементом загальної стратегії  розвитку первинних ланок (підприємств, організацій) і в цілому суспільного  виробництва.

Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого — через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

Процес реструктуризації можна  розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства. По суті, реструктуризація підприємства трактується  як здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих  на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, як здатність привести підприєм­ство  до фінансового оздоровлення, збільшити  обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищити ефективність виробництва.

Метою проведення реструктуризації є  створення повноцінних суб'єктів  підприємницької діяльності, здатних  ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну  продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств.

Реструктуризація підприємства спрямовується  і реструктуризації на розв'язання двох основних завдань: по-перше, якнайскоріше забезпечити виживання під­приємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку. Відповідно до цих завдань і розглядають  взаємозв'язані форми і види реструктуризації підприємств та організацій.

За оперативної реструктуризації підприємства (організації) розв'язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності та суттєве поліпшення результатів його (її) діяльності. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 3—4 місяці. Оперативні зміни  на підприємстві потребують проведення комплексу заходів, що з них, як правило, спеціально виділяють такі:

• зміна окремих складових організаційної структури підприємства;

• створення й відокремлювання  нових структурних підрозділів;

• оперативне зниження дебіторської заборгованості;

• зменшення величини оборотних  фондів через виявлення та реалізацію (ліквідацію) зайвих запасів (у тім  числі запасів допоміжних матеріалів);

• відмова (продаж паю) від пайової  участі в інших підприємствах  та організаціях, якщо попередній аналіз підтвердив недостатню економічну ефективність останніх;

• скорочення обсягів основних фондів через реалізацію (ліквідацію) зайвого  обладнання, транспортних засобів тощо;

• аналітична оцінка та припинення вкладання  неефективних інвестицій, крім життєво  необхідних для підприємства й обґрунтованих  з позицій розвитку ринку.

Відтак комплекс заходів з оперативної  реструктуризації містить передовсім заходи з зниження всіх видів витрат (без одержання будь-яких суттєвих інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збуту продукції та обороту  капіталу. Проте, якщо процес перетворення буде зупинено після завершення оперативної  реструктуризації, то підприємство незабаром  неминуче знов опиниться в кризовому  стані.

Стратегічна реструктуризація підприємства (організації) забезпечує довготермінову його (її) конкурентоспроможність. Для  досягнення такої конкурентоспроможності необхідне визначення стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети.

Організаційно-правовий вид реструктуризації характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних  підприємств.

Технічну реструктуризацію пов'язано  із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, «ноу-хау», управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.

Управлінську реструктуризацію зв'язано  з підготовкою та перепідготовкою  персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне  функціонування підприємства, зміну  його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової  політики.

Природа й міра необхідної реструктуризації залежать від характеру проблем  підприємства. Іноді підприємство потребує лише часткової або так званої обмеженої реструктуризації для  відновлення економічної та технічної  життєздатності. При цьому підприємство встановлює для себе певні стандарти (орієнтири), які е кінцевою метою  реалізації відповідного типу реформування. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового левериджу (співвідношення позикових і власних коштів), розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт покриття боргів.

Для досягнення встановлених значень  можуть використовуватися такі заходи: реструктуризація (переоформлення) боргів, додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості тощо. Коли проблеми підприємства є  більш суттєвими, тоді підприємство потребує «усебічної» реструктуризації. Очевидно, що цей тип реформування включає й фінансову реструктуризацію.

«Усебічна» реструктуризація охоплює  розробку нової організаційної структури, відповідної продуктової, трудової, технічної та технологічної політики, зміни в менеджменті, організації  тощо. Реструктурування підприємства в такий спосіб триває здебільшого  до трьох років.

Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати заходами за трьома основними напрямками:

• зменшення витрат і підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, посилення контролю за якістю продукції;

• модернізація або заміна обладнання; здебільшого модернізація є вигіднішою і за критерієм витрат і з погляду  стратегії розвитку підприємства;

• запровадження нової технології, доцільність якої має бути ретельно обґрунтована.

Банкрутство та ліквідація підприємств

Банкрутство — процес, у якому  індивід чи організація , нездатна розрахуватися  із кредиторами, позбавляється майна  за рішенням суду і після цього  розподіляється між кредиторами  відповідно до встановленої законом  черговості виплати боргів кредиторам. , таких як податки і заробітна  плата працівникам організації-банкрута. Процес може бути ініційований або  особою-боржником (добровільне банкрутство), або будь-ким з кредиторів, якому  боржник не може виплатити борг (вимушене банкрутство). Доти, доки банкрут не розрахується з боргами, його фінансова діяльність жорстко обмежена.